ВСТУП
Попри сучасний бурхливий розвиток технологій та новітні озброєння багато армій світу до цих пір використовують такі, здавалося б, архаїчні види січної зброї, як шаблі, кортики, алебарди і навіть мечі. Це один з елементів парадної та репрзентативної зброї, частина військових традицій та церемоніалу. В першу чергу, розглянемо приклади деяких країн НАТО, ЄС та колишнього СРСР, що зберігли традиції використання білої зброї як елементу парадного однострою.
Члени ДВКА взяли участь у створенні нової шаблі Почесної варти Збройних Сил України.
БІЛА ЗБРОЯ В СУЧАСНІЙ ВІЙСЬКОВІЙ ТРАДИЦІЇ КРАЇН ЄВРОПИ ТА НАТО
За традицією, королівські збройні сили Великої Британії, згідно з останньою версією уніформологічного додатку до стройового статуту 2017 р. мають 5 різновидів парадної білої зброї до церемонійного та парадного однострою №1 – це шаблі та палаші різних моделей із регламентованими шабельними підвісами та темляками згідно військового звання.
Це так звана “мамелюкська” шабля фельдмаршалів та генералітету зразка 1803 та 1836 рр. з клинком “скімітар” (узагальнений європейський термін для різних східних шабель (близькосхідних, північноафриканських, центральноазіатських); кавалерійський палаш; палаш королівського артилерійського зразка; піхотний палаш пішої гвардії; піхотний палаш стрілецького зразка королівського стрілецького полку (легка піхота); шотландський палаш “клеймор” полку “Шотландських Сірих” (бронетанкові війська).
2018 р. курсант Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Артем Бараненко отримав особливу відзнаку – Шаблю найкращого закордонного випускника Королівської академії сухопутних військ Великої Британії Сандгерст (Королівська академія приймає слухачів з України з 1997 р.) в цьому році. Він став першим українцем, який удостоївся цієї високої відзнаки в стінах цього закладу.
Це шабля сухопутних військ (Infantry Sword). Дизайн сучасної шаблі принципово не мінявся з 1897 р.
Однострій збройних сил Канади передбачає палаші та шаблі до парадної форми не тільки офіцерів та старших мічманів ВМФ, але і армійських підрозділів, зокрема, легкого піхотного полку принцеси Патрісії.
Збройні сили, ВПС, ВМФ та Окремий корпус морської піхоти США, а також командний склад Берегової охорони США мають регламентовані зразки шпаг та шабель для парадного однострою військовослужбовців. Окремі види холодної зброї розввсюджені в академіях та військових навчальних закладах США, зокрема, знаманта академія Вест-Пойнт. Остання модель шаблі Вест-Пойнта затверджена 1922 р.
Королівська гвардія Іспанії (Guardia Real) – особиста охорона короля Іспанії, створена як окреме військове формування в XVI столітті, до цих пір використовує в якості церемоніального зброї шпаги і алебарди.
Королівські гвардійці традиційно забезпечують безпеку короля і його сім’ї, присутні на офіційних заходах і державні свята. Шпагами, як правило, озброюється королівська кіннота. Алебардами ж споряджається Корпус алебардістов, утворений ще в 1504 р.
Серед армій сусідніх країн шабля є традиційним елементом парадного однострою Війська Польського. Сучасне Військо Польське має низку зразків січної зброї, у тому почесної нагородної. Серед польських зразків зброї головне місце займає шабля зразка 1976/2008 р., вона ж є основою нагородною зброї видів Війська Польського – шаблі сухопутних військ та ВПС. Свою січну зброю мають ВМС та Сили спеціальних операцій. Почесною січною зброєю генералітету Польщі є “буздиґан” – пірнач.
Рота почесної варти збройних сил Литовської Республіки, створена 1991 р., має однострої, що наслідують моделі уніформ військовослужбовців Литви зразка 1938 р. Офіцери та прапороносна група мають відповідні моделі шабель, що повторюють січну зброю 30-х років. Рота має також екзотичне спорядження воїнів Великого Князівства Литовського періоду Грюнвальдської битви 1410 р. (у литовців Грюнвальд – це “Жальґіріс”) з озброєнням початку XV ст., у тому числі з декоративними мечами.
У Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених згідно законів України, теж зберігається церемоніальна січна зброя.
На озброєнні офіцерів підрозділів почесних варт, прапороносців й асистентів прапороносців донедавна перебувала й досі перебуває шашка радянська офіцерська зразка 1940 р.
СІЧНА ЗБРОЯ ПОЧЕСНОЇ ВАРТИ ЗСУ. 1991-2018 рр.
Роту Почесної варти було створено ще за часів УРСР (10 листопада 1962 р.), наказом командувача Київського особливого військового округу, на базі
6-ї мотострілецької роти 2-го мотострілецького батальйону 229-го мотострілецького полку, розташованого у Білій Церкві. У 1975 р. підрозділ передислоковано до Києва.
У грудні 1992 р. з початком становлення та реорганізації армії незалежної України зазнала перетворень і рота Почесної варти. Змінилася уніформа, емблеми та назва: підрозділ перейменували на Почесну варту Міністерства оборони України. З часом рота зросла до батальйону: в 1993 р. створюється друга рота, а в 1997-му – навчальна, на яку покладається завдання готувати військовослужбовців до подальшої служби у першій та другій ротах. З 15 лютого 2001 р. батальйон введено до складу Окремого полку Президента України.
Січною або ж, інакше – білою, зброєю Почесної варти від початку її формування була радянська шашка стройового командного складу зразка 1940 р. яка є майже точною копією драгунської офіцерської шашки зразка 1881/1909 рр., – модернізованого варіанта офіцерської шашки зразка 1881 р. Певний час існував проект однострою Почесної варти, ґрунтований на уніформі лейб-гвардії Чорноморської козачої сотні Особистого Його Імператорської Величності Конвою зразка 1812 р. Це контаверсійне рішення, здійснене 1998 р., супроводжувалося використанням іншої моделі російсько-радянської січної зброї – шашки зразка 1927 р. Протягом тривало часу, від моменту формування ЗСУ 1991 р. аж до 2014 р., робилися неодноразові спроби замінити січну зброю Почесної варти на іншу модель, умовно назвемо її “національною”.
Ще 2009 р. вийшло дослідження видатного зброєзнаця, кандидата історичних наук Дениса Тоїчкіна про доцільність заміни січної зброї у ЗСУ. Зокрема, це було викликано спробами запровадження нового однострою саме тут, у Львові, для тодішнього Львівського ордена Червоної Зірки інституту Сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного Національного університету «Львівська політехніка». Нині це Національна Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Отже, ще 2009 р. науковцями та військовими спеціалістами піднімалося питання “…якою мірою стара імперська зброя, що … відбуває свої функції вже не перше століття, має право нині репрезентувати нашу державу, зокрема й на міжнародному рівні.”
Власне, ще тоді пропонувалося як врахувати аналітику традицій використання січної зброї на українських теренах, так і вислухти пропозиції вчених-зброєзнавців про можливі шляхи запровадження гідного зразка зброї, що репрезентуватиме українські бойові традиції.
Зокрема, було констатовано, що “…хоча шабля відома на українських землях від самого початку свого існування у VII ст. н.е. доцільно … розглянути її різновиди від XVI ст. Адже саме з цих часів починається період беззастережного домінування шаблі над іншими типами довгоклинкової зброї у Східній Європі. У цей же період відбувається активне формування військової тактики й комплексу озброєння козацького стану, що майже одразу став основним споживачем шабельної зброї в Україні…”
У XVI–XVІІI ст. шаблі, що побутували на українських землях, за морфологією не відрізнялись від поширених у Речі Посполитій та сусідніх країнах. Можна говорити лише про кількісну перевагу певних типів, серед яких, передусім, турецькі різновиди – карабелі. Популярними були також ординки, смички (чечуги), шаблі орла, польсько-угорські та угорські типи, меншою мірою шамшири. Загальною характеристикою усіх цих різновидів є гарда відкритого типу (у вигляді хрестовини з перехрестям). З другої половини XVІІ ст. вперше у Речі Посполитій формується гарда закритого типу із захисною дужкою, що сполучає хрестовину з верхів’ям. Саме за такою конструкцією виявилось майбутньої шаблі.
Слід відзначити, що протягом періоду існування козацтва оригінального «українського» морфологічного типу шаблі так і не було створено. Втім це аж ніяк не применшує вітчизняної зброярської традиції.
В Україні шабля була не менш почесним й популярним видом зброї, ніж в інших частинах Речі Посполитої. Існувала значна кількість місцевих ремісничих осередків – від окремих майстрів-шабельників до міських зброярських цехів, де виготовляли, монтували та оздоблювали шаблі. Хоча до цього часу не вдалося ідентифікувати клейма українських шабельників, національна стилістика безпомильно вгадується у чималій кількості зразків.
“… головними ознаками національної приналежності залишаються саме декор та відповідним чином стилістично переосмислені конструктивні елементи ефесу (гарда, верхів’я). Все це дає “…підстави цілком обґрунтовано вирізняти у колекційних зібраннях холодної зброї XVI–XVIII ст. саме українські козацькі зразки.”
До кінця XVІІ ст. холодна зброя мала довільну форму, оскільки її виготовляли відносно невеликими партіями у ремісничих майстернях. Процес уніфікації шаблі розпочинається на Україні у XVІІI ст. разом зі зміцненням імперського панування, запровадженням великих мануфактур та регулярної рекрутської армії. У Східній і Центральній Україні перші статутні зразки – це російські гусарські й драгунські шаблі другої половини XVІІI ст.
У Західних областях України, зокрема на Галичині та Буковині, що з 1770-х рр. входили до складу Австрійської імперії, переважали австрійські й прусські, а у наполеонівський період – також французькі шаблі.
У Чорноморському Козацькому Війську, що стало спадкоємцем Запорозького Козацького Війська спочатку взагалі відмовилися від використання шабель, які в нових умовах виявились неефективними. Згодом козаки прийняли на озброєння кавказьку шашку – маловідомий в Україні вид холодної зброї.”
“Разом з новим етапом розбудови незалежної держави, що розпочався у 1917 р., рядовий і командний склад новоутворених збройних сил УНР та ЗУНР, разом з іншим озброєнням, отримав у спадщину від армій Російської імперії та Австро-Угорщини статутні шаблі.”
Слід додати, що окрім білої зброї колишніх російського та австро-угорського війська, до армій УНР потрапила і Artillerie-Säbel n/A — прусська та німецька артилерійська шабля 1896 р. Скоріше за все, саме прусськими артилерійськими були ті 600 «важких німецьких шабель», які поляки передали частинам УНР при підготовці Другого зимового походу 1921 р.
Часу та ресурсів на створення і запровадження власного національного зразка січної зброї Україна періоду Національної революції 1917-1921 рр. не мала.
НОВА ШАБЛЯ ПОЧЕСНОЇ ВАРТИ ЗСУ 2018 р.
З початком російської агресії проти України 2014 р., окрім всього іншого, стало ясно, що неабияким фактором, що впливає на позитивний імідж армії у суспільстві, окрім, звичайно ж, боєготовності, хоробрості, здатності захистити, є неповторний однострій, бойовий дух і неповторне національне обличчя війська, питомо національні знаки розрізнення, прапори, відзнаки та інші символи звитяги.
Головними критеріями оновлення символіки, однострою, знак в розрізнення були принцип максимального дистанціювання від російських та радянських традицій, повернення до історичних елементів однострою українських збройних формувань періоду Національної революції 1917-1921 рр. та Перших визвольних змагань, а також створення однострою європейського типу, який гідно представлятиме Україну у колі армій країн європейського континенту і блоку НАТО.
2014 р. разом із військовими до прооцесу оновлень підключилися і волонтери, нині обьдані у групу “Нове військо” Навесні 2015 р. група отримала офіційний статус як група при Міністрі оборони України, створена окремим розпорядженням Міністра № 9571/3 від 26.05.2915 р.
Результатом роботи групи став науково-практичний твір “Знаки розрізнення, повсякденна, парадно-вихідна та парадна форма одягу військовослужбовців Збройних Сил України”. Після цілої низки показів та узгоджень документ було підписано керівництвом МО та у липні 2016 р. Президентом України.
Всі зміни, які протягом 2014-2020 рр. відбувалися із одностроєм, знаками розрізнення, символікою, ритуалами тощо всі військовослужбовці знайомі.
Тому детальніше про січну зброю.
2018 р., під час підготовки до параду на честь 100-річчя відродження української державності та відновлення Збройних Сил України виникло питання про заміну діючого зразка січної зброї Почесної варти та, ширше, про заміну існуючих зразків шабель парадних розрахунків та прапороносних груп у всіх збройних силах.
Безпосередню роботу з розробки пропозицій у стислі терміни здійснювали Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України та волонтерська група “Нове військо”.
В обговореннях брали участь представники відділу розробки та впровадження військової символіки управління розвитку речового майна ГУ РСМЗ ЗСУ на чолі з полковником І. Непотою. Безпосередню роботу над створенням нового зразка січної зброї брали провідний фахівець ГУ РСМЗ ЗСУ О. Марчук та експертна група, зокрема, В. Гайдукевич, В. Павлов. О. Руденко, В. Карпов. Малюнки ствооено членами ДВКА Олексою Руденком та Ярославом Павлишинцем.
Велику консультативну допомогу надав вже згадуваний зброєзнавець Денис Тоїчкін. Зокрема, одна з моделей, яка розглядалася для впровадження, прямо рекомендувалася ним для ЗСУ ще 2009 р. Денис Тоїчкін писав: “Однак задля підкреслення національних традицій, збереження бойового козацького спадку та встановлення його зв’язку із сучасністю доцільно внести пропозицію щодо розробки особливого колориту та декору, який наслідував би бароковий орнамент української зброї XVIII ст. – періоду справжнього розквіту національного орнаментального та декоративного мистецтва. Одним з основних композиційних мотивів декорування зброї був рослинний орнамент у якому домінували різні варіанти акантового листя, винограду, пальмових гілок, плюща, маку, троянди, лавра. Візерунки найчастіше мали S- (у формі серця) та С-подібну форми. До того ж використовували кілька видів розеток – шестипелюсткову, багатопроменеву і солярну. Отже на основі цих та інших зразків можна розробити проект національного декору верхів’я та гарди, сполучивши його з елементами державної символіки.”
Саме до такого рішення спочатку прийшли і члени ситуативної робочої групи 2018 р. Аналізувався досвід запровадження та функціонування холодної зброї країнами, що межують з Україною та мають спільну частину історії з Україною. Насамперед, це Польща та Литовська Республіка. З’явився проект малюнку клинка, гарди та піхов нової шаблі. Джерелом для натхнення послужили шаблі української роботи, олна з яких була знайдена на Чортомлику, а друга на Кубані, у місцях перебування Чорноморського козачого війська, нащадків козаків. Втім, сам клинок шаблі персидського типу. Ефес шаблі відкритого типу, суцільний, литий з бронзи. Гарда проста, хрестоподібна. Видовжені короткі кільйони мають кулясті закінчення. Перехрестя витягнутої ромбічної форми, шипи видовжені, широкі. Верхів’я оливкоподібне, наслідує форму класичного шамшира. Весь ефес укритий рослинним орнаментом у вигляді виноградного ґрона й листя. В описі проекту шаблі Почесної варти №1 підкреслювалося: “…Ефес є важливішою частиною і свого роду «обличчям» холодної зброї, яка визначає її національну, часову та військову приналежність. Характерні, притаманні лише даним ефесам особливості конструкції, матеріалу та оздоблення дозволяють з повною підставою вважати українську козацьку шаблю окремим зразком холодної зброї початку XVIII століття.
На відміну від широко поширених у Запорозькому війську запозичених шабель східного та європейського виробництва з ефесами з комбінованих матеріалів, ефес української козацької шаблі – суцільнометалевий, бронзовий, прикрашений рослинним орнаментом, в якому легко вгадується характерна українська стилістика. Можна стверджувати, що українська козацька шабля початку XVIII століття була єдиним суто українським зразком січної холодної зброї.”
Оскільки термін підготовки був дуже стислий, модель №1 спіткала тяжка доля нашвидкуруч підготовленого проекту. Серед можливих виробників не було ентузіазму щодо складного процесу підготовки нового виду спеціазованої продукції, тому єдиним підприємством, яке погодилося ризикнути, було ТОВ “Біла зброя”, відоме своїм виробництвом ножів та інших видів подібної продукції на чолі зі Станіславом та Яном Погоржельськими. Останні є представниками руху військово-історичної реконструції, партнерами ДВКА.
Виготовлена модель ефеса ще на рівні першого обговорення в МО України не знайшла підтримки, тому групі “Нове військо” та фахівцям Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України було запропоновано розробити іншу модель шаблі. У ще більш стислі терміни було розроблено варіант №2, ґрунтований на іншому історичному типі шаблі, який і було затверджено у липні 2018 р.
Саме його було виготовлено до параду 2018 р. з метою створення новітнього образу військовослужбовця української армії. Виготовлено було першу пілотну партію – 30 одиниць, які й було презентовано на параді на честь Дня незалежності України 24 серпня 2018 р. З опису зразка, цитата:
“Призначення шаблі
Шабля призначена для озброєння офіцерів підрозділів почесних варт і асистентів прапороносців військових частин та з’єднань під час проведення військових ритуалів, у першу чергу – для Почесної варти Збройних Сил України.
Порядок носіння шаблі
Шабля носиться на поясній галунній або шкіряній портупеї.
Опис шаблі
Шабля складається з клинка з ефесом і піхов.
Клинок: сталевий, хромований, незначної кривизни, з одним широким і трьома вузькими долами. Ефес – напівзакритого типу. Гарда жовтого металу, L-подібної форми: широкі кільйони дещо звужуються до закінчень, продовження переднього кільйону загинається доверху під кутом 90о, закінчуючись на рівні верхів’я. На звороті ефеса міститься фігурне кільце для великого пальця – перстень або “палюх”, декорований зображенням рельєфного логотипа ЗСУ стилізованого тризуба. Так само оздоблено голівку ефеса.
Руків’я насадне, з тонованого до чорного дерева.
Піхви – металеві, хромовані, з латунною арматурою у вигляді верхнього та нижнього наконечників і двох гайок з кільцями.
Ефес є нагадуванням про козацькі часи, коли шабля була зброєю козацтва, а відтак, є спадковою зброєю для модерних Збройних Сил України
В основу розробки було покладено дослідження українських зброєзнавців, у першу чергу кандидата історичних наук Дениса Тоїчкіна.
“…У XVI ст. еволюція шабельної гарди проходила в спільному для країн Центрально-Східної Європи напрямі: до османської шаблі було успішно припасовано ефес з надзвичайно довгими кільйонами та перехрестям. Такі зміни, що фактично наслідували давні форми гард європейських мечів, стали відправною точкою еволюції шабельної гарди, що із запізненням у століття повторила шлях європейської зброї з довгим прямим клинком. L-подібна форма гарди стала тим самим етапом у розвитку шаблі XVІI ст., що і свого часу для меча, вирішивши проблему вкорочення кільйонів з розширенням їх захисних функцій. У цій конструкції передній кільйон загинається догори, поліпшуючи захист кисті, задній скорочується і, зазвичай, загинається донизу.
Висока популярність шабель з L-подібною гардою на всій території Речі Посполитої, зокрема і в Україні, підтверджується не тільки речовими доказами, але й низкою іконографічних джерел. Так, на гравюрі видатного київського майстра Іллі «Ісус Навін вішає переможених царів» (1640-і рр.) зображено саме таку шаблю з напівзакритим ефесом.
У Національному історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви» зберігається декілька шабель з L-подібною гардою. Артефакти, знайдені на місці битви під Берестечком свідчать про визначне місце цього типу холодної зброї у козацькій військовій традиції. Щодо розрізнення саме «козацьких» шабель від «польських», у загальному масиві знахідок то, на нашу думку, слід визнати умовність такого поділу, про що говорив ще видатний археолог і дослідник історії козацького війська І. К. Свєшніков.
Врешті найбільш оптимальною шабельною гардою в арміях світу все ж було визнано гарду закритого типу з однією дужкою. Це пов’язано як зі специфікою використання зброї з довгим кривим клинком, так і новими реаліями ведення бойових дій регулярними арміями. Відзначимо, що шаблі із закритою гардою з єдиною захисною дужкою зберегли значення до кінця самого існування шаблі як виду військової холодної зброї.”
ПРОГРАМА ЗСУ “БІЛА ЗБРОЯ” – ПЕРСПЕКТИВИ ТА НАПРЯМКИ РОБОТИ
Запровадження шаблі Почесної варти стало першим кроком у роботі зі впровадженні у ЗСУ нових видів січної зброї. Таким чином з’явилася програма “Біла зброя“ МО ЗСУ, що покликана покращити ситуацію зі впровадженням національного виду січної зброї не тільки для Почесної варти, але і для прапороносних груп усіх військових підрозділів.
Зокрема, у Військово-Морських Силах склалася ситуація, коли молодим офіцерам-випускникам немає можливості вручити традиційний вид почесної зброї – кортики. Станом на кінець 2018 р їх залишалося 100, а після випуску 2019 р. практично не лишилося.
Цікава історія кортика ВМСУ. З моменту проголошення незалежності України і до 1992 р. кортики ВМСУ продовжували постачати з Російської Федерації. Вони виготовлялися заводом “Булат” (м. Златоуст, Росія).
1992 р. постачання припинилося і перед ЗСУ постало завдання комплектування армії та ВМС якимись видами січної зброї.
1993 р. на всіх складах і базах ЗСУ та ВМСУ було проведено ревізію, і до справи було залучено всі кортики, які до цього було кваліфіковано як браковані, пошкоджнні тощо. Якусь кількість вдалося відремонтувати та посавити до військ, але проблему не було вирішено.
Було вирішено спробувати вирішити проблему українського кортика ВМС.
У грудні 1993 р. було наказано до травня 1994 р. виготовити 500 примірників кортика нової моделі. Часу на розробку не було, тому замовлення було без належного фінансування передано на підприємство “37 Севастопольський морський завод”. Слюсар одного з цехів заводу, – Богдан Григорович Кіча, – взявся практично самотужки виготовити такий зразок кортика. Було виготовлено 4 пробних зразки. Один з них було затверджено Міністром оборони України Морозовим К. П. З’явився наказ Міністра оборони № Д-2 від 6 січня 1994 р., який запровадив кортик ВМСУ. У Севастополі було виготовлено 100 кортиків.
Згодом київське підприємство ТОВ “Булат НВР” протягом 1995 р. виготовило ще 400 одиниць. Власне, ці півтисячі кортиків і було вручено за останні чверть століття офіцерам флоту.
Нині одним із завдань є створення і впровадження нового кортика ВМСУ України, що є частиною програми “Біла зброя”. Окрім того як проектне програмою “Біла зброя” розглядається питання про заснування почесної січної зброї як особливого виду відомчих заохочувальних відзнак МО України.
Підготував:
Олекса Руденко,
президент ГО ДВКА,
заслужений художник України,
доцент кафедри графіки ВПІ НТУУ “КПІ ім. Ігоря Сікорського”
член Українського Геральдичного Товариства,
член експертної дорадчої групи з питань військової символіки
ГУ РСМЗ Збройних Сил України
Використані джерела:
- Денис Тоїчкін “Холодна зброя як складова комплексу українського козацького озброєння XVII ст.: особливості та проблеми формування”. Стаття зі збірника “Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики”: 3бірник наукових праць та спогадів. На пошану академіка НАН України Валерія Андрійовича Смолія. – Число 5: Історіографічні дослідження в Україні. – Ч. 1: Джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни / Відп. ред.: М. Ф. Дмитрієнко, Ю. А. Пінчук. НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України, 2000 р.
- Денис Тоїчкін “Українська козацька шабля XVII-XVIII ст.: морфологічні типи й осередки виробництва”, «Військово-історичний альманах», 2006 р., ч. 2 (13)
- Денис Тоїчкін. Монографія: “Козацька шабля XVII–XVIII ст.: історико-зброєзнавче дослідження”. – К.: Стилос, 2007 р.
- Тоїчкін Д. В. Клинкова зброя козацької старшини XVI — першої половини ХІХ ст.: проблеми атрибуції та класифікації / Денис Тоїчкін; Інститут історії України НАН України. — К.: Ін-т історії України НАНУ, 2013 р.
5.Квасневич В. Польские сабли / пер. с польск. – СПб., 2005. – С.16-17
6.Фролов Б.Е. Оружие кубанских казаков. – Краснодар, 2002. – С.25.
7.Артеменко В. Сабля «рыцарей абсурда»: М 1852/79 или М1848? // Клинок, 2008. – No3. – С35-37.
8.Мальченко О. Художнє лиття гармат у Гетьманщині за часів правління Івана Ма- зепи. – К., 2007. – С.94-95.
9.Тоїчкін Д.В. Стаття “Шабля Почесної варти Міністерства оборони України: до збереження національних традицій”. Збірник матеріалів науково-практичної конференції “ВІйськова символіка держави”. Державне підприємство “Укроборонсервіс”, Центральний музей Збройних Сил України”, Київ, 27 травня 2009 р., ст. 61-76.