Ті, хто уявляє французьку піхоту епохи наполеонівських війн, що постійно діє у яскравих мундирах, сліпучо білих панталонах та кюлотах з чорними гетрами, у ківерах, прикрашених кольоровими султанами, з етишкетами і тому подібних оздобах, перебувають у красивій, але помилковій ілюзії.
На відміну від гвардії, що майже не брала участь безпосередньо у боях, за що дістала прізвисько “безмертна”, солдати армійської лінійної та легкої піхоти рідко діставали зі своїх ранців парадний однострій.
Мундир був дорогою частиною уніформи, і його намагалися берегти, одягаючи лише в урочистих випадках або ж перед генеральними битвами, та й то, лише у випадках, коли військами командував сам імператор Наполеон. Як правило, верхнім одягом піхотинця і в таборі, і на поході служила суконна шинеля, яку солдат отримував у частині, купував на власні кошти, «позичав» у місцевого населення або брав у супротивника як трофей. Саме цей предмет однострою визначав загальний зовнішній вигляд французької піхоти в період численних кампаній.
У перші роки Французької Республіки армія задовольнялася тим верхнім одягом, який сама збирала в місцевого населення або й просто реквізувала в нього. На гравюрах тих років досить часто серед мундирів піхоти миготять нерегламентовані рединготи офіцерів і шинелі солдат фантазійних моделей, які в той час ще не були обов’язковими елементами однострою. Найчастіше шинелі чи “пальто” (фр. paletot), поряд із фуражними шапками, були єдиними предметами форми піхотинців і являли собою досить строкате видовище.
Судячи з тогочасних іконографічних джерел, верхній одяг був не тільки довільнім з точки зору крою, але і за кольором – носили навіть смугасті зразки! Зразки такої екзотики на революційному війську бачимо, наприклад, у «голандському» манускрипті Гаука.
Є зображення піхотинця часів Республіки, 1795 р., де на солдаті… смугасте пальто, мабуть, реквізоване у місцевого населення під час голандської кампанії.
Не потрібно також забувати і своєрідну «моду» французької піхоти, запозичену нею у британських військ, проти яких вони воювали в північноамериканських колоніях – шити шинелі зі старих ковдр. Але якщо у англійців ковдри були однаковими за розміром і у більш-менш одностайному сірому кольорі, то можна собі уявити, що відбувалося в розореній війною Франції …
Після прибуття до Єгипту 1798 р. французька армія зіткнулася з проблемою досить холодних місцевих ночей, від яких не рятували благенькі однострої та табірні речі. Солдатам часто доводилося ночувати прямо на голій землі або, точніше сказати, на піску.
У цій ситуації комісія з обмундирування, створена у Каїрі, прийняла у вересні 1798 р. рішення про виготовлення 21300 шинелей. Труднощі постачання військ, що знаходилися далеко від Франції, змусили піхоту сховати свої мундири до ранців «до кращих часів». Відтоді воякі Східної армії французської Республіки почали одягатися на поході і в таборі переважно в жилети та шинелі, щоб зберегти свої однострої, виготовлені ще в метрополії, хоча б для парадів. За наявними даними, шинель шилася з білого сукна, була двобортною з обтяжними ґудзиками, білими погонами, темно-синім коміром і червоними обшлагами.
У період Консульства (після 1799 р.) ситуація з верхнім одягом не змінилася у кращий бік, і солдати продовжували доношувати старі пальто або «єгипетські» шинелі.
За підсумками кампаній 1805 та 1806 рр. було прийнято рішення про постачання армії шинелей за прикладом інших європейських армій. Могла використовуватися як тканина французського виробництва, так і трофейні тканини – після вдалих кампаній 1805-1809 рр. в розпорядження французької армії потрапила не тільки достатня кількість російського, пруського і австрійського шинельного сукна, а й самі шинелі. Зокрема, піхотинці корпусу Ланна в 1806 р. отримали понад 4000 російських довгих шинелей з цупкого сукна. Єдиною умовою було збереження одноманітної кольорової гами хоча б в мінімальному підрозділі – роті або навіть взводі. Щоправда, чи це було реалізоване на практиці, можна засумніватися. На гравюрі Гейслера, що зображує французькі війська у Йєні в 1806 р., представлено піхотинців легкої піхоти у сірих, блакитних і зелених шинелях одночасно.
Піхотинці крокують з мушкетами, на які примкнуто багнети з нанизаними на них хлібинами та булками.
Судячи з сюжету гравюри, – видача продовольства військам, – зображено солдат одного підрозділу, оскільки такі видачі проводилися централізовано.
При виготовленні нових шинелей однаковість кольору теж була відносною. Мабуть з економії коштів, на пошиття йшла нефарбована вовняна тканина місцевого виробництва. А її колір, природньо, залежав від породи місцевих овець. Для центральної Європи це були сірі тони, для південної – коричневі. Для південно-східної Європи (територія Австрійської імперії) характерні дуже світлі відтінки сірого. Недарма на пошиття солдатських мундирів австрійської армії йшло саме таке нефарбоване сірувато-біле сукно. Кольорове сукно коштувало відповідно дорожче, тому тільки імператорська гвардія могла дозволити собі єдність кольору верхнього одягу – як правило, це були темно-сині шинелі. Основними відтінками шинелей армійської піхоти були сірі й коричневі шинелі різних відтінків, що добре показано на сучасних гравюрах Гейслера, Берка, Ціммерманна, планшетах «гамбурзького» манускрипту і т.д.
Але зустрічалися і зовсім вже «радикальні» кольори, – такі, як яблучно-зелені шинелі 5-го лінійного полку в 1809 р. або молочно-білі 7-го та 13-го легких полків в 1807-1809 рр. Справа тут не в смаках – просто використовувалася та тканина, яка була в наявності.
За кроєм шинелі були одно- або двобортні, довжиною до коліна або трохи нижче, з коміром-стійкою і обшлагами, що відвертаються. Судячи із зображень, шинелі не підганяли по фігурі і вони «сиділи» на вояках досить мішкувато, що, ймовірно, давало можливість солдатам носити під шинелями взимку будь-який додатковий теплий одяг. Іноді траплялися досить цікаві екземпляри – з кольоровими комірами, як на «єгипетської» шинелі. Такі зразки показані в манускриптах Гейслера (вольтижер, коричнева шинель) і планшетах Мартіне (малюнки № 224-245), де зображено гренадерів лінійної піхоти у сірих шинелях. Скрізь у них показані коміри червоного кольору. Можливо, що так виділялися шинелі елітних рот від “рот центру” – фузілерів, у яких коміри були кольору основного сукна шинелі.
Ще одним прикладом кольорових відмінностей комірів може служити зафіксована в російських документах шинель фузілера 17-го лінійного полку Шарля Бошельє, пораненого і взятого до полону під Смоленськом в серпні 1812 року
(Військовий збірник. 1904. № 4).
Шассер 13-го полку легкої піхоти. 1809 р.
Аналогічний зразок наведено в роботі Алена Піжара, присвяченій хронології битв Наполеона Бонапарта. У цій книзі опубліковано розфарбовану гравюру, що зображує французького гренадера в довгополій білій однобортний шинелі, що застібається на ряд ґудзиків, що доходять до самого низу борту. Виходячи з деталей, малюнок було зроблений з натури в Іспанії. Комір даної шинелі синій. З огляду на те, що це непоодинокий випадок, і таки варіанти зустрічалися на різних театрах бойових дій епохи, від Росії до Іспанії, можна припустити, що це слідування якійсь армійської моді, про яку ми поки не можемо зробити певних висновків через брак описів такого явища.
Не виключено також, що подібні кольорові коміри – данина моді у цивільному одязі. Вище описана шинель «іспанської» фігури явно не армійського походження. «Мода» на кольорові коміри або на фігурні кольорові клапани на комірах зберіглася і пізніше.
До кінця Імперії Наполеона Бонапарта регламенти, затверджені ще “Старого режиму” Бурбонів, були практично забуті. Відбулося багато змін в одностроях військ без всякого затвердження “згори”.
Станом на 1809-1811 рр. не залишилося ані зразків сукна, ані викрійок, по яких можна було би шити однострої та предмети екіпірування військ.
Тому в 1811 році було створено спеціальну оностроєву комісія для упорядкування уніформи французької армії. Один з членів комісії, гвардійський полковник Етьєн-Александр Барден представив свій варіант регламенту, який було в цілому схвалено і затверджено декретом Імператора 19 січня 1812 р. Зокрема, Барден запропонував, вперше в історії одностроїв у Франції, єдиний зразок шинелі для рядового складу армії. Нижче наводиться опис цього зразку за текстом, наведеним в роботі Дінара.
“Шинель: суконна з круглими обшлагами, комір і погони основного кольору; застібається на грудях на 5 обтягнутих сукном 22-х мм ґудзиків; низ шинелі обрізається на відстані 324 мм (12 паризьких дюймів) від підлоги, розріз ззаду – 202,5 мм (7,5 дюймів).
У центрі спини і уздовж швів два великих клапани кишень з обтяжними ґудзиками по краях; два хлястики пришиті горизонтально на рівні верхнього ґудзика клапанів кишень – на одному ґудзик, на іншому петля. З лівого боку підкладки борту шинелі робиться горизонтальна кишеня. У нижній частині кожної поли шинелі – петлі під кутом 45 ° для пристібання на поході до нижніх гудзиків клапанів кишень. Погони прямі вшивні в плечові шви, скруглені з протилежного боку, виготовлено з подвійного шару сукна.”
Солдат легкої піхоти у шинелі. Рисунок до регламенту Бардена.
Ґудзики і петлі розташовані так, щоби солдат міг застібати шинель як на праву, так і на ліву сторони. У досліджуваний історичний період ще не існувало відмінності в застібанні на так звані «жіночу» і «чоловічу» сторони.
Обтягнуті сукном ґудзики могли замінюватися на дерев’яні, кістяні, рогові або просто на довільні цивільні зразки. Вкрай рідко нашивались великі мундирні ґудзики з номером полку. Офіційний текст регламенту нічого не говорив про те, як чіпляються на шинель еполети вояків елітних рот. Збережені оригінали показують, що солдати елітних рот чіпляли на шинель еполети у той же спосіб, як і на мундирі – за допомогою контр-еполета та малого ґудзика. Регламент закріплював єдиний колір шинелей – бежевий. Але найчастіше шинелі шилися з сірого сукна різних відтінків – від сталевого до темно-сірого.
Ймовірно, що в перший час після введення, а це не раніше весни 1813 р., нові шинелі носили, поряд зі старими шинелями-пальто довільних зразків, виготовлених в 1809-1811 рр.
У 1813-1814 рр. шинелі також не завжди були регламентованого кольору, і тканину могла бути синюватого, блакитного, темно-синього, брунатного кольору або кольору охри. Єдиною умовою було збереження єдиного кольору в мінімальному підрозділі – роті. У грудні 1813 р. Наполеон офіційно дозволив «шити шинелі з сукна всіх кольорів і будь-яких зразків». 1814-1815 рр. солдати, напевно, носили і цивільні пальто довільних кольорів та крою, як це було 20 років тому у часи Республіки.
На гравюрі Христіана Генріха Гейслера “Лейпціг. 1806 г.” зображено підрозділ легкої піхоти після отримання продовольства. Добре показано кольорове розмаїття шинелей навіть в рамках однієї французької частини.
Гравюра Аарона Мартіне “Гренадер лінійної піхоти в 1809-1813 рр.” Вояка зображено у однобортій шинелі з червоним коміром і латунними гудзиками. Скоріше за все – це трофейний російський зразок. Також представляють інтерес зелений чохол султана (султан в чохлі носився, як правило, прив’язаним до піхов піхотної напівшаблі, sabre-briquet) та білі гетри, що зазвичай носилися тільки влітку.
За модою, що походить від австрійської піхоти, французські піхотинці нашивали на коміри шинелей фігурні клапани з приборного сукна. Така мода hрозповсюдилася після “Німецької” або ж “Германської” кампанії проти Австрії з 1809 р. Іноді на клапанах посередині видно мундирні ґудзики. На багатьох зображеннях, зроблених в 1813-1814 рр., є подібні прикраси шинелей, що зафіксовано в роботах Дейтона, Байєра, Гільпера, Ботто тощо. Оскільки на комірі шинелі не було гачків для його застібання, солдати з обрізків шинельного сукна часто вирізали спеціальні клапани в формі зменшеного мундирного погона, який пришивали однією стороною до коміра і застібали комір на ґудзик з іншого боку.
В Іспанії шинелі “барденівського” зразка 1812 р., скоріше за все, взагалі не з’явилися, а солдати отримували шинелі, пошиті з місцевого чернечої коричневої або білої вовняної тканини. Такі шинелі зображено в манускриптах Сен-Клера та Денніса Дейтона, такі шинелі є серед трофеїв шотландців після битви при Вімейро. Цікаво, що згідно із місцевою іспанською модою, вони були набагато довше статутних і доходили майже до п’ят.
Не виключено носіння французькими піхотинцями сірих трофейних англійських шинелей, які зовні відрізнялися від «континентальних» наявністю пелерин довжиною до ліктя. Цікаво, що шинелі сержантів британської піхоти відрізнялися від зразків рядових комірами і обшлагами кольору приборного полкового сукна.
15 грудня 1813 р. спеціальним циркуляром військового міністерства було дозволено для пошиття шинелей використовувати замість нефарбованого сукна більш рідку нефарбовану вовняну тканину каразію або навіть рідкке біле сукно, мішане з бавовняною синьою ниткою, що надавала тканині брудно-блакитного відтінку. До цього так тканина використовувалася для виготовлення плащів і шинелей важкої кавалерії.
Можливо, що з міркувань економії матеріалу в 1813 р. шинелі стали робити коротшими, ніж це передбачене регламентом, однобортними і менш просторими. Це добре видно на гравюрах Леопольда Байєра і в манускрипті Мейсон’є. Хоча на сучасних гравюрах можна зустріти і статутні шинелі зразка 1812 року.
Що стосується підрозділів Старої Гвардії, то вперше гренадерам видали шинелі у грудні 1804 року, тобто за два роки до їх офіційного визнання як статутного верхнього одягу для решти армії. Збережені зразки пошито з темно-синього сукна, вони двобортні і застібаються на латунні ґудзики гвардійського зразка, по 8 штук на кожному борті, ззаду шинелі є два клапани кишеней з двома ґудзиками на кожному. Хлястик складається з двох деталей, що застібаються на ґудзик, на кожному обшлазі по два маленькі ґудзики.
Гренадери Старої Гвардії, починаючи приблизно з 1809 р, почали оздоблювати коміри шинелей червоною випусткою. Еполети на шинелях аналогічні еполетам на мундирах, кріпляться за допомогою галунного контр-погона і маленького ґудзика. Голандські гренадери (3-й гренадерський полк) у 1806-1809 рр. продовжували носити свої темно-блакитні шинелі, видані їм ще за королівської голландської армії. Цей же колір був підтверджений декретом в квітні 1811 р. Гвардійські шассери отримали шинелі лише у грудні 1805 г. Вони аналогічні гренадерськоим зразкам, за винятком еполетів.
Карл Верне зобразив фузілерів лінійної піхоти в 1812-13 рр. у шинелях з погонами і з сукняними контр-погончиками. Видно відсутність гачків на комірі і оригінальний хлястик, що відрізняється від статутного зразка. При цьому шинель застібнуто на т.зв. «жіночий» бік.
У 1813-1815 рр. на комірах і обшлагах шинелей усіх гвардійських частин з’явилася червона випустка, як у гренадерів Старої Гвардії. Є думка, що це було зроблено для того, щоб на відстані відрізняти гвардійські частини від армійських частин.
Всупереч існуючій думці про ідеальну одномантітність гвардійського онострою, в імператорській гвардії дозволялися різні «вольності.
Найбільш екзотичну шинель зображено в манускрипті Ель Ґіла. На малюнку, датованому 1810-1811 рр. рядовий Молодої Гвардії одягнений у брунатну однобортну шинель з червоними кантами по борту, обшлагах, по краю погонів, а також з вузькими прямокутними червоними клапанами, нашитими на комірі. Такі клапани, судячи з усього, були модні саме в Іспанії, тому що є аналогічні зображення гренадерів 45-го лінійного полку у роботі Дайтона, датованій 1814 р. При цьому на європейському театрі військових дій такі зразки не зустрічаються.
Незважаючи на краще, ніж в армії, умови постачання, солдати Гвардії іноді виявлялися перед необхідністю самостійного виготовлення верхнього одягу. Прикладом тому можуть служити екзотичні зелені шинелі деяких вояків полку фузілеров-гренадерів Імператорської Гвардії, зшиті ними у захопленій Москві в 1812 р. з більярдного сукна. Спогад про це залишив сержант цього полку Бурґонь. Через відсутність необхідної кількості верхнього одягу потрібного кольору навіть в Гвардії застосовувалися нестандартні кольори. Згідно із Гамбурзьким манускриптом, гвардійські моряки замість статутних темно-синіх зразків носили шинелі сіро-сталевого кольору.
Альбрехт Адам зобразив фузілерів-гренадерів імператорської гвардії 1812 р. в однобортних шинелях довжиною до коліна. На голову солдата під ківер в чохлі пов’язано хустку або шарф. Незвично, що на воякові не похідні панталони, а парадні, заправлені всередину гамаш.
Розфарбована анонімна гравюра зображує гренадера лінійної піхоти в Іспанії, орієнтовно 1809-1813 рр. у похідному однострої. Його біла (!) шинель прикрашена блакитним коміром і червоними еполетами. Цікаво, що довгу шинель застібнуто до самого низу на білі обтяжні або кістяні ґудзики.
Леопольд Бейер в 1813 р. зробив малюнки солдат французької армії з натури під час Саксонської кампанії. Саксонії. Показано реальний вигляд піхотинців, який був далекий від будь-яких вимог регламентів.
На завершення слід зазначити, що в останні роки існування Імперії Наполеона шинель стала основним одягом не тільки для армійських частин, а й для підрозділів Гвардії. Наприклад, гренадери Старої Гвардії при Ватерлоо, всупереч думці про їх розкішний однострій, билися в шинелях, а на думку історика Анрі Лашука і Молода Гвардія в цій битві навряд чи носила мундири. У всякому разі, її полки бачили на марші перед боєм в сіро-блакитних шинелях.
Підготував:
Олекса Руденко,
президент ГО ДВКА,
заслужений художник України,
доцент кафедри графіки ВПІ НТУУ “КПІ ім. Ігоря Сікорського”
член Українського Геральдичного Товариства,
член експертної дорадчої групи з питань військової символіки
ГУ РСМЗ Збройних Сил України
Бібліографія:
1. Військовий збірник. 1904 № 4.
2. Bucquoy E.-L- Les uniformes du Premier Empire. L’infanterie de ligne et l’infanterie legere. Paris, 1979.
3. Brunon R.Le Museede L’Emperi. Salon de Provence, 1983.
4. Coppens B., Courcelle P., Petard M., Lordey D. Les uniformes des guerres napoleoniennes. Q., 1997.
5. Coppens B. Les Armees de Waterloo 1815. У., 1999.
6. Correspondence de Napoleon. T. 26. No 21046.
7. Dempsey G.C. Napoleon’s army 1807-1814, as depicted in the prints of Aaron Martinet. SI., 1997..
8. Dempsey G.C. Napoleon’s soldiers. The Grand Armee of 1 807 as depicted in the paintings of the Otto manuscript. London, 1995.
9. HaythornthwaitePh. J. Uniforms of Peninsular war 1808-1814. London, 1974.
10. Lienhart, H. Les uniformes de l’armee francaise depuis1690 jusqua nos jours. Leipzig, 1898.
11. Malibran. Representanion des uniformes de l’armee francaise de 1700 a 1860. Paris, 1910.
12. Pigeard A. Agenda des batailles de Napoleon 1805-1815. Paris, 1998..
13. Pigeard A. L’Album du Bourgeois de Hambourg. Paris, 1998..
14. Pigeard A. L’infanterie napoleonienne 1791-1815. Paris, 2001..
15. Pigeard A. Les manuscrits de Berka, Brunswick et Zimmermann. Paris, 1998.
16. Vernet С. Uniformes Napoleoniens. Paris, 2001.
17. Windrow M. Uniforms of Peninsular war 1808-1814. London, 1974.
18. Willing P. Napoleon et ses soldats. De Wagram a Waterloo (1809-1815). Paris, 1986-1987.
Планшети:
Rigo, L. Rousselot, B. Coppens, Girbal.
Періодичні видання:
Tradition magazine. Tradition, Military modelling, First Empire, Uniforms, Zeitschrift fur Heerskunde, Carnet de La Sabretache.