2021 року Україна відзначатиме тридцять років існування новітньої української держави. Як відомо, основними атрибутами державності, окрім власних армії, грошової одиниці, нагородної системи тощо, є головні державні символи – герб, прапор та гімн. Змагаючись нині на всіх фронтах за саме існування нашої незалежної країни, за своє право на існування як нації, за свій європейський цивілізаційний вибір, ми не можемо собі дозволити існувати без жорстко законодавчо встановлених ключових символів нашого суверенітету. За які вже пролито стільки крові, понесено такі жертви, які далися нам такою ціною. І тим не менше, ми собі це дозволяємо.
Отже, до історії питання.
На другому році незалежності України, у 1992-му, встановлено Малий Державний Герб України (автори – А. Гречило, О. Кохан і І. Турецький) було затверджено Постановою Верховної Ради України від 19 лютого 1992 р. Запровадження національної символіки далося ціною важкою боротьбою з тими політичними силами, а саме з комуністами та соціалістами, які категорично заперечували національну символіку і всіма засобами боролися проти Тризуба, синьо-жовтого прапора та національного гімну “Ще не вмерли України ні слава, ні воля…” як “націоналістичних” атрибутів. Тільки цим можна пояснити включення до Постанови Верховної Ради України поняття про “великий герб України”. Вочевидь, це давало теоретичний шанс носіям лівих ідей “протягнути” до майбутнього “великого герба” милу їм комуністичну символіку СРСР та УРСР.
Перший конкурс на державну символіку було оголошено ще 1991 року. Переміг проект Андрія Ґречила та Івана Турецького, в якому пропонувалося малий та великий герби. У великому до малого додавалися щитотримачі та інші елементи. При підготовці на розгляд Верховної Ради кінцевого проекту довелося відмовитися від великого герба — за вищезгаданих обставин політичної дискусії він не пройшов би. Тому в лютому 1992 р. виносили лише один «просто» герб. Оскільки і його «завалили» під час голосування, то тоді Леонід Кравчук, який бачив конкурсний проект, запропонував, що, мовляв, давайте цей герб затвердимо як «малий», а десь колись буде й «великий», на якому кожен намалює те, що заманеться. Результатом таких компромісів стала Постанова Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року.
Отже, читаймо уважно єдиний (!) існуючий за двадцять дев’ять років незалежності документ, що детально описує, чим же є герб нашої країни:
ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про Державний герб України
19.02
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 40, ст.592 )
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
- Затвердити тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України.
- Зображення Державного герба України поміщується на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов’язковим додержанням пропорцій зображення герба, затвердженого пунктом 1 цієї Постанови.
Голова Верховної Ради України І. ПЛЮЩ
м. Київ, 19 лютого 1992 року N 2137-XII
До Постанови було додано малюнки, що не залишали сумніву про зовнішній вигляд головного символу незалежної України.
На думку автора, вже у Постанові 1992 року, герб України було встановлено таким, що наближав його до ідеалу – лаконічним, естетичним, сучасним, пропорційним. Це одразу вводило його до кола країн зі сталими геральдичними традиціями та сучасною модернізованою символікою, що поєдала у собі давню традицію та сучасний дизайн, таких, наприклад, як Німеччина або Польща. Проте один- два пункти у постанові, а саме – опис та нагадування, що це лише “Малий” герб і частина майбутнього “Великого”, підклали під головний символ держави міну сповільненої дії.
Що не так з описовою частиною? Усе дуже просто. Описуючи герб як “тризуб”, Постанова жодним чином не згадує про гербовий щит, який є головним елементом, що перетворює будь-яке емблематичне зображення на герб. Ясна річ, що фахівці рівня Андрія Ґречила не могли припуститися такої помилки, проблема опису герба лежить цілком у площині канцелярської, чиновної некомпетентності.
Нездатність зрозуміти різницю між поняттями “герб”, “гербовий щит” та “гербова фігура” заклали проблему перманентної суперечки, – наш герб це тільки тризуб чи тризуб у щиті? Як у щиті, то якому? Де і коли використовується герб в цілому, а де тільки гербова фігура? Ви скажете: “Так зображення ж додаються?!”
Так, але в геральдиці сталим еталоном є саме блазон, опис герба, еталонувати ж зображення не прийнято. Тобто, невключення до постанови фахового опису залишило місце до вільного трактування, а відтак – до геральдичного хаосу і множення некомпетентності вже у практиці використання символу.
Проте найголовнішою проблемою Постанови стало згадування про тимчасовий, неповний характер герба України, вказування, що він “лише” Малий”, а буде ще й Великий.
Цілком очевидно, що ані депутати усіх скликань, ані чиновники Адміністрації Президента України чи Офісу Президента усіх Президентів, разом узятих, ніколи не збирался розбиратися у тонкощах виникнення “Великих” і “Малих” гербів, історичні прецеденти такої різниці, а найголовніше, чи конче необхідний України Великий герб в принципі.
1996 року було прийнято Конституцію України. Всі, хто пам’ятає драматичні обставини голосування за основний закон країни, хто знає, що таке “Конституційна ніч”, вже не дивуються багатьом сумнівним і проблемним моментам у тексті Конституції.
Ледь не в кожної нової каденції депутатів Верховної Ради України чи в нового Президента України виникає непереборне бажання змінити Конституцію, через те що у її тексті є купа невирішених, проблемних, сумнівних або просто суперечливих пунктів. Не виняток і стаття Констиції №20, що закріплює Державні символи України. Читаймо текст уважно:
“Конституція України
(прийнята 28 червня 1996 р.)
Стаття 20. Державними символами України є Державний прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Столицею України є місто Київ.”
Отже, в основному законі України ЗНИК опис герба України як “тризуба”, натомість вказано глухо і неконкретно, що майбутній Великий герб встановлюється “З УРАХУВАННЯМ” малого Державного герба та герба Війська Запорізького. Зате замість конкретного геральдичного опису з‘являється пафосний замінник назви “тризуб” – Знак Княжої Держави Володимира Великого. Гербовий щит знову не описано, так ніби його не існує в принципі. Про прапор і гімн країни слід написати окремо, одразу ж зазначивши, що головній національній пісні пощастило трохи більше: в урізаному до першого куплету та приспіву гімн хоча би було закріплено Законом України № 602-IV від 6 березня 2003 року.
А для герба України з прийняттям Конституції почався довгий і виснажливий марафон з перманентними конкурсами на Великий Державний Герб, змаганнями амбіцій художників, істориків, політиків і єдиним результатом – відсутністю Великого герба та відсутністю Закону України “Про Держвні символи України”, передбаченого Конституцією України. І це на двадцять дев’ятому році незалежності!
Ще при написанні основного закону України, було розпочато конкурс на Великий державний герб 1996 року. Ідеологічну та історичну основу Великого Державного герба зформулювали знані науковці д.і.н. Марія Дмитрієнко та к.і.н. Юрій Савчук. Художнє рішення проекту Великого герба України, прийняте за основу, було від авторського колективу на чолі з Олександром Івахненком (1931-2003) за участі Віталія Мітченка.
Конституційна комісія планувала вписати в остаточний варіант проекту Конституції України лише один герб. Однак в «Конституційну ніч» це питання, разом з питанням державної мови та статусом Криму, стало предметом основних спекуляцій і «великий герб» виник знову в статті 20.
2 листопада 1996 року на виконання положень статті Конституції було створено комісію з підготовки та проведення конкурсу на проект Великого Державного герба України. Було розглянуто 420 робіт, але жодної не затвердили. У подальші роки проекти закону про затвердження Великого Герба кілька разів поверталися на доопрацювання.
Пригоди Великого Державного Герба продовжилися 2001 року. У січні 2001 року до Верховної Ради України надійшов законопроект «Про великий Державний герб України» (реєстр. №5274-1). Документом пропонуєвалося затвердити великий Державний герб України який “…є зображенням на синьому щиті золотого Знаку Княжої Держави Володимира Великого (малого Державного герба України); над щитом — відтворення великокняжого вінця і синьо-золотого шатра. По обидва боки щита від щита зображено щитотримачів: справа — золотого лева, зліва — козака з мушкетом. Під щитом — стрічка, що поєднує національні кольори, — синій та жовтий; під стрічкою — золоті колоски пшениці, скріплені кетягом калини”.
Запропонований варіант мав низку помилок і неточностей. Слід згадати, що ледь не щороку від народних депутатів і громадян Украни до Верховної Ради вносилися і інші проекти Великого Державного герба України, відмінні від вищезазначеного.
Черговий сплеск “великогерботворчої” активності випав на 2007 рік. Міністерство культури України з 23 жовтня 2007 року по 1 вересня 2008 року проводило конкурс проектів Великого герба України. Очолювала Комісію віце-прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, до її складу входили міністр культури і туризму, міністр юстиції, представники центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, наукових установ, вищих навчальник закладів, а також творчих спілок.
Персональний склад Комісії затверджувався урядом. Діяльність Комісії здійснювалася на громадських засадах. Згідно з положенням, Комісія була консультативно-дорадчим органом при Кабміні, основним завданням якого був відбір проектів ескізів, поданих на конкурс на найкращий ескіз великого герба України, і визначення його переможців.
Як було сказане у положенні, всі свої рішення Комісія з проведення конкурсу на найкращий ескіз великого Державного Герба України мала приймати відкритим голосуванням простою більшістю. Рішення ж щодо підсумків конкурсу – таємним голосуванням двома третинами голосів присутніх на засіданні членів Комісії.
15 липня 2009 року Кабмін затвердив проект Великого Державного Герба України. Він включав зображення Малого Герба у центрі, по боках від нього — фігури лева і запорізького козака, знизу — синьо-жовта стрічка, а зверху — княжа корона. На жаль, у проекті залишилася низка помилок і неточностей. Майстерність знаного графіка Сергія Якутовича, що доопрацьовував існуючий проект авторського колективу О. Івахненка, все одно не врятувала проект не тільки від неточностей в описах, але і від пластичних, візуальних недоречностей. Тому його так і не було внесено на розгляд Верховної Ради України.
Деякі народні обранці не заспокоювалися, і у вересні того ж 2009 року ще один проект Великого державного герба України авторства народних депутатів України О. Білозір, Г. Герман та К. Ващук від 09.09.2009 р., було внесено до Верховної Ради України та зареєстровано у якості законопроекту. Проте проект очікувала та ж доля, що і «офіційного»: експерти оцінили його як «взагалі не герб» і тому чергова спроба дати Україні головний символ залишилася в історії.
Невирішеність питання множить перекручування державної символіки на всіх рівнях і у всіх варіантах, від аристократично-вишуканих до печерно-колгоспних. Кожен нелінивий глядач телебачення, знаючи тепер про карколомну й сумну історію державного герба, із замилуванням може спостерігати з екрану TV, як Президент нашої країни виступає на тлі гобелена, виконаного у старій «добрій» КПРС-івській кондовій стилістиці, із зображенням незатвердженого Великого Герба України. На жаль, це стосується будьякого Президента України…
І це попри Указ Президента № 667/2014
“Про деякі заходи щодо унормування питань опису, порядку використання і захисту державних символів України
З метою прискорення унормування відповідно до Конституції України порядку використання і захисту державних символів України, виховання у громадян поваги до цих символів постановляю:
- Кабінету Міністрів України:
1) підготувати та внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект про опис, порядок використання і захист державних символів України;
2) розробити і затвердити заходи щодо популяризації державних символів України, виховання поваги до них у суспільстві та забезпечити реалізацію цих заходів;
3) опрацювати з урахуванням кращого світового досвіду питання законодавчого врегулювання вимог щодо використання громадянами та юридичними особами України, державними органами, органами місцевого самоврядування на території України державних символів іноземних держав, обмежень, заборони використання символіки тоталітарних та інших недемократичних режимів, самопроголошених квазідержавних утворень, терористичних, сепаратистських організацій чи груп та за результатами опрацювання підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України відповідний законопроект.
23 серпня 2014 року”.
Проекту, як ми відаємо, на виконання цього Указу, досі не існує.
Таким чином, слід констатувати неспроможність владних верхів усіх без винятку режимів в Україні за майже три десятиліття розібратися з головними державними символами.
А варто було лише прислухатися до фахівців, щоби второпати: великий герб у державі не є примхою, дипломатичною оборудкою чи політичним підкилимовим трюком.
Кожен, хто відкривав хоч лікнепівський підручник з геральдики, може довідатись, що великий герб потрібен державі лише у тому випадку, коли вона утворена у результаті об’ єдання декількох держав, що вже мали на момент унії власні герби. «Великим» може бути і герб держави, який зберігає у своїй символіці пам’ ять про втрачені історичні землі або символи, так званий «герб-спогад», або включати до свого герба символіку територій, на які претендує, так звані «герби-претензії».
У випадку з Україною, яка, як відомо, є унітарною державою, не чинить ні до кого ніяких територіальних претензій, ба, навпаки, є жертвою територіальних претензій сусідньої агресивної держави, великий герб просто НЕ ПОТРІБЕН.
А те, що ми називаємо голосно «великим гербом» насправді є ПОВНИМ гербом зі щитотримачами та іншим НЕОБОВ’ЯЗКОВИМ геральдичним наповненням. Більше того, просто гербом обходяться і такі держави, які не є унітарними, зокрема, Федеративна Республіка Німеччина. Федеративний устрій Німеччини та її глибокі геральдичні традиції могли «народити» супер-Великий герб, що об’єднав би герби усіх федеральних земель, деякі з яких мають ще й статус «вільних держав».
Однак ні, Німеччина має максимально лаконічний і з мистецької точки зору досконалий ГЕРБ, не «малий», не повний, а просто «ГЕРБ». Те саме у більшості європейських держав, до кола яких ми прагнемо приєднатися.
Якщо детально аналізувати символіку держав з респулікансткою формою устрою, у першу чергу європейських, отримаємо наступну статистику.
Більшість євпропейських держав, навіть із великими геральдичними традиціями, як правило користуються просто гербами, без додаткових складних елеметів. Більшість з них не має т.зв. великих гербів.
Серед держав, які традиційно мають великий герб назвемо Республіку Латвія.
Використання герба Латвії регламентоване законом. Розрізняють три різновиди герба: великий, малий розширений і малий герб.
Великий герб використовується президентом, парламентом (сеймом), прем’єр-міністром, кабінетом міністрів, міністерствами, Верховним судом, Генеральною прокуратурою, а також дипломатичними і консульськими представництвами Латвії.
Середній герб використовується комітетами і комісіями парламенту і кабінету міністрів, а також установами, що знаходяться в безпосередньому підпорядкуванні цих органів влади.
Малий герб використовується іншими урядовими установами, муніципальними органами місцевого самоврядування, а також освітніми установами на офіційних документах.
Великий герб має і Республіка Словаччина. Його офіційний опис – в червленому полі срібний шестикінечний хрест, який стоїть на трьох синіх пагорбах.
У якості щитотримачів виступають орел і ягня, «агнець Божий». – Орел – символ воскресіння і вічної молодості. Мотив сходить до старовинною легендою про орла, який літав близько до сонця, обпік свої пір’я і загинув, а потім впав у воду і відродився знову молодим. Ягня Боже, лат. Agnus Dei виразник ідеї про доброго пастиря, Бога, що сприяв виживанню словацької нації в минулому та її існуванню донині.
З 1992 року між Словаччиною та Угорщиною виник, правда в дуже м’якій формі, гербовий конфлікт.
Приводом для суперечок стало зображення на гербі Словаччини трьох гір – Татри, Фатри і Матри. До перших двох в угорців не було ніяких претензій – всі вони знаходяться на території Словаччини. А ось третя гора – Матра – розташовується вже в Угорщині. Олії у вогонь підливали історики, які нагадували, що печаткою із зображенням трьох гір були скріплені документи так званого Словацької національної ради, створеної у Відні в розпал угорської революції 1848-1849 років. Словаки тоді виступили на боці Австрії й боролися проти незалежністі угорців. Так що поява на гербі Словаччини Матри в Угорщині сприйняли без всякого ентузіазму.
Втім, у словаків знайшлося що відповісти угорцям. Вони помітили, що одним з елементів угорського герба, барвистого і хитромудрого, є все те ж зображення трьох гір – символ того, що колись і вони, і вся територія Словаччини, входили до складу Угорщини. Таким чином, на гербі Угорщини виявилися відразу дві словацькі гори. Зрештою обидві країни вирішили вести себе цивілізовано і перестали чіплятися до гербів одна одної.
Найбільш уживаний малий герб Словаччини.
В Угорщини офіційно не існує великого герба. Проте на Штандарті Президента Угорщини герб країни доповнено щитотримачами – ангелами.
Республіка Болгарія має великий герб. Нинішній герб Болгарії прийнятий народними зборами в 1997 році. Це дещо змінена версія герба, який використався в 1927-1946 рр. Цей герб, у свою чергу, ґрунтувався на особистому гербі болгарського царя Фердинанда I згідно з конституцією Болгарії, прийнятою в 1991 році.
Герб країни так само є великий, середній, та малий.
Герб республіки Болгарія зображає золотого лева на темно-червоному щиті.
Впродовж кількох років між політичними партіями не вщухали суперечки про точний вигляд герба. Останнє рішення було затверджене в законі про державний герб Республіки Болгарія від 4 серпня 1998 р.
«Герб Республіки Болгарія.
Ст.1 Герб Республіки Болгарія — державний символ, що виражає незалежність і суверенітет болгарського народу і держави.
Ст.2 1) Герб Республіки Болгарія — золотий коронований лев, що стоїть на задніх лапах, на темно-червоному полі у формі щита. Над щитом знаходиться велика корона — корона царя Другого Болгарського Царства з п’ятьма хрестами і іншим хрестом над короною.
Щит тримають два золоті короновані леви, які стоять на задніх лапах і дивляться на щит. Вони стоять на двох схрещених дубових гілках з плодами. Нижче за щит на білій з трибарвними краями стрічці написана «Єдність дає силу»
Ст.3 1) Герб Республіки Болгарія може бути зображений на державних печатках відповідно до закону про державні печатки.
2) Зображення герба Республіки Болгарія в інших місцях, також як і зображення елементів емблеми на значках, пам’ятних медалях і інше може бути дозволене тільки актом Ради Міністрів.»
Литовська Республіка офіційно не має великого герба. Користуватися печатками, бланками документів, обкладинками і титульними сторінками друкованих видань з Гербом Литви мають право Сейм Литовської Республіки та підвідомчі установи, Президент Литовської Республіки, Уряд Литви і його установи, міністерства, Банк Литви, адміністрації начальників повітів,
Конституційний суд і суди, Генеральна прокуратура і територіальні прокуратури, Департамент державної безпеки та його територіальні підрозділи, Служба спеціальних розслідувань, установи поліції, дипломатичні представництва і консульські установи, установи самоврядувань, що не мають встановлених офіційних гербів, державні установи освіти і науки,
пристави і нотаріуси, деякі інші посадові особи (наприклад, старости в місцевостях, де відсутні заклади цивільної метрікаціі використовують гербову печатку при реєстрації смерті та вчинення нотаріальних дій).
На печатках вершник (елемент державного герба) зображується без поля геральдичного щита. У 1999-2000 роки художник Арвідас Каждайліс, автор модерного герба Литви, створив проект великого герба Литви.
Щит Державного герба Литви увінчаний пурпуровою великої князівською короною з золотом та сріблом дугами, обід корони прикрашений зеленими смарагдами в золотих оправах, в середині і по краях обода червлені рубіни в срібних і золотих оправах. Щитотримачі: стоять на срібній поличці, праворуч срібний грифон, зліва срібний одноріг, зброя золота, язики червлені. На полку повішено пурпурову стрічка, на ній золотими літерами девіз: “VIENYBĖ TEŽYDI” («Хай цвіте єдність»). На нижню точку щита, поличку і верх стрічки накладено золоті Стовпи («Колюмна», Колони) Гедиміновичів.
Великий герб повинен символізувати продовження традиції Великого Князівства Литовського: велика княжа корона, грифон і одиноріг – традиційні елементи, що супроводжували герб ВКЛ. Також в традиції ВКЛ зображати Стовпи Гедиміновичів в підніжжі Погоні.
Найбільшу критику науковців викликала спроба увінчати герб так званою “короною Вітовта”, яка насправді невідомо як виглядала. Той варіант який було обрано для зображення, з’явився на уявних портретах Вітовта (Вітаутаса) Великого лише у ХVІІІ ст.
Девіз у проекті великого герба Литви- останній рядок Державного гімну Литви.
Проект сподобався тій частини суспільства, яка активно цікавиться геральдикою. Також він був прихильно прийнятий органами влади.
Але герб Литви описаний в 15 параграфі Конституції, який відноситься до першого розділу. А будь-який параграф першого розділу Конституції може бути змінений тільки референдумом громадян.
Проект поки не має настільки всеосяжної підтримки народу, щоб заради його затвердження організувати цей дорогий захід.
Тому великий герб використовується незатвердженим. Юридично він – герб Литви, оточений декораціями.
Найактивнішим користувачем великого герба є Сейм Литовської Республіки.
На штандарті Президента Литви використовується неповний великий герб без княжого вінця.
Ще одна з небагатьох країн, що мають великий герб – Республіка Грузія. Герб Грузії являє собою щит червоного кольору з зображенням на ньому срібних фігур заступника Грузії Святого Георгія на коні, що уражає змія. Щит увінчаний золотою короною, тримають щит два золотих леви, під щитом стрічка з написом грузинською мовою: «Сила у єдності».
Цей герб частково базується на середньовічному гербі грузинського царського дому Багратіоні. Над щитом розташована царська корона, яка використовується в гербах царської династії Багратіоні. Щит підтримують два золотих лева – традиційна атрибутика гербів грузинських царів з XVII століття.
Дата прийняття: 1 жовтня 2004 року. Автор герба Мамука Ґонґадзе. Існує як великий, так і малий герб держави.
І, нарешті, ще одна країна, що має герб, подібний до великого – Ісландія має герб, який не називається великим, проте має багато щитотримачів та іншого символічного обрамлення.
Герб Ісландії (ісл. Skjaldarmerki Íslands) – один з головних державних символів країни. Являє собою лазуровий щит зі срібним латинським хрестом, обтяженим червленим латинським хрестом. Щит підтримують чотири духу-хранителя (ісл. Landvættir) Ісландії, які стоять на плиті столбчатого базальту: бик (ісл. Griðungur) – покровитель Південно-Західної Ісландії, велетень (ісл. Bergrisi) – Південно-Східної, гриф (ісл. Gammur) – північно-Західної і дракон (ісл. Dreki) – північно-Східної. У сучасному вигляді прийнятий в 1944 році, після проголошення Ісландії республікою.
Підсумовуючи, слід вказати, що цим обмежується перелік європейських держав з республіканським устроєм, які мають великі герби, або мають герби з додатковим геральдичним декором.
Виходячи з вищевикладеного, автор, приєднуючись до думки багатьох науковців, висловлює пропозицію до державних мужів України на порозі 30 річниці Незалежності здійснити, нарешті, акт справедливості стосовно головних атрибутів вистражданої й виборюваної державності України. А саме:
– Внести до статті 20 Конституції України зміни, які закріплять поняття «герб України», без «малих» та «великих», з фаховим описом герба;
– Підготувати та прийняти Закон України про Державні символи України, у підготовці якого братимуть визнані фахівці геральдичної справи в Україні;
– Внести відповідні зміни до тих законодавчих актів України, де тим чи іншим чином фігурують державні символи України;
– Почати, нарешті, виконувати у повному обсязі закони України, що передбачають адміністративну та кримінальну відповідальність за навмисне спотворення, злочинну імітацію та підробку, наругу над державними символами України.
Підготував:
Олекса Руденко,
президент ГО ДВКА,
заслужений художник України,
доцент кафедри графіки ВПІ НТУУ “КПІ ім. Ігоря Сікорського”
член Українського Геральдичного Товариства,
член експертної дорадчої групи з питань військової символіки
ГУ РСМЗ Збройних Сил України