ВСТУП
Займаючись довгі роки військово-історичною реконструкцією періоду Наполеонівських війн, і саме французської армії, всі події двохсотрічної давнини ми, учасники секції Наполеонівських війн ГО ДВКА, сприймаємо з «французського» боку. Всі наші симпатії знаходяться на боці імператора Наполеона та його армії. Але слід визнати, що багато матеріалів історії, які потрапляють до наших рук, змушують нас як мінімум з повагою дивитися і в бік противників армії Наполеона І Великого.
Головним противником Франції і доби Середньовіччя, і епохи «Старого режиму» до 1789 року, і революційної Франції періоду Республіки та Консульства, і Французської імперії Наполеона було З’єднане королівство Великої Британії та Північної Ірландії, або ж просто Англія. Наполеон колись, констатуючи системне франко-британське протистояння, загорнув його в лаконічну вербальну форму «Я ненавиджу червоний колір – це колір Англії». Імператор мав на увазі традиційний ще від другої половини XVII століття для англійської, а згодом британської армії певний колір військового мундиру – червоний.
Незабаром, 18 червня, відзначатиметься 205 річниця битви при Ватерлоо. Невелика згадка про неї – розповідь про однострої британського генералітету та штабних чинів британсько-союзною армії у цій битві.
Мапа битви при Ватерлоо, видрукувана через рік після завершення битви – у 1816 році
БРИТАНСЬКИЙ ГЕНЕРАЛІТЕТ ТА ОФІЦЕРСКИЙ КОРПУС. ОДНОСТРІЙ ВІД КАМПАНІЇ В ІСПАНІЇ ДО ВАТЕРЛОО.
Маючи намір розповісти про уніформу штабу фельдмаршала герцога Веллінґтона та його штабу в битві при Ватерлоо, спочатку варто згадати про регламенти щодо однострою вищого генералітету і офіцерського корпусу армії З’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.
Однострої штаб-офіцерів, згідно з королівським регламентом обмундирування 1812 року були наступними: чорний капелюх-бікорн з чорною кокардою і позолоченою петлицею з крученої золотої веремії з ґудзиком для кріплення. Більшою мірою такі капелюхи носилися «з поля», замість «в поле», тобто розташування кутами по боках.
Вид спереду та ззаду мундиру генерал-лейтенанта з шитвом
(National Army Museum)
Вид спереду і ззаду мундиру генерал-майора (після 1811 роки) з шиттям і еполетом, який пристібався до ґудзиків на правому лацкані
Капелюх було увінчано білим плюмажем з пір’я з червоною основою. Обидва кути капелюха були прикрашені малиновими із золотом китицями.
Яскраво-червоні мундири мали сині широкі петлиці і сині вилоги з вирізом. Сині лацкани до талії можна було відвернути, защіпивши на ґудзики, а по центру на гачки, показавши, таким чином, синю підкладку мундиру. Або ж лацкани можна було застібнути на ґудзики, зробивши мундир двобортним.
Довгі фалди з білою кашеміровою підкладкою відверталися, і кріпилися при цьому на ґудзиках, фігурні клапани кишень на фалдах були прикрашені позолоченим яскраво-червоним орнаментом.
На синіх петлицях на комірі було пришито по одному позолоченому ґудзику, дев’ять або десять ґудзиків на кожному лацкані, три або чотири розташовані вертикально на кожній полі і обшлагах, і два ззаду на рівні талії.
Піхотний палаш зразка 1796 року для старших офіцерів регламентом 1802 року.
Гарда була латунною, руків’я обвите срібним дротом. Темляк був темно-червоний із золотом, а піхви з чорної шкіри з позолоченим наконечником
(National Army Museum)
Шабля старшого офіцера зразка 1803 року зі піхвами. Гарда і піхви оброблені латунними накладками.
На клинку біля гарди був зображений увінчаний короною королівський вензель
(National Army Museum)
Ґудзики генералів були рівновіддалені один від одного, ґудзики генерал-лейтенантів групувалися по три, а у генерал-майорів і бригадних генералів – попарно. На кожному плечі було по золотому еполету із золотим гаптуванням по червоному сукну або оксамиту і бахромою із золотої веремії.
Ташка лорда Аксбіджа
Було два типи мундирів: парадний з шиттям, з розшитими золотом петлями під кожен ґудзик, включаючи комір, обшлаги та відвороти фалд, а також повсякденний мундир, який не мав вишивки, але зазвичай його петлі обшивалися вузькими шнурами кольору мундиру.
Циліндр та остроги генерала Томаса Піктона
З мундиром носилися білі суконні або кашемірові кюлоти (штані), а також високі чорні чоботи.
Костюм комплектувався темно-червоним шарфом (crimson sash), який пов’язували довкола талії з вузлом на лівому боці.
Палаш був підвішений на білій портупеї поясі з підвісом, і защіпався застібкою у вигляді двох вигнутих змійок між двома лев’ячими головами.
Старші штабні офіцери носили той же однострій, що й генерали, але зі срібними галунами.
Форма генерал-ад’ютантів (Adjutant-General, AG) і генерал-квартирмейстерів (Quartermaster-General, QMG) відповідала одностроєві генерал-лейтенанта, а заступників AG і QMG – генерал-майора. Помічники і заступники помічників AG і QMG, бригадир-майори і ад’ютанти мали однобортні мундири без лацканів з синіми обшлагами. Ад’ютанти мали золоте шиття, інші – срібне.
Генеральський шарф британської армії. Перша чверть ХІХ століття
Мундир генерал-майора легкої кавалерії
Мундир генерала важкої кавалерії зразка 1812 року
Парадне обмундирування фельдмаршала
Генерал-квартирмейстер або ад’ютант генерала (не генерал) і помічник генерал-квартирмейстера або помічника ад’ютанта генерала 
Бригадир кавалерії та його ад’ютант
Генерал-майор піхоти 
Підполковник 14 полку легких драгунів полку в парадній формі
Рядовий 7 полку легких драгунів (гусарського), Королеви власного (Queen’s Own)
У польових умовах, наслідуючи самого герцога Веллінґтона, генерали та офіцери штабу дуже часто допускали багато відхилень від регламенту, аж до повного іґнорування регламентних норм. Подібна практика склалася за роки війни в Іспанії, яку британці називали «Півострівної війною – «Peninsular War”. Адже стиль поведінки британського офіцерства та генералітету можна назвати
“…джентельмени поїхали розважитися на війну як на полювання”. Недарма вранці 18 червня 1815 року Веллінґтон привітав своїх підлеглих командирів побажанням “…гарного полювання на сьогоднішнього лиса”.
Воєнна Золота Медаль за бездоганну службу, 1810-13 років. Даний екземпляр – нагорода за службу у Вест-Індії. Стрічка малінова з синім краєм
Хрест за війну на Півострові 1807-1814 років з планками про участь у видатних битвах
Про деяких британських командирів та їх обмундирування сьогоднішня розповідь. Зупинимося на уніформі окремих учасників Піренейській війни, більшість з яких зберегли особливості мундира до кампанії 1815 року.
1.Бригадний генерал Кроуфорд. (англ. Brigadier-General Craufurd)
На цьому планшеті Кроуфорд показаний на початку 1810 року, незабаром після прийняття командування над щойно створеною Легкою дивізією. Він обговорює диспозицію стрілецьких пікетів уздовж річки Акуеда (Aqueda) з офіцером 95 стрілецького полку (95th Rifles) і офіцером Королівської кінної артилерії (Royal Horse Artillery) із загону Росса (Ross Troop).
Нарізний карабін Бейкера з шабельним багнетом
Стрільці, що використовуали нарізні карабіни конструкції лондонського зброяра Айзекайла Бейкера добре себе зарекомендували у складі Півострівної Армії (Peninsular Army) – армії, призначеної для бойових дій в Іспанії.
Оригінал мундиру стрільця 95 полку
Виключно вмілі дії їх сторожових загонів під час нічного бою біля мосту Барба-дель-Пуерко (Barba del Puerco) у березні 1810 року було удостоєно особливою подякою Кроуфорда, який ніколи не був щедрий на схвальні відгуки щодо своїх солдат.
Загін Росса був єдиним підрозділом кінної артилерії, доданої Легкій піхотній дивізії, і разом із 1 гусарським полком Королівського Німецького Легіону забезпечував неоціненну підтримку «легким Боббі» (Bobs Light) Роберта Кроуфорда, якого фамільярно за очі називали Бобом, а за сувору вдачу «Чорним Бобом, Black Bob”.
Кроуфорд одягнений в мундир бригадного генерала, в чині якого він у той час був, а також в похідні штані. Він озброєний шаблею зразка 1803 року, що підвішена на повсякденному поясному ремені з чорної шкіри.
Металева табличка з валізи генерала Кроуфорда
Взаємовідносини між генералом Кроуфордом та командувачем герцогом Веллінґтоном були доволі своєрідними. Герцог добре знав чесноти та недоліки своїх командирів і привчав їх до відповідальності. Зарозумілі аристократи, люди з надто гарячим темпераментом, всі вони в кінцевому рахунку підкорялися волі командувача. Веллінґтон міг поставити підлеглого на місце однією фразою. Одного разу генерал Кроуфорд занадто захопився в сутичці з французами і порушив наказ. Командувач з офіцерами штабу поскакав назустріч командиру чи не найкращої британської Легкої дивізії та прорік: «Радий бачити Вас неушкодженим, Кроуфорд». «О, я зовсім не наражався на небезпеку, сер». «Зате через Вас небезпека загрожувала мені”, – холодно зауважив Веллінґтон
Зображення стрільця 95 стрілецького полку виконано за малюнками одного з офіцерів цього ж полку, і демонструє обмундирування в стилі легкої кавалерії, щось схоже на «піших гусарів”.
На зеленій куртці офіцера стрільців було три ряди срібних ґудзиків, її було оздоблено чорними плетеними шнурами в стилі гусарскього доломана, а на ментиках офіцерів ґудзики були чорними і виготовлялися зі штучних чорних перлин.
Ментик підбито лисячим або соболиним коричневим хутром. Сірі похідні штани підшито в кроку шкірою, знов таки в стилі похідних штанів легкої кавалерії, а по швах із зовнішнього боку нашито лампаси з чорного шнура.
Такий тип головного убору, ківер, в британський армії називався watering cap.
На чорному шкіряному ремені патронної сумки прикріплена срібна лев’яча голова – одна з популярних прикрас, що демонстувала лев’ячу хоробрість, а для британців означала ще один з елементів королівського герба. До сумки підвішено свисток, яким командири подавали команди в бою. Шабля також зразка легкої кавалерії.
Обмундирування офіцера Королівської кінної артилерії, яке також було зроблено за зразком мундирів легкої кавалерії. Шолом легких драгунів «тарлетон» (названо на честь командира легкої кавалерії британців у війні за незалежість США 1776-1783 років полковника Тарлтона) з чорної шкіри з чорним гребенем-щіткою.
1.Генерал-майор Роуленд Гілл (англ. Major-General Rowland Hill) – 1-й віконт Гілл, 1-й барон Гілл Альмарацський і Гаукстоунський.
На цьому планшеті Гілл зображений увечері 27 липня 1809 року під час битви при Талавера-де-ла-Рейна, напередодні несподіваної атаки французів на утримувану його дивізією висоту Керро-де-Меделін (Cerro de Medelin), коли, за словами самого генерала, він “…в розташуванні 48 (піхотного) полку вів бесіду з полковником Доннеланом (Donnellan) “.
Планшет також ілюструє його постійну увагу до звичайних солдат – в даному випадку чергового барабанщика Доннелана.
2 дивізія Гілла, що включала два батальйони 48 полку Доннелана, відіграла визначну роль в тій битві, а контратака Доннелана 28 липня 1809 року заслужила таку подяку Веллінґтона: “… доля битви без сумніву була врятована завдяки маневру, вдалій диспозиції та стійкості 48 полку” .
Гілл був одягнений в розшитий мундир генерал-майора з перехресно застібнутими лацканами, крім верхньої частини, демонструючи розшиті петельки для ґудзиків. Регламентованому варіанту обмундирування генерал протиставляв темні облягаючі похідні штані і «гессенські» чоботи з характерно вирізаною верхньою частиною халяв і китицями.
Відповідно до регламентів 1802 року, генерали повинні були мати прямий палаш піхотного зразка 1796 року, однак використовувався й інший тип зброї з позолоченим ефесом-«мушлею» (boat-shell), на зразок палашів офіцерів важкої кавалерії зразка 1796 року.
Парадний портрет генерал-майора Роуленда Гілла
У 1803 були введені нові шаблі, навершя ефесів яких були виконані у вигляді лев’ячої голови, але продовжували використовуватися і палаші з ефесами старого типу.
А багато офіцерів, особливо ті, які і Гілл, які служили в Єгипті у 1799-1801 роках, вважали за краще мати шаблю східного «мамелюкського» типу (mameluke saber).
Підполковник 1 батальйону 48 полку Донеллан, незважаючи на те, що мав репутацію кваліфікованого командира, дозволяв собі певну ексцентричність в зовнішності, – носив старорежимну напудрену перуку, чим заслужив собі прізвисько “останній напудрений”.
Хоча запудрювання волосся було скасовано ще у 1795 році, а заплітання кіс було відмінне у 1808 році, Донеллан іґнорував обидва розпорядження і, крім того, був відомий своєю звичкою носити капелюх-бікорн, штані і чоботи з халявами старого типу на манер військової моди десятирічної давнини. Відповідно до регламентів однострою для полків, прикладним кольором яких був колір “буйволової шкіри” (buff facing), світло-жовтий, його штані і ремінь того ж кольору.
Він зображений при еполетах, як і належить старшому офіцеру, а лацкани його мундира перехресно застібнуті. У битві при Талавера-де-ла-Рейна 1809 року він був смертельно поранений, коли вів свій батальйон в атаку.
Його черговий барабанщик в ківері замість парадної шапки з ведмежого хутра, і в установленому для барабанщиків мундирі “зворотних” кольорів.
Поверх парадних штанів він одягнений в похідні полотняні штані із ґудзиками на швах і озброєний короткою шаблею з 24-дюймовим клинком.
3.Генерал-майор Томас Піктон (англ. Major-General Thomas Picton)
Випадок, який проілюстровано на цьому планшеті, стався в битві при Бусако (Busaco, Португалія) 1810 року, коли, як пише історіограф Омен (Oman) «…легкі роти 45 і 88 … [полків] були вишикувані й поведені в атаку особисто Піктоном уздовж плато до правого флангу 8 полку португальців.”
Піктон був всім відомий своєю байдужістю або ж навіт нехіттю до регламентів обмундирування. Його приклад наслідував і його штаб, в результаті чого він уславився у Півострівній Армії, як “штаб голодранців” (the bear and ragged staff), за аналогією з армією графа Уорвіка у війні Білої і Червоної троянд XV століття.
Піктон вбирався у синій військовий рединґот (frock coat) або цивільний одяг.
При Вітторії (Vittoria) 1813 року він, судячи з усього, одягав фетровий цивільний циліндр, потім крислатий бриль, а кампанію Ватерлоо, схоже, провів в цивільному одязі аж до моментіу загибелі на полі битви 18 червня 1815 року.
Циліндри генерала сера Томаса Піктона, у яких він був у битві при Вітторії (1813 та Ватерлоо (1815)
Зазвичай він брав з собою ціпок-ковіньку або парасольку. Так чи інакше, але його могутня постать і гучний голос “потужністю в двадцять сурм” настільки добре були відомі всій армії, що він, власне кажучи, і не потребував розпізнавальних знаків своєї присутності на полі бою.
Коли французи на світанку атакували гірське плато Бусако, Піктон вилетів з намету і почав віддавати команди, підхопившися прямо з ліжка і забувши навіть зняти свій червоний нічний ковпак, в якому він показаний на планшеті. І, звичайно ж, він одягнув перший-ліпший одяг, що був під рукою.
Парадний портрет генерала сера Томаса Піктона у повному парадному мундирі, якого він практично не носив
Солдат легкої роти 88 піхотного полку Коннахтських рейнджерів (88th Connaught Rangers) нагадує нам про давню неприязнь між Піктоном і цим полком, що склалася в його дивізії протягом всієї війни.
Хоча Піктон і захоплювався бойовими якостями 88 полку, який складався з ірландців і набирався у Коннахті (англ. Connacht, ірл. Connachta) — провінції на заході Ірландії, він жорстко картав вояків цього підрозділу за недисциплінованість, мародерство і пияцтво.
Герб Коннахта
Цілком можливо, конфлікт міг містити і національну складову – англійці, валлійці (Піктон родом з Уельсу), шотландці та ірландці не відчували одне до одного особливо братерських почуттів.
Солдат одягнений в фетровий циліндричний ківер, так званий “пічний комин” або “димар (stove-pipe shako) версії 1805 року, спочатку введений в 1800 році, з зеленим султаном легкої роти. На червоному мундирі – оздоби “крильця” флангової лекої роти. Похідні панталони зазвичай білого, сірого або синього кольору, що були у вжитку під час Війни на Півострові (Peninsular War), часто надягали поверх запропонованих регламентом штанів білого кольору. Солдат споряджений патронної сумкою, ранцем зі скаткою зверху, сухарной сумкою і фляжкою.
Ківер британської піхоти зразка 1800 року та бляха 2 батальйону 88 піхотного полку “Рейнджерів Коннахта” з ірландським національним символом – лірою
Третій персонаж – це офіцер 8 португальського лінійного полку, дії якого при Бусако довели зрослу внаслідок реформ британського генерала Бересфорда (Beresford) ефективність португальської армії. Хоча цей полк офіційно був у складі 5 дивізії Лейса (Leith), але при Бусако ним командував Піктон. Офіцер в уніформі 1806 роки з синім коміром і жовтими обшлагами з червоною облямівкою, присвоєними мундиру його полку. Він показаний в ківері зразка 1806 року, форма якого була замінена з 1810 року на форму “пічної труби”, схожою з вищезгаданим головним убором британської піхоти. На ківері латунна бляха з гербом португальської правлячої династії Браґанца (House of Braganza), мотив якого повторюється на горжеті (нашийному офіцерському знаку) і на поясній блясі на черезплічній портупеї. На офіцера капітанські еполети, які являють собою покриті металевою лускою погони, що закінчуються короткою бахромою.
4.Генерал-майор Лоурі Коул (англ. Major-General Cole)
Джордж Нейпір (George Napier) з 52 «легкого» полку так сказав про командуючого 4 дивізією британської армії Лоулі Коула: “Він був настільки ж великодушний, як і хоробрий”. Цей планшет ілюструє подію, що трапилася під час відступу до оборонних ліній Торреш Ведраш (Torres Vedras) після Бусако (іспано-португальський кордон), коли Коул дав притулок пораненому Нейпіру, офіцеру іншої дивізії, який був кинутий на дорозі португальським візником.
Мундир Коула показано таким, у який він міг би бути одягнений до обіду в своїй штаб-квартирі. Під його генерал-майорським розшитим мундиром з пристібнутими навхрест лацканами і розстібнутими гачками можна бачити білий жилет. Він в темно-синіх штанях і чоботях гессенського типу.
Нейпір одягнений в яскраво-червоний мундир зі срібними галунами та з приборним сукном світло-жовтого кольору buff – кольору буйволової шкіри. Перев’яз до холодної зброї теж виготовлено зі шкіри відповідного відтінку. На ньому сірі похідні панталони, обшиті знизу шкірою. У офіцерів легкої піхоти були шаблі замість прямих піхотних палашів, і носили вони їх підвішеними на ремені через плече, а не на більш звичних поясних портупеях.
Вартовий біля дверей Коула – з 7 Королівського фузилерного полку, одного з полків його дивізії.
Під час бойових дій фузілерні полки надягали ківери вже згаданого типу stove-pipe shako. Але повний парадний однострій у цього підрозділу передбачав парадну хутряну шапку. Аби остаточно причепуритися для чергування, він зняв похідні панталони, і залишився в регламентованих білих штанях і чорних гетрах.
Два батальйони 7 Королівського фузілерного та один батальон 23 Королівського полку фузілерів Уельсу складали фузілерну бригаду Мейєра (Mayer) дивізії Коула, яка нанесла вирішальний контр-удар французським військам при Альбуері (Albuera) 1811 року.
5.Генерал-лейтенант Бересфорд (англ. Lieutenant-General Beresford)
Хоча головним завданням Бересфорда в Війні на Півострові була реорганізація португальської армії, він брав участь в битві при Альбуері в 1811 році як генерал-лейтенант британської армії, коли тимчасово командував корпусом Гілла.
У вирішальний момент битви він спробував особисто повести іспанську бригаду Карлоса Де Еспанья (Carlos de España) для підтримки британської бригади Гоґтона (Hoghton) (23, 48 і 57 полки), на яку жорстко напирали французські війська. І, хоча деякі іспанські полки непогано билися при Альбуері, цей підрозділ був не з їх числа.
І коли полк відмовився наступати, Бересфорд з презирством потягнув вперед одного з іспанських полковників за еполети. Цей інцидент і показаний на планшеті.
Бересфорд носить бікорн британського генерала, але з червоно-синьою португальською кокардою, поверх британської чорної. Він одягнений в похідний сюртук, оздоблений чорними шнурами, що в принципі, був неофіційним похідним одягом офіцерів легкої кавалерії, проте був також популярний і серед старших та штабних офіцерів всіх родів зброї. Поясний шарф і палаш єдині деталі похідного муендиру Бересфорда, що відповідали регламентам.
Ад’ютант, який допомагає Бересфорду привести до ладу іспанців, за головний убір має зачохлений бікорн, одягнений у простий однобортний мундир. Як елемент повсякденного обмундирування, мундир позбавлений прикрас із золотим шиттям (срібним для бригад-майорів (brigade-major)), має попарно пришиті гудзики.
Однострій ад’ютанта носить регламентований для штабу ремінь і на ньому палаш зразка 1796 року.
Бригада Карлоса Де Еспанья, яка включала полки “Короля” (El Rey), “Замора” (Zamorra) та полк Наваррських Волонтерів (Volontarios de Navarra) на момент битви при Альбуері понесла важкі втрати під час зіткнень з французською армією.
Іспанський офіцер одягнений в стару білу уніформу з фіолетовим прикладним кольором полку “Короля”. Це однострої зразка 1805 року.
У 1811 році регулярні частини королівської іспанської армії почали отримувати більш практичні однострої синього кольору. На бікорні офіцера червона іспанська кокарда.
6.Генерал-лейтенант Степлтон Коттон (англ. Lieutenant-General Stapleton Cotton)
11 квітня 1812 року, командуючи кавалерійського дивізією в складі бригади легкої кавалерії Понсонбі (Ponsonby) (12, 14 і 16 полки легких драгунів) і бригади важкої кавалерії Ле Маршана (Le Marchant) (5 полк гвардійських драгунів, 3 і 4 драгунські полки), Степлтон-Коттон провів знамениту операцію при Ллерені (Llerena) проти ар’єргарду корпусу маршала Жана де Д’є Сульта (Soult).
На планшеті Степлтон Коттон показаний таким, яким він міг виглядати, коли в супроводі ординарця з 4 драгунського полку віддавав наказ офіцеру 14 полку легких драгунів атакувати позиції французських військ.
Степлтон Коттон був відомий своїм чудовим обмундируванням. Тут він одягнений в розкішну, яскраво-червону з синьою обробкою, уніформу старшого офіцера гусарів, в якій представлений на картинах Гіфі (Heaphy). Крім цього на ньому сині похідні панталони, але в більш офіційних випадках замість них надягали яскраво-червоні гусарські чакчіри і чоботи гессенського типу, а хутряна шапка (busby) прикрашалися біло-червоним султаном.
У 1811-12 роках у британскій армії з’явилися оновлені варіанти однострою, вони вводилися в армії поступово, однак полки, які в цей же самий час перебували на Піренейському півострові, ще не були повністю екіпіровані в однострої нового зразка.
Офіцер 14 полку легких драгунів, обмундирований в старий однострій, шолом «тарлетон» з плюмажем і доломан. 14 полк не отримував нову уніформу аж до 1813 року. А один офіцер відзначав, що носив свій шолом «тарлетон» аж до травня 1814 року.
Офіцери іноді мали також синій ментик з чорним хутром і чорними галунами. Формально приборним кольором 14 полку був названий помаранчевим (orange), але на практиці він виглядав майже як яскраво-червоний. У польових умовах замість парадних білих лосин надягали сірі похідні панталони з помаранчевими подвійними лампасами.
Натомість 4 драгунський полк якраз отримав нове обмундирування через два тижні після битви при Ллерені.
Формально старим головним убором важкої кавалерії був бікорн, одягнений поперек, «в поле», але в польових умовах набагато частіше використовувався похідний головний убір типу watering cap з шкіряним дашком, як показано на планшеті, а лосини і ботфорти замінялися похідними панталонами. Драгун озброєний карабіном зразка 1796 року і прямим палашем важкої кавалерії. Крім цього він був споряджений сухарной сумкою і флягою, яка висіла на правому плечі.
7.Генерал граф Веллінгтон (англ. General The Earl of Wellington)
На цьому планшеті Веллінгтон показаний в кампанії на Піренеях, в супроводі свого військового секретаря лорда Фіцроя Сомерсета (Fitzroy Somerset). Він віддає наказ генерал-майору серу Едварду Майклу «Неду» Пекенгему (Pakenham), який за відсутності генерала Томаса Піктона командував 3 дивізією, атакувати лівий фланг французів під час битви при Саламанці (французська назва – при Арапілах) 22 липня 1812 року. Згідно із текстом мемуаристки леді Лонґфорд (Lady Longford, “Wellington – The Years of the Sword”) в той момент між генералами мав місце такий діалог:
“Нед, Ви бачите тих хлопців на пагорбі?” – спитав Веллінґтон, фамільярно ляснувши Пекенгема по плечі. – “Шикуйте свою дивізію в колону; крокуйте на них і женіть їх звідти під три чорти”.
“Я зроблю це, мілорде, якщо дозволите потиснути Вашу руку” – відповів Пекенгем.
Загальновідомий похідний мундир Веллінґтона складався з повсякденного редінґота, білих штанів, чобіт гессенського типу і низького капелюха-бікорна, який часто був закритий водовідштовхуючим провощеним чохлом. Однак тут бікорн не зачохлено, і видно, що капелюх прикрашено плюмажем з білого страусиного пір’я, як і було наказано старшим офіцерам наказом від 24 грудня 1811 року.
Портрет герцога Веллінґтона пензля Франсіско Ґойя-і-Лусієнтеса 1812 року
Палаш і поясний шарф Веллінгтон вважав за краще носити під рединготом. Після 1812 року, коли він став генераліссімусом (Jeneralissimo) іспанської армії, Веллінгтон почав пов’язувати іпанський генеральський червоний з золотом шарф, і до чорної англійської кокарді на бікорні додав кокарди Іспанії та Португалії.
Під редінґотом він носив білий жилет і білу шийну хустку, віддаючи перевагу білій замість загальноприйнятої чорної хустки.
Іноді він носив сіру шинель та похідні панталони. І хоча в офіційних випадках Веллінґтон все-таки одягався в свій генеральський, а пізніше і фельдмаршальський мундир, але його витонченість і стриманість в одязі завжди контрастувала з яскравим вбраннями його супротивників. Його ретельність і стриманий аристократизм в одязі народили чергове з його прізвиськ у середовищі офіцерів британської армії – “The Beau”, тобто словотвір з англійським артиклем і французським словом Beau – “прекрасний, красунчик, франт”.
Пекенгем одягнений у звичайний мундир генерал-майора. Відповідно до зазначених вище положень наказом від 1811 року, генеральські еполети були замінені аксельбантами, які кріпили на правому плечі, і які були систематизовані по рангах.
Військовий секретар командувача лорд Сомерсет одягнений у подібний до одягу Велінґтона стрій, з тією відміною, що редінґот двобортний. Похідні панталони підшиті шкірою.
Реконструкція його мундиру ґрунтується на виданні Аткінсона (Atkinson) початку XIX століття c описом “синьо-мундирного штабу” Веллінґтона при Саламанці.
На одному плечі у нього чохол до підзорної труби, яку він тримає в руках, а на іншому – сумка для мап та з похідним писемним причандаллям, покрита чохлом з чорної провощеної тканини.
Незважаючи на те, що Сомерсету під час війни в Іспанії було трохи більше двадцяти, він віддано і ефективно служив Веллинґтону протягом усієї війни на Півострові, а також після неї, аж до його смерті в 1852 році, коли головнокомандувачем став Лорд Раґлан (Raglan), який і прийняв командування британської армією в Кримській війні 1853-1856 років.
8.Генерал-лейтенант граф Аксбрідж (англ. Lieutenant-General The Earl of Uxbrige)
На планшеті показаний командувач кавалерією союзників під час битви Ватерлоо лорд Аксбрідж в супроводі ад’ютанта з 2 гусарського полку Королівського Німецького Легіону (KGL), в той час коли він віддає наказ офіцера 1 полку Лейб-Гвардії (Life Guard). Зображено момент, коли ці офіцери знаходилися у Женаппі (Ganappe) під час відступу від поля програної британсько-союзною армією битви при Катр Бра (Quatre Bras) 16 червня 1815 року.
Мундир лорда графа Аксбріджа реконструйовано за живописним полотном «Ватерлоо» пензля Деніса Дайтона (Denis Dighton), яка знаходиться в Королівському музеї.
На цій картині Аксбріджа зображено в уніформі старшого офіцера легкої кавалерії. Ківер легкодрагунського зразка моделі 1812 року оздоблено трьома рядами позументів у вигляді кільцеподібної спіралі, що вказують його ранг.
Генерал одягнений в темно-синій, підшитий хутром, доломан з п’ятьма рядами позолочених ґудзиків, ментик одягнено в рукави поверх доломана.
Невідомо чи був останній яскраво-червоного кольору, зразка гусарських генералів, або темно-синього кольору, який Аксбрідж мав право носити, як полковник 7 гусарського полку.
Інша картина того ж автора, з тим же сюжетом зображує Аксбріджа в світло-синьому мундирі козацького стилю, який набув популярності як екзотика після візиту до Великої Британії козачого отамана Матвія Платова з Російської імперії.
Шабля лорда Аксбріджа
Однак це зображення не можна вважати достовірним, оскільки зберігся справжній мундир Аксбріджа , яким володіє зараз його нащидок маркіз Енґлсі, темно-синій.
При повній парадній формі гусарський генерал мав шаблю орієнтального типу, але при Ватерлоо Аксбрідж, судячи з усього, використовував стандартну шаблю легкої кавалерії.
При лорді Аксбриджі служив ад’ютантом з особливих доручень офіцер Королівського Німецького Легіону Штреевіц (Streewitz), в іншому джерелі записаний як Штіґліц (Schtiglitz), капітан 2 гусарського полку KGL полку.
Він зображений в полковий формі у зачохленому кашкеті з дашком. На малюнку його ментик повішений по-гусарському на плечі, для того щоб показати деталі доломану, але з огляду на погоду 17 червня, у переддень битви, коли без упину періщив дощ, він, як і Аксбрідж, цілком ймовірно одягнув би ментик в рукави поверх доломану.
Офіцер важкої кавалерії Королівської Кінної Гвардії (Household Cavalry) з 1 полку Лейб-Гвардії одягнений в однострій зразка 1812 року. Шолом з чорної шкіри з позолоченою обробкою був увінчаний малиново-синім плюмажем з шовкового ворсу.
Він має повсякденний мундир, т. зв. frock coat, замість парадного мундира і похідні панталони. Ремені і ташка також повсякденного зразка. На повсякденній службі офіцери кінної гвардії (Household Cavalry) носили звичайні офіцерські палаші важкої кавалерії, на відміну від їх парадних палашів з вишуканими напівзакритими ефесами.
Традиції вільного ставлення до регламентів, що склалися в британського офіцества та генералітету під час війни в Іспанії та Португалії 1807-1814 років, не змінилися і в час рішучого зіткнення між союзними арміями та армією Наполеона під час «Ста днів» 1815 року.
ОДНОСТРОЇ ШТАБУ БРИТАНСЬКО-СОЮЗНОЇ АРМІЇ У ДЕНЬ БИТВИ ПРИ ВАТЕРЛОО 18 ЧЕРВНЯ 1815 РОКУ
Веллінґтон зі штабом. Гуаш Патріка Курселя (Бельгія)
Штаб «Залізного герцога» 18 червня 1815 складався з наступних генералів та офіцерів:
Військовий секретар підполковник лорд Фіцрой Сомерсет (з 1 полку пішої гвардії),
Ад’ютанти:
– полковник принц Адольф Нассауский;
– підполковник Дж. Фрімантл (з 2 полку гвардії «Колдстрім»);
– підполковник Ч. Ф. Каннінґ (3 полк пішої гвардії) [під час битви при Ватерлоо убитий];
– підполковник сер Александр Ґордон (3 полк пішої гвардії) [в ході битви смертельно поранений];
– лейтенант лорд Дж. Леннокс (5 легкий драгунський полк).
Ад’ютанти a la suite (тимчасові, поза переліком):
– підполковник шляхетний сер Генрі Персі (з 14 легкодрагунского полку),
– капітан лорд А. Гілл;
– лейтенант Дж. Кетчкарт (з 6 драгунського полку «Інніскіллінг»).
Генерал-ад’ютант – генерал-майор сер Едвард Бейрнс.
Генерал-квартирмейстер – полковник сер Де Лансі [в ході битви смертельно поранений]
Командувач артилерією полковник сер Дж. А. Вуд.
Командувач інженерами – підполковник Дж. Кармайкл-Сміт.
Командувач кавалерією – генерал-лейтенант Генрі Уїльям, 11-ий лорд Пейджет, 2-й граф Аксбрідж, 1-й маркіз Енґлсі.
При штабі Веллінгтона перебували представники союзних держав:
від Російської Імперії генерал-ад’ютант граф Карл Йосипович Поццо ді Борґо;
від Австрійської імерії барон фон Вінцент;
від Королівства Іспанія дон Міґель де Алава;
від Нідерландів граф фон Реде;
від Короліства Пруссія барон Карл фон Мюффлінґ.
Прекрасним джерелом стосовно одностроїв британскої армії сучасним подіям початку ХІХ століття британської армії і її офіцерському корпусу та генералітету є збірник уніформологічних планшетів Чарлза Гамільтона Сміта (1776-1859).
Оригінали планшетів видавалися з березня 1812 по червень 1815 років. Але вони представляють переважно регламентовані зразки одностроїв, хоча британські «джентельмени і офіцери» часто суттєво відступали від статутного нормативу.
Зупинимся на одностроях деяких найяскравіших військових командирів британсько-союзної армії (British-Alied armies):
1.Уніформа фельдмаршала Артура Коллі Уелслі, герцога Веллінгтона, барона Доуро, герцога Сьюдад-Родріго,
герцога Вітторія, маркіза Торреш-Ведраш, маркіза Вімейро, генераліссімуса іспанської армії.
Портрет герцога Веллінґтона пензля сера Томаса Лоуренса (1769-1830)
Автограф герцога Веллінґтона
У день Ватерлоо Веллінгтон був одягнений в малу генеральську форму: темно-синій редінґот цивільного крою без жодних прикрас і нагород; темно-синій “іспанський” плащ з білою підкладкою, який герцог в ході битви неодноразово знімав і знову одягав; бежеві лосини і високі чоботи. Головний убір фельдмаршала – невеликий двокутний капелюх, бікорн, надітий “з поля”.
Плащ герцога Веллінгтона, що був на ньому у день битви при Ватерлоо
Редінґот Веллінґтона, що використовувався ним під час Війни на Півострові 1807-1814 років
На капелюсі були укріплені кокарди тих держав, в арміях яких «Залізний герцог» (пафосне прізвисько, “Iron Duke”) або «Старий Носач» (солдатська кличка для герцога «Old Nosey”) був фельдмаршалом: чорна британська більша і червона іспанська, помаранчева голландсько-бельгійська, зелено-червона португальська – менші. Цікаво, що Веллігтон, якого солдати за суворий норов прозвали «Старим Носачем» був майже ровесником Наполеона І (старший від імператора французів на три місяці) і на момент битви при Ватерлоо мав повних 46 років.
Похідний несесер герцога Веллінгтона
Фрацузська глиняна люлька з капикатурою на герцога Веллінґтона
Щоправда, через сильні зливи капелюх герцога був обтягнутим чорним провощеним чохлом. Шабля у Веллінгтона була трофейна французька в срібних позолочених піхвах, роботи паризької майстерні Б’єнне.
Чоботи герцога Веллінґтона. Досі популярні як модель взуття wellington boots, або просто wellies. Так називають навіть гумові чоботи 
Бойовий наказ Велліґтона, написаний під час битви при Ватерлоо
Підзорна труба Велліґтона яку той використовував під час битви при Ватерлоо
Жезл Веллінґтона як фельдмаршала та генераліссімуса іспанської армії
Британський фельдмаршальський жезл Веллінґтона
Французська трофейна шабля Веллінґтона, виготовлена паризькою зброярнею Б’єнне
Командувач союзної армією сидів на чистокровному гнідому з білими бабками і “зірочкою” жеребці, знаменитому Копенгаґені. Чепрак був простий темно-синій без галунів. Сідло англійське, рудої шкіри.
Герцог Веллінґтон і його вірний бойовий кінь Копенгаґен. Кінь прожив багато років і помер у 1836 році
Пам’ятник гецогу Веллінґтону у Лондоні увічнив образ фельдмаршала на його Копенгаґені в бронзі
2.Однострій генерал-лейтента Віллема Оранж-Нассау
Двадцятитрьохрічний принц Нідерландів Вільгельм Оранський, точніше Віллем Оранж-Нассау, що мав чин генерал-лейтенанта британської армії, був одягнений в день битви при Ватерлоо в однострій гусарського зразка – темно-синій ментик в рукави зі золотими шнурами і п’ятьма рядами позолочених ґудзиків, червоний жилет з такими ж шнурами і ґудзиками і сіро-блакитні похідні кавалерійські панталони навипуск з подвійними червоними лампасами.
За головний убір Виллему Оранж-Нассау служив капелюх, надітий “з поля” із золотими китицями в кутах. Аґраф в вигляді крученого золотого шнура кріпив кокарду-розетку помаранчевого (оранжевого) династичного кольору. Шабля принца Оранського – орієнтального типу в темно-червоних піхвах з чорними пасами і поясною портупеєю.
3.Уніформа генерал-лейтенанта Генрі Уїльяма 11-го лорда Пейджета, 2-го графа Аксбріджа, 1-го маркіза Енґлсі
Однострій заступника головнокомандувача британсько-союзної армії і командувача усієї кавалерії союзників лорда Аксбріджа в день Ватерлоо являла собою видозмінений мундир полковника 7 (Королеви власного) легкодрагунського (гусарського) полку.
Доломан темно-синій з золотими шнурами і п’ятьма рядами позолочених ґудзиків. Ментик такий же, облямований чорним соболиним хутром. Головний убір – високий кольбак “busby» з ведмежого хутра.
Шлик червоний з золотим шнурком і китицею. Султан було обгорнуто провощеним чохлом з фарбованого полотна через негоду.
Етішкетний шнур і плетені ракетки з китицями золоті. Кушак золотий з темно-червоним. Панталони для верхової їзди сірі з широким золотим лампасом. Шабельні паси і портупея темно-червоні з золотим шиттям. Ташка червона зі золотими галунами і шиттям.
Валіза (футляр для особистих речей і плащ, приторочений до задньої луки сідла) кругла темно-синя із золотою галуном облямівкою і шифром “VII L.D.” (VII Light Dragons, VII легкодрагунський полк).
Чепрак з баранячої шкури під сідлом з червоними фестонами. Вальтрап з гострими кутами темно-синій з червоними “вовчими зубами” і золотим галуном. По зовнішньому краю вальтрапа було нашито широкий золотий галун.
На синьому полі вальтрапа спереду і ззаду гаптовані срібні королівські вензелі. Кінь Аксбріджа був гнідий, збруя кольору натуральної шкіри, коричнево-бежева.
Під час битви, близько 13.30 дня лорда Аксбріджа було важко поранено ядром французської гармати – він втратив праву ногу.
Твердість духу і сила волі знаменитого кавалериста закарбувалися в його діалозі з герцогом Веллінґтоном. “Мій Бог, сер, здається, я втратив ногу!” , “О, мій Боже, сер, здається, це дійсно так!” (He looked down and said: “By God, sir, I’ve lost my leg!” Wellington instantly replied: “By God, sir, so you have!”. Ногу Аксбріджа було ампутовано, він поховав її на полі перемоги при Ватерлоо, а згодом йому було зроблено дивовижний за досконалістю протез, відомий нині як “нога Аксбріджа”.
Закривавлена рукавичка та ампутаційна пила хірурга доктора Джона Г’юма, який без анестезії провів ампутацію кінцівки командувачу британської кавлерії у битві при Ватерлоо 
Остроги лорда Аксбріджа
Мундир, головний убір, розрізаний чобіт та протез ноги лорда Аксбріджа
Портрет доктора Джона Г’юма, віце-інспектора медичного штабу британскої армії у битві при Ватерлоо, що провів ампутацію ноги лорда Аксбріджа
4.Уніформа генерала Роуленда Гілла
Однострій вже згаданого раніше командира 2 корпусу британсько-союзної армії Роуленда, 1-го барона Гілла Альмарацського і Гаукстоунського 18 червня 1815 року – темно-синій редінгот, оперезаний темно-червоним шарфом. Капелюх “з поля” з султаном з білого пір’я. Панталони світло-сірі. Валіза і чепрак темно-сині без оздоб. Кінь генерал-лейтенанта Гілла білий або сірий в яблуках.
5.Уніформа офіцера 3-го гусарського полку Королівського Німецького Легіону (King’s German Legion, KGL).
Мається на увазі такий собі вже згдагий капітан Штреевіц або Штіґліц. Однострій офіцера складався з доломана темно-синього, з жовтим коміром та вилогами. Шнури і ґудзики срібні. Ментик такий же, підкладка червона, хутро чорне.
Гусари та легкі драгуни Королівського Німецького Легіону. Гуаш Патріка Курселя (Бельгія)
Головний убір – висока шапка з світло-коричневого хутра з шкіряним коричневим дашком. Шлик червоний.
Шнур на шапці – срібний. Кушак срібний з темно-червоним. Панталони похідні сірі з срібним лампасом. Черпрак з чорної баранячої шкури. Ташка і вальтрап зачохлені провощені чорною тканиною. Шабельні піхви суцільнометалеві.
6.Однострій генерал-майора сера Деніса Пека, командира 9 бригади 5 піхотної дивізії головного резерву британсько-союзної армії в битві при Ватерлоо
Знову підкреслений аскетизм: темно-синій редінґот (рединґот – плащоподібний одяг із рукавами, шинель, від англ. Riding coat, дощовик, плащ від дощу) і того ж кольору простий вальтрап.
Генерал-майор сер Деніс Пек і вояки 92 полку шотландських горців Ґордона. Гуаш Франсуа-Ґі Уртуля
Капелюх “з поля” чорний, султан червоно-білий. Генерал оперезаний темно-червоним шарфом. Панталони сірі навипуск.
7.Однострій командира 5 дивізії головного резерву британсько-союзної армії генерал-лейтенанта сера Томаса Піктона
Мундир Піктона в останній день його життя, 18 червня 1815 року, власне не був одностроєм. Сер Томас Піктон не надто полюбляв армійську уніформу, а тому вважав за краще носити цивільний костюм ще з часу Піренейської війни.
У день битви при Ватерлоо він був одягнений в темний двобортний редингот цивільного крою з чорною шийною хусткою. Головний убір – циллиндр (beaver hat) горіхового кольору. Темні або чорні панталони навипуск.
Гравюра, що зображує загибель генерала Піктона
Французська куля до мушкета Charleville m. 1777, mod. An. IX, якою було вбито генерала Томаса Піктона
Зброї при собі не мав. Екстравагантний генерал прибув на поле бою на запряженій двома кіньми бричці-двоколці під білою парасолькою в зелену смужку. Близько 14 години дня 18 червня 1815 року, контратакуючи французську піхоту, генерал був убитий кулею в голову.
8.Однострою командира 8 бригади 5 піхотної дивізії головного резерву генерал-майора сера Джеймса Кемпта
Портрет генерал-майора сера Джеймса Кемпта пензля Вільяма Селтера (помер 1875 року)
З приводу однострою командира 8 бригади 5 піхотної дивізії головного резерву генерал-майора сера Джеймса Кемпта точних відомостей немає, але ризикуємо припустити, що весь британський генералітет за прикладом головнокомандувача вважав за краще малу уніформу, без оздоб і прикрас.
9.Уніформа командир 2 кавалерійської бригади генерал-майор шляхетного сера Вільяма Понсонбі
Ще один герой битви, Вільям Понсонбі, також був одягнений в малу уніформу – темно-синій редингот, його кінь під сідлом мав того ж кольору простий вальтрап. Чорний капелюх-бікорн було надягнено “з поля”. Панталони сірі навипуск.
Має сенс виправити помилку, допущену в знаменитому кінофільмі “Ватерлоо” режисера Сергія Бондарчука (СРСР) та Діно де Лаурентіса (Італія): сер Понсонбі був убитий не уланами польського 1 Шеволежер-уланського полку Імператорської Гвардії, а простими армійськими французькими уланами 3 та 4 шеволежерського полку бригади Бро.
У битві при Ватерлоо Понсонбі командував Об’єднаною бригадою важкої кавалерії (Union Brigade), яка називалася так тому, бо в неї входили 1 Королівський (англійський), 6 драгунський полк “Інніскіллінґ” (ірландський) в першій лінії і 2 Королівський Північно-британський полк драгунів, знамениті “Сірі Шотландіці” (Scots Greys) у другій. В один з кульмінаційних моментів бою бригада своєю атакою нанесла сильні втрати французькій піхоті з I корпусу генерала Друе д’ Ерлона. Однак, захопившися початковим успіхом, бригада не зупинила свою атаку вчасно, і продовжила рух до французьких позицій.
Захоплення в полон генерала Понсонбі. Гуаш Патріка Курселя (Бельгія)
Зокрема, Шотландські Сірі, забувши про свою допоміжну роль і іґноруючи «апель» до відступу, атакувала безладні групи відступаючих французьких піхотинців, але при цьому наразилася на шквальний вогонь французьких гармат на іншій стороні долини. Наступ кавалеристів захлинувся. В цей момент французькі шеволежер-улани завдали їм швидкий удар у відповідь. Британська бригада зазнала дуже великих втрат, відступила, і через страхітливі втрати більше не брала участь в битві.
Понсонбі очолював атаку своєї бригади. У момент контратаки французької кінноти, Понсонбі і його ескорт було обстріляно французською піхотою 85 лінійного полку, Понсонбі було поранено, його кінь застряг у розгрузлій після дощів глинистій землі поля Ватерлоо і впав поруч з позиціями противника. Генерала оточили кілька французьких шеволежерів під командуванням вахмістра 1 роти 1 ескадрону 4 шеволежерського полку Франсуа Орбана. Французи жестами запропонували Понсонбі здатися. Спочатку генерал удав, що не розуміє, а потім віддав шаблю Орбану. Втім, частина британців кинулася відбити свого комендира, і, не бажаючи позбутися важливого полоненого, у французьких уланів не залишилося іншого вибору, окрім як вбити його.
10.Уніформа генерал-ад’ютанта сера Едварда Бейрнса
Єдиним англійським генералом, що битві при Ватерлоо мав більш-менш регламентий однострій був генерал-ад’ютант Веллінгтона генерал-майор сер Едвард Бейрнс.
Він був одягнений в парадний мундир. Обшлаги рукавів і передня частина коміра – темно-сині. На них – по одній золотій петлиці його чину.
Над обшлагом – три золотих шеврони у вигляді тупого кута вістрям униз. Ззаду на фалдах мундиру – чотири таких же шеврони. Відвороти фалд білі. Золотий плетений погон і аксельбант розташовувалися на правому плечі.
Капелюх “з поля” був чорним, прикрашеним султаном, на 1/3 знизу червоним, на 2/3 зверху білим. Панталони сірі навипуск із золотим лампасом. Чепрак темно-синій без вензелів і шифрів, з широким золотим галуном по краю. Кінь білий. Генерал Бейрнс був Командором Ордену Бані, знак ордена, – білий хрест, – від носив на шийній стрічці.
Атака кірасирів на плато Мон-Сен-Жан. Битва при Ватерлоо 1815 року. Картина Фелікса-Анрі-Еманнюеля Філіпотто (1815-1884).
Члени ГО ДВКА на полі битви при Ватерлоо під час грандіозної реконструкції 2015 року на честь 200 річниці битви. У заходах брали участь 6000 реконструкторів з усіх кінців світу
Підготували:
Богдан Піргач,
відомий майстер військово-історичної ілюстрації, перекладач
Олекса Руденко,
президент ГО ДВКА,
заслужений художник України,
доцент кафедри графіки ВПІ НТУУ “КПІ ім. Ігоря Сікорського”
член Українського Геральдичного Товариства,
член експертної дорадчої групи з питань військової символіки
ГУ РСМЗ Збройних Сил України
Використана література та електронні джерела:
“Wellington’s Generals” Osprey Military, Men-At-Arms series #084 Text by Michael Barthorp, Colour plates by Richard Hook;
Journal of the Society for Army Historical Research, vol. XIX, p.200, vol. XXXI;
“Wellington’s army” by Philip Haythornthwaite Illustrated by Charles Hamilton Smith
Greenhill Books. London, 2002;
“1815: The Armies at Waterloo”
Ugo Pericoli; Michael Glover. Sphere Books, Ltd.GlassFrogBooks (Hawthorne, CA, U.S.A.);
Uniforms of Waterloo in Color, June 16-18, 1815″
by Philip J. Haythornthwaite, Jack Cassin-Scott.
Sterling Publishing, NY, USA.