ВСТУП
Мусташ (фр. Moustache, «Вусань», 1799-1811), – пес породи барбет чорної масті (фр. barbet), собака-ветеран Великої Армії Наполеона, прославлений чудовим інтелектом та зразковою відданістю, став однією з вельми своєрідних легенд наполеонівського часу.
До її розповсюдження спричинвся найбільше французький письменник та, за сумісництвом, дослідник окультизму та демонології, а згодом ревний католик Жак Оґюст Сімон Коллен де Плансі (фр. Jacques Auguste Simon Collin de Plancy, 1793-1887).
Знаходячись в еміграції як затятий бонапартист від 1815 р. у Нідерландах (на терені майбутньої Бельгії), Ж. О. С. Коллен де Плансі у 1821 р. видав книжку «Анекдоти з дев’ятнадцятого століття, або, неопублікована збірка оповідань і недавніх анекдотів, маловідомі рядки та слова, поодинокі пригоди, цитати, різноманітні зв’язки та курйозні фрагменти, які будуть використані в історії звичаїв і духу століття в якому ми живемо, у порівнянні з минулими століттями» (фр. Anecdotes du dix-neuvième siècle, ou, Collection inédite d’historiettes et d’anecdotes récentes, de traits et de mots peu connus, d’aventures singulières, de citations, de rapprochements divers et de pièces curieuses, pour servir à l’histoire des mœurs et de l’esprit du siècle où nous vivons, comparé aux siècles passés»).
Серед іншого, Ж. О. С. Коллен де Плансі опублікував історію пса-героя наполеонівської епохи. Навіть, якщо ця розповідь повністю або частково є вигадкою, вона дуже характерна для епохи войовничого романтизму початку ХІХ ст.
Тим більше, що наявність «маскотів» (фр., mascot, англ. mascot, military mascot), або тварин при військових частинах зустрічається ще з античної епохи, фіксується низкою документів від Середньовіччя до Нового часу.
ЇЇ Величність королева Великої Британії Єлизавета II оглядає стрій 1 батальйону полку Королівських Валлійців (англ. Royal Welsh Regiment).
Полковий улюбленець – кашмірський гвинторогий козел “фузілер Лайвлин (англ. Llywelyn)
Полковий улюбленець Мерсійського піхотного полку стаффордширский терьєр Уотчмен (англ. Watchmen, “сторож”)
Та й нині, особливо у таких арміях, як британська, присутність «полкових улюбленців» (англ. Regimental pets), – тварин, від собак до пінгвінів та гвинторогих козлів, – є сталою практикою та частиною зворушливих військових ритуалів. Традиції модерної французької армії, пов’язані із «полковими улюбленцями», відомі назагал значно менше, ніж британські, але вони стійкі й не менш розповсюджені, ніж у військових туманного Альбіону.
Талісман 17 інженерно-парашутного полку сухопутних військ Франції – самиця орлана Маліція (фр.-іт. Malizia), французька вимова “Маліс”.
Орлиця подарована полку його патронесою Кароліною Ґрімальді, принцесою Монакською та Ганноверською (Кароліна Луїза Маргарита Ґрімальді, фр. Caroline Louise Marguerite Grimaldi; нар. 23 січня 1957 р., Монако)
– старшою дочкою князя Монако Реньє III та голлівудської кінозірки Ґрейс Келлі
Для шанувальників періоду історії, відомого як доба Революції, Консульства та Імперії у Франції 1789-1815 р. це гарний привід розповісти про маленький епізод зворушливих стосунків між людьми та їх «братами меншими» на тлі величної та грізної епохи.
НЕ ПУДЕЛЬ, А БАРБЕТ
Барбет, різновид пуделя або французький водяний собака (фр. le barbet, або le vieux barbet française, «старий французький барбет») — рідкісна порода собак середнього розміру, яких у Європі, зокрема, у Франції використовували як мисливських собак моряки та фермери. Такі собаки допомогали при полюванні на водоплавних птахів. Барбети cпоріднені з пуделями (фр. Caniche, нім. Pfudel, Pfudel-hund), «собака болотяного полювання».
Барбети – порода досить давня, уперше згадується у середньовічному трактаті під 1387 р. як «chien d’eau», «водяний собака, на відміну від спаніелів, які вважалися «chien d’oysel» – собаки для полювання на птахів. За класифікацією шведського вченого Карла Ліннея (1707-1778) така порода відноситься саме до собак для водного полювання (лат. Canis aquaticus).
Мисливські собаки з середньовічного ілюмінованого манускрипту Ґастона Фебю “Книга про полювання” (фр. Gaston Phébus, “Livre de chasse”, 1387-1389 рр.)
Барбети не бояться заходити у воду, чудово плавають, витривалі, гарно приручаються й надзвичайно віддані своїм господарям. Назва барбет, імовірно, походить від французького слова la barbe, що в перекладі означає «борода», а відтак барбет – «бородань». Власне, зовнішність собак породи барбет цілком відповідає цій назві. Як бачимо, в них є не тільки «борода», а ще й «вуса».
НАРОДЖЕННЯ ЛЕГЕНДИ
Народився Мусташ у вересні 1799 року на фермі в Нормандії у біля м. Фалеза (фр.Falaise), потім шестимісячним був проданий торговцеві крамом, згодом охороняв лавку бакалійника в м. Канні (фр. Caen).
Одного разу, почувши гуркіт барабанів і зваблений пахощами їжі, що доносилися з солдатських ранців, пес почимчикував за елітною, гренадерською, ротою першого батальйону 40 лінійної напівбригади (фр. 40me demi–brigade d’infanterie de ligne) республіканського війська під командуванням шефа бригади Луї-Марі Овре (фр. Louis–Marie Auvray, 1762-1833).
Щодня пса, який за характерну кудлату морду барбета отримав ім’я Мусташ, «Вусань» (фр. Moustache, інколи вояки підзивали його коротким ім’ям Mous (Му), можна було бачити поруч із вартовим біля входу до казарми, де він гавкотом зустрічав усіх, хто входить і виходить. Мусташем певний час опікувався тамбур-мажор полкової музики, солдати знічев’я навчили пса «віддавати честь» лапою.
Гренадери Республіки. Дені Оґюст Марі Рафее (фр. Denis Auguste Marie Raffet, 1804-1860)
ПЕС-ВОЯК
У січні 1800 р. при загрозі нової війни з Австрією, при підготовці до неминучої Другої Італійської кампанії, перший консул Французької Республіки генерал Наполеон Бонапарт (фр. Premier Consul Napoleon Bonaparte) розділив свої сили на три армії.
Перша, – Рейнська армія, – під командуванням дивізійного генерала Жана-Віктора Моро (фр. Jean-Victor Moreau, 1763-1813) ще від давнього республіканського часу дислокувалася на березі Рейну від Страсбурга до Базеля; друга, – Ліґурійська армія, – під командуванням дивізійного генерала Андре Массена (фр. Andre Massena, 1758-1817) розташувалася в Італії та на півдні Франції, між Генуєю та Ніццею; третя, що дістала назву Резервної Армії, формувалася під командуванням самого першого консула Наполеона Бонапарта між Діжоном та Женевою.
У березні 1800 р. генерал Ґаспар-Амеде Ґарданн (фр. Gaspard-Amedee Gardanne, 1758-1807), командувач 14 військового округу в Канні, отримав наказ рухатися зі своїми військами на південний схід Франції для з’єднання з Резервною Армією.
До складу його військ увійшли й три батальйони 40 напівбригади, 1 800 солдат, унтер-офіцерів і офіцерів у строю. На марші чорний кудлатий пес Мусташ йшов у голові колони (фр. tete-de-colonne), разом із саперами, військовими музикантами та прапороносною групою.
«Бонапарт, що перетинає Сен-Бернар» (фр. “Bonaparte franchissant le Grand-Saint-Bernard”) — картина Жака-Луї Давіда
(фр. Jaques-Louis Davide, 1748-1825, написана ним 1801 р. Ця картина дала початок епосі романтизму в європейському живописі.
Печатка Першого консула Французької Республіки Наполеона Бонапарта. 1800 р.
На початку квітня 40 лінійна напівбригада досягла Діжона, а наприкінці місяця приєдналася до 4 дивізії дивізійного генерала Франсуа Ватрена (фр. Francois Watrin, 1772-1802), що становила частину авангарду військ Резерної армії.
Авангард під командуванням дивізійного генерала Жана Ланна (фр. Jean Lannes, 1769-1809), рухався до перевалів через Альпи. У ніч з 14 на 15 травня 1800 р. 40 лінійна напівбригада на чолі з дивізійним генералом Ланном першою перетнула перевал в Альпах, – Великий Сен-Бернар (фр. Grand Saint-Bernard), – і рушила долиною Валле д’Аоста вздовж течії річки Аоста до річки По.
Фрагмент картини Шарля Тевенена (фр. Charles Thévenin, 1764-1838) “Перехід через перевал Сен-Бернар 1800 р.” Датується 1806 р.
Меморіальна дошка, встановлена на місці подолання Резервною армією Французької Республіки на чолі з першим консулом Наполеоном Бонапартом перевалу Сен-Бернар у травні 1800 р. на честь 200-річчя події
Дивізійний генерал Ватрен оцінив відданість пса, який долав гірські вершини разом із солдатами і розпорядився видавати вірному «брату меншому» половинну порцію щоденного солдатського раціону.
За часів Консульства та Імперії раціон солдат французської армії був приблизно таким:
Під час кампанії солдати та унтер-офіцери повинні були щодня отримувати 750 г хліба, випеченого із суміші пшениці (3/4) та жита або ячменю (1/4); 30 г рису або 60 г сухих овочів; 240 г свіжого м’яса або 200 г солонини; 16 г солі.
На розсуд командувача солдатам видавали по 250 г вина або горілку (фр. L’eau-de-vie, укр. оковиту) по 62,5 г, а в спеку – ще й літр оцту на кожних 20 вояків. Раціони, втім, інколи змінювалися. 5 травня 1811 р. було наказано видавати солдатам армії у Німеччині 875 г хліба, 62,5 г рису чи 125 г овочів, 312 г м’яса, пляшку вина чи пива. Хлібний раціон на 2 дні прибирали до ранцю, а ще стільки ж прив’язували зверху на ранець, що було дуже незручно. Сире м’ясо видавали порціями на 8-10 чоловік, його загортали в промаслену ганчірку і його ніс один із солдатів. Варене м’ясо різали, і кожен отримував свою частку.
Перепадало дещо і улюбленцю полку Мусташу.
9 червня 1800 р. між військами дивізійного генерала, майбутнього маршала, Жана Ланна, серед яких була і 40 лінійна напівбригада, та австрійцями під командуванням фельдмаршал-лейтенанта, угорця за походженням, Петера Карла Отта фрайгера фон Баторкез (нім. Freiherr Peter Karl Ott Károly, 1738-1809) відбувся бій при селищі Монтебелло. Війська Ланна боронилися у Монтебелло, відбиваючи атаки переважаючих сил ворога.
Перший консул Наполеон Бонапарт, не знаючи про падіння Генуї, що перебувала в облозі австрійських військ та капітулювала після двохмісячної облоги, прямував на допомогу місту, коли його авангард під командуванням Ланна був атакований Оттом, що мав 18000 військ. Отт прагнув з’єднатися з австрійським головнокомандувачем генералом від кавалерії Міхаелем Фрідріхом Бенедиктом фрейгером фон Меласом (нім. Michael Friedrich Benedikt Freiherr von Melas, 1729-1806).
Жан Ланн з його авангардом зумів протриматися в Монтебелло до підходу підкріплень, після чого атакував австрійців і відкинув їх до м. Тортона, захопивши 5000 полонених. Згодом Наполеон, ставши імператором, на знак визнання важливості цієї битви для успіху Другої Італійської кампанії дав Ланну титул герцога де Монтебелло, який і досі носять його нащадки.
Лінійна піхота Ланна у битві при Монтебелло. Малюнок Патріка Курселя (фр. Patrice Courcelle, Бельгія)
13 червня 1800 р. французькі війська розташувалися табором у долині Валле ді Бальбо неподалік від м. Алессандрія у П’ємонті. Вночі, під час дощу та пронизливого вітру, французький бівуак зазнав раптового нападу розвідувальної партії австрійців. Негода, що оглушила вартових, сприяла раптовій атаці, але Мусташ лютим гавкотом подав сигнал тривоги і після короткої запеклої сутички ворог був відкинутий. За черговим переказом, пес винюхав у ранцях ворогів-австрійців характерні пахощі квашеної капусти (нім. Sauerkraut) та сиру.
У цьому бою пес не тільки не сховався за солдат своєї частини, а й люто нападав на австрійців, намагаючись вкусити їх за ноги. Апокрифічний переказ та ілюстрація пізнішого часу змальовують гордого пса, який веде з повід коня австрійського офіцера.
Мусташ отримав легку рану багнетом, а в нагороду був нарешті офіційно зарахований до списків напівбригади, отримав право на звання «солдат» (фр. le soldat), половинне денне грошове утримання солдата, польовий раціон та нашийник з номером підрозділу.
Як справжнього вояка, пса лікував полковий хірург і кілька дів полковий улюбленець провів у польовому шпиталі. Командир віддав наказ полковому перукареві-цирюльникові (фр. le perruquier de la troupe) стригти кудлатого собаку раз на місяць.
У битві 14 червня 1800 р. в генеральній битві при Маренґо Мусташ примудрився взяти участь у собачій сутичці на тлі великої битви людей.
Французська мапа битви при Маренґо. Початок ХІХ ст.
Картина Луї-Франсуа Лежена (фр. Louis-François Lejeune, 1775-1848), наполеонівського генерала та живописця-баталіста “Битва при Маренґо 14 червня 1800 р.”
Серед австрійської піхоти теж був пес породи дог, що супроводжував своїх господарів. Австрійський “полковий улюбленець” напав на полкового прапороносця 40 лінійної напівбригади. Мусташ був напоготові і сміливо вступив у двобій із ворожим псом, але той був убитий мушкетним пострілом. Зазнав поранень і Мусташ. В метушні сутички, під вогнем чужої та своєї артилерії праве вухо хороброго пса зачепило кулею.
Капелюх-бікорн 40 лінійної напівбригади 1800-1806 рр. Сучасна реконструкція
Картина баталіста Альфонса Лалоза (фр. Alphonse Lalauze, 1872-1936)
“Гренадери лінійної піхоти вітають першого консула Наполеона Бонапарта на полі переможної битви при Маренґо”
Після того, як Резервну Армію очолив дивізійний генерал Ґійом-Марі Анн Брюн (фр. Guillaume-Marie-Anne Brune, 1763-1815), 40 лінійна напівбригада під командуванням шефа бригади Франсуа-Марка-Ґійома Лежандра д’Арвеса (фр. Marc-Guillaume Legendre d’Harvesse, 1766-1828) билася з австрійцями 25 грудня 1800 р. при Поццоло і 26 грудня при Модзембано. Пес Мусташ, якого лікували полкові медики, зализав рани і був зі своїми господарями-солдатами.
9 лютого 1801 р. був підписаний Люневільський мирний договір і 22 березня того ж року 40 напівбригада отримала наказ повертатися до Франції з розміщенням у департаменті Фіністер.
Мусташ зі своєю напівбригадою «служив» у гарнізоні м. Бреста, а з 1803 р. – у військовому таборі у м. Сент-Омері департаменту Па-де-Кале, де у вересні 1803 року 40 напівбригада була перейменована на 40 полк лінійної піхоти.
2 вересня 1805 р. полк під командуванням полковника Клода-Етьєна Мішеля (фр. Claude-Etienne Michel, 1772-1815) у складі 3 дивізії дивізійного генерала Луї-Ґабріеля Сюше (фр. Louis-Gabriel Suchet, 1770-1826) V корпусу маршала Ланна залишив табір у Сент-Омері і 30 вересня 1805 р. переправився через Рейн.
ВІН ТЕЖ БУВ ПРИ АУСТЕРЛІЦІ
Картина Франсуа Жерара (фр. François Gérard, 1770-1837) “Битва під Аустерліцем”
У знаменитій битві 2 грудня 1805 р. при Аустерліці (нині Чехія, Моравія, м. Славков-у-Брна) командувач V корпусу Великої армії маршал Жан Ланн мав наказ відрізати праве крило союзників під командуванням генерал-лейтенанта князя Петра Івановича Баґратіона, командувача правого крила союзної росйсько-австрійської армії, від дороги на Ольмюц. Сьогодні це чеське місто Оломоуц.
40 лінійний полк був у складі 2 бригади під командуванням бригадного генерала Ніколя Леонара Бажера на прізвисько «Бекер» (фр. Nicolas Léonard Bagert, dit Beker, 1770-1840) 3-ї піхотної дивізії дивізійного генерала Луї-Ґабріеля Сюше. За переказами, десь там, невідступно слідуючи за солдатами, перебував і герой нашого історико-кінологічного шкіцу пес Мусташ.
Під час атаки зустрічного бою між російською піхотою Баґратіона під час її наступу на 2 бригаду 3 дивізії корпусу Ланна у складі 40 та 34 лінійних полків в районі пошти у с. Позорітц (чеська назва Позоріце), французький орлоносець був оточений російськими піхотинцями та закликав товаришів по зброї на допомогу вигуком «До прапора!» (фр. «Au drapeau!»). Історія зберегла прізвище цього героя – су-лейтенанта Сімонно (фр. Simonneau).
Якщо прийняти оповіді про геройські вчинки хороброго пса за правду, а також вивчаючи «l’ordre de bataille», тобто склад та розташування військ, можна припустити, що мова йде про зіткнення піхотної дивізії Сюше та піхоти Баґратіона у складі
5 єгерського полку, Псковського та Староінгерманландського мушкетерських полків.
Ось як описує цей бій учасник, хірург Жан-Батіст д’ Еральд (фр. Jean–Baptiste d‘Héralde, 1781-1861):
«…«Пролунали звуки російських єгерських ріжків. Солдати всіх [російських] батальйонів… зняли ранці… Російська артилерія припинила вогонь, і лінії піхоти рушили на нас під звуки музики. Наша піхота стояла з мушкетами «під курок» (фр. l’arme au bras) у повній тиші, наші роти вольтижерів відступали перед російськими батальйонами, ведучи вбивчий вогонь.
Коли до ворога залишалося близько 200 кроків, маршал Ланн, який постійно носився чвалом на коні уздовж нашої лінії, під’їхав до барабанщиків та наказав бити атаку (фр. pas de charge) і поскакав далі. Генерал Сюше зістрибнув з коня і став праворуч від гренадерів [на правому фланзі], сказавши, що в цій ситуації він хоче довести воякам усю свою довіру, крокуючи з ними в одному строю.
Французька лінійна піхота під Аустерліцем 2 грудня 1805 р. Ілюстрація художника та уніформолога Жака Жірбаля (фр. Jaques Girbal, 1929-2015)
Солдати закричали «Вперед!» (фр «En avant!», і по всій лінії пролунав громовий клич «Хай живе Імператор!» (фр. “Vive l’Empereur!”), який завжди віщував смертельну сутичку. Офіцери утримували солдат, які хотіли крокувати дуже швидко… Перед нами був невеликий яр, який відокремлював росіян від французів. Наші стрільці вольтижерских рот трималися в ньому деякий час, а потім залишили його, побігши до нашого боку.
Росіяни рушили вперед, перейшли яр і швидким кроком рушили на нас із багнетами напереваги. Наші батальйони, тримаючи мушкети під курок, повільно йшли назустріч. За десять кроків від нас перша лінія росіян зупинилася і дала залп. Французькі батальйони взяли багнети на руку (фр. “Croisez baionettes!”), йдучи стрункими лавами, як на маневрах у Булонському таборі. Вони пришвидшили крок. Деякі російські батальйони завагалися і повернули назад, інші зустріли нас, стоячи на місці. Вони отримали залп упритул, зав’язалася коротка сутичка, але вони були збиті з позицій з першого удару та відступили».
Отже, якщо вірити апокрифічним розповідям про пригоди Мусташа, його сміливий вчинок мав би мати місце саме у цьому епізоді Аустерліцької битви. У сутичці бою нібито-то виникла небзепека для «орла» (прапора) 40 лінійного полку, і су-лейтенант Сімонно закликав на допомогу вояків свого підрозділу.
Однак у запалі битви його ніхто не почув, крім Мусташа, який кинувся на допомогу, відчайдушно захищав полкового орла, не підпускаючи до нього ворогів, а після важкого поранення орлоносця вчепився у полотнище прапора зубами. У цей час картеч косила обидві ворогуючі сторони. Литий бронзовий орел, що служив навершям прапора, був важким, приблизно 2,2 кг, тому собаці вдалося лише відірвати зубами частину полотнища. Хоробрий Мусташ потягнув врятований шматок прапора до своїх… Після битви пса знайшли неподалік французьких позицій – його лапа була перебита кулею, а в зубах Мусташ тримав клаптик полотнища, що перетворився на лахміття.
Цікаво, що на пізнішій ілюстрації пса зображено з клаптем полотнища не 40, а 14 лінійного полку.
Другий подвиг Мусташа, проілюстрований Жаком Марі Ґастоном Онфруа де Бревіллем,
відомим під псевдонімом JOB (1858-1931). На полотнищі прапора чітко видно цифру “14”
Історія про чудесний порятунок прапора цього полку, який поніс жахливі втрати у битві при Прейсіш-Ейлау 8 лютого 1807 р., розказана хвалькуватим, але, без сумніву, сміливим Жаном-Батістом Антуаном Марселеном Марбо (фр. Jean-Baptiste Antoine Marcelin Marbot, 1782-1854), дивовижним чином з’єдналася з історією пса-рятівника полкової святині 40 лінійного. Обидва апокрифи – частина явища під назвою «наполеонівська легенда».
Ця розповідь про героїчний подвиг пса Мусаша підозріло нагадує ще одну історію – історію про зіткнення російської та французької піхоти на Праценському плато між 11.30 та 13.00 2 грудня 1805 р. і про втрату орла 1 батальйону 4 полку лінійної піхоти Франції.
Дивізії Вандамма та Сент-Ілера в цей час зіткнулися там з частинами російської імператорської гвардії. За наказом Вандамма в цей бік було виділено частину бригади Шіннера, – 1 батальйон 4 лінійного полку та 2 батальйон 24 легкого полку, – для того, щоби хоча б на деякий час затримати ворога.
Російською гвардією, а саме лейб-гвардії Преображенським і Семенівським полками, командував великий князь Костянтин Павлович Романов, брат імператора Олександра. Преображенці та семенівці з криком «Ура!» кинулися в багнети і збили з позицій стрільців бригади Шіннера. У цей же момент в атаку рушила кінна російська гвардія – кінногвардійці та лейб-гусари. На їхньому шляху виявилися зімкнені батальйони 4 лінійного та 24 легкого полків.
Майор Біґарре, командир 4 лінійного полку, так запам’ятав те, що сталося: «Колонна з усієї кавалерії російської імператорської гвардії… розгорнулася на відстані рушничного пострілу від нашого батальйону.
Картина видатного російського баталіста німецького (баварського) походження Богдана (Ґотфріда) Павловича Віллевальде (1818-1903)
“Подвиг лейб-гвардії Кіннного полку в битві під Аустерліцем у 1805 році”. Прізвище російського кінногвардійця,
що захопив орла 1 батальйону 4 полку лінійної піхоти Франції відоме – Омельченко. Ніяких натяків, просто інформація…
Попри те, що Віллевальде славився уніформологічними знаннями та детальною точністю своїх картин, головним замовником яких виступав цар Микола І,
на цьому полотні французьку піхоту зображено у мундирах та головних уборах “шако” (ківерах) , які з’явилися не раніше 1806-1807 р.
Перед нами викотили шість гармат кінної артилерії, які, відкривши вогонь картеччю, посіяли безлад у лавах батальйону… Перша атака російських кавалеристів була відбита вогнем нашого каре впритул. Але наступна атака російської кавалерії відбулася на той момент, коли наші мушкети були розряджені. Російська кавалерія прорвала наше каре, і вершники, скачучи взад і вперед, порубали більше 200 людей… Командир батальйону Ґі та 10 офіцерів було вбито і поранено у цьому бою. Я отримав більше 25 ударів палашем по голові, по плечах та по руках. Втім, рани від них були неглибокі, а то й просто це були синці.
24 полк легкої піхоти, який припустився помилки і залишився в розгорнутому строю, був також перекинутий цією кавалерійською атакою.” Під час відчайдушного рукопашного бою орлоносець 4 лінійного полку був зарубаний, а прапор упав на землю.”
Орел 4 лінійного полку був єдиним прапором, відбитим російськими військами у французів в Аустерліцькій битві. Аж до більшовицького Жовтневого перевороту 1917 р. цей прапор, як священна реліквія, зберігався в полковій церкві Лейб-гвардії Кінного полку.
Цілком може бути, що апокрифічна розповідь перемішала між собою місцями реальність та вигадку, наділивши саме полкового пса здатністю врятувати полкову реліквію. Цікаво, що в реальності реліквією було саме бронзове позолочене навершя французських прапорів, «орел» (фр. L’ aigle), а не полотнище.
Орел та прапор 1 батальйону 40 полку лінійнї піхоти Франції зразка 1804 р.
Втім, легенда розповідає, що за цей подвиг маршал Ланн нагородив собаку-героя новим ошийником та повідком із червоної шкіри та спеціальною бронзовою медаллю, на аверсі якої був напис:
«Мусташ, французький пес. Усі повинні поважати його і дорожити їм як сміливцем» (фр. «Moustache, chien français: qu‘il soit partout respecté et chéri comme un brave»), а на реверсі: «У битві при Аустерліці він був поранений у лапу, рятуючи прапор свого полку» (фр. «Perdit une jambe à la bataille d’Austerlitz, et sauva le drapeau de son regiment»). Напис у точному перекладі означає «втратив лапу», тобто її було ампутовано. За іншим апокрифічним переказом, медаль Мусташа була срібною, а ошийник являв собою французький триколор.
Ілюстрація JOB’а “Маршал Жан Ланн нагороджує Мусташа за подвиг у битві під Аустерліцем”
Після тріумфального закінчення бойових дій Мусташ, який одужав, але шкандибав на трьох лапах був представлений самому Імператору Наполеону І та виконав перед ним кілька пустотливих трюків. Пса на той час надресирували піднімати культю втраченої лапи щоразу, коли згадувалися вороги Франції.
Ілюстрація JOB’а “Мусташа представляють імператору Наполеону”. Цікаво, що Мусташ радісно стрибає на всіх чотирьох лапах,
а презентує його Імператорові офіцер в мундирі старшого сержанта вольтижерської роти 1 батальйону якогось полку легкої піхоти.
Ще одна ілюстрація JOB’а представляє чорного пуделя – улюбленця іншого полку, 42 лінійного, разом із барабанщиком підрозділу.
Втім, не виключено вплив історії про Мусташа на це зображення. Адже барбет та пудель споріднені породи собак, а 42 лінійний полк та 40 знаходяться в одній «полковій серії».
Мусташ, який залишився при своїх солдатах 40 лінійного полку, яким на той час командував полковник Тома-Жан Шассро (фр. Thomas-Jean Chasserеaux, 1763-1840), брав участь у Прусській кампанії 1806 р. та в Першій Польській кампанії 1807 р.
Пес разом із солдатами «воював» 10 жовтня 1806 р. у битві при Заальфельді, а 14 жовтня 1806 р. – у знаменитій переможній битві при Єні.
Історія про легендарного пса у творчості художника Жозефа Луї Іполіта Беланже (фр. Joseph Louis Hippolyte Bellangé, 1800-1866).
На картині “Парад імператорської гвардії Парижі біля палацу Тюільрі 1810 р.”
поруч із гвардійськими барабанщиками (фр. les tambours de la Garde Imperiale) на правому фланзі крокує чорний кудлатий пес, скоріше за все, барбет.
У Першій Польській кампанії 1806-1807 рр. проти Російської Імперії разом із полком «пес-солдат» брав участь у битві при Пултуску 8 січня 1807 р., а потім у битві при Фрідланді 14 червня 1807 р., що завершила кампанію тріумфом Великої армії.
Картина Еміля-Жана-Ораса Верне (фр. Horace Vernet, 1789 — 1863), — французького живописця-баталіста “Поранений полковий пес”.
Датується 1819 р. Хоча масть пораненого собаки не співпадає, цілком може бути, що Верне мав на увазі узагальнену долю саме Мусташа:
адже в того так само під час кампанії в Італії 1800 р. було поранене вухо, було перебито лапу у битві при Аустерліці, як і в зображеного пораненого полкового собаки
Ще одна рообота Ораса Верне “Загиблий сурмач”
змальовує сентиментальний образ загиблого сурмача 1 гусарського полку, біля тіла якого укляк відданий пес
Всередині липня 1807 р. Мусташ, улюбленець солдат залишався разом із полком у Сілезії у складі V корпусу маршала Адольфа-Едуара-Казимира-Жозефа Мортьє (фр. Adolphe-Edouard-Casimir-Joseph Mortier, 1768-1835).
За переказом Жака Оґюста Сімона Коллена де Плансі, пес Мусташ під час Німецької кампанії проти Австрії 1809 р. брав участь і у програній французами битві при Асперні-Есслінґу. Позаяк перші три батльйони полку ще від 1808 р. перебували в Іспанії, пес Мусташ знаходився із солдатами 4 батальйону 40 полку лінійної піхоти. 4 батальйон був частиною 2 дивізії Клапареда V корпусу маршала Ланна, а Мусташ невідступно перебував біля своїх солдат-господарів. Для Жана Ланна ця битва стала останньою.
Мундирні ґудзики 40 полку лінійної піхоти
У Есслінґу Мусташ знайшов собі подругу, суку тої ж породи, що й він, яка жила з ним разом у французькому таборі. Цуценят Мусташа та його «бойової подруги» взяла до себе одна маркітантка.
Як було сказано вище, з вересня 1, 2 і 3 батальйони 40 лінійного полку ще 1808 р. були спрямовані до Іспанії у складі дивізії дивізійного генерала та майбутнього маршала Франції Луї-Ґабріеля Сюше, яка увійшла до V корпусу маршала Мортьє.
Яким чином за Піренеї потрапив пес Мусташ невідомо, але розповідь апокрифів повідомляє, що він таки там опинися. Радше за все, собака поплентався із партією поранених до полкового депо у м. Віссамбур (фр. Wissembourg, в Ельзасі, нині – об’єданий регіон Ґранд-Ест), і вже потім із маршевими підкріпленнями примандрував за Піренеї.
Відбиток печатки 40 полку лінійної піхоти
Бляха на головні убори “шако” 40 полку лінійної піхоти зразка 1810 р.
ОСТАННЯ КАМПАНІЯ ПСА-ВЕТЕРАНА
Корпус Мортьє, у складі якого були три з п’яти батальйонів 40 полку лінійної піхоти, від грудня 1808 р. приєднався до військ, що тримали в облозі столицю Араґону – м. Сараґоссу. Пес Мусташ нарівні із солдатами брав участь в облозі Сараґосси аж до капітуляції міста 21 лютого 1809 р.
Картина французького баталіста Моріса Оранжа (фр. Maurice Orange, 1867-1916) “Капітуляція Сараґосси”
З невідомих причин пес потім покинув піхотинців і прибився до кірасирів 13 кірасирського полку, але втік від них після того, як один із них спересердя вдарив його піхвами палаша.
Вчергове Мусташ «змінив клубні барви», приєднавшися до драгунського полку, де займався охороною обозів і несамовито гавкав, якщо чув ґерільясів поблизу.
У битві в горах Сьєрра Морена Мусташ зібрав у купу коней загиблих драгунів та, як справжній пес-пастух, привів їх до табору.
Згодом мандрівний собака знову опинився зі своїми піхотинцями 40 лінійного полку. 19 листопада 1809 р. 40 лінійний полк увійшов до складу 5 піхотної дивізії дивізійного генерала Жана-Батиста Жірара (фр. Jean-Baptiste Girard, 1775-1815).
40 лінійний полк взяв участь у битві при Окан’ї 19 листопада 1809 р., де полковий командир полковник Теодор-Франсуа Мілле (Thеodore-Francois Millet, 1776-1819) отримав кульове поранення у плече. З 26 січня 1811 р. 40 лінійний полк знаходився у складі військ маршала Ніколя Жана де Дьє Сульта (фр. Nicolas Jean de Dieu Soult, 1769-1851), що брали в облогу фортецю Бадахос в Естремадурі.
Французький план облоги Бадахоса 1811 р.
Полковник Мілле хотів залишити собаку в себе, зачинивши того у своєму будинку, реквізованому в іспанців під штаб-квартиру під час облоги Бадахоса. Але вільнолюбний пес втік через сімнадцять діб «домашнього арешту», вистрибнувши у відчинене вікно. Далі непосидючий Мусташ приєднався до команди канонірського човна, що курсував річкою Ґуадіана, на берегах якої розкинувся Бадахос.
Модель 60-ти стопного (тобто довжиною корпусу бл. 20 м) канонірський човен моделі An XII (фр. le bateau canonnier de 60 pieds An XII, 12 року Республіки, тобто 1804 р.) конструкції одного
з будівничих французького флоту, префекта порту Шербур, члена Морської академії Франції П’єра Александра Лорана Форфе (фр. Pierre-Alexandre-Laurent Forfait, 1752-1807).
Був озброєний двома 8-ти фунтовими польовими гарматами системи Ґрібоваля.
11 березня 1811 р. полковий пес Мусташ, якому виповнилося 12 років, був забитий ядром, що прилетіло зі стін обложеної фортеці. Це був з останніх пострілів іспанської артилерії під час Першої облоги Бадахоса (27 січня – 11 березня 1811 р.)
Бадахос був узятий французькими військами на капітуляцію у той же день.
Геройський барбет був похований на місці своєї загибелі на березі р. Ґуадіани з усіма військовими почестями, оплакуваний солдатами. Зі сміливим псом було поховано його медаль та ошийник. Вдячні товариші по зброї встановили на його могилі камінь з епітафією «Тут лежить хоробрий Мусташ, полеглий на полі честі» (фр. «Ici repose le brave Moustache, mort au champ d‘honneur»).
У 1814 р. за наказом іспанської інквізиції могилу пса була сплюндровано, кістки викопані та спалені.
11 березня 2006 р., на 195 річницю від дня загибелі Мусташа, організація «Друзі наполеонівської спадщини» (фр. Les Amis du Patrimoine Napoléonien) вшанувала пам’ять пса та встановила йому символічну меморіальну дошку на особливому «Цвинтарі для собак та інших домашніх тварин» (фр. Cimetière des Chiens et Autres Animaux Domestiques) в Аньєр–сюр–Сен на околиці Парижа. У церемонії брали участь французькі реконструктори в мундирах гренадерів Старої та фузілер-гренадерів Середньої гвардії Наполеона І.
Вхід на цвинтар для собак та інших тварин в Аньєр-сюр-Сен
Медаль пам’яті Мусташа, виготовлена знаменитим ювелірним домом Артюс Бертран (фр. Arthus Bertrand)
на замовлення організації “Друзі наполеонівської спадщини”. Напис: “Псу Мусташу, герою Великої армії. Загинув в Іспанії 11.03.1803 р.”
Пам’ятний знак на символічній могилі пса Мусташа на цвинтарі в Аньєр-сюр-Сен, встановлений 2006 р.
Французькі реконструктори, учасники церемонії, присвяченої 195 річниці загибелі пса Мусташа. 11 березня 2006 р.
Підготував:
Олекса Руденко,
президент ГО ДВКА,
заслужений художник України,
доцент кафедри графіки ВПІ НТУУ “КПІ ім. Ігоря Сікорського”
член Українського Геральдичного Товариства,
член експертної дорадчої групи з питань військової символіки
ГУ РСМЗ Збройних Сил України
Використана література та електронні джерела:
- J.-A.-S Collin de Plancy «Anecdotes du dix-neuvième siècle, ou, Collection inédite d’historiettes et d’anecdotes récentes, de traits et de mots peu connus, d’aventures singulières, de citations, de rapprochements divers et de pièces curieuses, pour servir à l’histoire des mœurs et de l’esprit du siècle où nous vivons, comparé aux siècles passés». Tom 2, Bruxelles, 1821;
- Louis Jupin. “Les Chiens Militaires dans l’Armée Française.”Edition Berger-Levrault, Paris, 1887;
- Brimmer, Captain Howard W. (July–August 1937). “War Dogs”. The Field Artillery Journal. United States Field Artillery Association;
- “Mustache, the Military Poodle. The New York Times. 2 December 1888. Retrieved 23 October 2010;
- Philippe de Wailly. «Les Caniches» Paris: Solar, 1988;
- «A la gloire des bêtes » par A. Fabre, Editions Alfred Mame & fils 1913;
- «Les animaux-soldats » de Martin Monestier, Le Cherche midi Editeur 1996;
- «La vie des chiens célèbres » de P.A.Bernheim, Editions Noêsis 1997;
- «Les animaux aux rendez-vous de l’Histoire » par Philippe de la Grange et René Praz, Editions Liberty Paris 1978;
- «Le chien, animal de compagnie, animal de labeur », extrait de « La vie des Français au temps de Napoléon » Editions Larousse 2003;
- «Poodlestan : A poodle’s Eye View of History » par Paul-Marc Henry – Reynal 1965;
- «Archives du Service Historique de l’Armée de Terre à Vincennes » : Historique du 40e régiment d’ infanterie de ligne: Séries B et C, cote 4M46;
- « Archives départementales du Calvados » : A.M. de Caen série R – cote 615 Edt 498;
- «Correspondances de Napoléon » : Au Général Brune le 2 mars 1800 et au Général Berthier le 3 août 1803;
- Biographie du Général François Legendre d’Harvesse ( colonel du 40e de ligne de 1800 à 1805 ) et du Général Thomas Chassereaux – ( colonel du 40e de ligne de 1806 à 1811 ) – G. Six, Saffroy Editeur Paris, 1934;
- «Histoire du Consulat » par A. Thiers – L’heureux et Cie, Editeurs Paris 1865;
- Soldats de France «Magazine d’histoire militaire de l’armée de Terre», Hors série №1, «Compagnons et mascots», 2018;
- Jean-Perre Rey « MOI, MOUSTACHE, CHIEN-SOLDAT HEROS DES GUERRES NAPOLEONIENNES», préface de Jean Tulard, Édition: GLYPHE, France, 2019.