Гусар у суспільній свідомості – найвідоміший та впізнаваний образ військовика. Безперечно, цьому посприяв барвистий однострій, який яскраво виділявся на тлі інших родів кавалерії. Але, завдяки свому екзотичному вигляду, гусарський одяг став і об’єктом своєрідної міфологізації, зокрема з приводу національного походження.
Наприкінці ХХ ст., в історичній науковій спільноті, давня загальновідома версія щодо виключно угорського походження гусарів була остаточно відкинута. Наразі вона залишається офіційною тільки в Угорщині, особливо в угорській армії, де не піддається ніяким сумнівам та переглядам. Тому що вважається патріотичною.
Більшістю істориків прийнято сербсько-хорватську версію, основою якої є походження лексеми «гусар» за національної мовною ознакою (сербська: «хусар»; хорватська: «husar»; італійська: «corsario»; латинська: «cursarius»).
У зв’язку з цим, спостерігалися неодноразові спроби переглянути історію національного походження гусарського однострою. Але, нові дослідження так і не надали остаточної відповіді на це, здавалось би, очевидне питання, а навпаки призвели до нових суперечок в історичній спільноті.
Так, сербські і хорватські вчені стали прихильниками своїх національних версій та однозначно надають первісність походження гусарського однострою своїм народам. Існує багато різних праць з цього приводу, але ми згадаємо найбільш відомі. Зокрема, дослідження Десанки Ніколіч «Одяг граничара Військової границі у ХVIII і ХІХ століттях» (Бєлград, 1978), де авторка зробила натяк на сербську історичну первісність гусарського костюму. Військова границя, або Військова Країна (нім. Militärgrenze, лат. confinium militare, угор. katonai Határőrvidék, хорв. Vojna krajina, рум. Graniță militară, серб. Војна краjина) — історичний термін на позначення прикордонної місцевості Австрійської імперії другої половини XV ст. — другої половини XIX ст., яка спочатку відігравала роль оборонної смуги супроти Османської імперії, згодом переростаючи у величезну габсбурзьку мілітаризовану провінцію (нім. Kriegsprovinz).
Колективні праці хорватських істориків на чолі із Звонимиром Грбашичем «Хорвати: зображення воїнів із минулого» (Загреб, 1993) та Томислава і Висеслава Аралиців «Хорватські воїни протягом століть» (Загреб, 1996), де автори доводять про вагомий внесок хорватів у розвиток військової моди, зокрема, гусарського одягу. Сербський вчений Душан Бабац у монографії «Сербський гусар» (Бєлград, 2010) право першості на всю історію гусарів відводить тільки сербам.
Таким чином, питання щодо національного походження гусарського однострою залишається відкритим.
Визначити часові та просторові рамки сформування гусарського однострою та його національну приналежність.
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
Писемні джерела (законодавчі акти, хроніки, мемуари учасників та свідків подій); іконографічні джерела (картини, фрески, гравюри, репродукції, колекції історичних ілюстрацій); історіографічні джерела (наукові праці закордонних та українських істориків, відомих дослідників-уніформологів).
Для більшої об’єктивності та зручності автором було встановлено певні часові обмеження, у рамках яких проводилося дослідження: ХVII – перша половина ХVIIІ ст.ст. Тому, що саме у цей період відбувалося оформлення гусар із тимчасових найманих збройних формацій у регулярні полки, та їхнє визначення як роду легкої кавалерії у національних європейських арміях.
ХІД ДОСЛІДЖЕННЯ
Численними дослідниками в основу тверджень про національне походження гусарського однострою покладають національні костюми народів південно-східної Європи. Факт наявності у гусарському одязі однакових елементів, притаманних національному вбранню сербів, угорців, хорватів, тощо вважається основним у наданні права першості суто за зовнішніми стилістичними або мовними ознаками. З точки зору фахівців з історії народних костюмів такий підхід є принципово помилковим. Занадто багато умов впливає на формування національного одягу: тип господарства; географія; клімат; традиції; сусідні народи. Теж саме можна сказати і про військовий однострій, додаючи: озброєння; тактика; вплив супротивників; бойові традиції.
Рис. 1. Національні костюми словаків, хорватів, сербів, румунів.
Рис. 2. Національні костюми угорців та чехів.
Так, варто визнати, що чисельні стилістичні національні елементи, що були характерні для одягу гусар, притаманні багатьом костюмам – румунів, сербів, словаків, угорців, хорватів, чехів тощо (рис. 1; 2).
На фрагменті кольорової листівки Ґабріеля де Пронея зображено костюми угорських, словацьких та німецьких селян із Угорщини (рис. 3). Автором статті відмічено елементи, що притаманні гусарському одягу (ментик, гусарський вузол, гусарські розетки). Як бачимо вони спостерігаються в костюмах усіх національностей, зображених на листівці. Але це слугує тільки наочним прикладом взаємовпливу культур різних народів, що мешкали в одній державі. Що є загальновідомим фактом, з яким погоджуються історики моди та національного вбрання.
Рис. 3. Худ. Ґ. де Проней. Фрагмент листівки «Esquisses de la Vie Populaire en Hongroie». (1855 р.). Національна бібліотека Франції, Париж.
Але, у такому вигляді одяг перелічених народів склався лише на середину ХІХ ст. Тому, він не може слугувати зразком для нашого дослідження та пояснити національне походження гусарського одягу та особливо – однострою.
Як відомо, у загальному розумінні, однострій – це однаковий за стилем, кроєм та кольором спеціальний службовий одяг, який створює єдиний образ та вказує на належність його носія до певної державної військової організації. Але, варто нагадати, що протилежністю однострою завжди був цивільний одяг. Цивільна мода завжди впливала на розвиток військового одягу, тому її слід враховувати при дослідженні військового однострою певного періоду.
До появи у Європі регулярних національних армій первинна різниця між військовим та цивільним одягом була мало помітною та менш значущою. Такого поняття, як однострій у сучасному військовому розумінні ще не існувало. Здебільшого, вояки носили свій повсякденний цивільний одяг, на який одягали обладунки та зброю. Це було дешево, зручно та практично.Однак, історикам відомі факти, що у другий половині ХVI ст. у Речі Посполітій вже існували полки польсько-угорської піхоти, одягнених у так звану – «барву». Це одяг певного кольору та крою, який можна вважати пробразом сучасного однострою.
Стосовно ХVII ст., то у цей період приписувати гусарському одягу певну національність є некоректним з етнічної та історичної точки зору. Це часи, коли всі народи південно-східної Європи, а особливо Балканського регіону, перебували під значним військовим та соціальним впливом Османської імперії. Яка принесла в європейську культуру чисельні східні традиції. Вони стали основою для багатьох запозичень, у тому числі, і у військовому одязі. У цей же час, східноєвропейська аристократія, а особливо у країнах Балканського регіону, наслідувала одяг аристократії Османської імперії, яка була провідником східних традицій у регіоні (рис. 4).
Рис. 4. а) Худ. невідомий. Миколай Зрін’ї (1620-1664 рр.). Хорватський та угорський військово-політичний діяч. Бан Хорватії (1647-1664 рр.).
Герой Австро-турецької війни (1663-1664 рр.).
б) Гравюра із кінним портретом Миколая Зрін’ї.
в) Худ. І. Гофманн. Султан Ахмед ІІ (1642-1695 рр.). Мідна гравюра (1692 р.). Бібліотека Вальдека Гайдельберзького університету. Німеччина.
Такий самий вплив відбувався і у військах. У військовому одязі теж відображався вплив османської Туреччини. Усі армії держав південно-східного регіону Європи мали подібний вигляд. Іконографічні джерела свідчать, що у ХVII cт. одяг гусарів та вояків інших збройних формацій, що складалися із угорців, хорватів, сербів, поляків, молдаван тощо виглядав майже однаково (рис. 5 – 8).
Рис. 5. Двобій угорського гусара з турком. Гравюра. Історія угорських гусар / Особливості кавалерійського виховання, Цюріх, Угорська історична спільнота.
Видавництво геральдики, Будапешт-Цюріх, 2004 (A magyar huszárság története/A lovasműveltség sajátosságai, Zürichi Magyar Történelmi Egyesület-Heraldika Kiadó, Budapest-Zürich, 2004).
Рис. 6. Фігури польських шляхтичів, старости тарлувського Яна Олесницького та його племінника Яна Збіґнєва Олесницького.
Костьол Святої Трійці (1655-1662 рр.), м. Тарлув. Польща.
Рис. 7. Молдавське військо на фрагменті настінного розпису (прибл. кін. ХVI-поч. ХVII cт.). Монастир у с. Сучевіца. Румунія.
Рис. 8. а) Хорвати (ХVII cт.). Колекція військового однострою Вінгейзена. Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції.
б) Барі Петер, гусар хорватського полка генерала Леслі (ХVII cт.).
Національна бібліотека ім. Сечені, м. Будапешт
Навіть сербам, які мешкали на територіях, захоплених Османською імперією, та служили її султанам, але продовжували традиційно сповідати православ’я, нічого не заважало носити одяг народів із християнських держав (рис. 9).
Згадуючи про тих самих сербів у питаннях дослідження історії гусарського одягу, не варто випускати із уваги відомості із історичних джерел про те, що двома століттями раніше гусарські загони на угорсько-турецькому кордоні являли собою нерегулярні військові формації, досить різнобарвного етнічного та соціального складу. Сучасні історики вважають, що більшість з них були вихідцями із підкореного турками-османами Сербського королівства, які шукали кращої долі у сусідніх державах. Часто такий різнобарвний контингент наймався на військову службу до різних християнських монархів та окремих феодалів.
Рис. 9. Серб на турецькій службі (ХVII ст.). Колекція військового однострою Вінгейзен. Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції.
На угорсько-турецькому кордоні капітани прикордонних фортець брали на службу таких іноземців. Причому ніякої платні їм не призначалось, але надавалися усі права на всю військову здобич, яку вони захоплять. Таким чином війна ставала для них єдиним заняттям у здобутті засобів для існування. Згодом їхня грабіжницька діяльність нічим не відрізнялася від турецької. Грабування турецької території стало такою ж буденною та перетворилася на своєрідну «малу війну» у прикордонні.
Можливо, ці факти стали підґрунтям для перегляду національного походження гусарів. Все розпочалося з питання, стосовно національної ознаки самої лексеми «гусар». Наразі, навіть сучасні угорські історики погоджуються, що «huszár» є прямим іншомовним запозиченням та походить від сербського чи хорватського – «хусар» (розбійник, грабіжник). При цьому лінгвісти звертають увагу, що більш рання латинська лексема «cursarius» (грабунок, здобич) була розповсюджена серед народів Балканського регіону та скрізь мало однакове значення.
Так, чинник постійної збройної боротьби із небезпечним мусульманським ворогом, що впливав на соціокультурний розвиток всього балканського регіону, створив своєрідну військово-корпоративну спільноту – гусарів. Постійний безпосередній контакт з мусульманським світом призвів до появи серед елементів гусарського одягу багатьох східних запозичень. Про що свідчать назви турецького походження – доломан, чакчири, кушак, чижми, кольбак, клобук тощо.
Угорським істориком Йожефом Гьоріґле у дослідженнях, присвячених турецькому впливу на угорський одяг було висунуто тезу про військовий чинник, який надав угорському національному костюму турецького стилю. За його твердженням, саме чинник військової боротьби із мусульманським супротивником визначив напрямок розвитку угорського костюму. Протягом XV – XVII ст. угорський чоловічій одяг, стилістично, багато в чому нагадував турецький. Його основні елементи – доломан, ментик, протягом часу змінювали довжину та крій, відповідно моди, але залишалися у східному стилі.
У 1686 році австрійський імператор Леопольд I Габсбург розпочав масштабну військову реформу, з метою створення національної регулярної армії. Йшла Велика турецька війна (1683-1699 рр.), тому імператор активно готувався до великого походу на Балкани. Запорукою успіху він вбачав у реорганізованих, згідно вимог часу, відданих йому, військах, що фінансувалися б із державної скарбниці.
Існуючі, на тай час, в імперській армії іррегулярні гусарські формування, які очолювало угорське та хорватське дворянство були ненадійними, особливо у часи чисельних збройних повстань проти влади Габсбургів.
У 1688 році в армії Австрійської імперії формується перший імперський регулярний гусарський полк, на чолі з угорським графом Адамом Чобором.
Як відомо, основною ознакою регулярної армії є – однострій. Його головним завданням є визначення національної приналежності особового складу. Так, і під час формування регулярного гусарського полку перед графом повстало актуальне завдання щодо вибору однострою.
На думку автора статті логічний вибір графа впав на користь того одягу, який гусари носили у той час (рис.10, 11).
Рис.10. Гусар добровольчого корпусу (Freikorps) графа А. Чобора (1685 р.). Колекція військового однострою Вінгейзен. Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції.
Рис. 11. Миколай Зрін’ї (ХVII ст.). Декілька інших портретів героя. Остання гравюра зображує трагічну загибель Зрін’ї на полюванні.
Це був одяг представників тих національностей, які на той час здебільшого складали гусарські формації – угорців, сербів, хорватів. Сам граф проходив службу у прикордонних замках на сербсько-хорватсько-турецьких прикордонних територіях. У військових справах він був учнем бана Хорватії Миколая Зрін’ї (1620-1664 рр.) (рис.11), під командуванням якого воював з турками. Можливо, він і сам носив подібне вбрання. Тому, цілком логічно, що в основу нового полкового однострою були покладені звичні, для нього та його вояків, національні елементи. (рис.12).
Рис. 12. Гусар полку графа А. Чобора (1688 р.). Колекція військового однострою Вінгейзен. Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції.
У наведеному рисунку є цікавий елемент однострою – шийна хустка (краватка) синього кольору. Такий стиль пов’язання хусток перейняли французи у хорватів (рис. 13), у часи Тридцятирічної війні (1618-1648 рр.).У європейській моді він зберігся до сьогодення, і тепер стійко асоціюється саме з хорватами, від фр. cravatte, Croatie, croat – Хорватія, кроат, хорват.
Рис. 13. Хорватський вершник у Тридцятирічній війні (1618-1648 рр.). Реконструкція. Фото Давора Курича. «Полкова краватка», виставка у Хорватському етнографічному музеї, м. Загреб.
Підхід графа Адама Чобора до справи з одностроєм забезпечив одночасне збереження традиційного обліку особового складу, його етнічну приналежність та ідентифікацію. Що у багатонаціональних збройних силах Австрійської імперії мало величезне значення для зміцнення бойового духу, психологічної мотивації та збереження бойових традицій.
У вирішенні питань щодо національної приналежності за одягом, який носили гусари у другій половині ХVII ст. будуть корисними описи зовнішнього вигляду угорців та трансильванців, які залишили нам свідки подій.
Так, турецький мандрівник та письменник Евлія Челебі (1611-1682 рр.) у своїй «Книзі подорожей» описав одяг трансильванців. «Вони також за звичаями угорців носять різний суконний одяг червоного та зеленого кольорів та шапки з хутра соболів та куниці, з срібними ґудзиками, а ковпаки для них роблять з красивого сукна. Сукняні штані та шапки також з кольорового сукна, на ногах взуття з шкіри жовтого та червоного кольорів, за звичаями прикордоння. Пояси шовкові та обмотуються навколо тулубу, по поверхні штанів».
Шотландець Патрик Ґордон (1635-1699 рр.) у своєму «Щоденнику» писав про угорців. «Одяг їх складають штані (вони ж служать панчохами), що обтягують стегна та ноги, поверх яких вузька куртка до колін, перев’язана широким поясом з тканого шовку або вовни. На ній – каптан ширше, з короткими рукавами, котрий одні носять коротше, а інші довше ніж куртка; зазвичай, і вершники, і піші носять його (зліва) як накидку, застібнуту шнуром на правому плечі, щоби права рука залишалася вільною. У них високі круглі шапки, заломленні назад або у бік. До поясу підвішують шаблю та велику суму, де в одному відділенні тримають порох і свинець, а в іншому харчі, зазвичай сухарі, шпик, сир та часник».
Тут варто окремо пояснити щодо етнічних визначень «трансильванців» та «угорців».
Після поразки в битви при Могачі (1526 р.) Угорське королівство поступово втратило незалежність. Більшість держави була поділена між османською Туреччиною та габсбургською Австрією. Тільки східним угорським територіям, під назвою Трансильванія, вдалося зберегти певну незалежність. Але її князям довелося прийняти статус васалів турецьких султанів, під ґарантії недоторканості державних територій. Так, протягом наступних, майже, двохсот років розвиток угорської культури на цих розділених землях відбувався у певній мірі самостійно, але зазнаючи впливу, як зі Сходу, через Туреччину, так із Заходу, через Австрію.
Таким чином, Евелія Челебі та Патрік Ґордон називали етнічну приналежність народам, яких описували, суто за територіальною ознакою, яка була прийнята в їхню епоху.
Рис. 14. а) Офіцер гусарського полку графа А. Чобора. 1688 р. Колекція військового однострою Вінгейзен. Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції.
б) Угорський дворянин. Малюнок англійського мандрівника E. Брауна (1669 р.) Національна бібліотека ім. Сечені, м. Будапешт.
На рис.14 наведено зображення офіцера в однострої гусарського полку графа Чобора та угорського дворянина з малюнку англійського мандрівника ХVII ст. Едварда Брауна. Як бачимо, їхній одяг тотожній у більшості елементів. При цьому, костюм угорського дворянина за Едвардом Брауном, майже повністю, збігається з описом Патрика Ґордона у «Щоденнику».
Наведенні нижче іконографічні джерела (рис. 15–19) дозволяють простежити взаємозв’язок гусарського однострою з національним одягом угорців та трансильванців XVII ст.
Другий регулярний гусарський полк, з визначеним одностроєм, було сформовано австрійським урядом у 1696 році (рис. 20). Командиром призначили знаного гусарського командира Пала Деака де Мігальді (Павля Несторовича, угор. Pál Deák de Miháldy, нім. Paul von Deak), етнічного серба, який перебував на австрійській службі.
Під час Великої турецької війни (1686-1699 рр.) Пал фон Деак був одним із командувачів Сербської міліції (ополчення), де проявив себе, як талановитий кавалерійський командир та здібний організатор. Сербська міліція внесла значний вклад у перемогу над турками. Але Австрія у зміцненні сербських військових частин вбачала загрозу своїй владі. Тому після війни сили Сербської міліції були розділені та разом із своїми командирами відправлені у різні віддалені частини імперії для несення прикордонної служби. Так, гусарський полк Пала фон Деака розформували у 1699 р., а його самого призначили капітаном прикордонної фортеці на турецькому кордоні.
У 1701 року за наказом принца Євгенія (Ойґена) Савойського (1663-1736 рр.) полк відновили і Пал фон Деак знову запровадив однострій того ж самого зразку.
Рис.15. Худ. А. М. Маллє. Угорська знать. Кольорова гравюра. (1686 р.). Національна бібліотека ім. Сечені, м. Будапешт.
Рис. 16. Гравюра. Гусар та гайдук (кін. XVII ст.). Давня угорська армія. Трансильванія (репринт 1892 р.).
Національна бібліотека ім. Сечені, м. Будапешт.
Рис 17. Слуга (а) та добувач солі (б) із Трансильванії (друга пол. XVII ст.).
Костюми Трансильванії. Книга костюму XVII ст., Будапешт, 1990. (A Budapesti costümebilder aus Siebenbürgen kódex)
Національна бібліотека ім. Сечені, м. Будапешт.
Рис. 18. Трансильванська знать (друга пол. XVII ст.). Костюми Трансильванії. Книга костюму XVII ст., Будапешт, 1990.
(A Budapesti costümebilder aus Siebenbürgen kódex) Національна бібліотека ім. Сечені, м. Будапешт.
Рис. 19. Знатні сакси (німці) із Трансильванії (друга пол. XVII ст.). Костюми Трансильванії. Книга костюму XVII ст., Будапешт, 1990
(A Budapesti costümebilder aus Siebenbürgen kódex) Національна бібліотека ім. Сечені, м. Будапешт.
Взагалі щодо військової служби сербів в різних державах, то ця тема потребує окремого вивчення.
У контексті нашого дослідження варто зауважити, що наприкінці XVII ст., ані в Австрії, ані в Угорщині серби не користувалися ніякими політичними чи юридичними правами. Щоби отримати бодай якийсь соціальний статус, вони вимушені були відбувати службу у війську Габсбурґів, та й те, тільки у складі своїх національних підрозділів.
Здебільшого їм, як й іншим подібним іноземцям, не платили за службу грошей. Їхньою винагородою були лише військові трофеї, які вони самі захопили. Серед сербів було багато збіднілої шляхти, яка втратила свої володіння на батьківщині через турецьку експансію. Військова служба для них стала єдиним джерелом доходів та єдиною можливістю просунутися сходами соціальної драбини. Для цього була необхідна повна інтеґрація до правлячого класу австрійців чи угорців. Стати «угорцем» для серба ХVII ст. було дещо простіше ніж – «австрійцем». Тому вони всіляко намагалися побудувати свій побут на угорський лад, у тому числі змінюючи імена на угорський кшталт, запозичуючи угорський національний одяг тощо.
Рис. 20. Офіцер гусарського полку П. фон Деака. (1696 – 1699 рр. та 1701 р.). Колекція військового однострою Вінгейзен.
Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції.
Заслуговує на увагу серб Йован Текелія (Йован Телелі, Йован Попович). Він, знаний ветеран Великої турецької війни (1686-1699 рр.), за свій значний внесок у перемогу над турками у битві під м. Зента (сучасна Сербія), отримав у нагороду посаду капітана Сербської міліції у м. Арад у Трансильванії (сучасна Румунія). На якій перебував протягом 1698-1722 років. На рис. 21 представлено його портрет початку ХVIIІ ст.
Рис.21. Худ. невідомий. Йован Текелія (Попович) у мундирі капітана Сербської міліції в м. Арад (Трансильванія). Сербська цифрова галерея «Matica Srpska».
Не дивлячись на заслуги гусарської кавалерії та її явну бойову цінність, у австрійському військовому середовищі до неї спостерігалося зневажливе ставлення. Німецькомовна офіцерська аристократія демонструвала по відношенню до гусарів явну зверхність, вважаючи їх кимось на кшталт іноземних кінних розбійників. Причина – у соціальній кастовості, яка була притаманна австрійській імперській армії. Вона проявлялася в однозначній гегемонії австрійського правлячого класу по відношенню до інших націй імперії.
Наприкінці ХVIІ ст. усамій Угорщині гусарській образ ще не був ознакою угорської ідентичності у сучасному розумінні. Німецькомовне середовище габсбургської імперії застосовувало назву «гусарів» по відношенню до всієї легкої кавалерії, незалежно від етнічного походження її представників. У той же час у самій Угорщині лексема «гусар» пройшла свій історичний розвиток та становлення.
Не дивлячись на наявність гербів із зображеннями гусарів (рис. 22; 23), саме угорське дворянство ХVIІ ст. ще не асоціювало себе із ними у соціальному контексті.
Угорські дослідники Дьйордь Саґварі та Дьйодзйо Шомоґі у своїй книзі «Велика гусарська книга» (Будапешт, 1999 р.) зазначали, що негативне сприйняття слова «гусар» продовжувало існувати в угорському суспільстві через традиційне сприйняття походження цієї лексеми від сербсько-хорватського «розбійник» з прикордоння.
Так, угорський дворянин не називав себе гусаром. Дьйордь Саґварі та Дьйодзйо Шомоґі вказували, що це не зафіксовано у відомих писемних джерелах ХVIІ ст. Відповідно до їхніх досліджень, серед найбільш розповсюджених сінонимів угорського вершника зустрічалися – «лицар», «угорський лицар», «мандрівний лицар», «кінний вояк».
Рис. 22. Дворянські герби Угорщини (ХVI ст.). Національна бібліотека ім. Сечені, м. Будапешт.
Рис. 23. Дворянські герби Угорщини (ХVIІ ст.). Національна бібліотека ім. Сечені, м. Будапешт.
Все змінила Визвольна війна в Угорщині (1703-1711 рр.) під проводом трансильванського князя Ференца ІІ Ракоці. Це була війна проти панування австрійських Габсбурґів, яку очоліли угорські магнати, з метою відновлення державності королівської Угорщини.
Сам Ракоці чітко розумів роль та значення національної армії у процесі державотворення. Тому під час війни прийняв рішення щодо формування регулярних угорських полків. Як відомо, головною ознакою регулярної армії є однострій. Він дозволяє ідентифікувати війська за державною та етнічною належністю. Війна в Угорщині (1703-1711 рр.) була не тільки визвольною, а ще й громадянською. Не всі угорські магнати підтримали Ракоці. Для придушення повстанців-куруців вони надали у розпорядження австрійської влади свої збройні загони. Але тут для повстанців-куруців питання полягало не тільки у можливості розрізнення «свій – чужий» (рис. 24).
Рис. 24. а) Худ. Ґеорґ Філіпп Руґендас. «Куруци супроводжують полоненого». (1730-ті рр.). Угорський національний музей, м. Будапешт.
б). Бій куруців та лабанців
«Kuruc–labanc lovas párbaj» Малюнок Ґеорґа Філіппа Руґендаса.
в) Портрет Ференца ІІ Ракоці пензля Адама Маньокі. Угорська національна галерея мистецтв. Будапешт.
За задумом Ференца ІІ Ракоці повстанська армія мала демонструвати своїм зовнішнім виглядом приналежність до угорської нації, яка виборює зі зброєю в руках свою державність та незалежність.
На чолі повстанців-куруців стояли впливові магнати, більшість з яких були із Трансильванії та належали до угорської етнічної групи секеїв, яка була однією із правлячих еліт. Деякі їхні представники у свій час навіть керували провідними державами Європи. Зокрема, відомий король Речі Посполитої трансильванський князь Стефан Баторій (угорське István Báthory, Іштван Баторі (1533-1586).
В історії Угорщини соціальна роль секеїв невід’ємно була пов’язана із військовою службою, зокрема з охороною кордонів. Золтан Корде у своєму дослідженні «Середньовічні секеї» (2001) так і зазначав, що всі їхні привелеї та соціальне піднесення визначалося охороною кордонів та участю у всіх війнах, які вели правителі середньовічнї Угорщини.
Протягом ХІV – ХV ст.ст. Угорське королівство змагалося з Молдавією та Валахією за гегемонію у регіоні. Це приводило до чисельних військових конфліктів на кордонах. Секейські загони постійно брали участь у збройних суточках із сусідами. Румунський історикНіколає Сточеску у своєму досліджені «Надвірні слуги. Внесок в історію румунскої армії» (Бухарест, 1968 р.) згадував про молдавських вояків під назвою «хінсари» або “гінсари”. За його твердженням, перші документальні згадки про хінсарів відносяться до другої половини XV ст. Їхня головна відмінність від інших військових формацій середньовічної Молдови була у тому, що вони не отримували платні від господаря. Їхньою винагородою були військові трофеї, які вони самі захопили. Крім того, Ніколає Сточеску, вказував, що серед румунських істориків немає єдиної думки про достовірне походження хінсарів. Одні історики вважають, що ці формації були створені за відомим угорським зразком. Інші наполягали на тому, що хінсари були окремого, молдавського, походження.
Загони секеїв охороняли кордон не тільки в Угорщині чи Трансильванії. Вони були і на турецькому кордоні, що сьогодні є сербською територією. Так, досьогодні у Воєводині (сучасна Сербія) мешкає велика громада секеїв.
Існує цікавий історичний факт, на який звертав увагу історик Лайош Шадецький-Кардосс у своєму дослідженні «Історія та конституція нації секеів», (Будапешт, 1927 р.). Так, у вимогах щодо військової служби (1499 р.), встановлених королем Ласло ІІ (1456-1516 рр.) для секеїв встановлювався обов’язок – від кожної громади відправляти до війська двадцять вояків, на чолі зі своїми капітанами (командирами). Колись це стало підгрунтям для виникнення версії щодо походження лексеми «гусар». Згідно якої угорське «huszár» складається з двох слів, коренями, яких є «húsz» («двадцять») і «ár» («подвір’я» або «податок»). Тобто воїн, виставлений від кожного двадцятого “диму”, від двадцяти родинних господарств. Сучасними угорськими мовнознавцями цю теорію визнано невірною з лінгвістичної точки зору.
Але, як бачимо, у документах короля Ласло ІІ йшлося про вимогу, яка відносилася лише до секеїв, а не усіх угорських феодалів, яких згодом історики зарахували до однозначних постачальників для всього королівського війська.
Як би там не було, але й сам Ференц ІІ Ракоці також був секеєм. Тому, у питанні, що стане основою для створення одностроїв ругулярного угорського війска, Ференц II Ракоці швидко визначився. Базою для одностроїв кавалерійських полків нового угорського війська став національний одяг дворянства секеїв із Трансильванії.
Щодо питання розвитку угорського національного костюму у ХVIІ столітті, то Ґеза Надь та Міхай Намеш у своїй фундаментальній праці «Історія угорських костюмів» (Будапешт, 1900 р.) вказували на визначальний вплив трансильванської традиції на угорську моду, яка, у свій час, проникла до Трансильванії із Туречиини через сусідні Молдавію та Валахію.
Рис. 25. Гусарські полки куруців: а) Антала Естергазі 1706 р.; б) Дьйордя Палочі, 1706 р.; в) Сімона Форґачі 1707 р.
Sagvari D., Somogyi D. A huszárok nagykönyve – Magyar Könyvklub, Budapest, 1999).
Рішення про формування регулярних гусарських полків Антала Естерґазі, Дьйордя Палочі та Сімона Форґачі було прийнято Ференцем II Ракоці у 1705 р. Але скрутне матеріальне становище на територіях, охоплених війною, значно сповільнювало цей процес. Тому реалізувати ідею вдалося протягом двох наступних років, та й те частково. Катастрофічно бракувало військового майна, зброї, спорядження та коней.
На рис. 25 наведено однострої (дослідження Д. Саґварі та Д. Шомоґі) гусарських полків куруців, створених у період 1706-1707 років.
За своїм стилем вони збігаються із одягом трансильванської знаті на зображеннях (кінця ХVIІ ст.) персонажів із настінного розпису у секейському замку родини Варґішів, що у с. Олаштелек (сучасна Румунія) (рис. 26).
Рис. 26. Фрагменти настінного розпису із секейського замку родини Варгішів (1680 р.). с. Олаштелек, Румунія.
Помітно, що одяг з цих зображень корелюється з костюмами угорських магнатів з інших територій (рис. 27).
Рис.27. Угорські магнати (кін. ХVII – поч. ХVIII cт.). Історія угорських костюмів. «Magyarviseletek története». Rajzolta és festette Nemes Mihály.
Szövegét irta Nagy Géza a vallás-ésközoktatásügyi miniszterium támogatásával negyven színes és hetvenegy fekete tábla. Budapest. Franklin–Társulat. Magyar irod. Intézet és könyvnyomda. Franklin–Társulat nyomdája. 1900.
Щодо безпосередньо бойових дій Визвільної війні (1703-1711 рр.), то за своїм стилем вони мали вигляд «малої війни», основою якої стали глибокі рейди територією противника. Тут у повній мірі застосовувалася традиційна тактика маневрової війни часів збройного протистояння на угорсько-турецькому прикордонні. ЇЇ героями знову стали гусари.
Визвольна війна під проводом Ференца ІІ Ракоці вплинула на всі сфери життєдіяльності угорського суспільства. Не дивлячись на поразку, вона зайняла особливе місце в історії угорської нації, ставши складовою трьохсотрічного національно-визвільного руху. Саме під час неї сформувалося поняття угорської ідентичністі. Гусарська кавалерія та її одяг у суспільній свідомості населення південно-східної та західної Євпропи стали стійко асоціюватися лише з угорцями. При цьому, перестала надаватися увага іншим національностям, як то сербам чи хорватам.
Саме національно-визвільна війна сформувала своєрідний наратив, на кшталт: говоримо – гусар, маємо на увазі угорець; говоримо угорець, маємо на увазі – гусар. Саме він закріплеться в усіх арміях Європи на наступні два століття.
Для повноти нашого дослідження, варто розглянути одяг гусарських формацій в ряді інших європейських держав наприкінці XVII ст.
Опозиційні австрійським Габсбургам емігранти з угорських та балканських територій з’являлися перед різними європейськими монархами, пропонуючи свої військові послуги. З таких емігрантів у 1688 р. курфюрст Баварії Максиміліан ІI Емануель (1662-1726 рр.) сформував у себе регулярний гусарський полк.
Він створював свою регулярну армію, керуючись австрійським досвідом. Сам курфюрст брав активну участь у Великій турецькій війні (1683-1699 рр.) на боці Австрії. Під час якої отримав від турок прізвисько «Синій король», через колір свого військового кафтану. На війні він мав змогу особисто спостерігати за діями гусарських полків австрійської служби (рис. 28).
Рис.28. Паувел Кастеелс. Віденська битва (прибл. 1683-1685 рр.). Палац-музей короля Яна ІІІ Собєського у Вілланові, м. Варшава.
Німецьким художником-уніформологом Антоном Гофманном (1863-1938 рр.) було відтворено зовнішній вигляд баварських гусарів (рис. 29). Як бачимо з малюнків, основою для створення гусарських одностроїв слугував традиційний одяг в арміях народів центрально-східної Європи XVII ст., що наводився вище (рис. 5 – 9).
Рис.29. а) Худ. А. Гофманн. Гусари Баварії. Офіцер.
б) Рядовий (1688 р.). Das Heer des Blauen Königs. Die soldaten des Kurfürsten Max II. Emanuel von Bayern (1682– 1726 рр.).
Described in «Words and depictions» by Anton Hoffmann – Munich. Coloured by Günter Koch.
Як бачимо із зображень, баварці використали шкури тварин у якості елементу однострою. Цю традицію гусари перейняли ще у ХV – ХVI ст.ст. від турецької легкої кавалерії – ґазі, акінджи, делі (рис. 30). Вона зберігалася протягом кількох століть та була відома ще у 40-х роках XVІІІ ст. (рис. 30).
Рис.30. Вершник ґазі. Лат. «Casi seu Eques ex Limitibus». Ламберт де Вос, «Книга костюмів», 1574 р. («Das Kostümbuch»). Національна бібліотека, м. Бремен, Німеччина.
Рис. 31. Худ. Я. Г. Кезер (1748 р.). Угорські війська. Епізоди з війни за Австрійську спадщину.
Війна між Деґґендорфом та Вільсгофеном (Баварія) 1741-1745 рр. (Фрагмент). Oberhausmuseum, м. Пассау. Німеччина.
У турецькій історичній літературі («Ottoman Turkish Uniforms WW1. History First World War. Militaria Turkey. Wargaming. Military. Insignia. Uniform. Crimea: Crimean – Akinci Corps & Deli Cavalry (Janissary Period); 1860 Imperial Army Corps of Bashi-Bazouk») вказується, що таки типи кавалеристів, як делі, акінджі, ґазі носили барвисте та чудернацьке вбрання із шкур, з метою ввести в оману своїх супротивників. Деякі дослідники висувають версію, що насправді це пов’язано із давньою бойовою традицією, ще з часів язичництва. Одягаючи шкури тварин або імітуючи під них свій одяг вояки вірили, що таким магічним чином встановлюють з ними тотемний зв’язок, отримують магічний захист у бою та набувають їхніх здібностей. Самими популярними вважалися шкури бурих ведмедів, рисі, вовка, леопардів та тигрів.
З ведмедями, рисями та вовками було простіше, а леопарди та тигри коштували вкрай дорого. Тому часто робили їхню розфарбовану імітацію. З пташиного пір’я турки найбільш частіше використовували орлине та соколине.
Звичайно, що наприкінці ХVIІ ст. в Європі у язичницьку магію вже не вірили. Тому звірині шкури залишалися не більше як данина давній військовій традиції. Окрім Баварії, її використовували у Франції. Так, гусарський полк Раттскі носив звірині шкури до 1740-х років. Про цей полк ще буде сказано нижче.
У Франції різні іррегулярні збройні формації, де у якості мовного позначення кінного вояка використовували термін «гусар», були відомі ще з часів Тридцятирічної війни (1618-1648 рр.).
У цьому контексті варта уваги, так звана «хорватська кавалерія». У XVIІ ст. Цей термін був досить умовний. Так називали військові формації, які етнічно складалися з вихідців із хорватсько-славонскої ділянки Військового кордону, що розділяв на Балканському півострові Австрійську та Османську імперії. Не дивлячись на назву, їхній етнічний склад був доволі різноманітний. Шведський історик Маркус Юнкельманн у своєму дослідженні про війни Швеції часів короля Густава ІІ Адольфа («Густав Адольф. Піднесення Швеції, як великої держави». Пустет, 1993), вказував на наявність у цих формаціях сербів, угорців, поляків, валахів та навіть турків. Угорський вчений Аладар Балаґі у дослідженні «хорватської кавалерії» («Хорватські аркебузири Валленштейна (1623 – 1626 гг.), Будапешт. 1883) стверджував, що ця назва вказувала більше на рід кавалерії, ніж на етнічне походження вояків.
Під час Тридцятирічної війни (1618-1648 рр.) іррегулярні загони «хорватської кавалерії», яку іменували «кроати» (рис. 32) воювали в арміях австрійських, данських, іспанських французьких, шведських монархів, а також деяких дрібних німецьких держав.
Рис. 32. Хорват (Тридцятирічна війна (1618 – 1648 рр.)). Реконструкція. Музей історії армії «Віденський арсенал», м. Відень. Австрія. Малюнок-реконструкція Велемира Вуксіча (Хорватія) цього ж образу.
Після війни різні гусарські формації ще неодноразово створювалися та розформовувалися (рис. 33). При чому, їхнім етнічним складом, разом із угорськими емігрантами, ставав різнобарвний контингент із Польщі та Балкан.
Рис.33. Гусари на французькій службі (сер. XVII ст.). Колекція військового однострою Вінгейзен. Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції.
Перший регулярний гусарський полк на французській службі було сформовано у 1692 р. (за іншими даними у 1693 р.) у статусі Королівського гусарського полку (рис. 34).
Рис.34. Худ. невідомий. Гравюра «Королівські гусари». Франція (1700 р.). Національна бібліотека Франції, м. Париж.
Французький історик Рене Шартран у своїй книзі «Армія Людовика XIV» (1988 р.) стверджував, що він складався з угорських дезертирів.
Під час війни за Іспанську спадщину (1701-1714 рр.) було створено ще три гусарських полки. Але після її закінчення їх розформували.
Станом на 1716 р. єдиною регулярною гусарською формацією Франції залишався знаний полк Раттскі, створений ще у часи війни проти Ауґсбузької ліги (1688-1697 рр.). У полку продовжували носити традиційний гусарський одяг, який склався ще наприкінці XVII ст. Зміни відбулися тільки у 1740-х роках (рис. 35).
Рис.35. Гусарський полк Раттскі (XVIIІ ст.). Колекція військового однострою Вінгейзен. Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції.
У цьому поку проходив службу майбутній маршал Франції Ласло Берчені (1689-1778 рр.), якого французи іменували «Бершені», точніше Ладіслал Ін’яс граф де Бершені, з наголосом на останній склад і який увійшов в історію, як «батько французьких гусарів» (рис. 36).
Рис.36. Худ. невідомий. Ласло Берчені в однострої свого полку
(прибл. 1770-ті рр.). Національна бібліотека Франції, м. Париж.
Він був сином Міклоша Берчені (1665-1725 рр.), найближчого соратника князя Ференца ІІ Ракоці під час Визвольної війни (1703-1711 рр.). Молодий Берчені розпочав свою військову кар’єру в охороні князя. Після поразки він разом із багатьма іншими противниками габсбурзького режиму вимушений був емігрувати за кордон.
Під час служби у полку Раттскі (1720-1722 рр.) Ласло Берчені з дозволу короля сформував новий гусарський полк, у кількості близько 170 осіб та став його командиром. Щодо одягу свого полку, то, як видно із іконографічних джерел, він спочатку дотримувався традицій XVII ст. Згодом, у 1740-60-х рр., Берчені запровадив нові однострої, в яких вгадувалися віяння рідної Угорщини та пам’ять про батьківських повстанців-куруців (рис. 37; 38).
Рис. 37. Гусарський полк Ласло Берчені у різні роки XVIII ст. Колекція військового однострою Вінгейзен. Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції.
Рис. 38. Худ. невідомий. а) Офіцери куруців. б) Куруци (поч. XVIII ст.). Угорський національний музей, м. Будапешт.
Гучні військові успіхи гусар у масштабних війнах середини XVIIІ ст., війнах за Польську (1733-1735) та Австрійську спадщини (1740-1748); у Сілезській війні (1740-1745 рр.); у Семирічній війні (1756-1763 рр.)) сприяли поширенню слави про них всією Європою.
На театрі військових дій гусарські формації стали головною рушійною силою у веденні «малої війни», основою якої були, традиційні для гусарів, багатокілометрові рейди територією супротивника. Такі рейди супроводжувалися захопленням маленьких містечок, нападами на невеликі гарнізони, виведенням з ладу комунікацій тощо. Все це на додачу супроводжувалося грабунком мирних жителів, що призводило до паніки серед цивільного населення, що також використовувало на свою користь військове керівництво для досягнення успіху у війні.
Військове командування високо цінувало дії гусар та визнало їх вкрай корисними у досягненні перемоги над супротивником. Це сприяло поширенню та зміцненню гусарського авторитету в арміях Європи. З часом у деяких країнах стали стрімко формуватися різні добровольчі іррегулярні формації. Вони створювалися на час війни, або взагалі тільки під виконання певних разових завдань. По закінченню військових кампаній такі формації розформовувалися.
Так, у Франції у середині XVIIІ ст. з’явилися чисельні добровольчі іррегулярні підрозділи, які теж носили гусарський одяг. Але гусарами, як такими, вони не були (рис. 39).
Рис.39. а) Добровольчі іррегулярні формації на французькій службі (сер. XVIII ст.). Колекція військового однострою Вінгейзен. Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції.
б) Австрійські гусари періоду Семирічної війни.
Тут, у контексті розвитку історії гусарських одностроїв, цікавими об’єктами для дослідження є різні «фрайкори» (нім. Freikorps – вільні, добровольчі корпуси), які формувалися у Франції та Прусії під час Семирічної війни (1756-1763 рр.). Вони складалися з піхотних та кінних загонів, складом яких були вихідці з Балкан.
Їхні однострої відповідали загальному стилю, притаманному для населення цього регіону. Зокрема, добровольці-хорвати (сroates) у Франції та добровольці-босняки (bosniaken) у фрайкорі генерала Фридріха фон Клейста (рис. 40) у Пруссії.
Рис.40. а) Піхотинець підрозділу хорватів (croates) на французькій службі (1750-ті-1770-ті рр.). б) Босняки на прусській службі (1756р.). Колекція військового однострою Вінгейзен. Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції.
Для доповнення загальної наукової картини, у контексті дискурсу щодо приналежності гусарського однострою до угорської або сербської національності, до його розповсюдження, розвитку та популяризації, варто згадати про наступний цікавий факт. У війнах середини XVIIІ ст., які безумовно стали визначальними у формуванні звичного для масової культури гусарського образу, найбільшої військової слави здобули гусарські воєначальники, які етнічно не були ні угорцями, ні сербами.
Граф Франц (Франьйо) Леопольд фон Надашді-Фоґарашфьольд (1708-1783 рр.), генерал-фельдмаршал австрійської армії Габсбурґів, бан Хорватії, (1756-1783 рр.). Етнічний хорват, походив із старовинного магнатського роду. Національний герой Угорщини та Хорватії. Командир власного гусарського полку (рис. 41).
Відомий, як безпосередній гусарський командир та успішний воєначальник у боях з прусаками та французами під час Сілезьких війн (1740-1745 рр.) та Семирічної (1756-1763 рр.) війн. Організатор хорватських гусарських та піхотних прикордонних полків на кордоні з Османською імперією.
Рис. 41. а) Худ. невідомий. Гравюра «Ференц Надашді» (1760 р.). Гусар полку Ференца Надашді. (1742 р.)
Колекція військового однострою Вінгейзен. Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції.
б) Інші портрети Ференца Ліпота (Франца Леопольда) Надашді-Фоґарашфьольда:
Граф Андраш Гадік фон Футак (1710-1790 рр.), генерал-фельдмаршал австрійської армії Габсбурґів. Етнічний словак, походив із дрібного дворянського роду. Національний герой Словаччини та Угорщини. Проходив службу, а згодом командував Гіланським гусарським полком (рис. 42).
Рис.42. а) Граф Андраш Гадік фон Футак.
б) Гусари Гиланського полку (G. Somogyi. Hungarian soldiers of Maria Theresa 1740-1768).
Учасник Сілезської (1740-1745 рр.) та Семирічної (1756-1763 рр.) війн, під час яких відзначився, як очільник кавалерійських загонів у «малій війні». Легендарну славу йому приніс знаний кінний рейд на столицю Прусії, Берлін (1757 р.).
Барон Йоганн Даніель фон Менцель (1698-1744 рр.), генерал-лейтенант австрійської армії. Етнічний німець. На початку війни за Австрійську спадщину (1740-1748 рр.) воював у складі добровольчого фрайкору (нім. Freikorps), у Пандурському полку полковника Франца фон дер Тренка (рис. 43).
Рис. 43. а) Худ. Г. Боденер. «Йоганн Даніель фон Менцель» (1742 р.). Австрійська національна бібліотека, м. Відень. б) Худ. Й. Мільдорфер. «Пандури Тренка». Замок Біловец. Чехія.
в) Портрет Йоганна Даніеля фон Менцеля авторства Ґабріеля Боденера. Ауґсбурґ (Німеччина).
г) Місце смертельного поранення Йоганна Даніеля фон Менцеля при Штокштадт-ам-Райн.
У 1742 р. здійснив свій знаний рейд у глиб Баварії до столиці Мюнхену, завдяки чому став знаною особистістю свого часу. У 1743 р. створив власний гусарський полк. За успішні дії у Сілезії проти прусаків отримав прізвисько «гусар Менцель». У 1744 р. Менцель був смертельно поранений поблизу м. Штокштадт-ам-Райн під час перевірки броду через річку Рейн.
Ганс Іоахім фон Цітен (1699-1786 рр.), генерал кавалерії прусської армії. Етнічний німець. Командир гусарського полку, відомого під назвою «гусари Цітена» (рис. 44). Учасник Сілезьких (1740-1745 рр.) та Семирічної (1756-1763 рр.) війн, під час яких відзначився, як гусарський командир у проведенні глибоких рейдів по тилах австрійських військ, чим заслужив прихильність самого короля Пруссії Фридріха ІІ Великого.
Рис. 44. а) Ганс Йоахім фон Цітен.
б) Худ. Адольф Манцель «Гусари Цітена 1736 р.» (1750 р.). Австрійська національна бібліотека, м. Відень.
в) Генеральска гусарська шапка “кольбак” Ганса Йоахіма фон Цітена.
Ніколаус фон Люкнер, на французький манір Ніколя де Люкнер (1722-1794 рр.), полковник ганноверської армії, маршал Франції королівського часу та раннього революційного періоду. Етнічний німець. Під час Семирічної війни (1756-1763 рр.), у складі прусської армії, воював проти французів. Сформував власний гусарський загін (рис. 45). Відзначився, як його командир у глибоких рейдах по тилам французів. З 1763 р. – в армії Франції.
Рис. 45. а) Маршал Ніклаус (Ніколя) де Люкнер в мундирі французського маршала періоду Великої французської революції.
б) Гусар загону полковника Н. фон Люкнера (1757-1763 рр.) Армія Кур-Брауншвейг-Люнебург (1757 1763 рр.).
Рукопис Gmundener Prachtwerk. Joachim Niemeyer/Georg Ortenburg (Hg.): Die Chur-braunschweig-lüneburgische Armee im Siebenjährigen Kriege: Das «Gmundener Prachtwerk», Beckum, 1976.
Рис. 46. Худ. Я. Г. Кезер (1748 р.). Угорські війська. Епізоди з війни за Австрійську спадщину.
Війна між Деґґендорфом та Вільсгофеном (Баварія) 1741-1745 рр. (Фрагмент). Музей Обергаус (нім. Oberhausmuseum), м. Пассау. Німеччина.
Вже у 40-50-х рр. XVIIІ ст. почалося масове запозичення угорських гусарських одностроїв до інших національних підрозділів, які також мали гусарські традиції. Так, під час реформування Військового кордону між Австрійською та Османською імперіями, на територіях Хорватії та Славонії були сформовані декілька гусарських прикордонних полків. Найбільш відомі з них Беловарський, Вараздинський та Карловацький. Імператриця Марія Терезія (1717-1780 рр.) запровадила для них особливі гусарські однострої (рис. 47).
Щодо сербської національної ознаки у гусарському однострої, то вона полягала у наявності знакового елементу – чакчирів (сербське – чакшире; тур. čakšyr – «неширокі штани»; тюрк. ičton – «нижній одяг, штані»). У національному костюмі сербів вони присутні у якості чоловічого поясного одягу, різноманітної форми та крою.
Серед елементів угорського костюму XVІ – XVIIІ ст. ст. назва «чакчіри» не зустрічається. Згідно «Історії угорських костюмів» Ґези Надя та Міхая Намеша крій угорських штанів («мagyar nadrag» або «ungarishen Hosen») мав певну спорідненість з кроєм турецького поясного одягу. Вони виготовлялися, переважно, із сукна. За своєю конструкцією деталі штанів-надраґів (nadrag) розташовувалися в площині тканини, таким чином, який забезпечував щільне обтискання ніг власника, підкреслюючи анатомію тіла.
У російських писемних джерелах сербський термін «чакчіри» зустрічається у 1750-х роках у майнових відомостях польових та поселених гусарських полків Російської імперії, які розташовувалися на території сучасної України. Однострої двох з них наведені на (рис. 48.).
Рис. 48. Гусари Слобідського (а) та Угорського (б) полків. Російська імперія (сер. ХVIII ст). Колекція військового однострою Вінгейзен. Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції.
Сучасний військовий історик В. Єгоров у своїх публікаціях з питань стану одностроїв гусарських полків проєкту «Нова Сербія» та часів Семирічної війні (1756-1763 рр.) наводив архівні документи стосовно гусарського майна. У яких були присутні й інші сербські назви, зокрема – гунець (ментик) та бруслук (доломан).
Щодо ідеї так званих, польових та поселених гусарських полків відомого російського імперського проєкту «Нова Сербія» (1750-ті рр.), то вона здебільшого провалилася. Сучасний військовий історик Ярослав Тинченко у своєму дослідженні «Від козаків до гусарів» (Київ, 2018.) наводить відомості про те, що більшість з полків, так і залишилося проєктом на папері. А діяльність командування позначилася більше корупцією, ніж реальними військовими справами.
Не дивлячись на різні етнічні назви (Грузинський, Македонський, Молдавський, Новосербський, Сербський, Слов’яносербський, Слобідський, Угорський тощо) ніяких нових особливих елементів за етнічною ознакою у свої однострої ці полки не отримали. Весь їхній одяг та спорядження був створений за відомим на той час австрійським зразком (рис. 49.) та нічого нового національного не надбав.
Рис. 49. Австрійські гусари (перша пол. ХVIII ст. ). Колекція військового однострою Вінгейзен. Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції.
Рис 50. Австрійський гусар полку Кальнокі у ФландріЇ 1748 р. Живопис Давіда Морієра (1705-1770)
Оскільки, більшість командирів полків були етнічними сербами, то і прийнята термінологія також була сербською. З їхньої подачі сербські назви увійшли у статути, які затверджували однострій. Так термін «чакчіри», міцно укорінився у російському військовому лексиконі. Але відбулося це тільки у другій половині XVIІІ ст., коли польові та поселені гусарські полки проєкту «Нова Сербія» разом із українськими козацькими полками було переформовано у регулярні гусарські полки російської армії.
Щодо національного костюму сербів, то тут знані сербські історики Павлє Васіч та Душан Попович зазначали про вирішальний вплив на них саме турецьких та угорських традицій.
Костюм, подібний до гусарського, в сербській версії, також був дворянським одягом (Павлє Васіч. «Костюм народів Югославії через історію». Белград, 1968 р.). Його розвиток відбувався за угорським зразком. Одяг скорочувався, звужувався та набував вигляду костюма гусара-вершника. Але оформився він лише у першій половини XVIIІ ст. (Душан Попович. «Серби в Воєводині: від Карловацького миру 1699 року до Тимішоарської Ради 1790 року». Матица Сербська, 1959).
ВИСНОВКИ
Підсумовуючи результати дослідження можна зробити наступні висновки.
- Гусарський однострій – це результат симбіозу мілітарних традицій народів центрально-східного та балканського регіонів Європи, де об’єднуючим та вирішальним був культурний вплив Сходу, провідником якого була Туреччина.
- Серби та хорвати, безумовно, були активними учасниками історичного процесу у поширенні східних елементів у європейському військовому одязі, але їх не можна вважати безпосереднім одноосібним джерелом формування гусарського костюму, у вигляді військового однострою, який був запроваджений у регулярних гусарських полках (кін. ХVII – перш. пол. ХVIIІ ст).
- Матеріальною та ідейною основою у процесі формування гусарського однострою стали національні костюми угорської аристократії етнічної групи секеїв із Трансильванії. Які сформувалися наприкінці ХVII ст. у результаті взаємовпливу західних та східних традицій.
- Історичним періодом сформування гусарського однострою можна вважати кінець ХVII– першу половину ХVIIІ ст. У цей час в армії Австрійської імперії, сформовано перші регулярні гусарські полки. Їхнім створенням та всебічним забезпеченням, у тому числі розробкою одностроїв, керувала безпосередньо угорська знать, яка і запровадила власні національні елементи.
Тому, право першості щодо походження гусарського однострою справедливо визнати за угорцями.
- У широкому розумінні, гусарський однострій є наочною ілюстрацією історичного феномену вдалого поєднання східної та західної мілітарних традицій. У результаті чого утворився знаний образ кінного вояка, який пройшов перевірку часом, став відтворенням матеріального світу певної історичної епохи та створив ціле соціальне явище, без якого тепер неможливо уявити європейські армії нового часу.
Матеріали та результати дослідження можуть бути використані: у наукових роботах, присвячених еволюції гусарського однострою; для розробки методичних матеріалів із спеціальних історичних дисциплін; для створення військово-історичних ілюстрацій та матеріальних реконструкцій.
Підготував:
Олег АНАНЬЇН
підполковник ДПСУ, кандидат технічних наук,
старший науковий співробітник
Офісу реформ Державної прикордонної служби України,
член ГО ДВКА
Використана література та електронні джерела:
Nagy G., Nemes M. Magyar viseletek története». Rajzolta és festette. Szövegét irta a vallásés közoktatásügyi miniszterium támogatásával negyven színes és hetvenegy fekete tábla. Budapest. 1900.
Милутиновић В. «Српске народное ношње у околини Вршца. У: Филиповић, Миленко С.» Српске народне ношње у Војводини (1953).
Николић Д. Одевање граничара Војне крајине у XVIII и XIX веку. Београд: Српска академија наука и уметности, 1978. 216 с.
Павле Васић. Ношња народа Југославије кроз историју. Београд, 1968. 162 с.
Поґоржельська І. Дослідження та наукова реконструкція одягу угорського типу за археологічними знахідками. Археологія і давня історія України, 2017.
Чалтыкьян Д. Энциклопедия костюма. Праздничные народные костюмы Европы и Европейской части России. М.: Мир энциклопедий Аванта+, Астрель, 2010.
Молдавский национальный костюм /Авт. текста и сост. В. С. Зеленчук. Кишинев: Тимпул, 1984.
Битке М. Румунський народний одяг: традиція і сучасність (укр.) // Народна творчість та етнологія.- 2011. – № 2. – С. 52-58.
Поповић Д. Срби у Војводини. – Нови Сад: Матица српска, 1959. – 479 с.
Таубе Ф. В. фон. Историјски и географски опис Краљевине Славоније и Војводства Срема. Суботица: Минерва, 1998. – С. 253.
Фрейдзон В. И. История Хорватии. Краткий очерк с древнейших времен до образования республики (1991 г.). СПб.: Алетейя, 2001. – 318 с.
Кресін О.В. Трансильванське князівство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка, 2013. Т. 10 : Т – Я. 784 с.
Popović D. Srbi u Vojvodini. Od Karlovačkog mira 1699. do Temišvarskog sabora 1790. Matica srpska, 1959. 484 S.
Dr. Szádeczky-Kardoss L. A Székely Nemzet története és alkotmánya. (hely nélkül): „Hargitaváralja” J. Sz. K. 1927.
Kordé Zoltán. A középkori székelység. Pro-Print, Csíkszereda. 2001.
Aralica T. Aralica V. Hrvatski ratnici kroz stoljeća. Znanje, Zagreb 1996.
Grbašić Z. u.a. Hrvati. Slike iz ratničke prošlosti. Carski Husar, Zagreb 1993.
Vuksic V., Grabasic Z. Cavalry. The History of Fighting Elite (650-1914). Cassel. 1993-1994.
Stoicescu N. Curteni și slujitori. Contribuții la istoria armatei române, București: Editura Militară, 1968.
Stoicescu N. Sfatul domnesc și marii dregători din Țara Românească și Moldova: sec. XIV-XVII, București: Editura Academiei Republicii Socialiste România, 1968.
A magyar huszárság története/A lovasműveltség sajátosságai, Zürichi Magyar Történelmi Egyesület-Heraldika Kiadó, Budapest-Zürich, 2004.
Sagvari D., Somogyi D. A huszárok nagykönyve – Magyar Könyvklub, Budapest, 1999). 159 оl.
«Ottoman Turkish Uniforms WW1 History First World War Militaria Turkey Wargaming Military Insignia Uniform Crimea Crimean – Akinci Corps & Deli Cavalry (Janissary Period); 1860 Imperial Army Corps of Bashi-Bazouk».
Chartrand R. Louis XIV’s Army. 1988. 48 р.
Тинченко Я. Від козаків до гусарів. Київ: Темпорпа, 2018. 214 с.
Сікора Р. Гусарія. Yakaboo Publishing, 2019. 384 с.
Cichowski J. Szulczyński A. – Husaria. Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej. 1981. 242 s.
Бабатс Д. Српски хусар. Београд. 2010. 151 с.
Венгерские Гусары 1756-1815. Военно-исторический альманах «Новый Солдат» № 192, Артёмовск. 2002.
Алексинский Д. П., Жуков К. А., Бутягин А. М., Коровкин Д. С. Кавалерия Европы. СПб.: Полигон, 2005. (Всадники войны).
Гордон П. Дневник 1635-1659 гг. М.: Наука, 2005. – 278 с.
Неханов Ю. «Войны и кампании Фридриха Великого», Минск, издательство «Харвест» 2002, 816 с.
Юнкельманн М. «Густав Адольф. Возвышение Швеции, как великой держави». Пустет, 1993 г.
Балаги А. «Хорватские аркебузиры Валленштейна (1623 – 1626 гг.). Будапешт. Венгерское обозрение. При поддержке Венгерской академии наук. Ф.А. Брокгауз, 1883. 905 с.
A szabadságharc huszárai, Hadimúzeum Alapítvány, Budapest, 1998.
Rázsó Gyula: Kísérlet az állandó zsoldoshadsereg megteremtésére (1458-1490). In Liptai Ervin (főszerk): Magyarország hadtörténete: Két kötetben. 2. javított kiadás. Budapest: Zrínyi Katonai Kiadó. 1985.
Hollins D. Hungarian Hussars 1756–1815. Osprey Warrior Series. Oxford: Osprey Publishing, Ltd., 2003.
Hungarian soldiers of Maria Theresa 1740 – 1768 – Mária Terézia magyar katonái 1740 – 1768: Győző Somogyi.
Warriors of the Hungarian Frontier 1526 – 1686. Végvári vitézek 1526 – 1686: Győző Somogyi.
The Army of King Matthias 1458-1526 by Győző Somogyi / Mátyás Király Hadserege 1458-1526 / A Millennium in The Military – Egy Ezredév Hadban.
Magyar Hadizászlók by Somogyi Győző / Hungarian military banners / Essays by Cs. Kottra Györgyi / Cser kiadó – Honvédelmi Minisztérium 2011.
Armia siedmiogrodzka w XVII wieku. Ottoman warrior, Arms and armour, Thirty years’ war.
The Army of Transylvania 1559-1690 BY Győző Somogyi / Az Erdélyi Fejedelmség Hadserege 1559-1690 / A MILLENNIUM IN THE MILITARY – EGY EZREDÉV HADBAN.
Gmundener Prachtwerk. Joachim Niemeyer/Georg Ortenburg (Hg.): Die Chur-braunschweig-lüneburgische Armee im Siebenjährigen Kriege: Das «Gmundener Prachtwerk»; Beckum 1976.
Wurzbach D. C. v. Nádasdy-Fogáras, Franz Leopold // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben Wien: 1856.Vol. 20. S. 6.
Friedrich Karl Gottlob Hirsching: Historisch-literarisches Handbuch berühmter und denkwürdiger Personen welche in dem 18. Jahrhunderte gestorben sind, 5. Band, 1. Teil, S. 252, Leipzig, 1800.
Wurzbach D. C. v. Trenck, Franz Freiherr von der (нем.) // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben. Wien: 1856. Vol. 47. S. 124.
Boissau R. La Levée de Bercheny-hussards. Revue historique des armées. 2009.
Tradicionalne Hrvatske narodne nošnje! – http://www.Narodni.NET
«Віденський арсенал». Heeresgeschichtliches Museum – Militärhistorisches Institut http://www.hgm.at
ГО «Кам’янець-Подільське військово-історичне товариство». http://kupa.in.ua/
Savez povijesnih postrojbi hrvatske vojske (SPHHV ) – https://wikiwarriors.org
Музей Ференца Надашді в Шарварі представляє історію гусарів на постійній виставці. http://huszarmuzeum.hu/
Егоров В. И. О «гусарском манире» подробно от первого лица. Ведомость полевых полков Новой Сербии. 2011. Специально для проєкта reenactor. http://www.reenactor.ru/ARH/PDF/Egorov_24.pdf
Егоров В. И. Цвета обмундирования гусарских и пандурских частей русской армии периода Семилетней войны 1756-1763. Специально для проєкта reenactor. http://www.reenactor.ru/ARH/PDF/Egorov_23.pdf
Колекція військового однострою Вінгейзен. Нью-Йоркська публічна бібліотека. Цифрові колекції. https://digitalcollections.nypl.org/collections/the-vinkhuijzen-collection-of-military-uniforms#/?tab=navigation
Угорське історичне товариство. MEGBIZÁSÁBÓLhttps://www.mek.oszk.hu/09100/09175/html/45.html#note3
Hagyomány és múltidéző. https://sites.google.com/site/hagyomanyesmultidezo/nyilvanos/vikingek-es-honfoglalok-793-1001
Ottoman Illustrations of Costume & Soldiers. http://warfare.tk/Ottoman/Ottoman.htm
Одевање Срба у Хабзбуршкој монархији XVIIІ века. http://www.istorijskabiblioteka.com/art:odevanje-srba-u-habzburskoj-monarhiji-18-veka.