ВСТУП
Коли наприкінці ХІХ ст. у центральну частину Африки прийшли французькі колонізатори, їх зустріли як справжніх рятівників – протягом багатьох років місцеві племена ґбайя відбивалися від мусульманських работоргівців із Судану, які відкрили безперебійний канал постачання тодішнього “чорного золота” на ринки Османської імперії.
Французи, які заснували тут колонію з красивою назвою Убанґі-Шарі, розігнали суданських рейдерів, “торгівців чорним деревом”, але потім і самі почали регулярно палити села місцевих племен, які ніяк не бажали залишати скотарство і ставати шахтарями на місцевих копальнях. Як з’ясувалося, головною цінністю Африки були зовсім не люди, а корисні копалини.
Повстання в Убанґі-Шарі спалахували з лякаючою регулярністю, і коли в Парижі підрахували баланс, то вирішили, що всі прибутки від прямого володіння африканськими колоніями ніяк не окуповують тих колосальних витрат на перетворення випаленої сонцем савани з дикунами на звичайну французьку провінцію.
В результаті, Париж у серпні 1960-ті роки без особливих сумнівів і жалю позбувся колонії Убанґі-Шарі, перевівши “незалежну Центральноафриканську Республіку” (ЦАР) на режим “довірчого управління”. Простіше кажучи, при владі залишався той місцевий вождь, хто більше всіх був лояльний до французів і забезпечував безперебійну діяльність копалень з видобутку алмазів та урану.
Саме таким і був бравий колишній французький старший сержант колоніальних частин, а на момент приходу до влади – полковник армії ЦАР Жан-Бедель Бокасса, який завдяки своєму двоюрідному братові Давіду Дако, першому президенту ЦАР, став у незалежній республіці полковником і начальником штабу армії.
Правління Дако тривало шість років, після чого Бокасса, поваливши кузена, сам оголосив себе спочатку просто президентом, а згодом – імператором.
Бокасса, такий молодий…
ЖИТТЄПИС «ГЕНІЯ ЧОРНОГО КОНТИНЕНТУ»
Жан-Бедель Бокасса народився 22 лютого 1921 р. в Бобанґі – великому селищі, розташованому в префектурі Лобан в 80 км на північний захід від Банґі – столиці французької колонії Убанґі-Шарі, що була на той момент частиною Французької Екваторіальної Африки.
Був одним з 12 дітей в сім’ї сільського старости з племені мбака, родом з якого були багато чиновників Центральної Африки колоніального періоду. Його ім’я, Жан-Бедель – результат неправильно прочитаного в календарі скороченого імені католицького святого Жана Батіста де ла Саля, – фр. Jean-B. de la S., – перетворилося в Jean-Bedel. Бокасса – ім’я, що означає «маленький ліс» на діалекті племені мбака, згодом використовувалося як прізвище, а після проголошення імперії – знову як ім’я.
У шість років Боксасса осиротів. Його батько, який виступав проти концесійної політики французьких колоніальних властей, був розстріляний, а мати незабаром після цього наклала на себе руки.
Виховувався родичами, які готували його на священика. Однак в травні 1939 р. Бокасса поступив на військову службу в колоніальні війська французької армії.
У 1939 р. у віці 18 років Бокасса вступив рядовим у колоніальну піхоту “tirailleurs sénégalais”, підрозділи сенегальських стрільців, і, як людина грамотна, був призначений у взвод зв’язку.
“Малюк Бедель” – сенегальський тіральєр, 1939 р.
В “tirailleurs sénégalais” служили не тільки корінні сенегальці, а взагалі африканці з Центральної та Екваторіальної Африки, за винятком уродженців Північної Африки, які служили в l’Armee d’Afrique.
Юний Бокасса брав участь у Другій світовій війні у військах “Вільної Франції” генерала де Ґолля.
1940 р. Генерал Шарль де Ґолль обходить стрій 2 маршового батальйону Убанґі-Шарі у м. Банґі. Десь серед вояків колоніальної частини “Вільної Франції” Жан-Бедель Бокасса
У листопаді 1941 р. отримав звання старшого сержанта у військах «Вільної Франції», генерала де Ґолля брав участь у захопленні Браззавіля (Конґо).
Згодом Бокасса був вояком 2 маршового батальйону провінції Убанґу-Шарі (колишня назва Центрально-Африканської республіки).
Його частина брала участь у висадці на півдні Франції, у Провансі влітку 1944 року (Операція “Драґун”), яка доповнювала операцію “Оверлорд” в Нормандії. Ще до того «малюк Бедель» (Petit Bedel), як його звали однополчани, був приписаний до підрозділу зв’язку і брав участь в операціях «Французького експедиційного корпусу в Італії» в 1943-44 рр. Крім того, Бокасса брав участь в операції Першої французької армії під час звільнення Ельзасу та в боях на Рейні в лютому-квітні 1945 р.
Закінчив війну Бокасса в чині старшого сержанта, був нагородженого Воєнним хрестом Франції. У 1949 році закінчив офіцерську школу в Сен-Луї (Сенеґал), з вересня 1950 р. по березень 1953 рр. брав участь в Індокитайській війні.
Саме там, в джунглях Індокитаю, відбулася подія, що перевернула його життя. Бокасса вбив в’єтнамського партизана і з’їв його печінку і серце. Товаришам по службі він розповів, що зробив це для того, щоби «отримати хоробрість» цієї людини.
Бокасса часів війни в Індокитаї. А очі такі добрі…
Згодом Бокасса воював і в Алжирі. За бойові заслуги в ній був нагороджений орденом Почесного легіону і Лотаринзьким хрестом. Продовжив військову службу в Браззавілі, в 1961 р. отримав звання капітана французької армії.
У січні 1962 р. звільнився з французької армії і вступив на службу в центральноафриканські збройні сили, отримавши звання майора. Президент ЦАР, його кузен Давід Дако, в наступному році призначив Бокассу начальником штабу збройних сил і присвоїв йому чин полковника в 1964 р.
Перший президент ЦАР Давід Дако
За спиною Давіда Дако – полковник Жан-Бедель Бокасса
31 грудня 1965 – 1 січня 1966 р. Бокасса здійснив державний переворот, відомий так само як «новорічний переворот», або «путч дня Св. Сильвестра», скинув Дако і посадив його до в’язниці.
Змова була організована насправді зовсім не Жаном-Беделем Бокассою, а начальником жандармерії республіки Александром Бандза, якого Бокасса нейтралізував і скористався путчем в свою користь.
Шеф Генштабу проголосив себе президентом і главою єдиної політичної партії – «Руху за соціальну еволюцію Чорної Африки» (фр. Mouvement pour l’évolution sociale de l’Afrique Noire, або MESAN).
Ця партія проглосила своми членами… все доросле населення країни. А всі інші політичні партії та рухи в країні Боксасса заборонив. Від імені MESAN Бокасса оголосив: «Буржуазія скасовується. Настає нова ера рівності всіх».
Бокасса швидко дав зрозуміти населенню країни, що збирається міцною рукою навести жорсткий порядок. По-перше, він уявляв себе ідейним спадкоємцем головного борця за незалежність ЦАР Боґанди, тим більше що був його двоюрідним племінником, в зв’язку з чим навколо покійного дядька був створений своєрідний культ. По-друге, було задекларировано відмову від загравань з демократією «білих», якій в певній мірі захоплювався попередній глава держави Дако.
Вже через кілька днів після перевороту Бокасса розпустив парламент, скасував конституцію і оголосив себе єдиним носієм виконавчої влади. Крім цього, одночасно він став і джерелом законодавчої влади, присвоївши собі право видавати так звані «надзвичайні ордонанси», які за умов відсутності парламенту відігравали функцію законів, котрі можна порівняти з практикою декретів або директив в деяких інших країнах.
Бокасса взагалі полюбив посади. Після путчу він оголосив себе не тільки президентом і главою єдиної партії, а й головою уряду, а також міністром оборони та міністром юстиції. Згодом номенклатура займаних ним посад постійно змінювалася, Бокасса встиг побувати ще й міністром внутрішніх справ, сільського господарства, охорони здоров’я, інформації, торгівлі, промисловості та транспорту і так далі.
4 січня 1972 р. президент скасував конституцію ЦАР і почав диктаторське правління. А вже 2 березня 1972 р. Бокасса проголосив себе довічним президентом. Завжди і всюди Бокасса, який бував дуже говірким, зізнавався в тому, що імператор Наполеон є його кумиром, а імперія – ідеальною формою державного правління.
Ексцентричність Бокассси у міжнародній політиці і загрози для стабільності французського бізнесу в Африці не залишалися без уваги французського уряду.
На життя президента ЦАР було здійснено кілька невдалих замахів, 1969 р. та 1974 р., за якими, судячи з усього, стояли французські спецслужби.
Щемлива мелодія Енніо Моріконе і сюжет фільму «Професіонал» з Жаном-Полем Бельмондо у головній ролі розвідника Жосслена Бомона вважають відгоміном цих подій. Кінематографічний президент Н’Джала з цього кіношедевру нібито є відображенням ідеалізованих уявлень про Бокассу часу його президентства.
Кінематографічний президент Н’Джала, в якому вгадуються деякі риси Жана-Беделя Бокасси
Замахи на його особу тільки давали Бокассі привід зміцнити свою одноосібну владу. За деякими відомостями, Бокасса вживав у їжу лідерів опозиції, а одного разу потайки нагодував свого голову кабінету міністрів одним з його членів його уряду.
По відношенню до колишньої метрополії, Франції, курс Бокасси був серією спроб шантажу:
– зближення на початку 1970-х років з Югославією, Північною Кореєю, Румунією та СРСР;
– організація демонстрації біля французького посольства в Банґі;
– загроза виходу із зони франка (серпень 1971 р.);
– закриття французького генконсульства в столиці і заборонні заходи проти французьких журналістів (травень 1974 р.);
– відновлення дипломатичних відносин з КНР (серпень 1976 г.), розірваних у 1966 р.;
– прийняття мусульманської віри і дружба з Муаммаром Каддафі (жовтень 1976 р.)
Звісно ж, ці коливання політичного курсу переслідували, головним чином, мету домогтися від Франції збільшення фінансової допомоги.
У свою чергу, політика Парижа диктувалася необхідністю збереження в країні стратегічних позицій, зокрема, уранового родовища в Бакум, тому Франція йшла на поступки.
Диктатор вважав, що тримає Францію …за інтимні місця. Він дозволяв собі нечувану фамільярність у спілкуванні з президентами Фрацузської республіки. Зокрема, наступника де Ґолля президента Жоржа Помпіду він називав “мій брате, а Валері Жіскар д’Естена” – “кузеном”.
Президент Франції Валері Жіскар д’ Естен та поки що президент ЦАР Жан-Бедель Бокасса. 1976 р.
Тим часом, у внутрішній політиці правління Боксасси-президента відзначалося ексцентричністю та зухвалістю. Деякі рішення президента були навіть гуманістичними, чи принаймні, притомними. В рамках святкування Дня матері в 1971 р. Бокасса звільнив всіх ув’язнених жінок і наказав стратити чоловіків, викритих у злочинах проти жіночої честі.
Бокасса скасував обов’язок давати нареченій придане і відмінив варварський звичай – обов’язкове обрізання у жінок. Крім того, всі працездатні громадяни у віці від 18 до 55 років при його правлінні повинні були доводити, що вони трудяться і заробляють собі на життя чесним шляхом. В іншому випадку їм загрожувала в’ язниця, а знаючи канібальські звичаї Бокасси, звідти можно було опинитися на столі диктотора у якості основної страви.
Те ж саме покарання слід було за жебрацтво, а також за участь в поширеній тоді в країні грі «Том-Том» в робочий час.
Про свої плани проголосити ЦАР імперією і влаштувати урочистості з цього приводу Бокасса повідомив у першу чергу президенту Франції Валері Жіскар д’ Естену ще навесні 1976 р., коли той в черговий раз відвідав африканську державу.
На думку Бокасси, створення монархії мало допомогти Центральній Африці «виділитися» у кращий бік на тлі решти континенту, а також підвищити свій авторитет на міжнародній арені.
Французький лідер запропонував йому провести церемонію коронації в традиційному африканському стилі, і до того ж скромно, уникаючи великих грошових витрат, оскільки ЦАР була однією з найбідніших держав Африки і пишна коронаційна церемонія могла спричинити за собою негативні економічні та соціальні наслідки.
Президент Франції і Бокасса.
Однак Бокасса наполягав на своєму сценарії грандіозної коронації, і більше того – наполегливо просив Жіскар д’Естена про надання Францією допомоги в організації і проведенні майбутнього заходу.
Президент Франції вимушено відповів згодою, на що було кілька причин: по-перше, відмова могла поставити під загрозу продовження вигідного для Франції видобутку урану й алмазів на території ЦАР, а по-друге, Франція була зацікавлена в збереженні свого впливу в цій африканській державі, яка, поряд з Ґабоном і Заїром, являла собою частину «трикутника», на який спиралася французька політика у Центральній Африці.
Занепокоєння з боку Франції посилилося після того, як Бокасса здійснив спробу зближення з лівійським лідером Муаммаром Каддафі, який перебував в напружених відносинах з Францією і, – особливо, – з профранцузьким Чадом через територіальну суперечку.
4 вересня 1976 р. під час офіційного візиту лідера лівійської революції Муаммара Каддафі до республіки, Жан-Бедель Бокасса і ряд членів уряду несподівано прийняли іслам, взявши собі відповідні імена, хоча в ті часи кількість мусульман в країні не перевищувало і 10 відсотків. Сам Бокасса різко став «халіфом» на ім’я “халіф Салах-ад-Дін Ахмед”.
Це змусило Валері Жіскар д’ Естена пообіцяти президенту ЦАР і майбутньому імператору матеріальну допомогу в обмін на розрив з Каддафі. До речі, терпіли вибрики Бокасси не тільки в Парижі, але і в СРСР, де він з успіхом виконував роль “борця проти колоніалізму”.
Жан-Бедель Бокасса. “Борець проти колоніалізму”
До СРСР Бокасса приїхав на особисте запрошення радянського лідера Леоніда Брежнєва як лідер «Руху соціальної еволюції Чорної Африки».
Зустріч “вгодованого” генсека із ввічливим людожером
Візит президента ЦАР Боксси до СРСР відбувся 1970 р. Окрім плідних перемовин із керівицтвом Політбюро ЦК КПРC та радянським урядом, де людожер Боксасса був названий «другом радянських людей», президент Центрально-Африканської Республіки і майбутній її імператор відвідав головний піонерський табір Артек у Криму. Африканський «борець проти колоніалізму», за сумісництвом канібал, мило посміхався у компанії радянських піонерів та щиро аплодував виступу ансамблю пісні й танцю Чорноморського флоту СРСР. Йому пов’язали криваво-червону піонерську краватку присвоїли звання «почесного артеківця».
Теплі зустрічі на гостинній для президента-людожера радянській землі.
6 липня 1970 р. Президент Центральноафриканської Республіки Жан-Бедель Бокасса під час відвідин Ленінграда.
Перший секретар Ленінградського обкому КПРС Григорій Романов, голова КДБ при Раді Міністрів СРСР і майбутній керівник радянської держави Юрій Андропов супроводжують високого
африканського гостя
Як сам Жан-Бедель Бокасса розповідав про свої враження від прийому в число юних ленінців, «радянські діти йому дуже і дуже сподобалися». А от ще: «Радянські діти – найкращі діти в світі. Я дуже шкодую, що не посидів з ними у піонерського вогнища …» Що він мав на увазі, лишилося невідомим.
Піонерський салют Бокассі в Артеку
Концерт для президента-людожера на борту корабля Чорноморського флоту СРСР. “Пісня “Яблучко” переможно шириться…”
А ще Бокассу звозили на Волзьку ГЕС, яка йому дуже сподобалася і «радянські друзі» пообіцяли президентові ЦАР збудувати йому в Африці таку саму за чотири роки.
Колишній головний кремлівський лікар, випускник Київського медінституту, Євген Чазов згадував, що, коли Бокасса тоді ж відчув себе зле і проходив лікування в Москві, він «…полюбив російську кухню» і попросив відрядити з ним до ЦАР радянського кухаря. Це було виконано, і в Бокасси з’явився кухар з Радянського Союзу. Якось кухар виявив на президентській кухні в холодильнику людське м’ясо і в жаху втік в посольство.
Євген Чазов і його колишній пацієнт
Чазов згадує у мемуарах: «…Виявилося, що викликали мене не до хворого, а для того, щоби навести порядок на кухні … медичного корпусу в Кунцево. З Бокассою приїхали його слуга і особистий кухар і привезли звичайні для нього продукти харчування. На мій подив, це були якісь дрібні змійки, тварини типу ящірок та брудне м’ясо незрозумілого походження. Я піднявся до Бокасси і сказав йому, що тут, в лікарні, ми будемо лікувати його нашими методами, дієта є таким же ліками, як і піґулки, які він приймає. Отримавши його згоду, я попросив викинути все, що було привезено, на смітник ».
За свідченнями шеф-кухаря президета та імператора Філіпа Ленґіса, які той згодом давав на суді проти Бокасси, залежність Жана-Беделя від людського м’яса стала такою, що без нього в поїздки диктатор не виїжджав, любовно пакуючи спеціальний кейс консервами з людським м’ ясом, яке поетичний людожер називавав «цукровою свининою» і «сардинами».
Боксассі дуже сподобався керівник радянської держави генсек КПРС Леонід Брежнєв. Він публічно кілька разів із втіхою назвав Леоніда Ілліча “вгодованим”, а манеру Брежнєва цілуватися з усіма на честь привітання запозичив і при поверненні до столиці ЦАР м. Банґі перецілував усіх міністрів.
Бокасса хвалив такий метод вітання, казав, що так можна дізнатися, замислив чоловік що-небудь зле чи ні: якщо губи мокрі і розслаблені – значить, щирий; якщо сухі і гарячі – довіряти йому не варто.
Про радянське оточення Бокасси і за часів президентства, і після коронації, пише видатний український дипломат, а у 70-ті роки минулого століття перекладач Посольства СРСР у Центрально-Африканській Республіці Микола Маймескул.
17 грудня 1972 р. на честь 50-річчя утворення СРСР був заснований орден “Дружби народів”. Кавалерами цієї нагороди стали не тільки багато громадян СРСР, а й два диктатори-людожери – Жан-Бедель Бокасса і Іді Амін.
Проте все-таки головним міжнародним партнером ЦАР і Бокасси персонально була Франція.
AMAT VICTORIA CURAM. ПЕРЕМОГА ЛЮБИТЬ ПІДГОТОВКУ
4 грудня 1976 р. на надзвичайному з’їзді правлячої партії MESAN президент Центральноафриканської Республіки Жан-Бедель Бокасса оголосив про перейменування Центрально-Африканської Республіки на Центрально-Африканську Імперію (ЦАІ) і про проголошення себе імператором Центральної Африки.
На з’їзді була прийнята заздалегідь підготовлена конституція імперії, згідно з якою імператор був главою виконавчої влади, а монархія оголошувалася спадковою, що передається по низхідній чоловічій лінії в тому випадку, якщо імператор сам не призначить майбутнього наступника.
Повний титул імператора виглядав так: «Імператор Центральної Африки, волею центральноафриканського народу, об’єднаного в національну політичну партію MESAN».
Незабаром після проголошення імперії Бокасса, який роком раніше прийняв іслам і змінив ім’я на Салах-ад-дін Ахмед Бокасса під час візиту до ЦАР лівійського лідера Муаммара Каддафі, знову перейшов в католицтво.
Першим зі світових лідерів, хто привітав Бокассу з прийняттям імператорського титулу, став президент Франції Валері Жіскар д’ Естен, який вже протягом декількох років підтримував з Бокассою дружні стосунки. Ще у 1975 р. глава французької держави назвав себе «другом і членом сім’ї» центральноафриканського президента.
Крім того, Жіскар д’Естен неодноразово відвідував ЦАР, щоб пополювати на території особистих володінь Бокасси, звідки він і його брати привозили слонячі бивні, оздоблені дорогоцінним камінням, голови левів і подаровані їм самим Бокассою діаманти, що з’ясувалося трохи пізніше.
Діаманти. Кращі друзі не тільки для дівчат
Майбутній диктатор ЦАР та імператор ЦАІ був добре знайомий і з першим президентом повоєнної Франції Шарлем де Ґоллем, у військах якого африканець служив під час Другої світової війни і якого вважав його своїм «союзником по зброї».
Президент де Ґолль і його колишній підлеглий Жан-Бедель Бокасса
Сам же Бокасса сказав після смерті де Ґолля: «Я втратив свого біологічного батька, будучи дитиною, і тепер, на жаль, прийшла черга мого справжнього батька, генерала де Ґолля …»
Ще у бутність президентом ЦАР Жан-Бедель Бокасса брав участь у похованні померлого президента Франції Шарля де Ґолля 1970 р. Під час похорону французького генерала і президента він кидався на труну, ридав і кричав: “Тату, тату!..” Його довелося навіть виносити з траурної церемонії.
Бокасса плаче на похованні Шарля де Ґолля
Свою коронацію новоявлений монарх планував провести рівно через рік після проголошення ЦАІ, – 4 грудня 1977 р., – за зразком коронації Наполеона Бонапарта, що відбулася 2 грудня 1804 р. у Соборі Паризької Богоматері.
Крім самого Бокасси, в ході її повинна була бути коронована його «дружина номер один» Катрін Мартін Данґіаде. Їх спільний чотирирічний син Жан-Бедель , – один з 36 офіційних дітей Бокасси, – був проголошений “спадкоємцем престолу”. Всього диктатор мав 17 дружин. А кількість і офіційно визнаних, і невизнаних ним дітей диктатора сягала 77 осіб. Аби їх відрізнити, всім визнаним дітям було виготовлено по золотому значку з портретом Бокасси.
Це: нідерландка Анетта ван Гельст; британська піддана родом з Анголи Марґеріт Ґрін Боянґа; в’єтнамка з Ханою Мартін Нґуен Ті Гуе; в’єтнамка з Сайґону Жаклін Нґуен Тін Тан; франко-бельгійка Астрід-Елізабет ван Ерпе; “імператриця” з племені мбака Катрін Мартін Данґіаде; Марі-Жоель Азіза-Ебулія з місцевих; Еліан Майанґа родом з племені мбака; ліванка Альда Адріано Ґедаї; румунка Ґабріелла Драмба; місцева Шанталь Беллека; місцева Марі-Рен Гассен; німкеня Ута (прізвище невідоме); камерунка Бріжітт Ейєнґа; Огюстін Ассема з Кот-д’ Івуар; Зара Вікторін; Марі-Шарлотт Маттеї.
Румунська дружина Бокасси Ґабріела Драмба, танцівниця й за сумісництвом агентка таємної служби Румунії Секурітате.
ЇЇ “геній чорної Африки” Бокасса привіз з поїздки до братньої Румунії на чолі з “генієм Карпат” Ніколае Чаушеску
Примітно, що на сьогоднішній день головою «імператорського дому Бокасса” і формальним претендентом на центральноафриканський трон під ім’ям Бокасса II є один з синів Жана-Беделя Бокасси. Інші близькі родичі імператора отримали титули принців і принцес.
Ставлення Бокасси до дітей було вельми щедрим. Дівчатам дозволялося все, а до хлопців він ставився по-особливому, як до спадкоємців по чоловічій лінії.
Він стежив, аби принци отримували військову освіту і мали постійний доступ до жінок. Коли хлопчикові виповнювалося 12 років, батько дарував йому досвідчену наложницю.
Вже ставши імператором, про що піде нижче, Бокасса встановив правила, згідно з якими жодна з жінок в його палаці, за винятком дружини французького посла, не могла відмовити кому б то не було з принців в сексі, нехай це навіть була дружина іноземного міністра або генерала. Ясно, що ті просто припинили відвідувати Бокассу, переховуючись за стінами своїх дипломатичних представництв.
Один з принців зізнається: «Відмови не було ні в чому. Один раз я попросив у офіцера охорони пістолет. Він не посмів не послухатися, адже я міг поскаржитися батькові. Я націлив зброю йому в лоба. Лейтенант жалібно посміхався. Коли я кинув пістолет, той сказав: «Слава тобі, Діво Маріє».
Один із синів Бокасси дійсно застрелив свого слугу. Покарання було жорстоким: його на тиждень позбавили солодкого.
Інший принц, Жан-Жак, розважався тим, що змушував жебраків битися між собою, кидаючи їм золоті монети. Ніхто його не зупинив навіть після того, як один хлопчик зарізав іншого ножем. Сам Бокасса, дивлячись на те, що відбувається, щиро веселився.
Бокасса приміряється до трону
Бокасса любив своїх діточок, дбав, щоб вони отримали хорошу освіту, і все їм дозволяв. Звичайно ж, він не знав їх всіх в обличчя і по іменах, для простоти майже всіх дівчат він називав Маріями, на в честь бабусі, а хлопчиків – Жанами (в честь себе коханого), додаючи до них різні варіації типу “Жан-Бертран” , “Жан-Батіст” “Антуан Жан-Бедель” і так далі. Щоби не дай бог не переплутати вінценосного сина з іншими дітлахами, що вешталися палацом, зокрема дітьми чиновників його “двору”, Бокасса при народженні видавав кожному синові золотий значок зі своїм зображенням.
Бокасса і діти
Бокасса не хотів обирати собі спадкоємця, вважаючи, що рано ще – він збирався правити мінімум до 2000 року. Тому за увагу батька діти влаштовували неабиякі бійки, ненавидячи своїх братів як прямих конкурентів. Охороні було заборонено торкатися принців і рознімати їх. Одного маленького Жана в такий бійці забили на смерть, але брати тільки пораділи цьому. “Одним з претендентів стало менше!” – розповідав потім один з синів Бокасси Жан-Люсьєн.
Але для того, аби в майбутньому нащадки почали боротися за спадок Бокасси, спочатку треба було проголосити ІМПЕРІЮ.
Для підготовки до коронації в ЦАР було сформовано кілька спеціальних комітетів, кожен з яких відповідав за певну сферу підготовки. Так, комітету, який відповідав за розміщення, було доручено знайти приміщення для розміщення іноземних гостей свята з розрахунку на 2500 чоловік. З цією метою, отримавши дозвіл Бокасси, співробітники комітету почали реквізувати у жителів Банґі квартири, будинки, готелі на період урочистостей та ремонтували кімнати, призначені для гостей.
Завданням іншого комітету стала повна зміна зовнішнього вигляду столиці, а особливо тих районів, які повинні були використовуватися під час коронації. Під його керівництвом відбувалися прибирання вулиць, фарбування будинків, а також виселення міських жебраків і волоцюг за межі центральних районів Банґі. Текстильні підприємства майбутньої Центрально-Африканської Імперії були зайняті пошиттям сотень пар парадних костюмів для місцевих жителів, які мали стати гостями на церемонії.
Влада регламентували певний дрес-код: дітям пропонувалося надіти білий одяг, чиновникам середньої ланки – темно-сині строї, а високопоставленим чиновникам і міністрам – чорні.
Поки в столиці відбувалася підготовка до урочистих заходів, Бокасса шукав контакти з іноземними діячами мистецтв і запрошував їх до Банґі, щоби ті увічнили його ім’я та вражаючу красу в своїх творах.
Справжня велич
Так, західнонімецький художник Ганс Лінус Мурнау написав два великі портрети майбутнього імператора. На одному з них Бокасса був зображений з непокритою головою, на іншому – увінчаний короною. Останній портрет був згодом зображений на пам’ятній поштовій марці, присвяченій коронації.
Крім того, у Франції композиторами й музикантами були створені «Імперський марш ЦАІ» та «Імперський вальс ЦАІ», а також коронаційна ода, яка складалася з двадцяти катренів (куплетів). Уривок з коронаційної оди на честь імператора Бокасси:
“Наступник Хлодвиґа Великого,
Героїв Греції і Галлії,
Карла Великого і Людовика Святого,
Бонапарта і де Ґолля –
Бокасса – новий Бонапарт,
Банґі – його славетне місто,
Що затьмарило Рим, Афіни, Спарту
Своєю блискучою красою … ”
Багато предметів, що використовувалися під час коронації, були виготовлені французькими майстрами. Ще в листопаді 1976 р. представник посольства ЦАР у Франції конфіденційно повідомив скульптору Олів’є Брісу про те, що президент Бокасса хотів би залучити його до роботи над оздобленням собору Нотр-Дам в Банґі.
Крім того, тому ж Брісу було доручено розробити проекти імператорського трону та екіпажу. Кільце з «належно великим» діамантом Бокасса замовив американському підприємцю і одночасно політичному оперативнику ЦРУ Альберту Джолісу, керівникові компанії Diamond Distributors, Inc.
Турботи про організацію коронаційної церемонії
Той прийняв замовлення, але не мав коштів для придбання досить великого каменю. Джоліс наказав обробити низькосортний алмаз дрібнокристалічної породи чорного кольору, що нагадує абрис африканського континенту на мапі, і вставити в велике кільце. Місце, яке приблизно відповідало положенню Центральноафриканської імперії, було прикрашено прозорим діамантом масою всього лише 1/4 карата.
Виріб, ціна якого не перевищувала 500 доларів, була представлена Бокассі як «унікальний діамант» вартістю понад 500 тисяч доларів. Захоплений «геній чорного континенту» рахунок сплатив. Після повалення його «імперії» Бокасса взяв «унікальний діамант» у вигнання, і Джоліс, який продовжував спілкуватися з екс-імператором, цинічно не рекомендував Жану-Беделю його продавати.
Втім, деякі дослідники історію про “діамантовий кидок” імператора з боку ЦРУ-шника заперечують, бо жодної світлини Бокасси з цим перснем ніде немає, а єдина світлина Бокасси разом із французським президентов Валері Жіскар д ‘Естеном у літаку, де на пальці диктатора дійсно видно якесь кільце, показує, що це зовсім інший ювелірний виріб. Скоріше за все, історія з підробним перснем була вкинута в дуже незручний момент, коли з’ясувалося, що подарунки Бокасса охоче брав не тільки тодішній президент Франції, але навіть і сам держсекретар США Генрі Кіссенджер. Потрібна була красива легенда, яка говорить, що прикраса африканського диктатора насправді обійшлася зовсім недорого, дурного імператора купили за дріб’язкові скельця
Трон, виготовлений з позолоченої бронзи, був виконаний у вигляді сидячого орла з розпростертими крилами. Висота трону становила 3,5 м, ширина – 4,5 м, а важив він близько двох тонн.
Трон Бокасси в процесі виготовлення. Тронне сидіння ще не підвезли
Для виготовлення трону Олів’є Бріс побудував спеціальну майстерню поруч зі своїм будинком в Жізоре, Нормандія, де ним займалося близько 300 робітників.
Тронне сидіння з червоного оксамиту, що займало порожнину в «животі» позолоченого орла, зробив місцевий драпірувальник Мішель Кузен.
В цілому вартість трону склала приблизно 2,5 мільйона доларів США.
Бокасса на вершині успіху
Для створення коронаційного екіпажу, в якому Бокассі належало проїжджати по вулицях Банґі в день коронації, скульптор Бріс придбав старовинну карету в Ніцці, відреставрував її, зсередини оббив оксамитом, а зовні частково покрив золотом і додав символічні елементи у вигляді імперських орлів. Вісім білих коней, яких планувалося запрягти в екіпаж імператора, були знайдені в Бельгії.
Крім них, ЦАР придбала ще кілька десятків нормандських сірих коней для кінного ескорту, «кінної гвардії» Бокасси, члени якого все літо 1977 р. провели в нормандському Лізьє, де пройшли спеціальні курси верхової їзди.
У Франції було пошито і більшість костюмів. Виготовленням коронації костюма для Бокасса зайнялася французька фірма «Ґізлен», (фр. Guіseline), яка колись виконувала аналогічну роботу для коронації Наполеона Бонапарта.
“І тут Ви його підхопите… КОГО? Шлейф!”
До складу імператорського вбрання входили: довга тога, декорована тисячами крихітних перлин; виконані в тон тозі, прикрашені перлами туфлі, а також дев’ятиметрова мантія з пурпурового оксамиту, прикрашена золотими емблемами у вигляді орлів і облямована горностаєвим хутром. Все це в сукупності обійшлося центральноафриканській скарбниці в 145000 доларів США.
Ще 72400 тисячі доларів склала вартість сукні, зшитої для імператриці Катрін і прикрашеної 935000 металевих, золотих блискіток. До ювелірної обслуги пишної церемонії доклали руку десятки європейських ювелірів на чолі з Жаном-Пьєром Дюпоном.
Сяючи яскравіше африканського сонця
Крім сукні, для імператриці була виготовлена мантія, аналогічна мантії Бокасси, але вона відрізнялася більш скромним розміром. У дизайнування імператорського церемонійного одягу взяв і знаменитий кутюр’є П’єр Карден. Бокасса замовив модному дому Кардена шість тисяч ліврей, фраків і смокінгів.
Виготовленням імператорської корони займався ювелірний дім Артюс Бертран (фр. Arthus Bertrand) на чолі з Клодом-Артюсом Бертраном з Сен-Жермен-де-Пре.
Дизайн корони був традиційний і наслідував імператорську корону Наполеона І. Над оголів’ям розташовувався золотий вінець, посередині якого була поміщена фігура орла, а від вінця радіально розходилися вісім дуг, які підтримували синю сферу – символ Землі – на якій абрис Африки було виділено золотомим. Крім того, вся корона була інкрустована діамантами, найбільший з яких – в 80 карат – перебував в центрі фігури орла, на самому видному місці. Вартість корони оцінюється не менше, ніж в 2,5 мільйона доларів США.
Окрема корона у вигляді вінця, прикрашеного діамантом в 25 каратів, призначалася і для імператриці Катрін.
Імператор, імператриця та наслідний принц
Крім того, для коронації були виготовлені імператорський скіпетр, меч і низка ювелірних прикрас. Все це, включаючи обидві корони, оцінювалося приблизно в 5 мільйонів доларів.
Продукти, – більше 240 тонн їжі та напоїв, які повинні були подаватися на банкеті після коронації, – теж доставлялися в ЦАР літаками з Європи.
Одного тільки вина в Банґі було доставлено до 40 тисяч пляшок, в тому числі виробництва господарств Шато Лафіт-Ротшильд і Шато Мутон-Ротшиль, врожаю 1971 р.
Кожна пляшка на ті часи оцінювалася приблизно в 25 доларів США.
Крім вина, Бокасса замовив у Франції 24 тисячі пляшок шампанського Moët & Chandon і свого улюбленого шотландського віскі “Чівас Ріґал”, а також 10 тисяч приборів столового срібла.
Для того щоб іноземні гості були гідно прийняті в Банґі, Бокасса розпорядився про придбання 60 автомобілів Mercedes-Benz новітньої моделі.
Оскільки ЦАР не мала виходу до моря, спочатку машини були доставлені в один з портів Камеруну і лише після цього переправлені в Банґі авіатранспортом. Саме тільки транспортування всіх автомобілів літаками обійшлася державі в 300000 доларів США.
Коли все призначене для проведення церемонії коронації було успішно закуплено і доставлено до столиці Банґі, загальна сума, що включала як витрати на закупівлі за кордоном, так і внутрішні витрати, склала близько 22 мільйонів доларів США. Це складало 1/4 річного бюджету країни.
Для економіки відсталої, практично жебраючої, африканської держави, яким була Центрально-Африканська Республіка та Імперії, така сума була вкрай велика.
Втім, більшу частину витрат взяла на себе Франція в обмін на обіцяний Бокассою розрив з Лівією. Втім, навіть з урахуванням цього, ЦАР довелося виплатити значну суму за помпезну церемонію коронації.
За задумом Бокасси, його інтронізація мала пройти за обов’язкової присутності папи Римського Павла VI.
З проханням запросити главу католицької церкви на свою коронацію Бокасса звернувся до місцевого архієпископа монсеньйора Ндайєну і папського нунція в ЦАР Оріано Куіліччі.
Ошелешений таким нахабством, нунцій пояснив Бокассі, що папа Римський дуже старий для таких тривалих подорожей і, в зв’язку з цим, він не зможе відвідати церемонію. Дійсно, на той момент Павлу VI було вже 79 років.
Кращим, що міг запропонувати імператору нунцій, було проведення меси в соборі Норт-Дам в Банґі, здійсненої повноважним представником святішого престолу після коронаційної церемонії.
Отримавши згоду Бокасси, Куіліччі зв’язався з Ватиканом і домігся домовленості про виліт до Банґі монсеньйора Доменіко Енріччі, який вже представляв папу Римського під час коронації іспанського короля Хуана Карлоса I у 1975 р.
Найбільше занепокоєння з боку Бокасси викликали відмови глав держав, в тому числі монархів, яких настійливо запрошували в Банґі.
Так, запрошення відхилили імператор Японії Хірохіто і іранський шах Мохаммед Реза Пехлеві, – перші в списку гостей, складеному Бокассою.
Решта правлячих монархів, один за одним, також не виявили бажання відвідати церемонію. Відмовою на запрошення відповів і прем’єр-міністр Маврикію Сівусаґур Рамґулам, а мавританський президент Моктар ульд Дадда замість себе відправив до столиці ЦАР Банґі свою дружину. Єдиним аристократом, який прилетів в Банґі, несподівано став князь Ліхтенштейну Еммануїл, член правлячого дому карликової держави в Європі.
Більшість держав на церемонії коронації представляли їх посли в ЦАД, а ряд країн і зовсім бойкотував церемонію. Навіть авторитарні африканські лідери Омар Бонґо, Мобуту Сесе Секо та Іді Амін знайшли причини для того, щоб відмовитися від відвідування ЦАІ. Пізніше, в одному зі своїх інтерв’ю Бокасса мотивував їх відмови тим, що «…вони заздрили йому, бо у нього була Імперія, а у них – ні”.
Як тут не позаздрити…
Найнесподіванішим стало рішення не брати участь в церемонії коронації президента Франції Валері Жискар д’Естена: він обмежився тим, що надіслав Бокассі оздобну шаблю «Наполеонівської епохи» в якості подарунка від імені французького уряду.
Замість глави держави в Банґі Францію представляли міністр у справах співробітництва Робер Ґаллей і радник президента з африканських справ Рене Журніак. Підтримавши Бокассу, Ґаллей засудив високопоставлених осіб, які відмовилися прийняти запрошення в Банґі, але при цьому охоче брали участь в ювілейних урочистостях з нагоди 50-річчя королеви Єлизавети II в 1976 р. «Це пахне расизмом», – резюмував він, намагаючись потрафити Бокассі.
В кінцевому підсумку з 2500 запрошених погодилося приїхати тільки 600 чоловік, включно зі сотнею журналістів.
Незважаючи на повну відсутність голів держав, в Банґі під час урочистостей не бракувало дипломатів і бізнесменів, в тому числі європейських.
Оригінал: коронація Наполеона І 2 грудня 1804 р. пензля Жака-Луї Давіда
КОРОНАЦІЯ. АФРИКАНСЬКИЙ ШАРЖ НА ІНТРОНІЗАЦІЮ ВЕЛИКОГО НАПОЛЕОНА
4 грудня 1977 р. о 7 годині ранку лімузини «Мерседес-Бенц» вже везли гостей в напрямку нового, побудованого робітниками з Югославії баскетбольного стадіону, де повинна була відбутися коронація.
Одне зі запрошень на коронацію Бокасси
По дорозі до стадіону автомобілі почесного кортежу проїжджали по заздалегідь приведених в належний стан вулицях Банґі, прослідували повз Палац Спорту імені Жан-Беделя Бокасси, по авеню Бокасси, неподалік від Університету імені Жана-Беделя Бокасси.
До 8.30 ранку всі гості та учасники церемонії, – близько 4 тисяч осіб, – вже перебували на своїх місцях, а до 9.00 години очікувалося прибуття самого Бокасси.
Народ радіє…
Для підтримки відповідної атмосфери в розташованих на стадіоні динаміках голосно грала урочиста музика.
Трохи гарячого африканского чаклунства для підкреслення місцевого колориту
Частина стадіону, де повинна була проходити коронація, за задумом Олів’є Бріса, який виступав як головний церемонімейстер коронаційної процедури, була прикрашена прапорами і гобеленами у національних кольорах, червоними шпалерами і килимовим покриттям.
Центральний сектор стадіону, в якому знаходилися трони для імператора й імператриці на невисоких платформах, був повністю декорований червоним оксамитом.
Трон імператриці був на порядок скромніше імператорського: він являв собою високе крісло з червоного оксамиту з оксамитовим же балдахіном із золотою бахромою. Зліва від нього розташовувалося невелике сидіння для спадкоємця престолу Жана-Беделя-молодшого.
Принц Жан-Бедель молодший та імператриця Катрін
Стадіон ретельно охоронявся французькими військовими з Іноземного Леґіону, надісланими в ЦАР «для забезпечення церемонії».
До 9 годині ранку кортеж Бокасси все ще перебував у дорозі, присланий з Франції знаменитий оркестр військово-морського флоту у складі 120 чоловік, який був присутній на стадіоні, почав грати старовинну лицарську мелодію «Chevaliers de la table ronde», тобто «Лицарі круглого столу», щоби відволікти гостей. Оскільки кондиціонування повітря на стадіоні не працювало, вкрай висока температура, – понад 35°C спеки, – поступово давалася взнаки, що створювало дискомфорт для присутніх, одягнених в костюми та вечірні сукні. Деякі, щоб не спітніти, обмахувалися програмами церемонії, які видавалися кожному гостю.
Нарешті, о 10.10 імператорський кортеж, подолавши шлях довжиною в кілька кілометрів від самого Палацу Відродження, під’їхав до стадіону. Сталася ще одна заминка: не витримавши спеки, яка супроводжувала їх під час їзди в закритому екіпажі, Бокасса та імператриця Катрін пересіли в один з «Мерседесів», обладнаний кондиціонером, а за кілька сотень метрів до досягнення кінцевої точки маршруту знову пересіли в карету.
О 10.15 церемонія коронації почалася. Першими до зали зайшли два гвардійці у військовій формі, що наслідувала, щоправда, дещо по-дикунському, французські однострої наполеонівської епохи, які пронесли до кінця килимової доріжки державний прапор ЦАІ та імператорський штандарт, після чого встали з ними з боків від платформи, де розташовувалися трони.
За гвардійцями пішов спадкоємець престолу, син Бокасса. Хлопчик був одягнений в білий парадний мундир із золотою тасьмою і орденською стрічкою “Ордену операції Бокасса”, – через плече, а на його голові красувався гаптований золотом білий кашкет.
Після нього в залі з’явилася імператриця Катрін. Поверх її сукні була закріплена мантія, а голову її прикрашав золотий вінець, що імітував лавровий.
Імператриця Катрін
Імператрицю супроводжували «фрейліни» в рожевих і білих вечірніх сукнях стилю «ампір» і крислатих капелюшках, які підтримували довгий шлейф її сукні до тих пір, поки та не досягла свого трону.
“Фрейліни”…
Перед тим, як в зал увійшов сам Бокасса, французський морський оркестр замовк. «Його Величність Бокасса Перший, імператор Центральної Африки!» – оголосив голос з гучномовця під барабанний дріб. Супроводжуваний звуками імперського маршу на килимовій доріжці з’явився імператор Бокасса, одягнений в білу тогу, підперезаний смугастим ременем з п’яти смуг кольорів державного прапора.
Через плече Бокасси була протягнута широка орденська стрічка, на руках були рукавички зі шкіри білої антилопи, а голову прикрашав золотий вінець, що нагадував корону імператора Наполеона І.
Супроводжуваний ескортом, оператором і фотографами, він піднявся на платформу, до свого трону, після чого гвардійці вручили йому атрибути імператорської влади: меч і двохметровий скіпетр, який Бокасса взяв у праву руку.
Потім кілька пар гвардійців піднесли до трону довгу оксамитову мантію, і один з них огорнув нею чорношкірого імператора.
Після цього Бокасса самостійно надів на себе корону. Публіка відреагувала на це шаленими оплесками. На довершення всього імператор публічно прийняв присягу монарха центральноафриканського народу.
У ній були такі слова: «Ми, Бокасса I, Імператор Центральної Африки волею центральноафриканського народу … урочисто клянемося і обіцяємо – перед народом, перед усім людством і перед історією – робити все можливе для захисту конституції, захисту національної незалежності і територіальної цілісності … і служити Центральноафриканському народу відповідно до священних ідеалів національної політичної партії MESAN...”
Коли Бокасса закінчив виступ, присутні знову зааплодували, а в гучномовцях зазвучав центральноафриканський гімн мовою санґо, однією з мов Центрально-Африканської імперії.
По його завершенні почалася коронація імператриці Катрін. Одягнена в мантію, вона підійшла до чоловіка і встала перед ним на коліна, після чого він зняв з її голови вінець і одягнув корону.
Ця сцена, як помічали свідки коронації, мала помітну схожість з моментом, зображеним на полотні «Коронація імператора Наполеона I і коронування імператриці Жозефіни в соборі Паризької Богоматері 2 грудня 1804 року» пензля Жака-Луї Давіда.
Примітно, що і французький міністр Робер Ґаллей під час коронації був одягненийу гаптований золотом мундир, підозріливо схожий на розкішний коронаціонній комплект маршала Мішеля Нея під час коронації Наполеона. Остаточно завершив церемонію коронації виступ прибулого на стадіон хору.
Герб , прапор та президентський штандарт Центральноафриканської імперії.
Зірку на прапорі Центральноафриканської республіки було, як бачимо, замінено на імператорську корону Жана-Беделя Бокасси
Прапор ЦАР
Після коронації імператор Жан-Бедель Бокасса, імператриця Катрін з фрейлінами та спадкоємець престолу, а також інші численні діти Бокасси, вирушили на месу до кафедрального собору, який перебував в двох кілометрах від стадіону. По дорозі їх супроводжував кінний загін у мундирах та ківерах із білими плюмажами, що дещо у пародійній формі повторювали однострої гусар чи кінних стрільців епохи Наполеона І. У той час, як імператор і імператриця знову їхали в закритому екіпажі, спадкоємець престолу перебував окремо від них, у відкритому кінному екіпажі.
Кінна гвардія Бокасси
По дорозі до собору імператорський кортеж проїжджав під тріумфальними арками і прапорами з літерою «B» (Bokassa), що з’явилися в Банґі напередодні урочистостей, а вздовж дороги на тротуарах стояли натовпи людей, які, як пишуть самовидці «…не демонстрували очевидного ентузіазму».
У соборі для Їх Величності були заздалегідь заготовлені два трони, а для Жана-Беделя-молодшого – невелике сидіння, подібне до того, яке було на стадіоні.
Ще кілька сидінь призначалося для високопоставлених гостей, однак на всіх місць не вистачило, і багатьом довелося стояти. Месу трьома мовами, – французькою, латиною та санґо, – проводив архієпископ Ндайєн. Він проповідував з гідністю, бажаючи імператору успіхів, але при цьому уникаючи очікуваних надмірних похвал і лестощів.
ЗВАНА ВЕЧЕРЯ
Останнім заходом 4 грудня став влаштований Бокассою бенкет для найбільш видатних, за його поданням, гостей. Ті ж, хто не був запрошений на прийом, відправлялися в бар готелю Hotel Rock, обладнаний кондиціонерами.
Всього на бенкеті, який відбувся ввечері того ж дня в Палаці Відродження в Банґі, були присутні близько 400 відвідувачів. Оскільки з настанням вечора спека в столиці поступово спадала, захід проводився на відкритому повітрі: столи, за якими сиділи запрошені, розташовувалися на території великого, прикрашеного фонтанами та альтанками, прикрашеними різьбленням по слоновій кістці, живописного саду, що прилягав до Палацу і в цілях безпеки захищеного екранами з куленепробивного скла.
О 21 години вечора, коли всі гості зібралися, офіціанти почали подавати їжу, хоча Бокасса, за своїм звичаєм, все ще запізнювався до столу і з’явився лише через деякий час.
До цього часу він змінив коронаційні одягу і регалії на маршальський мундир і кашкет з кокардою і страусиним пір’ям, а на пальці імператора блищало то саме кільце від ЦРУ-шники Джоліса з чорним діамантом. Імператриця Катрін, яка супроводжувала його, була одягнена у довгу французьку вечірню сукню haut-couture.
На банкеті подавалися найрізноманітніші страви, включаючи делікатеси: іранська чорна ікра, рулети «Chaussons aux écrevisses» з м’ясом раків, осетрина «Suprême de capitaine à l‘oseille», м’ясо антилопи під мисливським соусом, фуа-ґра та інші делікатеси французської кухні з екзотичними африканськими “цитатами”. На десерт гостям був запропонований величезний семиповерховий «імператорський торт», прикрашений зеленою глазуррю – в кольорах імператорського штандарта.
Коли торт вивезли до столів, з нього зняли верхню частину, випустивши назовні півдюжини голубів. Посуд на столах відповідав її змісту: вечеря подавалася на золотих і порцелянових тарелях, замовлених спеціально у знаменитого ліможського майстра Берардо.
Коли гості вдосталь наїлися, Бокасса нахилився до французського дипломата Роберу Ґаллея і прошепотів: «Ви цього не помічали, але Ви їли людське м’ясо». Невідомо, говорив імператор правду чи це був своєрідний шибеницький гумор тріумфатора, але згодом його слова стали одним з приводів для появи версії про те, що Бокасса був людожером. Більше того, існує думка, що подане м’ясо належало ув’язненим опозиціонерам, які утримувалися у в’язниці м. Банґі.
Після вечері відбувся запланований святковий фейєрверк. Піротехніки, які займалися його організацією, а також кондитери та дворецькі прибули в ЦАР з Франції.
За ним послідувало естрадне шоу. Кілька номерів в ході його виконав танцювально-пісенний колектив, який складався з колишніх «барних дівчат» з Сайґона, спеціально привезених з В’єтнаму, де свого часу служив Бокасса і де героїчний вояк колоніальних військ став шанувальником канібалізму.
Брав участь у званій вечері і французський флотський оркестр, який до цього виступав на стадіоні. Коли він заграв «імперський вальс», написаний у Франції спеціально з нагоди коронації Бокасси, імператор і імператриця запросили гостей на танцювальний майданчик. Звана вечеря підійшла до кінця приблизно до 2.30 ночі.
ПАРАД-АЛЛЕ
На наступний ранок, 5 грудня 1977 р. у Банґі розпочався урочистий парад з нагоди коронації імператора Бокасси. Парад проходив по одному з головних проспектів центральноафриканської столиці, де була встановлена спеціальна оглядова трибуна для імператора і його гостей.
О 10 годині ранку на місце прибув Бокасса, який знову спізнився на годину. Імператор був знову одягнений в маршальський мундир грізних збройних сил Центральноафриканської імперії, який був майже точною копією мундиру маршалів Франції, з орденською стрічкою великого хреста Ордена Операції Бокасса (фр. Ordre de l’opération Bokassa) – вищої нагороди Центрально-Африканської Республіки і Центрально-Африканській Імперії з 1970 по 1979 р., а імператриця Катрін – у сукні в стилі «Garden party» і блідо-бузковий крислатий капелюх …
По суті, парад став завершальною частиною урочистостей, приурочених до коронації імператора.
Вся міць імператорського війська
Вдень 5 грудня 1977 р. в Банґі було проведено ряд спортивних змагань, теж приурочених до коронації Бокасси, найбільшим з яких став баскетбольний турнір «Кубка Коронації» – на ньому був присутній і сам імператор, а ввечері відбулося кілька вечірок і прийомів.
Поступово святкова атмосфера в столиці зійшла нанівець, і гості почали відправлятися додому, після чого Банґі повернувся до звичного способу життя убогого африканського міста.
Чим не маршал?
Коронація Бокасси викликала неоднозначну реакцію в усьому світі, а в Африці спричинила за собою, в основному, різко негативні відгуки. Так, кенійська газета «Daily Nation» назвала “сумнівною” славу, що прийшла до Бокасси після коронації, ба більше – «клоунською», а Замбійська «Daily Mail» висловила співчуття народу ЦАІ у зв’язку з «неприємною витівкою» його керівника. Реакція в Європі на події в ЦАІ була в цілому зневажливою: французькі журналісти асоціювали коронацію з маскарадом, висміюючи марнотратство і марнославство Бокасси та збиткуючись з підтримки французським урядом «кітчевих африкано-наполеонівських церемоній» новітнього імператора Центральної Африки.
Оцінка президента Франції Жіскар д’ Естена була більш оптимістичною. Той дивився запис церемонії по телевізору, і назвав те, що відбулося в Банґі «красивим». До речі, трансляцію процедури інтронізації Бокасси вело французське військове телебачення. Французський керівник підкреслив «певні переваги» такої коронації. Малодушно спадковий аристократ і президент д’ Естен порівняв імператрицю Катрін з імператрицею Жозефіною, назвавши їх обох (!) «втіленнями скромності і чарівності». Чого не зробиш задля інтересів Франції…
Незважаючи на те, що коронація і супутні їй урочистості завдали серйозної шкоди бюджету держави, Бокасса є не єдиним монархом Азії та Африки, що зважилися на подібний вчинок. У 1971 р., з нагоди «2500-річчя з часу заснування Перської імперії», іранський шах Мохаммед Реза Пехлеві оголосив себе наступником царя Дарія і витратив на святкування ювілею близько 100 мільйонів доларів США. Ця сума набагато перевершувала ті кошти, які були витрачені Бокассою в 1977 р.
ЗАГИБЕЛЬ ІМПЕРІЇ
У період імперського режиму країна фактично була розділена на дві частини: центральну, що складалася зі столицю Банґі та околиць і префектури Мбаїкі, батьківщини диктатора та периферійну, тобто інші території. Влада не здійснювала жодної підтримки «сільським» провінціям, особливо на півночі країни, які були надані самі собі.
Уряд лише збирав податки і придушував бунти, підтримував формальний суверенітет над територіями, підвладними племінним вождям.
Заохочувалася система доносів на всіх, хто був незадоволений режимом. «Стукачів» з маргінальних верств населення заохочували невеликими грошовими преміями та продовольчими подачками. До осіб, проголошених злочинцями, застосовувалися заходи фізичного насильства: відрубували вуха, руки. Неугодні імператору люди зміщувалися з постів, їх виганяли з країни, піддавали катуванням.
Бокассу звинуватили і в банальному поїданні противників режиму або, наприклад, згодовування їх крокодилам. Свідки згадують спеціальну палицю Бокасси, виготовлену з ебенового “чорного” дерева, якою той бив бранців і зіштовхував до водойми з крокодилами.
Аграрна економіка імперії перебувала в занепаді і повністю залежала від французьких інвестицій.
Проводилася Бокассою і політика націоналізації підприємств алмазної промисловості та кавового виробництва та подальша їх передача в руки не французських чи європейських, а арабських компаній.
Це відштовхнуло європейських підприємців, в першу чергу французьких, від Бокасси які не бажали мати справу з фірмами країни, велика частина яких була пов’язана з правлячим імператором, який став найбільшим бізнесменом країни.
Належала талановитому комерсантові-імператору і текстильна промисловість країни у вигляді кількох текстильноих фабрик.
Поправити ситуацію з бюджетом було вирішено за рахунок … шкільної форми учнів столичних шкіл і студентів.
Жертви указу про шкільну форму
Указ про носіння шкільної форми було видано з ініціативи імператора Центральної Африки Бокасси I в грудні 1979 р.
Згідно з указом, всім школярам і студентам Центрально-Африканської Імперії (ЦАІ) пропонувалося придбати спеціальний формений однострій з портретом монарха, обов’язковий до носіння. Вартість такого патріотичного однострою складала орієнтовно 20 доларів США в еквіваленті, при середьому рівні річного заробітку в ЦАІ на рівні 176 доларів. При цьому школярів і студентів без форми з сонцесяйним образом імператора не допускали до навчання.
18 січня 1979 р. спалахнули перші заворушення з боку школярів і студентів столиці, які протестували проти обов’язкового носіння форми.
Спочатку мирна хода до центру міста Банґі поступово перетворилася на бунт, для придушення якого були відправлені військові підрозділи. В результаті загинуло до 150 осіб. У квітні ситуація повторилася. З навчальних закладів хвилювання перекинулися на міські квартали, перетворившись в стихійне повстання – зі спорудженням барикад і неодноразовими штурмами офіційних резиденцій.
На цей раз влада відреагувала жорсткіше: солдати імператорської гвардії та інших підрозділів отримали санкцію на арешт дітей і молодих людей у віці від 6 до 25 років, які доставлялися до в’язниці і розміщувалися по переповнених камерах.
Французькі журналісти, які провели своє розслідування цих подій описували подальші події наступним чином: «Сотні дітей, поміщені до центральної в’язниці, що знаходиться поруч з дипломатичним кварталом, на березі р. Убанґі, були жорстоко побиті солдатами, а потім їх замкнули в камери. Не тямлячи себе від люті, Бокасса особисто прибув до в’язниці, як він висловився, “щоби дати неслухняним дітям хороший урок».
Після цього уроку в тюрмі через дві доби померли близько ста чоловік. Трупи потайки закопувалися у братських могилах або викидалися в річку.
Існує також інформація про те, що ще близько ста зв’язаних мотузками дітей були привезені у вантажівці у двір палацу Бокасси в Беренґо. Згідно зі свідченнями, які зібрав журналіст Бернар Лубу, їх змусили лягти на землю, і п’яний імператор наказав водієві вантажівки проїхати по них. Після того, як шофер відмовився, Бокасса нібито сам сів за кермо і почав їздити на вантажівці взад і вперед, поки, на його погляд, не загинула останній дитина.
Тих же, кому все-таки вдалося вижити, венценосний монарх, за словами журналіста, власноруч добивав палицею.
Коли ж відомості про цей злочин просочилися в пресу, «імператор» прийняв здивований вигляд: «Які діти? Яке вбивство? Так це наклеп! Всі діти – в школах. Вони гарно вчаться і дуже мене люблять – навіть називають «тато Бок»…
Коли про масові вбивства дізналися у французькому посольстві в Банґі, а посольство негайно відправило звіт до Парижу, влада Франції на чолі з президентом Валері Жіскар д’ Естеном була змушена нарешті визнати, що помилялася, підтримуючи режим Бокасси і що останній остаточно вийшов з-під контролю.
“Тато Бок” нарешті “дістав президента Франції Валері Жіскар д ‘ Естена
Спочатку його намагалися умовити добровільно зректися влади. Але Бокасса гнівно закричав посланцям д’ Естена: «Ніхто не буде вказувати мені, що я повинен робити! Я можу звернутися до радянських товарішів, вони мені допоможуть. Чи Парижу вирішувати моє майбутнє?!» При цьому, як стверджують злі язики, він навіть силою виштовхав представників французської місії.
Дізнавшись про це, президент Франції подзвонив Бокассі, але той кинув слухавку і цим поставив крапку під своїм вироком.
Через місяць після трагічних подій, що відбулися у Банґі, коли Бокасса з дружиною вирушили з офіційним візитом до Лівії, до лідера джамахірії Муамара Каддафі, силами французських розвідувальних служб та армії Франції в Банґі було здійснено операцію “Caban” безпосередньо з Франції та операцію «Баракуда» силами фрунцузських контингентів, що вже перебували на африканському континенті.
Назва «Баракуда» не випадкова. Це ж назву мала французька фірма, яка виробляла маскувальні матеріали для армії. Її заснував такий собі Жак Фокар, один з головних таємних агентів французької контррозвідки. Колишній помічник Фокара Рене Жорньяк став ініціатором плану повалення Бокасси.
Відзнака французських вояків-учасників операції з повалення режиму Бокасси
Президент Франції, глави французьких спецслужб, командувач збройними силами, начальник генерального штабу – всі зійшлися в тому, що Бокасса зайшов занадто далеко. Зупинити його могла тільки сила.
Додатково французский уряд нарешті визнав небезпеку з-боку режиму неконтрольованого імператора Бокасси для 3200 громадян Франції, що на той момент перебували и ЦАІ, з них 2400 – у столиці держави Банґі.
Операцією “Баракуда” керував полковник Бернар Деґенне, що базувався в Нджамені, столиці Чаду. “Баракуда” – назва не тільки операції з повалення режиму Бокасси у ЦАІ, але й кодова назва для авіаційно-десантної групи у складі чотирьох гелікоптерів Puma та чотирьох транспортних літаків Transall, що перевозили підрозділи 4 парашутної роти 8 полку морської піхоти Франції зі штабом у м. Кастр (командир полковник Бріансон-Руж, регіон Оксітанія, департамент Тарн).
Нагрудні відзнаки та світлини французських пірозділів, що брали участь в операціях “Caban” та “Баракуда”.
На деяких світлинах видно, що військові ЦАІ одразу зметикували, що “вчасно зрадити – це не зрадити, це передбачати”…
Опівдні рота 3 парашутного полку морської піхоти з Каркассону, що базувалася з Лібревілі (столиця Ґабону), також висадилася в столиці Центрально-Африканської імперії Банґі.
Французьким солдатам, які брали участь в операції, швидко дали загальне найменування “баракуди”.
Передові сили вторгнення складалися зі штабу, трьох парашутних рот морської піхоти, взводу легких кулеметів, загону легкої авіації (DETALAT) у складі вищезгаданих гелікоптерів “Puma“, окремого загону десантників з 13 парашутного полку, військових медиків з 1 полку парашутистів морської піхоти. Загальна чисельність сил, задіяних в операції доходила до 500 військовослужбовців. Було задіяно 4 гелікоптери, 8 транспортних літаків С160 Transall, один літак-заправник КС 135 F, яких прикривали 4 винищувачі Jaguar та 2 морських патрульних літаки Breguet Atlantic.
Загальну координацію сил вторгнення здійснювала Служба зовнішної документації та контршпіонажу (фр. Service de documentation extérieure et de contre–espionnage, SDECE).
У цей момент в Чаді була розгорнуто 2500-тисячне французьке угруповання для підтримки президента Ґуккуні Уеддея. На місці успіх операції мали забезпечувати барбузи (barbouzes) – агенти французьких спецслужб. В основі оперативного задуму французького Генштабу лежав безкровний державний переворот під час відсутності «імператора».
Частина членів уряду Бокасси були у змові з французським урядом. Коли 18 вересня 1979 р. літак з Бокассою та делегацією ЦАІ злетів з аеропорту столиці і взяв курс на Тріполі, про це негайно повідомив французькій розвідці прем’єр-міністр ЦАІ Анрі Меду.
Мапа столичного міста Банґі
20-21 вересня 1979 р. відбулася блискавична операція з нейтралізації “імперського” режиму Бокасси. Війська Французської республіки висадилися в столичному аеропорту «Банґі М’поко» і швидко зайняли ключові пункти в столиці Банґі. Бойових зіткнень наказувалося уникати.
Армія ЦАІ до цього моменту не отримувала платню вже сім місяців, а галопуюча інфляція заздалегідь перетворювала всі кошти на папір, навіть, якби зарплатню воякам та поліціянтам було би видано. Для досягнення швидкого взаєморозуміння з армією і поліцією ЦАІ інтервенційні сили везли з собою значну кількість місцевої і твердої валюти.
У складі ударної групи були також знавці місцевих діалектів.
Через кілька годин з аеродрому міста Тарб на схилі Піренеїв вилетіли два С-160 французьких ВПС з ударною групою 1 полку парашутного “гусарського” полку на чолі з його командиром бригадним генералом Жаком Ґішаром (операція “Caban”).
З французськими військами був майбутній центральноафриканський президент Давід Дако, якого взяли для миттєвого перебирання влади в країні. Свого часу саме його відсторонним від влади Бокасса.
Власне кажучи, взяття аеропорту стало єдиним більш-менш бойовим епізодом цієї операції. «Барбузи» з’ясували, що хоча аеропорт на ніч буде зачинений, диспетчерська вежа все одно буде працювати для прийому літака з Єгипту, що спізнювався. Після дозаправки в Нджамені французькі літаки прибули в Банґі.
Охорона аеропорту зайняла оборону, справа ускладнювалася наявністю у неї двох кулеметних розрахунків. Один з французьких офіцерів на місцевому діалекті повідомив охоронцям через гучномовець, що вони прийшли звільнити їх країну від тирана, і запропонував заплатити платню за три місяці.
За іронією долі, зі зрадливими військовими та поліцією ЦАІ розраховувалися переважно купюрами з портретом поваленого імператора
«Вставайте в чергу», – крикнув він. Був поставлений стіл, за нього сіл бухгалтер з гросбухом. З боку оборонців аеропорту з побоюванням вийшов один солдат, який переконався, що немає ніякої пастки і отримав платню. Незабаром вишикувалася черга. Офіцерам дозволили залишити особисту зброю, солдати свої гвинтівки і автомати склали в піраміди. Ніякого опору не було.
До 11.00 20 вересня 1979 р. всі ключові пункти Банґі були зайняті французами. В аеропорту до цього часу висадилися підрозділи 3 і 8 полків морської піхоти групи полковника Бернара Деґене.
Загони французських військ взяли під контроль всі ключові пункти столиці, роззброїли два батальйони «імператорської гвардії” в резиденції Беренґо і захопили в полон 23 військовослужбовців військ Лівійської Арабської Джамахерії, яких надіслав до Банґі союзник Боксасси Муамар Каддафі.
Цікавий штрих: при захопленні резиденції Бокасса французькими спецпризначенцями були знайдені фрагменти людських тіл в холодильниках.
Імперія людожера впала.
«Імператор» Бокасса дізнався про своє повалення на наступний день. Каддафі не захотів займатися справами тирана, що втратив владу.
Париж відмовив йому в притулку, хоча Бокасса мав французьке громадянство і формально був офіцером запасу збройних сил Франції. Радянські “товаріщі” взагалі відморозилися і уникали контакту зі скинутим імператором.
Він отримав тимчасовий притулок в Кот д’ Івуарі. Корону і все церемоніальні атрибути коронації, а також архів Бокасси, за чутками, спецназівці передали французькій розвідці. Журналістами було зафіксовано літак Бокасси в Парижі, у якому, за конспірологічною версією, перебували багатства ЦАІ, зокрема два знамениті великі діаманти, які ніби-то привласнив Валері Жіскар д’ Естен. Це доведене не було, проте “Справа діамантів” коштувала д’ Естену президентства на наступних виборх.
Після перевороту французи взяли країну під свій повний контроль. Вони не могли собі дозволити дискредитацію «повалення» тирана новим переворотом.
На двох старих французьких військових базах в Буарі і Банґі знову були розміщені війська колишньої метрополії. У ключових міністерствах з’явилися французькі радники. Верховне керівництво було в руках головного «барбуза» – голови Генерального директорату зовнішньої безпеки DGSE (Direction générale de la Sécurité extérieure) підполковника Жана-Клода Мантійона, прозваного «проконсулом» Франції у Центральній Африці.
Він сформував, підготував і очолив президентську гвардію чисельністю 450 бійців. Позиції Давіда Дако, незважаючи на перемогу на президентських виборах 15 березня 1981 р. залишалися слабкими. Його головний опонент, колишній прем’єр-міністр Анж-Фелікс Патассе називав Дако «французькою маріонеткою». Президент Дако розумів ціну свого президентства. Про нього зневажливо казали як про того, кого повернули в президентське крісло тому, що його родич-людожер чомусь так і не зважився пустити того на ковбасу.
Президент Дако повернувся
Дако фактично добровільно передав владу начальнику Генштабу збройних сил Центрально-Африканської Республіки генералу Андре Колінґба.
Той сформував Військовий комітет національного порятунку, при цьому Мантійон зберіг свої позиції «проконсула». 3 березня 1982 р. Патассе за підтримки бригадних генералів Франсуа Бозізе і Альфонса Мбакуа спробував повалити Колінґбу.
Путч провалився. Патассе був вивезений французьким військово-транспортним літаком до Тоґо. В країні настав відносний спокій, забезпечений французькою військовою присутністю. Але боротьба за владу у ЦАР не припинилася.
Від любові до ненависті один крок: народ радіє поваленню пам’ятника Бокассі.
Як тут не згадати діалог між героями фільму “Професіонал” Жоссом Бомоном і президентом вигаданої африканської країни Н’джала:
“Я потрібен своїй країні! .. – Тирани нікому не потрібні! Коли Ви помрете, в країні почнуться бурхливі веселощі: народ буде співати і танцювати на вулицях та палити Ваші опудала під кокосовими пальмами.”..
СПАДКОЄМЦІ БОКАССИ
Наприкнці 80-х років ХХ століття у відновленій ЦАР встановилися відносна стабільність і спокій. Французькі компанії добували в країні нафту, уран та алмази, а африканські вожді малою кров’ю за допомогою військових та добровольчих племінних угруповань скидали один одного, претендуючи на золотий трон у Банґі. Але вже на рубежі тисячоліть в країні спалахнула більш масштабна громадянська війна.
Все почалося з того, що в 1993 р. до влади після серії переворотів прийшов вже згадуваний Анж-Фелікс Патассе – колишній прем’єр-міністр в уряді Бокасси, який оголосив про початок демократизації країни.
Патассе при повному благословінні Франції правив країною більше семи років, поки у 2001 р. проти президента не підняв заколот сам начальник генерального штабу збройних сил Центрально-Африканської Республіки бригадний генерал Франсуа Янґувонда Бозізе.
Генерал Бозізе
Момент був вибраний дуже слушно: саме в цей час французький президент Жак Шірак стрімко втрачав популярність у французів, був зайнятий підготовкою до нових виборів, а також намагався не допустити втягування Франції у війну США в Афганістані. Словом, Париж з огляду на президентство Патассе у ЦАР абсолютно розслабився і перестав звертати увагу на справи в колишніх колоніях.
Однак Патассе недарма вважався політичним важковаговиком – всупереч національній традиції, він не захотів втрачати владу. Більш того, вірні йому війська придушили заколот генерала Бозізе. У столиці понад п’ять днів йшли запеклі бої із застосуванням танків і авіації, які перетворили центр Банґі в натуральні руїни.
В результаті генерал Бозізе зі своїми прихильниками були змушені тікати на північ країни – в бік Чаду.
Але генерал Бозізе був упертим воякою. Перегрупуваши й поповнивши поріділі лави своїх військ, він перейшов у контрнаступ. У країні більше двох років жевріла громадянська війна, яка остаточно добила економіку ЦАР.
Проте Бозізе домігся свого: у 2003 р. його війська взяли столицю ЦАР Банґі – причому в той самий момент, коли президент Патассе знаходився в сусідньому Нігері на саміті Організації країн зони Сахеля.
Але і на цьому війна не скінчилася. У підсумку в країну були введені миротворці ООН, у першу чергу французські, звісно, які організували перші за багато років президентські вибори, на яких з мінімальною перевагою переміг генерал Бозізе.
Успіх запаморочив голову генералу, і він почав відновлювати “імперію”, або “халіфат” Бокасси. І почав він з указу про реабілітацію людожера, якого суд ще у 1980 році заочно засудив до смертної кари за звинуваченням в 13 злочинах, від зґвалтувань і крадіжок до вбивств і канібалізму, а конкретніше у з’ їдення 9000 людей.
Тим часом з 1983 р. Боксса споукійно мешкав у Франції, де знайшов притулок як ветеран збройних сил метрополії й кавалер Ордену Почесного Легіону, в своєму маєтку XVIII ст. Шато д’ Адрікур у депараменті Івелін провінції Іль-де-Франс.
Але в 1986 р., – після смерті брата Давіда Дако, – Бокасса здійснив, мабуть, самий ексцентричний вчинок у своєму житті: він добровільно повернувся в Банґі, очевидно, розраховуючи, що народ знову зведе його на трон.
До влади в ЦАР у результаті заколоту вже прийшов генерал Андре Колінґба – до речі, колишній помічник Бокасси, який зіграв у поваленні боса найбільш вирішальну роль.
Можливо, що саме Колінґба і заманив Бокассу в країну, розуміючи, що тільки смерть “імператора” стане гарантією його особистої безпеки. Так чи інакше, але в аеропорту Бокасса був негайно схоплений і відправлений до в’язниці.
Суд знову засудив поваленого диктатора до страти, яка була замінена на довічне ув’язнення. Але в 1993 р. людожер був амністований – за указом президента Потассе, колишнього міністра водного господарства в уряді Бокасси, що повернувся до країни.
Бокасса в образі “тринадцятого апостола”
Чудити Бокасса не припиняв до самої своєї смерті. У 1996 р. він проголосив себе «тринадцятим апостолом» і стверджував, що таємно зустрічається з Папою Римським.
Не втрачав надії Бокасса і на повернення до влади в ЦАР. Після звільнення, окрім проголошення себе «тринадцятим апостолом» і про близьке своє спілкування з престолом Святого Петра у Ватикані, Бокасса оголосив себе вегетаріанцем і виставив свою кандидатуру на найближчі президентські вибори.
Бокасса демонструє облікову картку військовослужбовця й ветерана французської армії
Дрес-код Бокасси в останні роки перебування у Франції: маршальський мундир
Осінь екс-імператора: Бокасса перед своїм замком Шато д’ Адрікур.
Які, до речі, невідомо як би закінчилися: популярність екс-імператора та людожера в країні зростала. Але того ж 1996 р. екс-імператор Бокасса помер від інфаркту в Банґі.
Проводжати в останню путь Бокассу зібралися більше 30 тисяч чоловік, які з ностальгією згадували часи його правління і що за Бокасси “порядок був, а не то шо січас”..
Символ сучасного періоду історії ЦАР: автомат Калашнікова і національний стяг
Генерал Бозізе наполіг не просто на амністії померлого імператора, але на поверненні родині покійного людожера всіх його регалій і всіх конфіскованих мільярдів.
Звірства колишнього тирана офіційно були прощені. Більш того, деякі журналісти-правдоруби задаються питанням: «А чи був він взагалі людожером?».
І це при тому, що на заочному суді про канібалізм Бокасси дав свідчення його особистий кухар та інші члени «імператорського двору». Вони підкреслювали, що «…ще до середини 70-х президент, а згодом імператор переситився навіть людським м’ясом і став колекціонувати свої відчуття від поїдання представників різних професій. Єдині в країні вчений-математик і лікар-стоматолог закінчили своє життя на обробних столах палацової кухні. Такою ж була жахлива доля переможниці першого в країні конкурсу краси…»
Холоднокровні дослідники пишуть: “…поза всяким сумнівом, Бокасса був прихильником канібалізму. І не він один. Набагато більшу популярність в цьому відношенні, має, наприклад, колишній угандійский лідер Іді Амін. І взагалі, фактом людоїдства в Африці не варто особливо дивуватися. багатьом там до сих пір подобається людське м’ясо. До того ж слід враховувати той факт, що в багатьох місцевостях традиційно вірять в те, що після його поїдання кращі якості з’їденого переходять до того, хто його з’їв ».
«- Я хочу говорити про Бокассу!, – вигукував генерал з екрану місцевого телебачення. – «- Великий гуманіст і син нації побудував нашу країну, а ми зруйнували все, що він нам залишив!»
Екс-імператор Бокасса у мемуарах писав “Я любив свій народ”…
Це викликало обурення в країні, особливо серед північних племен, вождів яких з’їв, і не у переносному, а у цілком прямому сенсі слова, колишній імператор Бокасса.
Спалахнув новий збройний заколот, після якого Бозізе сам був змушений тікати з країни, яка виявилася поділена між десятками терористичних угруповань.
З тих пір у ЦАР з перемінним успіхом триває громадянський конфлікт, у який підозріливо часто втручається і Російська Федерація.
Зокрема, через ЗМІ та спецслужби низки європейських держав, стало відомо, що пов’язане з другом Володимира Путіна Євгеном Пригожиним ТОВ «М-Фінанс» виплачувало заробітну плату російським військовим фахівцям, направленим в Центральноафриканську республіку. Російська влада офіційно визнали відправку росіян в ЦАР в березні 2018 року. Було повідомлено, що в ЦАР відряджені 5 військових і 170 російських цивільних інструкторів для підготовки військовослужбовців ЦАР.
Насправді ж, у ході громадянскої війни у ЦАР в країні помічені бойовики російської приватної військової компанії «ЧВК Вагнера», відомі своїми злочинами на Донбасі, але це вже зовсім інша історія.
ДІТИ ІМПЕРАТОРА
Ми вже писали про численних нащадків «генія чорного континенту». На останок трохи про спадковість і генетику.
Після повалення Бокасси практично всі його дружини та діти роз’їхалися з країни. Тільки кілька залишилися в ЦАР. Румунська дружина Бокасси повернулася на батьківщину і безбідно мешкає у Бухаресті, займаючись нерухомістю.
Одна дочка Бокасси влаштувалася двірничкою на вокзалі у Брюсселі, інша відкрила свою власну пральню. Двоє синів у Франції відкрили ресторан, інший купив бістро в Німеччині. Обтяжені інформацією про гастрономічні смаки батька, принци-ресторатори з “імператорського дому Бокасс” божаться, що у їх закладах подають виклчно м’ ясо птиці…
Втім, талантів в «імператорському домі» Бокасс чимало.
Дочка Жана-Беделя, Марі-Анж “Кікі” Бокасса стала відомою художницею-авангардисткою.
Перший онук Бокасси Жан-Бартелемі Бокасса став франко-центральноафриканським письменником, і непоганим.
Онук імператора Бокасси Жан-Бартелемі, відомий письменник і культурний діяч, знакова постать богемних тусовок у Франції, теж є палким шанувальником епохи імператора Наполеона
Син імператора всієї Центральної Африки Жан-Серж Бокасса отримав чудову освіту у Франції і є вельми компетентним юрістом-правознавцем. Він один з тих небагатьох, хто повернувся до ЦАР, зараз він міністр внутрішніх справ республіки.
Звивистою стежкою батька пішов лише один з Бокасс – Антуан Жан-Бедель Бокасса, студент Сорбонни. Причому це відбулося ще за імператорства диктатора.
Його спіймали “на гарячому” на початку квітня 1978 р. в Парижі у Булоньському лісі, коли він привіз на таксі й ховав у землю дві валізи, доверху набиті відрізаними людськими кінцівками. Під час обшуку його будинку були виявлені кілька морозильників з жіночими частинами тіла, переважно грудей і шматки животів, а так же вуха і носи. Поруч виявили електропилку і десяток саморобних жіночих перук, переважно світло- та рудоволосих.
“Канібал і син канібала”, розбазікавшись, визнав, що, убивши одну подружку, готував її м’ясо і згодовував новій, звісно ж, під виглядом «солодкої свининки». Від видовища, як нова дівчина їсть м’ясо попередньої пасії, він відчував сексуальну розрядку. Тим і розважався. «Я був найулюбленішою дитиною свого батька і єдиним, кому він дозволяв грати в своєму робочому кабінеті, – розповів Антуан на одному з допитів.
– Коли мені було років 10, моєму батькові зателефонував президент Уганди Іді Амін-Дада. Він був розлючений і пригрозив нашій країні військовим конфліктом через те, що мій батько живцем з’їв його посла в нашій країні. Я чув, як мій батько спокійно відповів: «Іді-Дада, які проблеми? Я з’їв твого посла – з’їж мого посла в Уганді і закриємо питання…».
Жан-Бедель Бокасса та Іді-Амін-Дада, (Іді Амін Дада Уме) шанувальники альтернаивної версії дипломатичного етикету
І, нарешті, знову про кіно. Сюжет фільму “Професіонал”, як вже писалося више, апелює до реальних подій, а саме до дружби французького уряду за часів Жискар Д’Естена з центральноафриканським диктатором Бокасса, розробці в ЦАР, а пізніше в Центрально-Африканській імперії родовищ урану на вигідних для Франції умовах. У фільмі згадується будівництво атомної станції, а також Операція «Баракуда». Збігається фабула фільму, коли коммандан Жосслен Бомон здійснює замах на президента африканської країни, а влада відмовляється від свого розвідника. Щось подібне було в ЦАР в 1974 р.
Також збігається військове звання Н’Джали, у фільмі він президент і колишній полковник, як і Бокасса в реальності; Бокасса після повалення жив в замку під Парижем, що і показано у фільмі.
Прапор придуманої країни Малаґаві, який майорить над палацом Ла-Фер’єр, наданому Н’Джала у якості резиденції, і на машині вояків його охорони, проте кольори стяга також відповідають прапору ЦАР – зелений, жовтий, червоний і синій.
Звучить музика Енніо Морріконе. Завіса.
Підготував:
Олекса Руденко,
президент ГО ДВКА,
заслужений художник України,
доцент кафедри графіки ВПІ НТУУ “КПІ ім. Ігоря Сікорського”
член Українського Геральдичного Товариства,
член експертної дорадчої групи з питань військової символіки
ГУ РСМЗ Збройних Сил України
Використана література та електронні джерела:
В. І. Головченко. Бокасса // Українська дипломатична енциклопедія, К: Знання України, 2004;
Géraldine Faes et Stephen Smith, Bokassa Ier, un empereur français, Paris, Calmann-Lévy,
Centre de doctrine d’emploi des forces, 50 ans d’OPEX en Afrique (1964-2014),
Riccardo Orizio. Allein mit dem Teufel. Begegnungen mit sieben Diktatoren, Kreuzlingen, München 2004;
Кривушин И. В. Император Бокасса I и власть в постколониальной Африке // Новая и новейшая история. 2006;
A. Shoumatoff,.The emperor who ate his people”. African Madness. Knopf, New York, 1988;
Brian Titley: Dark Age: The Political Odyssey of Emperor Bokassa. Montreal: McGill-Queen’s University Press, 1997;
RÉPERTOIRE TYPOLOGIQUEDES OPÉRATIONS T.2 AFRIQUE. MINISTÈRE DE LA DÉFENSE DE LA FRANCE, L’ARMEÈ DE TERRE. CENTRE DE DOCTRINE D’EMPLOI. PARIS, 2015;