«ПЛЮДРАЦЬКЕ ВІЙСЬКО». ПІХОТА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ТИПУ КІНЦЯ XVI СТОЛІТТЯ ДО 1660-Х РОКІВ. РОЗДІЛ ІІ. ПІХОТА НІДЕРЛАНДІВ

Під час революції ґьозів у Нідерландах, 1568-1648 рр., вона ж Нідерландська Революція (нід. Tachtigjarige Oorlog; ісп. Guerra de los Ochenta Años) — успішна революція сімнадцяти провінцій у боротьбі за незалежність від Іспанської імперії, неохідна були сильна армія, що могла протистояти всесильнім іспанським Габсбургам. Гьози (нід. Geuzen — жебраки) — прізвисько, яким іспанці наділили нідерландських дворян, які з 1565 р. перейшли в опозицію до іспанської влади. Згодом ця назва поширилася на всіх тих, хто боровся проти іспанців.

Війна за незалежність Нідерландів є наріжним каменем історії країни. Ця затяжна  війна проти Іспанії виробила в своєму горнилі нову державу, Республіку Об’єднаних Провінцій.

Мапа Республіки Об’єднаних Провінцій, датована 1658 р., нідерландского картографа

Йогана Янсоніуса (Яна Янсона, нід. Johannes Janssonius, 1588-1664).

Того ж року Ян Янсон вида видав мапу України «Typus Generalis VKRAINÆ sive PALATINATUM PODOLIÆ, KIOVIENSIS et Braczlawiensis terras nova delineatione exhibens».

Мапу створено на основі ранніших мап Ґійома Левассера де Боплана 

У результаті революції була визнана незалежність семи Об’єднаних Провінцій.  голландцям та фламандцям потрібно було боротися проти іспанської армії, найсильнішої армії світу. Без реформування пізньосередньовічного війська та ополчення нідерландських Об’єднаних провінцій вистояти проти могутнього війська іспанських Габсбургів було неможливо. Особливо це стосувалося піхоти.

На рубежі XVI та XVII ст.  двоюрідні брати граф Вільгельм Людвиґ Нассау-Ділленбурзький і принц Моріц Оранський, воєначальники, що  боролися за незалежність Нідерландів від Іспанії, ініціювали проведення важливих військових реформ. Незважаючи на серйозні сумніви й критику, кузени, творчо переосмисливши військове мистецтво стародавніх греків і римлян та з’єднавши їх із осягненнями європейського військового мистецтва ренесансної доби, змогли домогтися свого і отримали на виході армію абсолютно нового зразка.

Щоправда, слава реформатора дістался більше одному з Оранських, Моріцу. Великим реформатором армії повсталих Нідерландів для всього світу став Моріц Оранський Моріц (нід. Maurits van Oranje, нім. Moritz von Oranien).

Принц Моріц Оранж-Нассау, статгаудер Нідерландів. Портрет пензля нідерландського майстра Міхіля Янсзона ван Міревельда (1567-1641)

 

Доктор історичних наук Леонтій Войтович  пише: «У 1587 р. штатгальтером Об’єднаних провінцій став син Вільгельма І д’Оранж (Оранського) Моріц д’Оранж-Нассау (Оранський) (14.11.1567—23.04.1625). Він виявився здіб­ним полководцем і добрим організатором. Моріц відмовився від іноземних найманців і почав комплектацію та підготовку війська з самих голландців. Фактично це були зачатки майбутньої рекрутської системи. Було введено постійні військові ранги і польовий статут «Зведення правил для піхотинців» (1607).

ПІХОТА  РЕСПУБЛІКИ ОБ’ЄДНАНИХ ПРОВІНЦІЙ – НІДЕРЛАНДІВ

Саме в Нідерландах вперше була створена у 1600 р. військова академія для підготовки офіцерів. За деякими згадками твердять, що саме нідерландська піхота почала марширувати «в ногу», хоча багато істориків ці дані заперечують. Підрозділи стали компактнішими і зручнішими для командування і маневрів. Роти, які до того налічували 400—500 осіб, були скорочені до 150—200 осіб, а далі до 70—100 осіб. 10— 16 рот складали полк. Чисельність полку становила 800—1000 вояків.

Моріц Оранський зумів відібрати пальму першості у іспанської армії, вдосконаливши бойові порядки, що дозволило успішно протистояти іспанській терції. Він ставив війська в шаховому порядку, перемішуючи пікінерів з мушкетерами та кавалерією, яка поступово полегшувала свої обладунки і позбулася ударного спису. Бойові порядки розгорталися у три лінії: в першій лінії мушкетери з пікінерами (пікінери в центрі, мушкетери на флангах), за ними на відстані 100—150 кроків в другій лінії були присутні і кавалерійські підрозділи. Третя лінія, також змішана, знаходилася на відстані 250— 300 кроків від другої лінії…»

Подальший розвиток тактика, озброєння та спорядження нідерландської піхоти зазнали під час всеохоплюючого та всеєвропейського конфлікту – Тридцятилітньої війни 1618-1848 рр. Для самих Нідерландів це були продовженням ще більш давнього конфлікту – Вісімдесятилітньої війни проти Іспанії 1568-1648 рр.

Бойові порядки нідерландського війська у битві при Ньювпорті 2 липня 1600 р.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПІХОТИ  РЕСПУБЛІКИ ОБ’ЄДНАНИХ ПРОВІНЦІЙ

Зупинимося тепер на особливостях організації та системи комплектування війська Республіки Об’єднаних Провінцій.

У армії Нідерландів система призначення офіцерів була продумана найбільш демократично. Державна Рада (нід. Raadvan State) при наборі військ була змушена погоджувати такий набір із владою окремих провінцій, які були зацікавленою стороною, так як за спеціальною системою квот робили свій внесок до загальноармійського бюджету.

Кандидатуру офіцера-вербувальника, штатгальтер або статгаудер (нід. Stathauder), як провінційний капітан-генерал, або Штати провінцій, подавали на затвердження до Державної Ради, яка погоджувала кандидатуру шляхом видачі офіцерської комісії.

Самостійно Державна Рада призначала офіцерів рангом вище полковника але за погодженням із Генеральними Штатами (нід. Staten-Generaal). Це було пов’язано з тим, що влада армійських генералів поширювалася на всю армію, незалежно від фінансування армій провінціями. Одначе, ця процедура мала виняток.

Печатка Генеральних Штатів 1578 р.

Під час активної фази кампанії, Моріц Оранський або Фредерік Гендрік, як глава держави та головнокомандувач, мав право змінити будь-якого офіцера від лейтенанта до генерала, який загинув або захворів під час цієї кампанії без погодження із Державною Радою.

Кандидати на офіцерські посади, як правило, починали свою кар’єру в якості волонтерів в компанії (роті) полковника. Йоганн Моріц (1604-1679), граф Нассау-Зіґен, молодший син Йоганна VII, почав свою кар’єру з рядового пікінера у фризській гвардії Віллема Лодевіка.

У 1620 р. він став хорунжим (прапорщиком), а в 1624 р. отримав комісію капітана, в 1626 р. – підполковника, і у 1629 р. полковника.

Наявність правильних зв’язків у тих, хто хотів стрімко піднятися службовими сходами голландської армії, не завжди гарантувала таке кар’єрне зростання.

Вільгельм Людвиґ (Віллем Лодевік)  не зміг допомогти кар’єрі свого двоюрідного брата Йоганна Моріца через те, що на вакантну посаду капітана у його полку було ще два кандидати, які були висунуті Штатами Фрісландії.

Офіцери підтримували тісні контакти з провінційними Штатами, таким чином ґарантуючи свої інтереси за допомогою родинних зв’язків з представниками провінції у Державній Раді і правлячою олігархією.

Ідеальний командир роти повинен з одного боку служити прикладом для своїх вояків і вести їх сміливо в бій, що вимагало мужності та почуття обов’язку, а з іншого боку, він повинен бути здатний утримувати свою роту за власний рахунок, для чого мати хороші зв’язки серед еліти провійнцій та держави, а також володіти широкими  фінансовими  ресурсами.

Нідерландський офіцер 

Наприклад, командир роти повинен завжди мати в своєму розпорядженні від 600 до 900 гульденів готівкою, якими мав компенсувати воякам затримку платні від уряду.  Тому капітани піхоти й кавалерії водночас були батьками-командирами для солдат, і не гребували підприємництвом.

Для набору полків або рот Генеральні Штати або Державна Рада укладала з приватними особами контракти (capitulation). У контрактах зазначалася кількість військ, які повинні бути набрані, строк найму, дозвіл на призначення унтер-офіцерів, термін до якого потрібно було виставити солдат, місце огляду, заробітна плата, сума «похідних грошей» (loopgeld, те ж що і laufgeld з німецької) та необхідне озброєння.

Капітани не могли пообіцяти новобранцям більшу заробітну плату, ніж було вказано в договорі. Втім,  коли граф Йост Лімбурґ Штірум скаржився, що не може набрати німецьких солдат за стандартну заробітну плату в Республіці, він отримав дозвіл від Генеральних Штатів запропонувати німцям більш високу оплату їх жовнірської праці. Але за умови, що підвищену заробітну плату вони отримають протягом перших трьох місяців служби, а надалі отримуватимуть стандартну для всіх солдат Об’єднаних  Провінцій оплату.

Вправи пікінерів з їх озброєнням. Збір малюнків з книжки-мануала для навчання піхоти

“Wapenhandelinghe van Roers Musquetten ende Spiessen” 1607 р. з малюнками Якоба де Ґейна Молодшого або ІІ, нідерландського художника (нід. Jacques de Gheyn II, 1592-1629),

що серед іншого виконував замовлення самого принца Моріца Оранського

Штірум отримав дозвіл від генерала піхоти призначати капітанів і лейтенантів до новоствореного полку. Він зібрав 1000 чоловік у регіоні вербунку  через шість тижнів після підписання договору. За договором передбачалося набрати до 2 тисяч німців, решта, до 1000 новобранців, повинні були бути набрані на тих же умовах. Проте,  якщо роти,  до яких вони мали прибути, мали би неповний склад  після шести тижнів вербунку, залишок солдат мало бути  розподілено серед інших рот.  Генеральні штати зафіксували рівень у два ріксдаальдерів (нід. Rijksdaalder) за людину.

Заробітна плата виплачувалася лише тоді,  коли рота була набрана у визначеній кількості особового складу  і новобранці були оглянуті вербувальним комісаром від Державної ради. Досвід навчив капітанів та ротмістрів, що одноразовий платіж повної заробітної плати збільшує ймовірність дезертирства. Тому вони вважали за доцільніше й безпечніше платити солдатам частину заробітної плати щотижня або кожні вісім-дев’ять днів.

Після першого огляду, капітану надавалася відповідна сума коштів на роту, яку він розподіляв серед солдат самостійно. Іншими словами, хоча Генеральні Штати й бажали платити солдатам напряму, на практиці це робилося завжди капітанами.

Мушкетер з книги Якоба де Ґейна

Це пояснювалося  підприємницькою природою капітанської посади, на якій капітан часто платив заробітну плату за місяць служби або видавав щоденні виплати солдатам із своєї кишені (за відсутності допомоги від військових скарбників (solliciteur smilitair) і тим самим дбав про повернення своїх коштів.

Існувала практика контролю за чисельністю військ, за якою всі роти повинні були зібратися в повному складі в визначеному місці в той же день і годину.

Це дозволяло уникнути практики «мухлювання»  особовим складом, коли капітани «позичали» один одному вояків, аби представити підрозділ повністю сформованим.

Разом з реєстром роти (musterroll) офіцери повинні були представити список з хворими та пораненими і їхнім місцезнаходженням. Під час огляду, «реєстровий комісар» (mustercommissar) записував озброєння кожного солдата, звідки той родом і як довго перебуває на службі в роті.

Mustercommissar не мав права штрафувати командирів підрозділів за відсутніх солдат, якщо капітан і лейтенант поклявся, що солдати відсутні через короткотривалу відпустку. На подібні випадки діяло обмеження до чотирьох чоловік.

Якщо наступний огляд показував, що відсутні солдати досі не повернувся, то командир роти повинен був відшкодувати плату державі за фактично відсутніх солдат.

Картина нідерландського майстра Бартоломеуса ван дер Гельста (нід. Bartholomeus van der Helst; бл. 1613-1670)

“Рота капітана Рулофа Біккера і його лейтенанта Яна Міхільзона Блау біля  пивоварні Де Ган в районі Ластаґе, на розі вулиць Ґелдерсекаде-Бомслот в Амстердамі, 1639 р.”

Зображені люди: Пітер Гульфт (фендріх), Дірк де Ланґе (сержант), Йогем Рендорп (сержант), Гендрік Ґеррітсен Велтгун, Ян Йоріс Енгорн, Кунрат Роґірс Рамсден, Йоганнес Ромбаутс, Віллем Янс Стенвейк, Ян Гульфт, Клаас Роттердам, Клеменс ван Зорґо, Ян Мартенс Трост, Гендрік Янс Доммер, Паулюс ван Валбек, Ян Корнеліс Мойарт, Гендрік Йоріс Фьойк, Абрагам Пітерс Крок, Корнеліс Вілкенс, Адріан Йоріс Енгорн, Ісаак ван де Венне, Ян Корнеліс Пронк, Ґерріт Якобсзон Індісхераве, Дірк Йостен Рейскамп, Ренір Редінкговен, Вінант Арентс Оппін і Корнеліс Вілкенс молодший. У далекому лівому куті художник зобразив себе.

Урядом не враховувалися також витрати, які поніс командир роти для заміни солдат, що загинули або дезертирували.

У нідерландській армії при різкому скороченні чисельності полків і рот залишилася незміною  кількість начальницького і спеціального складу. У роті чисельністю іноді менше 100 солдатів таких налічувалося 28 осіб. Командний склад роти отримував майже стільки грошей, скільки солдати всієї роти. Важливе значення мала акуратна виплата платні, що забезпечували економічно сильні Генеральні штати Нідерландів. Військова дисципліна в нідерландській армії, крім економічної бази, мала своєю основою регулярне навчання стройовій справі, або так звану стройову муштру, яку здійснював численний командний склад.

Старі капітани ландскнехтів на чолі своїх рот були вождями і передовими бійцями. Нідерландські ж капітани разом з іншим допомагали їм командним складом були офіцерами в тому сенсі, в якому ми їх звикли розуміти тепер. Вони не просто вели солдат, але спершу створювали і навчали бійців, яких потім вели в бій. Моріц Оранський відродив мистецтво навчання солдат і став батьком справжньої військової дисципліни; тим самим він став і творцем офіцерського корпусу, хоча свій специфічний замкнений характер останній отримав пізніше. Саме з його постаттю  пов’ язують відносну стандартизацію військових команд та сигналів, зокрема, барабанного бою як засобу регламентувати дії вояків на поході та на полі бою.

Картини Антоні Паламедесзона (нід.  Anthoni Palamedeszon, 1601-1673)

“Офіцер і солдати у касарні” 1647 р. та “Сцена в касарні з сурмачем”  1654 р.

Командири рот самостійно повинні були забезпечити озброєнням своїх підлеглих. Зброя та спорядження, придбані для роти, вважалася власністю капітанів, але з солдат, які отримали озброєння та спорядження від своїх офіцерів, утримувалася при виплаті «зольду» (оплати праці) компенсація витрат капітана протягом трьох місяців.

Офіцери ж, однак, не користувались повною свободою у виборі зброї.  Часто озброєння могло постачатися й урядом. Наприклад, У 1593 р. Генеральні Штати уклали контракт («капітуляцію») з Ернстом, графом Сольмс (нід. Solms) на вербунок піхотного полку чисельністю 2000 вояків, де зазначалося, що половина кожної роти повинна складатися з пікінерів, а інша половина з мушкетерів. Контракт також зобов’язував капітанів забезпечити пікінерів кірасами.

Крім економії коштів, додатковою перевагою такого централізованого урядового постачання, при видачі зброї спорядження, була стандартизація та уніфікація озброєння нідерландської армії.

Картина Франса Гальса (1583-1666), завершена Пітером Кодде (1599-1678)

“Рота ХІ округу під командуванням капітана Рейніра Рееля та лейтенанта Корнеліса Міхельсзона Блауве, відома як “Бідна рота”.

Назва іронічна – серед міських ополченців найбагатші купці, зокрема, один з найбагатших торговців тканинами Ніколаес ван Бамбеек (1596-1661).

Відомий його ж портрет пензля Рембрандта Гарменсзона ван Рейна 1641 р.

Командувачі нідерландського війська Моріц Оранж-Нассау, Вільгельм Людвиґ (Віллем Лодевік), Фредерік Гендрік ставили високі вимоги до одягу, озброєння та муштри піхотних рот.

Муштра і тренування мали відбуватися кожен день або як мінімум раз на тиждень і не тільки зі зброєю, але в ротному та навіть батальйонному бойовому порядку. За це ніс персональну відповідальність полковник.

Після закінчення військової кампанії війська розпускалися на зимові квартири і не було чіткої ґарантії, що навесні для нової кампанії вдасться зібрати ці війська знову.

Крім того, вартість набору війська за тимчасовими контрактами була вищою, ніж утримання постійних підрозділів. Для подолання подібних явищ, в Об’єданих  Провінціях існували постійно утримувані наймані війська – “ваардґельдери” (нід. Waardgelders), які не розпускалися на зимові квартири, а продовжували нести службу на державному утриманні в гарнізонах.

Такі війська отримували  більш високу платню. Окрім того, «ваардґельдери” могли замінити “регулярні” війська що були в гарнізонах, якщо останні влилися до польової армії.

Картина Юста Корнелісзона Дроохслоота (нід. Joost Cornelis. Droochsloot, 1586-1666)

“Розпуск “ваардґельдерів” принцем Моріцем Утрехтським 31 липня 1618 р.”

Тема «генеральних підрядників» з комплектування війська  торкнулася і Об’єданих  Провінцій. У 1622 р. Генеральні Штати змушені були розпочати  співпрацю з військами генеральних підрядників європейського рівня – фон Мансфельда, герцога Крістіана Брауншвейґ-Вольфенбюттеля, які запропонували республіці послуги набору… готових армій в 7000 кавалерії і 12000 піхотинців.

Хоча, у вересні 1622 р., під час відступу з Німеччини до Нідерландів, Мансфельд і Брауншвейґ мали реально 4000 кінноти та 3000-4000 піхоти.

Організація полку  нідерландської піхоти у певній мірі копіювала принципи організації  військ Священої Римської імперії з її ротами по 300 солдат.

Однак, на відміну, від імперських військ, де регламентувалася кількість рот в полку, яких зазвичай було 10, у нідерландських  полках (regemente) не було чіткої регламентації кількості рот (vendel).

Варіація кількості рот в полку була досить високою, у 1595 р. полки складали від 10 до 20 рот. Ймовірно, це було пов’язано з тим, що на зимовий час роти того чи іншого полку було розподілено по гарнізонах фортець. А для нової кампанії, на підставі розпоряджень стадгаудера  Моріца Оранського, ці роти могли бути перерозподілені і додані іншим полкам.

Змішаний склад піхотної роти: мушкетери та пікінери

Таку практику було змінено лише в 1623 р., коли роти із зимових гарнізонів навесні повернулись до свого полку з яким воювали у 1622 р.

Регіональні полки, наприклад Зеландський полк або Фрісландький полк, є першими полками нідерландського війська.  Первісно  полк тут не мав чітко фіксованої  кількості рот. Назва полку вказувала, яка провінція відповідає за утримання рот цього полку, скільки б їх не було.

Відомі апологети голландської тактики, описуючи нормальну силу полку, згадують про 10 рот в полку.

На час боїв  під  Юліхом у 1610 р., коли  нідерландська  армія  була втягнута у “Війну за Клевський спадок” – конфлікт 1609-1614 рр. навколо успадкування Юліх-Клеве-Берґу (німецьких герцогів на Рейні), в який були втягнуті Священна Римська імперія, Франція, Нідерланди та низка католицьких і протестантських правителів Німеччини, піхота Об’єднаних Провінцй складалася з 136 рот в 11 полках.  Тобто в середньому 12,4 роти на полк.

Картина Якоба Дука (нід. Jakob Duck, 1600-1667) “Солдати озброюються” (1630-ті роки)

Загалом, ситуація із внутрішньою організацією полку була не кращою, ніж у інших арміях на цей період: фактична кількість рот в полку була різною.

Подібно до німецького полку імперського війська, в нідерландському  всі роти були змішаного складу, тобто пікінери, мушкетери та/або аркебузири служили в одній роті.

Але були пропозиції Державної ради у 1596 р. щодо запровадження рот солдат з окремим озброєнням, але вони не були реалізовані  на практиці.

У 1588 р. Державна рада (Raad van State) своїм наказом (Ordre) зробила спробу стандартизувати склад рот шляхом регулювання кількості зброї, необхідної для її комплектування.

У 1599 р. було зроблено спробу переглянути існуючі стандарти озброєння в роті і видано черговий наказ про озброєння піхоти – “Ordre op de waapeninge van het voetvolk”.

“ВОГНЕПАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ”

Піхота армії Об’єднаних Провінцій з часом стала грізним противником для інших учасників бойових дій першої половини  XVII ст. Невеликим і централізованим Нідерландам при енергійних братах Оранж-Нассау вдалося провести деякі зміни у військовому плані, які нарешті народили “нідерландський бойовий порядок”, про що йшлося вище.

Одначе, ці зміни теж проходили тернистим шляхом, голландцям не вдалося провести до кінця стандартизацію чисельності вояків у ротах та їх  та озброєння.

Тим не менше, у битві при Ньювпорті (нід. Nievport) армія Нідерландів довела, що може на рівних протистояти неперевершеним іспанським терціям. 2 липня 1600 р. Фландрська армія Іспанії та армія Руспубліки Об’єднаних  Провінцій  зійшлися на піщаному узбережжі неподалік від Ньювпорта і запекло билися протягом двох годин.

Ньювпорт. битва в дюнах 2 липня 1600 р.

За словами одного з очевидців, канононада від масового використання вогнепальнї зброєї, була «лякаюче гучною, так що не було чути [окремі] постріли, крики, гуркіт барабанів та звуки сурм».

Італійський піхотинець на іспанській службі Маріо Стівіве згодом записав, що Моріц розташував свої війська «… дуже добре, поставивши попереду корпус з 4 тисяч мушкетерів, а попереду цих мушкетерів – шість гармат. Позаду мушкетерів стояли два загони пікінерів загальним числом в тисячу чоловік – по 500 «пік» в кожному, а по флангах розташовувалася кіннота. Всі вони перебували в чудовому стані, при повному озброєнні та екіпіруванні. Крім того, Моріц Оранський помістив 70 або 80 мушкетерів на деякі піщані пагорби  [дюни], щоб вони били у фланг нашим військам.

Потім, прихована  димовою завісою  від вогню тисяч мушкетів, голландська кавалерія, яка виконала свій обов’язок чудово, атакувала нашу піхоту, і наші пікінери виступили проти їх мушкетерів».

Граф Людвиґ Ґюнтер Нассауський, ще один представник династії Оранських, який командував голландською кіннотою в тій битві, так описав перебіг битви:
«Наша піхота наступала на ворога. Кавалерія іспанців, бачачи, що наша піхота просувається в таких міцних бойових  порядках, вирішила сховатися позаду своєї піхоти в дюнах, але їхні власні ряди зламалися, і бачачи, що їх все ще переслідує наша кавалерія, вони почали тікати. Тоді гуркіт залпів почав затихати».

Піхотна атака на картині Себастьяна Вранкса (нід. Sebastian Vrancx, 1573-1647)

Регулярні тренування зробили свою справу: нідерландські мушкетери стали живою “машиною смерті”, яка працювала без збоїв, щільний вогонь нідерландських мушкетерів не вщухав. Втрати іспанців в той день склали 2,5 тисячі вбитими і кілька сотень полоненим. Втім, бій проти іспанського війська не легка прогулянка, самі  голландці втратили близько двох тисяч чоловік.

Одна виграна польова битва, хоч і дуже відома,  ще  не могла бути показником тактичної переваги війська Нідерландів. Але беззаперечним фактом, тим не менш, залишається те, що саме голландці, стали “правовласниками” поняття й тактичного прийому “контрмарш”, який був відомий і до цього.

Суть цього методу зводилась до наступного: як тільки перша шерега зробила одночасний постріл, вона робить поворот кругом і повертається до задньої частини свого стрілецької формації, друга шерега крокує вперед або стоїть на місці і, після пострілу, крокує назад і так кожна шерега. Таким чином, після того як остання шерега здійснить постріл, перша шерега буде готова до наступного пострілу.

Зі схеми було видно, що як тільки стрільці вистрелили шерегою, вони роблять поворот через праве плече і відходять до тилу через проміжки у рядах.

Саме голландці запровадили піхотну муштру кожного вояка, те що називається “індивідуальні прийоми поводження зі зброєю”, які були на той час відомими лише ветеранам в інших арміях.

Під час Тридцятилітньої війни нідерландській армії приписують уведення  термінів «напівполк» та  “бригада”  для позначення тактичного об’єднання кількох полків чи батальйонів в одну формацію.

Саме використання терміну “бригада” у розвитку є, ймовірно, результатом шведської версії нідерландського бойового порядку  із об’єднаним з кількох полків пікінерним центром та стрілецькими крилами, утвореними мушкетерами.

У першій половині XVII ст.  «напівполки»  складалися з 9-20 рот, теоретичною чисельністю близько 100 вояків.

Ордер-де-баталія  голландців формувалася у три лінії, тоді як шведи згодом скоротили таке шикування до двох ліній. Саме нідерландці закріпили поняття про авангард, основні сили «баталію» та ар’єргард.

До 1630-х років нідерландська армія перейшла на батальйонну організацію. Таку бойову диспозицію військ можна спостерігати в другій половині війни у всіх арміях.

Втім, після перемоги при Ньювпорті 1600 р., голландське військове вчення заслужило собі  репутацію переможця. Військову науку Моріца Оранського та його родичів почали наслідувати спочатку протестантські країни-союзники, потім і противники.

На полях битв вже в  XVII ст. піхота армії Нідерландів і бойові порядки “імені братів Оранськких” не раз демонстрували свої високі якості, хоч і не завжди. У битві при Білій горі 1620 р. наприклад, протестантська армія армія Крістіана І фон Ангальт-Бернбурзького, хоч і була вишикувана за нідерландським  зразком, зазнала нищівної поразки від військ Католицької ліги. В “нідерладському  бойовому порядку” ключовим фактором виявилася наявність або відсутність нідерландської піхоти.

Схема розташування військ у битві на Білій горі 1620 р. у виконанні

протестанських військ Крістіана І фон Ангальт-Бернбурзького (вгорі), що використав нідерландські бойові порядки

Після відносно успішних дій нідерландського війска на початку XVII ст. сторони конфлікту, Іспанія та Об’єдані Провінції заключили Дванадцятирічне перемир’я.

Дванадцятирічне перемир’я — термін що описує період припинення бойових дій між Іспанією та Південними Нідерландами з одного боку та нідерландською Республікою Об’єданих Провінцій  з іншого у відповідності до домовленостям,  досягнутими у Антверпені 9 квітня 1609 р.

Це був переломний момент у Вісімдесятилітній війні, оскільки вперше Об’єднані Провінції отримали офіційне визнання від іншої, тим більше, ворожої,  держави. З точки зору Іспанії перемир’я сприймалось як принизлива поразка, оскільки вони були змушені піти на значні поступки, майже нічого не отримавши натомість.

Свої бойові якості піхота Нідерландів згодом продемонствувала на полях битв і в обороні чи штурмах укріплених міст і фортець після відновлення бойових дій 1621 р.

Ця фаза  Вісімдесятилітньої війни Об’єднаних провінцій проти Іспанії стала частиною ще більш глобального конфлікту, Тридцятилітньої війни. 

Голландці 1622 р. відбили іспанський напад на важливу фортецю Берґен-оп-Зом.

Гарнізон  фортеці Бреда та озброєне населення міста 1625 р. довго тримали оборону міста. Однак, в квітні 1625 р. Моріц Оранський помер, в той час як іспанці під командуванням генерал-капітана Амброзіо Спіноли взяли Бреду в червні 1625 р.  Противник оцінив мужнсть оборонців, і нідерландці здали місто на почесну капітуляцію, вийшовши з нього з розгорнутими прапорами та під барабанний бій.

Здача Бреди. Картина Дієґо Велескеса. На передньому плані ліворуч – нідерландські піхотинці. На їх піках як кольоровий маркер – жовто-гарячі прапорці

Піхота Об’єданих провінцій відважно проявили себе під час облоги фортеці Ґролле (Ґрунло, Ґроенло) в 1627 р. Війська Фредеріка-Генріха Оранського після організованої облоги змогли  змусити гарнізон фортеці  до капітуляції.

Іспанська армія Ґендріка ван ден Берґа (фламандець на іспанській службі)  поспішала на допомогу гарнізону Ґрунло, але прибула надто пізно. Взяття Ґрунло стало першим серйозним успіхом голландців після Дванадцятирічного перемир’я.

Фредерік Генрік Оранж-Нассау. Портрет роботи Міхіля Янсзона ван Міревельта

Зведений брат Моріца Фредерік Генрік, який прийняв командування армією, в 1629 р. захопив ключове укріплене місто Гертоґенбос. Це місто, найбільше у північній частині Брабанту, вважалося неприступним. При облозі та штурмі виявилися кращі якості нідерландського війська – дисциплінованість та ініціативність. Втрата Гертоґенбоса стала серйозним ударом по іспанцях. 

У 1632 р. Фредерік Генрік захопив Венло, Рурмонд і Маастрихт. Спроби нападу на Антверпен і Брюссель, щоправда, провалилися через відсутність підтримки фламандського населення, яке було на той час відносно лояльним до іспанської корони, але   репутація армії Нідерландів, особливо піхоти, як одної  з найкращих на континенті, була підтверджена. 1636 р. війська Респуліки, тридцятитисячна армія Фредеріка Генріка, заволоділа фортецею Шенкеншанс, чим заблокувала можливість вторгення армії іспанських Габсбургів на території Об’ єднаних Провінцій.

Мапа “Leo Belgicus” 1611 р. видрукувана Клаасом Янссоном Вісшером на прізвисько “Піскатор” (рибак).

“Leo Belgicus” перекладається з латин як «бельгійський лев», «лев племені белґів», – мапа Історичних Нідерландів в формі геральдичного лева, зображеного на гербах окремих нідерландських провінцій, а також правлячого Дому Оранських. Бельгікою в XVI-XVII ст. називали все “Нижні країни”, (нід. Nederland) тобто території сучасних Бельгії та Нідерландів.

Перша така мапа була виготовлена ​​в розпал боротьби нідерландських провінцій за незалежність, у 1583 р, австрійським картографом Міхелем Ейтцінґером. На цій карті голова лева поміщена в верхньому правому куті і відповідає абрису північно-західних провінцій  Нідерландів.

Австрійському прототипу слід найбільш відома карта Нідерландів в формі геральдичного лева, виготовлена ​​з нагоди укладення в 1609 р. Дванадцятирічного преремир’я голландським картографом з м. Амстердама Клааасом Янссоном Вісшером “ПІскатора”. Приблизно тим же часом датується карта Йодокуса Гондіуса, на якій лев дивиться в протилежний біу.

На час укладення Вестфальського миру 1648 р залишив Південні Нідерланди в руках іспанської корони, картографи стали наносити на карти в формі лева одну тільки Республіку Об’єданих Провінцій. Такі мапи відомі під назвою «лева Голландії» – Leo Hollandicus.

ВІЙСЬКОВА СИМВОЛІКА ТА ПРАПОРНИЦТВО

Характерною ознакою офіцерів армії Об’єднаних Провінцій були помаранчеві шарфи – в кольорах правлячого дому Оранж-Нассау. Втім, у військах окремих воєначальників та провінцій зустрічалися і білі, і сині шарфи. В цілому, це відповідало нідерландському триколору з трьох рівновеликих смуг – оранжевої (помаранчевої), білої та синьої.

Копія картини Рембрандта Гарменсзона ван Рейна “Нічна варта” пензля Ґерріта Люнденса бл. 1642 р.).

Видні офіцерські шарфи та смугастий прапор нідерландської піхоти. 

Згодом верхня оранжева смуга стала червоною. Спочатку прапором республіки, офіційно затвердженим у 1599 р. став прапор принца Оранського з його родовими кольорами, успадкованими від батька, легендарного Вільгельма (Віллема) Оранського: оранжевим (помаранчевим, жовто-гарячим , білим і синім. Помаранчева або червона смуга була зверху, адже «Oranien bovem!” – “Оранський вгорі!”.

Втім, існували й інші варіанти чергування смуг.  Згодом оранжевий, жовто-гарячий колір з 1630 р. поступово, у першу чергу на морських прапорах, було замінено на червоний. Вважається, що заміна на прапорі оранжевого кольору на червоний мала практичне значення: помаранчевий колір на морських прапорах швидше втрачає забарвленість, ніж червоний.

Картина художника Гендріка де Мейєра “Облога та захоплення в іспанців міста Гульста 5 листопаа 1645 р.”

На полотні відображено прапор Республіки Об’єданих Провінцій (ліворуч) та прапор одного з підрозділів

Деякі прапори містили протестантські (кальвіністіські) девізи латиною, французською та нідерландською мовами та несли символіку провінцій і міст Республіки. 

Усього до складу Об’єднаних Провінцій  з 1572 р., від часу Утрехтської унії,  входили Голландія, Зеландія, Утрехт, Ґроннінґен, Ґельдерн, Оверейсел та Фрісландія. 

Популярним мотивом на прапорах нідерландської піхоти був символ лева – герб Республіки Об’єданих Провінцій та Генеральних штатів. Прапором Генеральних штатів було червоне полотнище із зображенням золотого здибленого лева, який в правій лапі тримав синій меч, а в лівій – пучок з семи (за числом провінцій) сініх стріл. 

Основна ідея революційної символіки полягала саме в пучку стріл. Неважко здогадатися, що цей символ уособлював силу Об’єднаних Провінцій, і в той же час попереджав про слабкість кожної з них окремо. Ця емблема вживалася нерідко і без геральдичного лева. Подібний знак взяли собі за символ Генеральні штати – станово-представницькі збори Нідерландів.

В іншому нідерландська армія виглядала приблизно так само, як і іспанська, німецька імперська і т.п.

“Облога Шенкеншанса 1636 р.”. Картина митця Ґерріта (Ґерарда)  Корнелісзона ван Сантена (нід. Gerrit (Gerard) Cornelisz van Santen, 1591/92-1656). 

Виразно видно зміну верхньої смуги прапора з помаранчевої (орнажевої, жовто-гарячої) на червону

Підготував:

Олекса Руденко, 

президент ГО ДВКА,

заслужений художник України, 

доцент кафедри графіки  ВПІ НТУУ “КПІ ім. Ігоря Сікорського”

член Українського Геральдичного Товариства,

член експертної дорадчої групи  з питань військової символіки 

ГУ РСМЗ Збройних Сил України

Використана література та електронні джерела: