ХУДОЖНІ ВПРАВИ У СТИЛІ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ІСТОРІЇ. ЯК МІГ БИ ВИГЛЯДАТИ ГЕРБ УКРАЇНИ У 1919-1920 РОЦІ, ЯКБИ НЕ… ІСТОРИКО-ГЕРАЛЬДИЧНИЙ ШКІЦ

ВСТУП

Нещодавно завершилися, чи не завершилися, а лише розпочалися,  баталії відносно Конкурсу на Великий Державний Герб України.

Конкурс було проведено і Україна отримала… те, що отримала.

Але дуже багато фахівців, любителів і просто фейсбучних  експертів вельми часто згадували у контексті робіт щодо створення ескізів Великого герба ім’ я геніального українського графіка Георгія Нарбута (1886-1920), який чимало прислужився справі й славі української геральдики та сфрагістики.

Адже Георгій Нарбут – великий український патріот, графік, митець. Виготовлені ним зразки українських державних паперових грошових знаків і облігацій, поштових марок і розмінної дзвінкої монети, проект герба Києва і видатні зразки шрифтового мистецтва, явлені в аркушах української  абетки, розкішний Герб і Печатка Української Держави 1918 р., проекти печаток та цінних паперів різних інституцій Української Держави та Української Нардної Республіки, багато інших проектів та завершених праць досьогодні вражають своєю майстерністю, глибиною стилю, модерністю та неповторністю неосяжного таланту митця.

1919 р. в Георгія Нарбута був реальний шанс стати автором герба об’єданих після Акту Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.

У тісній співпраці  між ГО ДВКА, Музеєм Шереметьєвих та видавничим домом “Антиквар”  народився напівхуліганський проект – спробувати уявити собі, якби виглядав герб Соборної України 1919 р., якби його дійсно створив Нарбут.

АКТ ЗЛУКИ

ТА ПОШУКИ ОБ’ЄДНАВЧОГО СИМВОЛА ЄДИНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Західно-Українська Республика, утворена у листопаді 1918 р. боролася за своє існування у важких умовах українсько-польської війни.

Не кращою була ситуація у «Великій Україні». 11 листопада 1918 р., Німеччина підписала капітуляцію й програла війну державам Антанти. Ця обставина негативно вплинула на стабільність гетьманського режиму Павла Скоропадського. Його політичні противники, представники лівих українських партій, які не так давно були за допомогою кайзерівського війська усунуті Скоропадським від влади внаслідок державного перевороту, прагнули взяти реванш і реставрувати Українську Народну Республіку. В ніч проти  13 на 14 листопада 1918 р. опозиційні лідери утворили Директорію, колективний орган керівництва антигетьманським повстанням, до складу якого увійшли: Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Опанас Андрієвський, Федір Швець і Андрій Макаренко. Безпосереднім поштовхом до перевороту стала грамота Скоропадського від 14 листопада про майбутнє входження України до складу небільшовицької Росії та наявність великих сил російського офіцерства, спраглого повернення України до обіймів «Єдіной нєдєлімой Россіі»  у гетьманських військах та керівництві Української Держави.

Провідна роль у цих подіях відводилась дислокованим у Білій Церкві Січовим стрільцям Євгена Коновальця, які 16 листопада підняли повстання проти гетьмана. Повстання стрімко набирало обертів, оскільки широкі маси населення, передусім селяни, не підтримували консервативного гетьманського режиму, який спирався на німецьких і австрійських окупантів, й легко підпадали під впливи соціалістичної пропаганди заколотників. Після вирішального бою поблизу станції Мотовилівка повстанці підійшли до Києва й взяли його в облогу.

 1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено «передвступний» (попередній) договір про майбутнє об’єднання ЗУНР і УНР.  Договір, автором якого був Лонгин Цегельський, містив лише п’ять статей. У першій та другій статтях обидві сторони заявляли про свій «непохитний намір» об’єднатись в одну державу, при цьому ЗУНР мала «перестати існувати як окрема держави, а натомість увійти з усією територією й населенням, як складова частина державної цілости, в Українську Народну Республіку». У третій статті уряди обох республік проголошували обопільне зобов’язання «цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло» та максимально швидко утворити «одну неподільну державну одинцю».  У статті четвертій йшлось про те, що ЗУНР у майбутній державі матиме територіальну автономію, умови якої будуть визначені пізніше в ході практичної «реалізації злуки обох Республік». Стаття п’ята містила прикінцеві положення про кількість примірників і можливість публікації тексту угоди.

Під час фастівських переговорів обидві сторони домовились налагодити взаємовигідний товарообмін. ЗУНР мала постачати на Наддніпрянщину нафту, бензин, залізничні мастила, а отримувати звідти борошно, цукор, продовольчі жири та інші продукти.

Акт Злуки УНР та ЗУНР. 22 січня 1919 р.

Після укладання «передвступного» договору західноукраїнська делегація невдовзі повернулась додому, але не з порожніми руками, оскільки Директорія передала їм обіцяні ще гетьманом 10 млн австрійських крон готівкою, а також певну кількість зброї, теплого одягу та продовольства. Загалом до кінця року з Великої України до ЗУНР було відправлено 20 тис. гвинтівок, 300 кулеметів, 80 гармат.

У цей же час гетьман, переконавшись у безперспективності продовження боротьби зрікся влади, після чого повстанські війська 14 грудня 1918 р. вступили до Києва, куди через п’ять днів урочисто прибули члени Директорії.

26 грудня 1918 р. вони офіційно оголосили про відновлення Української Народної Республіки.

Не менш важливі події відбуваються й на Заході України. 3 січня 1919 р. у Станиславові, тоді тимчасовій столиці ЗУНР, у великому театральному залі готелю «Асторія», парламент Республіки, УНРада (доповнена виборними представниками від міст та повітів), шляхом акламації одноголосно схвалила текст «передвступної» угоди.

Для завершення об’єднавчого процесу на запрошення Директорії до Києва прибула представницька делегація ЗУНР під проводом заступника голови УНРади Лева Бачинського. Члени делегації, серед яких були представники як Галичини і Буковини, так й Закарпаття, повинні були також взяти участь у роботі Трудового конгресу України, котрий у другій половині січня 1919 р. мав бути скликаний у Києві як вищий тимчасовий законодавчий орган УНР для організації влади в Україні та визначення форми державного правління після повалення гетьмана.

22 січня 1919 р., у першу річницю проголошення незалежності України, на Софійській площі відбулась офіційна церемонія Злуки ЗУНР і УНР. Її сценарій був укладений міністром Іваном Огієнком, а безпосередньо керував нею відомий артист Микола Садовський. Урочисту подію вітальним словом розпочав голова делегації ЗУНР Лев Бачинський, після нього Лонгин Цегельський (вже в статусі секретаря закордонних справ) зачитав Ухвалу УНРади про Злуку ЗУНР і УНР від 3 січня 1919 р. Потім з вітальним словом виступив голова Директорії Володимир Винниченко, котрий прийняв заяву про Злуку «братньої, однокровної Галицької Волості з матірним пнем України», після чого інший член Директорії, Федір Швець зачитав спеціально підготовлений з цієї нагоди Універсал. У документі, зокрема, йшлося: «Однині во єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина, і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка. Однині Народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будовати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового народу». Як писали газети: «Зібраний народ вітав членів Директорії, читання грамоти і універсалу довго невгаваючими вигуками “Слава! Національний хор виконав підчас свята кілька разів гімни: “Ще не вмерла Україна”, “Вічний революціонер” і “Вкраїно Мати”. Військові оркестри виконали також декілька разів національний гімн». Урочистості завершилась військовим парадом. Наступного дня, 23 січня 1919 р., в приміщенні оперного театру розпочав свою роботу Трудовий конгрес України, делегати якого затвердили Ухвалу УНРади ЗУНР та Універсал Директорії УНР про об’єднання двох республік в одну соборну державу.

Відтепер ЗУНР стала офіційно йменуватись Західною Областю УНР (ЗО УНР), а невдовзі її лідер, голова УНРади Євген Петрушевич, увійшов до складу Директорії. Крім того, в подальшому обидві сторони домовилися про низку невідкладних питань, зокрема: про спільне закордонне представництво (так, було домовлено, що секретарі закордонних справ ЗУНР автоматично будуть віце-міністрами закордонних справ УНР), про обіг в ЗО УНР гривень і карбованців, про об’єднання транспортних систем двох республік (для цього західноукраїнські залізниці перешивались на широку колію) тощо. Водночас ЗО УНР, до скликання Всеукраїнських установчих зборів і затвердження ними детальних умов автономії, зберігала всі свої вже існуючі органи верховної влади (УНРаду і Державний Секретаріат), збройні сили з окремим командуванням, адміністративно-територіальний устрій, систему місцевого управління, судочинства, шкільництва, тощо.

Акт Злуки закріпив у свідомості широких мас українського населення, котре впродовж століть було роз’єднано кордонами імперій, ідеї національної єдності. Саме ця ідея, сполучена із самостійницькими прагненнями, сформувала лейтмотив всього українського національно-визвольного руху ХХ століття.

Одним з питань, які намагалися вирішити державні мужі об’єднаних українських республік, було питання їх спільного символу. Промовисто, що засідання комісії щодо вироблення герба відбулося напередодні урочистого Акту Злуки 22 січя 1919 р.

ОПИС ГЕРБА СОБОРНОЇ УКРАЇНИ

Відомі науковці Андрій Ґречило, Юрій Савчук, Павло Гай-Нижник,  Богдан Завітій у низці своїх праць наводять такі відомості:

“…21 січня 1919 р. комісія у справах вироблення проекта герба УНР провела нове засідання у складі: Петро Дорошенко (голова), академік Орест Левицький, Георгій Нарбут, Григорій Павлуцький, Павло Зайцев, Микола Біляшівський та Вадим Модзалевський…”

Судячи з подальшого тексту, вже до засідання комісії Георгій Нарбут, можливо,  подавав якісь ескізи,  бо далі читаємо: “…Після обговорення поданих раніше Нарбутом проектів комісія дійшла висновку:

“а) Визнати, що в даний час, коли відбулося злучення Західної Української Народньої Республіки з Республікою Східною, необхідно зафіксувати цей момент к вдповідному злучені у гербі Собороної України гербових емблем обох республік. Такий герб буде ясним і зрозумілим для широких верств українського народу, крім того, його буде зручно скомпнувати, бо елементи, які треба використовувати для цього, не викликають ніякого сумніву. Це козак з рушницею для Східної України і лев – для України Західної.

б) Вважаючи на те, що обидві частини Соборної України повстали з одного джерела – Київської Русі, визнати потрібним вмістити у герб знак кн. Володимира.

Герб мав виглядати так: “щит двочастинний, розсічений (вертикально)” навпіл, у золотому полі – козак із рушницею, у блакитній одежі; у блакитному полі – золотий лев, посередині, на вертикальній лінії, – синій щиток із золотим знаком Володимира. У нашоломнику – елемент герба часів Великого князівства Руського, що мало постати після Гадяцької унії 1659 року – “летючий голуб з оливною галузкою – символ замирення”. Бо він, крім того, відповідає традиційним і сучасним стремлінням українського народу до замирення і зменшує мілітаристичний, на погляд декотрих, характер головних елементів герба, себто козака з рушницею та лева”.

Заміст намету мав бути картуш у стилі українського бароко. Пропонуваkося також додати герби українських земель. Ці питання постановили “доручити проф. Г.І. Нарбуту подати свої міркування щодо гербів цих земель та їх розміщення.”, а Вадимові Модзалевському – скласти на основі висновків комісії доповідну записку міністрові народної освіти. Він підготував її через два дні й зазначив, що питання великого герба та великої печатки з гербами окремих земель комісія обговорить згодом….”

Як підкреслив куратор виставки, що нині експонується у Національному художньому музеї України кандидат історичних наук Юрій Савчук, “Експозиція має свій епіграф, який покликаний донести концепцію виставки та її архітектоніку. Це протокол комісії у справах вироблення проєкту герба УНР у складі Петра Дорошенка (голова), академіка Ореста Левицького, Георгія Нарбута, Григорія Павлуцького, Павла Зайцева, Миколи Біляшівського і Вадима Модзолевського (Київ, 21 січня 1919 року).

Матриця печатки Державного секретарства Української Держави, створена за ескізом Георгія Нарбута 1918 р. з колекції Музею Шереметьєвих

Ексзіз печатки Державного сектерарства Української Держави авторства Георгія Нарбута з колекції Національного художнього музею України

Ми знаємо, що визвольні змагання початку ХХ століття виконали свою велику історичну місію, вони відродили українську державу в сучасному світі. Зараз, оглядаючи ці події з висоти початку ХХІ століття можемо сказати, шо ми переживаємо 2-й етап визвольних змагань і вирішуємо ті історичні й політичні завдання, які не вирішили сто років тому.

Дата створення протоколу — 21 січня 1919 року. А вже наступного дня на Софійському майдані Києва відбудеться великий акт воз’єднання УНР і ЗУНР. Вперше постане модерна українська держава, яка не просто символічно злучає українські землі, які перебували у складі Австро-Угорської і Російської імперій, це великий акт єднання в єдиній державі цих земель. Акт злуки має таку саму історичну вагу для розвитку нашого державного організму, нашого поступу, як і проголошення незалежності. Тому для урочистостей Злуки, яка була проголошена роком пізніше, було свідомо обрано той самий день.

А вже через два тижні — 5 лютого — українські війська залишили Київ. Нитка державного розвитку була перервана на кілька десятиліть. Цей акт, цей протокол сприймаємо великою мірою як заповіт у державному будівництві, що стосується теми державних символів України…»

В результаті наступу більшовицьких військ армія УНР на початку лютого 1919 р. була змушена покинути Київ, і вся подальша робота над соборним гербом у комісіі зі зрозумілих причин припинилася.

Як пише доктор історичних наук, голова УГТ Андрій Ґречило «…Для повного уявлення про процес герботворення 1918 р. бракує ще зображення проектних варіантів Георгія Нарбута. З наведених документів видно, що принаймні на стадії ескізів вони існували. Відомо, що якісь проекти Нарбута були знищені під час чистки у Львівських музеях у 1950-х рр. Виявлення нарбутівських варіантів великого та малого герба змогло б разом із відомим зображенням печатки Української Держави сформувати повну картину становлення українських державних символів за період гетьманування Павла Скоропадського…».

Від себе додамо, що так само невідомою є історія ескізів Нарбута для великого герба Соборної України.  Але якби вони були, про що є певні натяки у записці комісії 1919 р., як вони могли би виглядати?

ГЕРАЛЬДИЧНИЙ КОНСТРУКТОР І ТВОРЧА МЕТОДА ГЕОРГІЯ НАРБУТА

Ми дозволили собі вільно “погратися” з творами Георгія Нарбута у декількох варіантах, аби спробувати, дослідивши творчу методу класика реконструювати його проект великого державного герба УНР та ЗУНР після їхнього об’єдання, тобто великий герб Соборної України.

По-перше, за основу було прийнято досконалий та завершений,  та такий,  який дійшов до етапу розгляду вищою державною владою – герб Української Держави 1918 р.

Ескіз герба Української Держави 1918 р. авторства Георгія Нарбута

Доктор  історичних наук Павло Гай-Нижник наводить наступний документ:

“Павло Скоропадський

Затверджую.

20.11.[1]918

Посвідчив: Державний Секретар,

Сенатор Сергій Завадський.

УХВАЛЕНА РАДОЮ МІНІСТРІВ

П О С Т А Н О В А 

про асігнування в розпорядження Державного Секретаря

2.000 карбованців для видачі Г. Нарбутові

за виготування проектів Державних Герба й Печаті Української Держави

Асігнувати в розпорядження Державного Секретаря з коштів Державної Скарбниці дві тисячі (2.000) карбованців для видачі Професору Академії Мистецтв Георгію Івановичу НАРБУТОВІ за виготування проектів Державного Герба і Печаті Української Держави.

За Голова Ради Міністрів [підпис нерозбірливий]

Державний Секретар [підпис, Завадський]…”

Державний Герб, спроектований Георгієм Нарбутом, було затверджено 29 листопада 1918 р. спеціальною Комісією зі створення Герба України як Державний Герб Української Держави.

До падіння гетьманського режиму залишалися два тижні.

Головне – цей проект створено наприкінці буремного 1918 р., до формування опису великого герба Соборної України та Акту Злуки 21-22 січня 1919 р. залишвся місяць з невеликим, тому було вирішено, що автор міг зберігти в проекті, якого нині ми не знаємо, деякі  вже особливо ретельно відпрацьовані деталі, зокрема, картуш.

Це збігається із творчою методикою Нарбута, який ще працюючи художником Санкт-Петербурзького часопису “Гербоведъ» або ж над ілюстраціями до «Малороссійського гербовника» Владислава Лукомського та Володимира Модзалевського (1914) часто використовував ним же створені  картуші та інші елементи, вмальовуючи у розтиражований шаблон нові зображення гербів.

Про особливості нарбутівської манери виконання гербів з повагою та захопленням писав видатний історик і дослідник геральдики Владислав Крискетійович Лукомський (1882-1946).

«…1913 р. Нарбут взяв  участь у роботі журналу “Гербоведъ” у якості художника, ​​і працював там протягом двох років. І тут він забезпечив  не тільки прекрасне художньо-мистецьке обличчя  журналу з його імпозантними заставками, але і виконав в копіях кілька красивих малюнків із старими гербами та серією з 45 «дипломов гербовых, не вошедших у общий  Гербовник».

Лукомський підкреслював, що Нарбут робив зі своїх гербових малюнків кліше, видруковував їх, а потім вмальовував в основу нові герби, зберігаючи у такий спосіб єдність стилю.

Картуш роботи Нарбута з малюнку до гральних карт

Можна припустити тому, що й у випадку з проектом герба Соборної України майстер скористався тою ж методикою.

По-друге, виникло припущення, що композиційно герб єдиної української республіки міг бути взорованим на проекті Великого герба Києва, ескіз якого зберігся, і який композиційно нагадує опис, який міститься в записці “комісії у справах вироблення проекта герба УНР”: “…“щит двочастинний, розсічений (вертикально)” навпіл…”

Ескіз Великого герба Києва Георгія Нарбута орієнтовно 1918 р. 

У випадку з гербом Києва у двох полях щита було вміщено постать Архістратига Михайла, біля ніг якого стоїть щит із золотим тризубом та “куша”, арбалет, з магістратської печатки Києва XVII-XVIII  ст.

По-третє, в основу проекту реконструкції герба Соборної України від Георгія Нарбута було покладене вивчення образу “козака з мушкетом”,  яке майстер виконував сотні разів. І це не тільки проекти герба Української Держави та  Державного Секретарства УД 1918 р., але  малюнок до “Енеїди” Івана Котляревського, датований якраз 1919 р. де козаки, у тому числі у “блакитних одежах” представлені в образі Енея та троянців. Якщо ж уважно придивитися до пояса Енея, то він  явно перегукується з поясом козака з мушкетом з герба Української Держави, а отже, міг бути ним повторений і в образі козака “у блакитній одежі”.

 

Голуб з лавровою гілкою у гербі гетьмана Івана Виговського з промальовки печатки Князівства Руського 1658 р.

Аркуш “Г” до “Української абетки”. У правій частині твору зображено голуба. 

Геральдичний малюнок Георгія Нарбута з пташиним крилом у нашоломнику

Ілюстраця до “Енеїди” Івана Котляревського. Георгій Нарбут, 1919 р.

По-четверте, передбачений запискою малюнок “летючого голуба з оливною галузкою” зґенеровано”  з нарбутівського ж  аркуша “Г” з “Української абетки” 1914 р. та зображення птахів та пташиних крил з гербових малюнків класика українського мистецтва.

По-п’яте, ніде не було нами знайдено малюнку авторства Георгія Нарута, де той би зобразив геральдичного Галицького лева, хоча у гербах хижих звірів малював чимало. Тому за прообраз лева для герба Соборної України нами було використане зображення герба ЗУНР з дипломатичного паспорта Західно-Української Народної Республіки, виданого на ім’я диктатора Євгена Петрушевича. Ім’ я автора невідоме, проте ми припустили, що Г. Нарбут, сповідуючи ідеї Соборності у всьому, міг залучити до свого ескізу вдало виконаний графічний малюнок Галицького лева.

Огляд зображення демонструє знання творцями герба ЗУНР  правил передачі геральдичних кольорів у чорно-білому зображенні. Так, тіло лева позначене дрібними крапками, що означає золото, тло оздоблене горизонтальними смугами, що передає синій колір у геральдичному чорно-білому штрихуванні, а язик лева позначений вертикальними смужками, що демонструє його “часткове  озброєння”, тобто язик був червоний.

Герб ЗУНР з дипломатичного паспорта Євгена Петрушевича, виданого Консулатом у Братиславі 1923 р. 

Отже, з усіх цих п’яти складових ми й склали свій “нарбутівський геральдичний пазл” або ж “конструктор” і спробували уявити, як би намалював Георгій Нарбут герб Соборної України у січні-лютому

1919 р., якби не… А далі все відомо.

23 травня 1920 р., знесилений від тифу, помер у Києві, зайнятому більшовиками,  Георгій Нарбут. Чи були ним створені ескізи герба Соборної України, ми не знаємо.

Але на честь захоплення геральдичною творчістю Великого майстра ми дозволили  собі цей експеримент, не претендуючи на вичерпність та тим більше не зазіхаючи на творчий спадок Георгія Нарбута,  який належить Україні.

 

Можливі варіанти герба Соборної України Георгія Нарбута 1919 р. Виконав Олекса Руденко. Консультант Богдан Завітій

Підготував за участі Ганни Шерман та Богдана Завітія:

Олекса Руденко, 

президент ГО ДВКА,

заслужений художник України, 

доцент кафедри графіки  ВПІ НТУУ “КПІ ім. Ігоря Сікорського”

член Українського Геральдичного Товариства,

член експертної дорадчої групи  з питань військової символіки 

ГУ РСМЗ Збройних Сил України

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА ТА ЕЛЕКТРОННІ ДЖЕРЕЛА:

Бiлокiнь Сергiй. Нарбутiвськi сюжети. Жовтень, липень 1983, №7 (465);

Павло Гай-Нижник “З історії створення державного герба та печатки Української Держави Павла Скоропадського” “Архіви України” №6 / 2001;

“Наш герб”.  Упорядники А. Ґречило, Б. Завітій. Видавицтво “Родовід”, Київ, 2018 р.;

Павло Гай-Нижник. Утвердження тризубу в офіційній символіці Української Народної Республіки та Української Держави доби Центральної Ради і Гетьманату (1917–1918 рр.) // Гілея. – 2018;