ПРО ШАРОВАРИ

Доповнено 01/09/2021 р.

Поповнюючи свої знання про козацьке вбрання, спробуємо розібратися з такою його деталлю, як поясний одяг. Іконографічні джерела козацького одягу XVI-XVII ст. взагалі і доби Хмельниччини зокрема, які цікавлять нас у найбільшій мірі, здебільшого мають цікаву особливість – на великій кількості зображень поли козацьких жупанів довгі, аж до халяв чобіт, приховують, який же ж саме поясний одяг вдягнуто на козака. Отже звернемось до  зображень, писемних джерел, матеріальних артефактів,  як до вітчизняних, так і іноземних досліджень, щоби мати уяву, який вибір поясного вбрання був перед козаком в означений період.

Як відомо, історія будь-якого виду одягу ґрунтується на тріаді джерел: писемних джерелах, археологічних знахідках та збережених зразках та іконографічних матеріалах.

Гравюра “НА ГЕРБ СИЛЬНОГО ВОЙСЬКА ЙОГО КОРОЛЕВСЬКОІ МИЛОСТІ ЗАПОРОЗЬКОГО” з “Віршів на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного, гетьмана Войська його Королевської милості Запорозького, зложонії през інока Касіана Саковича, ректора школ київських, в братстві, мовленії од його спудейов на погребі того цного рицера в Києві, в неділю проводную, Року Божого тисяча шестьсот двадцять второго”

ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА

Польська дослідниця Ірена Турнау (Ірена Turnau, 1928-2008 рр.) у своєму «Словнику одягу: текстильні вироби, позаткацькі вироби, шкіра, зброя, клейноди та барви, знані у Польщі від середньовіччя до початку XIX століття ” (Наукове видавництво «Semper”, Варшава, 1999 рік) дає таке визначення- – «довгі, широкі штани, широкі брюки східного типу, викроєні з прямокутного шматка тканини, викладалися поверх чобіт з халявами або невисоких черевиків, зустрічаються у військовому одязі XVI-XVII століть… «(стор. 175)

Відомий під інтернет-ніком Dariusz caballeros, польський ілюстратор і дослідник військової історії Даріуш Вєлєц у полеміці з іншим відомим істориком Радославом Сікорою зауважує:

“Шароварами, шальварами (salawary) називали «довгі штани до ступні ноги, великі і обвислі». Слово має перське походження (перський szarawara, szalwar (термін з «Наукових журналів публічної бібліотеки імені Оссоліньських 1828 р.).

Про перські шаровари пише Себастьян Фабіан Кльонович (1545-1602 рр.) у своєму творі «Гаман юдеїв, тобто неправомірно набуті маєтності» (видано 1600 року).

Той же автор, польський ренесансний поет і викладач Замойської академії, у вірші “Flis” іронізує з нуворіша, що нажився з торгівлі зерном у Ґданську:

 

“…Ось ідеш ти в сукмані своїй новій, кармазиновій,

В широкій крайці чудовій, сліпучо білій.

В оздобній чудовій маґерці новій.

Завита чуприна, шаровари білі.

Хто поруч?  Не підходь!

А жоні  даруй пасок ґданський відлитий,

На святковий кшталт мухаяр цеглистий,

Давай табіну, давай ядамашку,

Цнотоливий Сташку”…

“Фліс, то є справи суддів Вісли і інших роками до них припадаючі». (пол. Flis, to jest Spuszczanie statkow Wisla i inszymi rzekami do niej przypadajacymi) — opis handlu wislanego.” Віршований опис торгового кодексу віслаків. Датується 1595 р.

Ще раніше, ще 1565 року, Йоахім Бєльський, видрукувавши книжку свого батька Марціна Бєльського, навів у ній вірш 1565 року, в якому в уста героїні Констанції вкладено такий заклик до лицарства:

“Nuże nowi stateczni rycerze,

Bierzcie na się zbroje i pancerze;

Ubrawszy sie z lukiem, w szarawary

Jedźcie skokiem – porażcie Tatary”

“Нумо, нові статечні лицарі,

Беріться до зброї, вбирайтеся у панцирі,

Одягнувшися з луками, в шаровари,

Стрибайте скоріш, – побийте татарів.”

Ми знаємо, що перси, турки і татари в XVI столітті носили шаровари. Ось опис татарського одягу –“…коротка полотняна сорочка, лише на півстопи нижче від пояса, суконні шаровари смугасті (!) або такі ж з грубого полотна”.

Шаровари, як вид чоловічого поясного одягу, згадуються у творі так званої “плебанської” (плебан – католицький парафіяльний священик) поезії Речі Посполитої “Albertus z Woyny” (видано 1596 р.)

“…Porzucić, bo w statecznych szatach chodzić muszą,

Co przy kośćiele służą: ktemu masz wytarte

Szarawary, co gorsza, szpetnie w tyle zdarte…”

У гардеробі короля Сигізмунда ІІ Августа згадується кілька видів штанів – “портки, шалавари і сподні для ловів, (для полювання), підшиті вовчим хутром”.

Як пише відома дослідниця Марія Ґутковська-Рихлєвська (Республіка Польща): “Штані, перелічені у деяких інших  реєстрах угорського одягу короля Сигізмунда І Августа, називаються [у цей час]  schalawary [слово написане німецькою мовою], “шалаварами”. Вони значаться у платіжних документах Сигізмунда І Августа 1564 року. 

 У рахунках на одяг угорського взірця, придбаний для короля та його почту згадуються також угорські шапки – pilei hussaronici (“гусарські капелюхи”), а також “газуки” та делії.

 

 

Польський поет та панегірист, надворний стольник короля Сигізмунда ІІІ, Анджей Збилтовський (1565-1608), так описує в поемі “ZYWOT SZLACHCICA WE WSI” (Життя шляхтича на селі”, Краків, 1597 р.) одяг деяких представників польської шляхти:

“[…] bo z mężów przykłady

 I powód samych taki ony mają rady.

Bo jedni po turecku, drudzy perskim strojem,

 A drudzy po tatarsku, inszy włoskim krojem,

(Mnie się takie figury nic nie podobają,

 Bo coś w sobie za znaki podejrzane mają),

Inszy kozackim strychem, po moskiewsku drudzy…”

[…] бо приклад беруть з деяких чоловіків

А ті казна-що їм радять.

Оскільки деякі з них – по-турецькому вбрані, інші – як перси,

А інші в татарському ходять, на других одяг італійського крою,

(Мені не подобаються ці фігури,

Тому що щось є в них підозріле,)

Інші вбрані на козацький взірець, хтось по-московському…”

Відомий польський дослідник Яцек Жуковський (один з науковців Інститу етнології та культурної антропології Варшавського університету, дописувач Музею Яна ІІІ Собєського у Вілланові (Варшава, Польща), роблячи огляд типів польсько-угорського одягу, представленого на знаменитій “Рольці Стокгольмській” (сувій із зображенням урочистого шлюбного кортежу короля Сігізмунда ІІІ та Констанції Австрійської 1605 р.), серед зразків одягу т.зв. “народного” (тобто власне польського) згадує у тому числі і шаровари: “…żupany z wysokimi kołnierzami, giermaki, delury, hazuki, kopieniaki, dołomany, katanki, szarawary czy baczmagi…”

Той же автор, змальовуючи побут формацій піхоти іноземного типу у військах Речі Посполитої, вказує на часткове перемішування деталей одягу т.зв. “німецького” типу з “ojczystym”, тобто вітчизняним одягом:

“…kazus z okresu bitwy pod Gniewem, kiedy to polscy hajducy mieli mylić Szwedów z żołnierzami polskimi autoramentu cudzoziemskiego. Także analogiczny epizod spod Sztumskiej Wsi (10 sierpnia 1635 r.) wskazuje na wyobcowanie zwolenników mody obcej wśród walecznych Sarmatów. Szybko okazało się, że ubiór zachodni w polskim klimacie był zbyt lekki, a płytkie trzewiki  piechurzy gubili w błocie. Wróciły więc do piechoty stroje polskie, choć nieco krótsze niż „hajduckie”. Czechczery, rajtuzy, szarawary, kurtki, kiwiory i kołpaki nie były obce przeciętnemu żołnierzowi tych oddziałów, a zatem przeważał zapewne strój o charakterze mieszanym. Świadczą o tym miedzioryty Wilhelma Hondiusa, ukazujące walki o Smoleńsk w latach 1632–1634…”

“…казус з перебігу битви під Ґнєвом (1626 р.), коли польські гайдуки плутали шведів з польськими формаціями іноземного типу. Аналогічний епізод відбувся під час битви під Штумдорфом (пол. Штумська Вєсь) 1635 р., коли прихильники іноземної моди ізолювалися від мужніх “сарматів”. Швидко з’ясувалося, що західні строї у польському кліматі були занадто легкими, а неглибокі черевики піхота губила у болоті. До піхоти повернулися польські строї, хоч і коротші за “гайдуцькі”. Чакчири (вузькі турецькі або угорські штані), рейтузи, шаровари, куртки, ківери (головні убори) і ковпаки (шапки) не були чужими у строях вояків тих формацій (західноєвропейського типу), а потім їх одяг був змішаним. Про це свідчать мідьорити Віллема Гондіуса, що показують бої за Смоленськ 1632-1634 рр…”

Віллем Гондіус. Козацький табір під Смоленськом, 1633 рік.

Як бачимо, шаровари міцно трималися серед переліку різноманітного одягу у Речі Посполитій, хоча й немає підстав вважати його сильно розповсюдженим. Так само не йдеться в жодному разі про конструкцію цього предмету одягу.  Навіть опонент Вєльця Радослав Сікора відносить розповсюдження широких видів поясного одягу, зокрема, шароварів, на період після Віденської перемоги 1683 р. і зацікавленням до всього турецького та східнього.

Польський дослідник Л. Голембійовський поділяє крій штанів на декілька видів – «польські широкі, німецькі короткі, угорські довгі вузькі, козацькі й турецькі довгі й обвислі, що напускалися на халяви чобіт» [13, 184], а Самуель Богуслав Лінде в своєму словнику “Słownik języka polskiego” (Варшава, 1807-1814) зазначає “з ферезії наказав собі робити портки” [17, 929].

Про поясний одяг в енциклоредії Зигмунта Ґлоґера читаємо: … „krój polski buchasty, węgierski długi opięty, kozacki, turecki długo obwisły”. «Крій польський «бухастий» “буфастий” (широкий, буф, пишний, від буф або бу́фа (фр. bouffé — «надутий»), угорський довгий обтислий, козацький, турецький – довгий обвислий».

Протест групи шляхти на чолі з надвірним підскарбієм Яном Шумовським до Сейму Речі Посполитої, датований 28 січня 1672 р., з вимогою до обраного королем Речі Посполитої Міхала Корибута Вишневецького (1640-1673) прийти на коронацію у польському строї, містить, серед іншого вимогу, бути у “swojskich szerokich szarawarach”. Протест стосувався пристрасті Міхала Корибуто до західноєвропейської, у першу чергу, французської моди.

У пам’ятках білоруської мови слово у формі «шаловары» фіксується з другої половини XVІ ст.

У роботі “Улащик Н. Н. Одежда белорусов XVI-XVIII вв. // Древняя одежда народов Восточной Европы. М., 1986. С. 133-145″ згадується:

“У берестейського жителя в середині XVI ст. (1577 р.) згадуються шапка «нурбарка», “росомаший шлик, підбитий білками”, «шаловари чеського сукна» і ще різні речі (АВК, т. 17, с. 543, 583, 599).

Надзвичайно промовистим є актовий матеріал з теренів Великого Князівства Литовського, Руського та Жемайтійського, оскільки довгий час українські землі взодили до його складу.

У дослідженні білоруських науковців В.М. Белявіної та Л.В. Ракової «Мужчынскі касцюм на Беларусі» вказано наступне:

“Поясний чоловічий одяг в пам’ятках давньобілоруської писемності представлений ​​назвами «ногавиці», «порти», «штани», «гачі», «шаловари», «сподні», «хусти», «убраний», «убіори», «штани».
Назва штанів «ногавиці» ( «нагавіци») має давньоруське походження i зустрічається в актових матеріалах XV-XVI ст. ( «Од ногавиці … по три гроші») (1407).
Треба відзначити, що актові матеріали містять описи поясного одягу переважно представників найбільш заможних груп населення: магнатерії, шляхти, багатих городян, i рідше, селян. Тому майже всі зазначені типи штанів шилися з дорогих, зазвичай привозних тканин ( «нагавіц’ … одні лунски, а інші замшовие») (1556-1557 рр.)

Назви «штани» ( «порти») досить часто зустрічаються в актових матеріалах XVI-XVII ст. для позначення верхніх i нижніх штанів («порти бели влоскіе») (1556-1557 рр.), «пан’ радник сторговал’ сукна на ліберию і порт’кі» (1 697), «Пан’ бурмістр’ … узял’ сукна на штани».

Назви штанів «гачі» ( «кгачі», «кгаті»), «сподне» ( «сподні»), «штани» зустрічаються в невеликій кількоcтi актових матеріалів XVI-XVII ст. ( «Кошуля три, кгати одни» (1598), «сукна чирвоного на кунтуш’ і на жупан’ и на сподни мистру» (1682), «штони сермяжное двои») (1579).

Термін «кгачі», «кгати» в XVI в. застосовувався найчастіше у  до нижніх чоловічих штанів (білизни) i штанів з домотканого полотна. Так, в oпиcі одягу князя Гурського, який квартирував у Мінську 1582 р. називаються верхні суконні штани «убраний червоного кармазиновое, … убраний каразей бели», а також підштанки: «кгачей полотна ткацького (домотканого. – Авт.) четьвери». Нижні чоловічі натільні штані i білизна в цілому в джерелом XVI в. описувалися  ще терміном «хустя», «хусти бели».

У другій половині XVI – XVII ст. найбільш поширеною назвою штанів була лексема «убранє» i полонізм «убіори» («на сорочку і на убранье дали золот’ один’» (1690), «за шице кунтушов двух і жупанов двух і убіор двоіх, за все дали золот’ один’» ( 1690 г.), «за шице кунтушов двух і жупанов’ двух і убіор’ двоіх, за все дали золот’ сім» (1697 г.).

У військових сутичках з татарами шляхта серед військових трофеїв добувала багато цінного одягу, в тому числі і штані-шаровари (від турецького «шелвар») з дорогоцінних східних тканин. За їх зразком місцеві кравці шили такі ж із сукна. Назва такого типу штанів в збірку, які трималися на очкурі, зустрічається в документах середини XVI ст. ( «Шаловари ческаго сукна» (1557), «шаловари зеленого простого сукна» (1556-1557 рр.).”

Як свідчить дослідження кандидата філологічних наук Н. О. Яценко “Формування назв військового одягу в українській мові” (монографія. – К., Інститут української мови: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. – 179 с.):

«Досить поширене в XVІ – XVІІІ ст. слово шарова́ри запозичене з тюркських мов через іранське посередництво (пор.: іран. *šarаvārа ‘штани’).

Слово «убранє» належить до загальних назв одягу, у тому числі поясного без характеристик його крою. У деяких джерелах є вказування на його колір, інколи – на тканину, з яких їх пошито і ніколи – про їх крій.

Н.О. Яценко пише: «Лексема убиръ вживалася не тільки на позначення будь-якого дорогого парадного одягу, а й виступала в спеціалізованому значенні “обладунок воїна”: “…А бы(л) оубирь на то(м) голїафѣ из мѣди и жєлѣза; А ωни почали лю(д) слоужєбный въ вбирh и ωроужіє гото- вати [336: 71].” Крім того, лексема убиръ вживалася на позначення будь-якого одягу, зокрема й видової назви чоловічого поясного одягу: “Мусили бристи, порозберавшись зъ споднѣхъ убіоровъ…”

“…Убрання, постолы порвалысь; …и обранне зъ черкаского чимли шамаханского сукна. Лексема убирь в значенні уборъ, убранство, одежда, наряд є в “Матеріалах до Словника писемної та книжної української мови ХV – XVІІІ ст.” Є. Тимченка [317 ІІ: 410 – 411]. У Словнику П. Білецького-Носенка слово убрання засвідчується як видова назва сукняних шаровар [30: 362], а у Словнику Є.І.Шевченка “Українська народна тканина” убранє – це штани з тонкого сукна…”

У низці історичних праць відомого дослідника козацького одягу та таканин кандидата історичних наук Євгена Славутича встановлено наступне: “Поясним одягом козаків були штані, які джерела XVI-XVII ст. найчастіше називають “убранє” без уточнень крою.

Характеристики цього виду одягу, яку правило, торкаються його кольору або матеріалу виготовлення. За визначенням польської дослідниці Ірени Турнау, убранє становило різновид верхнього одягу XVI cт., накриття нижньої частини тіла чоловіка, тобто штани [21, 168].

Убранє згадується у тестаменті Костянтина Спраського 1599 р., в якому він заповідав свої речі синам Іванові та Стефанові, серед них: “…убранє нове фалюндишове зі срібними ґудзиками, а інше – каразієве блакитне”… [1, ф. 26, оп. 1, спр. 13, арк. 825]. У скарзі Оникія Мутикальського на дружину Ганну Єленську 1602 р., яка, проживши з ним 32 роки у мирі та злагоді та маючи 11 спільних дітей, таємно втекла з дому й забрала частину його майна, зокрема убранє фалендишове бурнатне, коштувало три польських золотих [2, 492 – 493]. Актова документація містить чимало згадок про убранє, це свідчить про те, що його часто використовували у повсякденному житті.

Натомість В. Лозінський у своїй праці «Życie polskie w dawnych wiekach» зазначає, що убранє (штани) не відігравали важливої ролі в польському, та ширше, річпосполитському, костюмі XVI – XVII cт., оскільки їх не було видно з-під верхнього довгого одягу.”

В одному з досліджень читаємо таке: “В документах останньої чверті XVI – першої половини XVII ст. (тестаментах, та судових справах в Україні) в якості поясного одягу згадуються штани під терміном “убранє” та “порътъки”, “порътъки зєлєныє надходжалыє”. Згідно з текстами, “убранє” виготовляли переважно з вовняної тканини різних ґатунків та кольорів, також зустрічаються і полотняні – “убраня полотняны, тъканыхъ трои”. Серед судових справ та тестаментів, ми зустрічаємо велику кількість різних варіантів, наведемо лише декілька з них: “убранье бєлоє каразєивоє, убраньє блакитноє люнськоє”, “убранє фалюндышовоє з кгузами срєбрєными (в даному випадку напевно йдеться про застібку внизу, на задній частині вузьких штанів угорського типу як на багатьох зображеннях) каразеєвоє блакитноє, “убраньє чирвоноє фалюндышовоє”, “убранъє бурънатноє фалюнъдишовоє”, “убранъє фалюнъдишу зєлєного”, “синє убранє швибедин (вовняна тканина)”, “убєры фаленъдышу чырвоного”, “убранє серьмяжноє, порткі лунскіе синіі, порткі синиі каразіевие”.

Впевнено сказати, що саме малось на увазі під терміном “порътъки” важко. Так само який крій ховається за терміном “убранє” – достеменно невідомо.”

В жодному випадку не зустрічається згадок не премет крою цих предметів одягу.

Євген Славутич у своїй дисертаційній роботі “Славутич Є.В. Військовий костюм в Гетьманщині: історико-уніформологічне дослідження : Дис. … канд. іст. наук № 07.00.06 ” та пізніших публікаціях, спираючись на джерела, твердить: “Один з різновидів штанів був перейнятий від південно-східних сусідів разом із кроєм сорочки і звичай вбирати поділ сорочки у широкі очкурні штани – шаровари.

Цей тип штанів перського походження поширився в різних варіантах у всіх тюркських та іраномовних народів. Козацькі шаровари, або «убранє», належали до різновиду, що побутував у татар і народів Північного Кавказу. Холоші були помірно широкі, завужені донизу, аби їх можна було заправити у чоботи; з’єднувалися під тупим кутом завдяки широкій клиновидній вставці, утворюючи величезний крок. Затягували шаровари в поясі очкуром зі шнура або тасьми, протягнутим крізь очкурню (гашник), і зав’язували попереду на рівні розпірки. Завдяки зазначеним конструктивним особливостям такі штани були зручними як кінному, так і пішому. Козацький загал носив шаровари із товстого сукна чи каразії, рідше – пошиті з бавовняної тканини і вистьобані на бавовні.”

В іншому своєму дослідженні, “Славутич Є.В. Військовий костюм в Українській козацькій державі: Уніформологічний словник / Інститут історії України НАН України. –К., 2012.” Євген Славутич пише:

“ШАРАВАРИ, ШАРОВАРИ мн. (запозич. через тюркське посередництво і безпосередньо з іран. *šaravāra- (< *ščaravāra-) «штани» [19 VI: 385; 11: 39–40; 82: 96; 69 IV: 410; 15: 418]); починає документуватися українськими пам’ятками у першій половині XVII ст. на позначення широких козацьких штанів особливого крою) – широкі довгі штани перського походження. У війську Гетьманщини побутував відносно вузький різновид шароварів кавказько-татарського типу (на відміну від дуже широких турецьких шароварів, що побутували у запорожців). Холоші були помірно широкі, завужені донизу, аби їх можна було заправити у чоботи; з’єднувалися під тупим кутом завдяки широкій клиновидній вставці, утворюючи величезний крок. Затягували шаровари в поясі очкуром зі шнура або тасьми, протягнутим крізь очкурню (гашник), і зав’язували попереду на рівні розпірки. Завдяки зазначеним конструктивним особли- востям та способу носіння такі штани були зручними як кінному, так і пішому. По боках у розпірки швів ушивали полот- няні прямокутні кишені або ж замість прорізних бокових
кишень, за давнім звичаєм, усередині шароварів за гашником пришивали спеціальну кишеню-мішечок, де зберігали гроші та інші цінності.”

Про східні впливи на козацький одяг маємо чимало відомостей. Вплив степовиків був відчутний у козацтві ще від моменту його становлення. Славнозвісний канівський й черкаський староста 1514–1535 рр. Остафій Дашкович, якому приписують провідну роль в організації козацтва як професійної військової спільноти, теж походив із тюркського кореня й органічно вписувався у вояцькі закони Степу.

Гравюра Абрагама де Брейна (нід. Abraham de Bruyn; близько 1539-1587) – голландського гравера на міді “Татарський вершник”.

Один із сучасників зображує його так: “Його особа, весь його вигляд тіла і одяг – все було чисто татарське. Він знав їх мову і, часто буваючи в розвідці, залишався невпізнаним в їх таборі. Його вважали татарином, і завдяки цьому, дізнавшись про їх задуми, він розбивав їх, а послів татарських, відправлених до нього, виставляв на страшну ганьбу, саджаючи їх на палю в степах у тих місцях, де проходили татари».

Ще один представник козацтва, один з організаторів реєстровців, полонізований шляхтич Ян Оришовський (1535-1608 р.) так само дав привід змальовувати його як людину, яка що поведінкою, що одягом, демонструвала “східний” стиль. 1587 р. для виборів нового короля зібрався конвокаційний сейм. Прибувши на нього як представник низового козацтва, Оришовський просив винагороди козакам і собі за службу на татарському прикордонні. З цього приводу сейм прийняв рішення видавати козакам плату і залишити старшим Оришовського. Депутатів здивували вигляд і поведінка козацького ватажка. Адже він був одягнутий «по-грецькому», тобто, вбранням різко відрізнявся від шляхетьського загалу, а під час засідання прямо посеред зали сів на підлогу, склавши ноги «по-турецькому». Ясно, що сісти так у вузьких рейтузах за угорською модою було би вкрай ризиковано.

Герб Яна Оришовського “Правдзіц”

Не зайвим у такому випадку буде згадати те, що відомо про одяг татар у писемних джерелах.

З одного боку, принаймні частину кримських або ногайських татар описують як “лиху (тобто вбогу) орду”, серед якої «панцирі, щити чи навіть шаблі були розкішшю. Більшість використовувала списи. Не всі мали також колчани зі стрілами. Найбідніші вирушали на війну з т. зв. «маслаками» (надягненими на киї кінськими щелепами). Одяг подібної збиранини був відповідний: «Одягнені в сукмани біляві, шапки як купи нашого збіжжя на полі…».

Гравюра Абрагама де Брейна (нід. Abraham de Bruyn; близько 1539-1587) – голландського гравера на міді “Озброєний татарин”.

З іншого боку, автор цікавого щоденника Станіслав Освєнцим, що вів його з 1643 по 1651 рр., згадує у розповіді про сутичку між татарською та польською кіннотою на початку битви під Берестечком 1651 р. про незвичну барвистість одягу противника “…важко було розрізнити поляків від татар, які в той день виїхали в ошатному вбранні; наші не могли майже збагнути, кому наносити удари, бо татарські бунчуки і польські прапори розвивалася поруч; тільки турків (яких серед них було до 5,000) можна було відрізнити по тюрбанах.”

Татарин. початок XVIII ст.

Цікаво, що зовнішня подібність між деякими вояками Османської імперії й татарами з одного боку, та військами Речі Посполитої з іншого боку, підкреслюється деякими фактами періоду Віденської облоги 1683 р.

Щоб відрізнятися від турків, у яких одяг був схожий на військові строї поляків та українців, Ян ІІІ Собеський наказав усім своїм воякам підв’язатися солом’яними жмутами.

Посольство Кримського ханату до Данії, 1655  р. Нідерландський художник Карел ван Мандер. 

Описові твори, які змальовують зовнішній вигляд найближчих південно-східних сусідів козаків, кримських та ногийських татар, поясному одягу приділяють мало уваги. Періодично згадуються широкі штані, або короткі штані для верхової їзди.

Кримський сокольничий короля Яна II Казимира з його сім’єю, 1664 р.

В османських книгах XVII cт. з типами жителів Османської Імперії татар зображують з штанами, які збираються в складки або з широкими шароварами, не заправленми до взуття. Описуючи населення ханської столиці Бахчісарая, мандрівник Евлія Челебі (1611-1679/1682) пише: “Весь народ носить суконні каптани і суконні штани. Але капу-кулу, от-аги, аталики, мурзи і султани носять соболині шуби і шапки. Є також такі, що носять намотані білі чалми. Взуваються в плетені черевики або туфлі, все їздять верхи.”

Не треба забувати і того факту, що козацтво не тільки боронило українські землі від набігів татар, але й взаємодіяло з ними у якості союзників, беручи участь у численних міжусобних конфліктах у Кримському ханаті кінця XVI-першої чверти XVII ст.

Вважається, що Г. – Л. де Боплан детально описав зовнішній вигляд козаків, яких він бачив на власні очі. Так, Боплана цитують у такий спосіб: “…описуючи загін запорожців у морському поході, зазначав, що вони одягнені “в сорочку і шаровари, мають ще одні змінні, благеньку сукню (robbe) і шапку”. В реальності ж, текст Боплана, написаний старофранцузською мовою з розлогими включеннями латини, більш спрощений і не містить деталей, які йому приписують. В оригіналі цитований уривок звучить так: “…sont vestus d’vne chemise & d’vn caleçó, & en ont vn à rechange auec vne meschante robbe, vn bonnet…” Переклад може звучати по-різному. Наприклад: “…одягнені в сорочкі & у штани, на переміну у благу (погану, дешеву) шату (слово robbe у словнику старофранцузської мови значить просто “одяг”, та навіть “мантія, плащ), у шапку”.

Ясно, що жодних характеристик цих предметів в Боплана немає й близько. Деякі досліднкики вважають слово caleçó однозначним свідченням, що то є “кальсони”, тобто натільна, і, можливо, вузька за кроєм, білизна чи, принаймні, вузькі штані. На доказ наводяться французська книга кінця XVII ст., а також іспанський (араґонський, виданий у м. Сараґоса) трактат з викрійками одягу, датований 1720 роком. Важко сказати, в якій мірі це проливає світло на таємницю козацьких штанів з-під пера Боплана.

Кальсони (фр. caleçon, від італ. саlzоni — «штани»), розм. підштаники, підштанки, заст. ґала́нки — нижні довгі штани, частіше чоловічі. За часів Середньовіччя в Італії терміном саlzоni позначалися роз’ємні панчохи-штани, іноді виконані з двох контрастних за кольором тканин. В XVI ст. так називалися всі види штанів, що мали довжину до колін.

В XVI столітті в Італії жінки для поїздки верхи надягали кальсони з вишитої тканини під сукню. Катерина Медічі ввела цю моду у Франції. Протягом XVII—XVIII століть кальсони залишалися приналежністю гардеробу літніх жінок, молоді надягали їх тільки для поїздки верхи.

Академічний словник французської мови (видання французського інстиуту, Париж, 1835 р., друкарня та бібліотека братів Дідо) дає таке визначення caleçon-ів: “CALEÇON. s.m.Vêtement qu’on met sous le pantalon ou la culotte, et qui couvre depuis la ceinture jusqu’aux genoux. Caleçon de toile, de laine, etc. Se mettre en caleçon. Être en caleçon. Porter des caleçons. Caleçon de nageur.”

Тобто: “Кальсони. Їх одягають під штани або кюлоти (короткі штані), облягаючи стегна від поясу до колін. Підштаники (труси) з полотна, вовни та ін. Приклади: бути у нижній білизні. Носити кальсони. Сподні пловця”. Не дарма, до речі, Боплан у цьому епізоді змальовував козаків під час підготовки до морського походу. Отже, мова може йти про спідню білизну, так би мовити, “плавки” пловців.

Розглядаючи відомості про тканини, що побутували у XVII ст., знаходимо відомості й про “каліко”. Calico, каліко – тканина, міткаль, ситець, бязь, (kælɪkoʊ le calicot, caliço). Європейцям, у першу чергу, британцям, а згодом і французам, відома з 1505 р. Це тканий текстиль, виготовлений із нефарбованої і недообробленої бавовни. Наприклад, він може містити нерозділені частини лушпиння в структурі тканини. Каліко набагато менш тонка, ніж муслін, але менш груба і товста, ніж полотно або денім, але все ж вона дуже дешева через простоту обробки. Назва такої тканина походить від міста Калікут на південному заході Індії. Нині це місто Кожикоде, раніше відоме як Калікут, — місто на Малабарському узбережжі в індійському штаті Керала.

Тканини виробляли ткачі, звані cāliyans. Сиру тканину фарбували, а з XVIII ст. набивали набивні малюнки, надруковані в яскравих тонах. Набивні ситці стали популярними в Європі. Британці почали її возити до Європи з 1615 року.

Як ми вже згадували, твір видатного французського інженера густо пересипаний латиною. Враховуючи це, цікавим є і такий погляд на caleçó: “Кальцеї, калкеї (лат. calceī), однина — «кальцей», «калкей» (calceus) — вид взуття, поширений у Стародавньому Римі. Являли собою шкіряні чоботи висотою до щиколоток, відрізнювалися від каліг закритим миском. Слово calceus походить від лат. calx, род. відм. calcis («п’ята»). Право на носіння кальцеїв мали лише римські громадяни, чужоземцям і рабам їх носити заборонялося. Аристократи носили червоні кальцеї з срібляними пряжками та чорними ременями — кальцеї муллеї, прості громадяни — чорні без прикрас. Імператор мав кальцеї пурпурового (імператорського) кольору. Припускають, що у результаті змішання слів caligae («каліги») та calcei («кальцеї») у середньогрецькій мові з’явилося слово καλίκια «рід шкіряного взуття». Це запозичення перейшло і до середньовічної латини.

Давньоримські кальцеї

По всій середньовічній Європі такі чоботи були звичайним взуттям мандрівників та прочан. Звичайно, важко нині сказати, що точно мав на увазі Боплан у своєму описі, тим не менше версія про опис не штанів, а взуття так само має право на існування. І вже поготів, категоричні твердження про те, що мова в Ґійома Левассера де Боплана йде про “кальсони” в сенсі вузької натільної білизни не мають під собою ґрунтовних доказів.

Про конкретний крій козацьких штанів є радикально протилежні точки зору: від широких як море шароварів, описаних Дмитром Яворницьким до вузьких угорських штанів, носіння яких козаками обстоюється низкою сучасних самодіяльних дослідників і професійних науковців. Нічого не стверджуючи, повертаємося до питання про можливість чи неможливість носіння козаками зразків поясного одягу східного походження.

Кравецькі книги Речі Посполитої кінця XVI-XVII ст. нараховують як мінімум 10 різновидів чоловічого поясного одягу, а не один єдино можливий, як дехто вважає. Проте реально збережених зразків надзвичайно мало.

АРХЕОЛОГІЧНІ ЗНАХІДКИ ТА СПРОБИ ЇХ РЕКОНСТРУКЦІЇ.

Як пише Ірина Погоржельська (м. Київ), науковий співробітник ДП “Охоронна археологічна служба України” у своєму дослідженні “Погоржельська І.В. Дослідження та реконструкція штанів із знахідок археологічного текстилю в м. Дубно // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. — К., 2015.” :

“…Одним з практичних методів дослідження предметів матеріальної культури є історична реконструкція, тобто відтворення предметів відомих за описами або частково збережених з історичною відповідністю матеріалів та технологій виготовлення; а також репродукція – ідентичність основних параметрів з незначним відхиленням, або копія артефакту – детальне відтворення конкретного історичного предмету з збереженням технологій та матеріалів.”

Знахідки у Дубно, пошук їх іконографічної основи  та реконструкція, здійснені Іриною Погоржельською. 

З публікації Ірини Погоржельської:  “Реконструкція базуються на ряді джерел – письмових, образотворчих, а також, безсумнівно, археологічних. Тому дослідження поховальних крипт у місті Дубно Рівенської області в колишньому костелі бернардинів стало основним підгрунтям для аналізу та реконструкції одягу, а також кравецьких технологій того часу.”

Дослідження таких штанів опубліковані науковцем В.Д. Гупало (2002 р.)

Крій штанів з Дубно, відтворений Іриною Погоржельською.

А Ірина Погоржельська (м. Київ), науковий співробітник ДП “Охоронна археологічна служба України”, протягом 2009-2015 р. здійснила дослідження та провела реконструкція штанів зі знахідок археологічного текстилю в м. Дубно.

З публікації “Погоржельська І.В. Дослідження та реконструкція штанів із знахідок археологічного текстилю в м. Дубно // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. — К., 2015. — вип. 24. — стор . 164—169.:

“Отже, штані, знайдені в Дубно є яскравим саме матеріальним підтвердженням численних описів цього предмету чоловічого гардеробу.

Дубенські штани мають клапан спереду, на кшталт західноевропейських, але вони довгі, вужчі й тільки розширені в кроковому шві клинами, мають отвори як на кишені, декоровані шовковою тасьмою і пошиті з шовкового візерунчастого дамасту золотистого кольору.”

Іншого крою, вузькі штани знайдено  в Угорщині, у похованні  церковної крипти в Шарошпатак (Sárospatak). Шарошпатак – місто на північному сході Угорщини, у якому збегігся замок, який довгий час був резиденцією роду Ракоці. При дослідженні крипти у церкві замку дослідницею Марією Ембер протягом досліджень 1964-1967 р. було знайдено майже повністю збережені штані, датовані кінцем XVI ст. Згодом угорська дослідниця Ева Ґотто навела ці дослідження і спроби реконструкції цього виду поясного одягу у своїй дисертаційній роботі 2014 р.

Угорські штані з м. Шарошпатак.

Подібний зразок штанів знайдено було в Україні. 2004 р. археологічна експедиція під керівництвом В. Д. Гупало провела дослідження крипт колишнього костелу бернардинів в м. Дубно і серед іншого, було віднайдено майже повністю збережений зразок поясного одягу угорського типу.

Вже згадувана вище Ірина Погоржельська 2015 р. здійснила дослідження та реконструкцію таких штанів. За відгуком автора реконструкції Ірини Погоржельської“…після примірки на модель штани мали специфічний вигляд: тісно обпинали литки, як і на зображеннях з епохи, натомість в верхній задній частині були досить просторими, особливо ззаду.” Автор підкреслює, що такий тип поясного одягу вживали переважно вершники, тому 2016 р. реконструйований вид одягу протестовано Станіславом Погоржельским верхи на київському іподромі.

При тестуванні Іриною Погоржельською було зауважено, що крій штанів, які прийнято називати “вузькими та облягаючими”, насправді виявився іншим – “…Окремі елементи крою штанів, а саме специфічна надмірна ширина у районі тазу, дозволяють високо підіймати та виконувати широкі рухи ногою.”

Цінним є те, що одночасно, в одному і тому ж місці, у сусідніх криптах було віднайдено як цей зразок поясного одягу, так і інший, описаний вище. Він ширший, більше подібний до східних зразків, і такий, який описували як деталь “сарматського”, тобто питомо річпосполитського, комплексу одягу.

Угорська пара. XVII ст. В кавалера неширокі штані, але які мають напуск на верх чоботів

Низкою науковців, у тому чилі неодноразов згадуваною дослідницею та реставраторкою Іриною Поґоржельською введено у науковий обіг та описано кілька різновидів поясного одягу XVII cт., знайдених на теренах України.

Впевнено можна казати, що це три пари штанів, що належать до 2 видів крою: 
– штані угорського типу з металевими застібками на литках; 
– «дубенський тип» помірно широких штанів з стабільним допасованим поясом. Свою назву отримали місця знаходження – м. Дубно. 

Проте письмові першоджерела фіксують та подають подеколи чіткий опис, характеристики, а навіть крій і інших видів цього предмету чоловічого гардеробу.Отже, на сьогодняшній день з вже відсегрегованих згадувань в першоджерелах маємо перелік різновидів поясного одягу XVI-XVII ст.:
– холошні (вовняні); 
– чехчери (чахчіри, чакчіри), в більшості шовкові);
– гачі ( полотняні всі що містять опис з виборки 1593 р. – 1648 р., зафіксовано опис 20 екземплярів); 
– надраги (вовняні),  про них є єдина згадка, але важлива в сенсі персони якій належали; 
– ногавиці (рідко згадувані, всі шкіряні); 
– портки ( з 1538 по 1724 рр. в більшості сукняні,  але є й шовкові та полотняні, вибірка складає  39 екземплярів); 
– убраня, убранє ( з 1549 – 1771 рр. вовняні та шовкові,  а часом і шкіряні, виборка сягає 823 предметів); 
– шаравари, шаровари ( в більшості вовняні, але є одна згадка про шовкові, вибірка нараховує 13 предметів від 1553 р. до 1768 р.). 

В кожному  разі, вже чітко зрозуміло, які саме види поясного одягу мали застібки, підкладки і з яких тканин виготовлялися; кількість матеріалу на них, для чого і коли використовувались, крій і зміни крою в часі. Це  надзвичайно важливо для датування археологічних знахідок.

Всі вибрані записи належить до описів майна конкретних осіб та мають супроводжуючі записи про інший одяг та прив’язку до пов’язаної з ними ситуації.

Годі й казати, що жодного зразка, який би тісно пов’язувався саме з козацьким одягом не існує. Автоматичне залучення вищезгаданих зразків та їх реконструкцій різними авторами до достеменно відомого комплексу козацького вбрання є як мінімум некоректним.

ІКОНОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА

Почнімо з того, що реальних зображень саме козаків, а не строкатих військових формацій Речі Посполитої, інших категорій населення, включно з українськими землями, зберіглося вкрай мало. Спроба трактувати церковний живопис та графіку у якості достеменних посібників з козацького одягу абсурдні з точки зору костюмології як спеціальної історичної дисціпліни через присутність у церковному мистецтві низки канонів, що не ставлять його на один щабель із реалістичним мистецтвом.

Іконографічні джерела козацького вбрання XVI-XVII ст. століть взагалі і доби «Хмельниччини» зокрема в більшості мають цікаву особливість – на великій кількості зображень поли козацьких жупанів довгі аж до халяв чобіт, приховуючи які ж саме шаровари вдягнуто на козака. Отже звернемось до решти зображень, писемних джерел, матеріальних артефактів і як вітчизняних так і іноземних досліджень щоб мати уяву який вибір вбрання був перед козаком в означений період. Не слід забувати про те, що зображень саме козаків, а не вояків Речі Посполитої в цілому, зберіглося вкрай мало.

Образотворчі джерела ще менше висвітлюють такий елемент костюму, як штані, оскільки їх практично не видно на зображеннях, тільки приблизний силует і колір.

Портрети та парсуни, що зображують еліту суспільства Речі Посполитої, представників магнатерії та шляхти, трохи більше проливають світло на цю деталь костюму, проте більшість портретів козацької старшини, на які посилаються при вивченні даної проблематики, відносятся до самого кінця XVII – XVIII ст.

Частковий крій вузьких штанів, вдягнених під жупан, можна побачити на гравюрі “Напад на короля Сигізмунда ІІІ в 1620 р. в Сеймі”, на інших портретах “сарматського” типу.

Гравюра “Замах на Сигізмунда ІІІ 1620 р.” 1699 р.

Вважливим джерелом для вивчення козацького одягу вважається рельєф «Тріумф Яна-Казиміра під Берестечком» з паризької церкви Сен-Жермен де Пре, де, власне і поховано польського короля.

Щоправда, щодо реалістичності зображення, зокрема козаків та їх поясного одягу на рельєфі, є певні застереження.

Творці статуї короля та барельєфа скульптори С’єр де Марсі та Жан Тібо працювали на замовлення найближчих родичів Яна-Казимира — Анни Ґонзаґа та герцога Енґієнського.

Рельєф “Тріумф Яна-Казимира під Берестечком”, церква Сен-Жермен де Пре, Париж

Фрагменти рельєфу “Тріумф Яна-Казимира під Берестечком”, церква Сен-Жермен де Пре, Париж

Король Ян-Казимир помер 1672 року. Барельєф створено протягом 1672-1675 рр. Отже, навіть, якщо дійсно хтось консультував скульпторів стосовно зовнішнього вигляду персонажів битви, що відбулася у червні-липні 1651 року, говорити про точність деталей не доводиться. Можливо, якісь консультації або замальовки їм надавали, але аналіз рельєфу дає підставу сумніватися у тому, наскільки вірно скульптори уявляли собі зовніщній вигляд учасників битви.

Козацькі лави на рельєфі мають одностайний вигляд у жупанах і шапках з круглим верхом та у високих чоботах, тому штанів козацької піхоти не видно.

Єдина постать козака, поверженого з коня, відкриває його ноги. Він у чоботах, але або геть без штанів, або у настільки тонких рейтузах, що видно всі м‘язи на стегні.

Це цілком збігається з аналізом мистецтвознавців про відповідність рельєфа з Сен-Жермен де Пре до зразків скульптури класицизму, що тяжів до античних та ренесансних зразків і не покликаний був реалістично відтворювати дійсність, віддаючи перевагу героїзованому пафосу.

Деякі дослідники вважають, що автори барельфу на саркофазі Яна Казимира запозичили композицію з барельєфу на саркофагу французького короля Франциска І, де зображено битву під Мариньяно (1515 р.) та трактують зображення як канонічне для подібного виду увічнення діянь монарха, що всіляко підкреслює подвиги й славу останнього, не надто переймаючись реалістичністю.

Рельєф “Битва при Мариньяно”

Наступним важливим джерелом вважається малюнок з титульного аркуша праці Йоахима Пасторія «Війна скіфсько-козацька або Про змову татарів, козаків і простолюду руського проти Польського королівства (…)» 1652 р., де зображено козаків-реєстровців та покозачених селян. Зобразив українських козаків, захоплених у полон поляками під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1657 рр. відомий голандський гравер Віллем Гондіус, мова про інші твори якого піде нижче.

Нас цікавить ліва сторона малюнка. Ми бачимо підтвердження тези про використання верхнього демісезонного одягу з великим коміром “відлогою” реєстровцями як верхнього більш просторого одягу, бо ясно бачимо, що поли верхнього одягу розходяться і нам видно нижній, спідній, жупан. Короткі чоботи дають змогу розгледіти неширокі, проте й не геть обтислі штані козака. Крайній зліва, напівприкритий переднім козаком, якраз одягнений в більш тонкий спідній жупан, з підвернутими полами і помірними в ширині штанами, проте так само не геть обтислими рейтузами.

Срібна плакетка із зображенням полонених козаків.

Скоріше за все, малюнок Гондіуса послужив джерелом для натхнення і для іншого артефакту, що відтворює образи полонених під Берестечком козаків – це срібна плакетка (пол. Srebna antepedia), що зображує поклоніння Діві Марії після битви під Берестечком у 1651 році, що збегігається у кафедральному костьолі м. Хелм (Польща). Датується джерело другою половиною XVII ст., бо є даром від єпископа Руської унійної церкви Якова (Якуба) Суші хелмській кафедрі. Помер Суша 1687 р., отже срібну плакетку було виконано у 1670-1680 рр.

Як і на титульному аркуші твору Йоахима Пасторія, бачимо зв’язаних козаків з непокритими головами та двох у шапках з хутряною, розділеною V-подібним розрізом околицею. Козаки у довгих одежах з горизонтальними оздобами на грудях і чоботах. Їх верхній одяг настільки довгий, що поясного одягу не видно.

Наступним іконографічним матеріалом середини XVIІ ст., що може хоч трохи пролити світло на питання поясного одягу козаків, є твори образотворчого мистецтва та книжкові ілюстрації, на яких зображено представників козацького війська. Зокрема, це рисунки, виконані голландським майстром Абрагамом ван Вестерфельдом (1620/21-1692) – придворним художником Великого литовського гетьмана Януша Радзівілла, який супроводжував гетьмана у походах.

Аналіз малюнків А. ван Вестерфельда впевнено показує, що голандський майстер зображував козаків у жупанах вище або нижче коліна, у чоботах та неширококих штанах, які складно ідентифікувати ані як широкі шаровари, ані як вузькі обтислі штані угорського крою.

Відомий малюнок А. ван Вестерфельда, що зображує прийом Янушем Радзивіллом козацьких послів на перемовинах 15 червня 1651 року – “старшого сотника Чергігівського полку”, наказного гетьмана Степана Пободайла, сотників Київського реєстрового полку Опанаса Предримирського та Кланевського, іншої старшини, то зовнішній вигляд покозаченої шляхти не дає уявлення про одяг, у тому числі, поясний, рядового реєстрового козацтва. Козацька старшина, значний відсоток серед якої складали представники шляхти, одягалися у відповідності до шляхетської моди Речі Посполитої.

Ціннішими тут є аркуші з серії робіт А. ван Вестерфельда, що зображують рядове козацтво, такі, як “Здача Бобруйська 21 лютого 1649 р. князю Янушу Радзівілу”.

Окремо слід застерегти від надмірного трактуванням робіт А. Ван Вестерфельда, Гондіуса та інших як стовідсотково реалістичних.

Адже відомий польський дослідник творчості Абрагама ван Вестерфельда Зиґмунт Батовський у своєму долідженні “Абрагам ван Вестерфельд, голандський художник і його роботи в Польщі” ( Краків, 1932 р.), довів що деякі з творів майстра мають умовний характер, а деякі створювалися значно пізніше т.зв. “Експедиції проти козаків “ Януша Радзивілла 1651 р.

Зокрема, часто цитований та однозначно трактований як “портрет двох козаків” малюнок з двома фігурами, що тримають мапу, є насправді є фронтисписом до титулу, архітектура на малюнку є умовною, навіяною італійським мистецтвом:

“Італійське мистецтво продиктувало голандському майстрові ідею композиції, Київ – живописні архітектурні руїни, типи ченців і козаків, а князь Януш Радзивіл підказав образи своїх двох улюблених собак, що так само присутні на рисунку”. Про постаті “мапотримачів” читаємо таке:

” Тablica nad bramą gmachu i kozia skóra, trzymana przez Tatara i Kozaka.”

Ймовірне зображення татарина з титульного аркушу серії малюнків А. ван Вестерфельда.

Отже, постаті на фронтисписі, що тримають “козячу шкуру”, картуш, є символічним уособленням козака та татарина. Враховуючи їх надзвичайну зовнішню подібність, важко сказати, хто з них є татарином, а хто козаком. Один з персонажів зображений у чоботах і заправлених до них штанях, другий у постолах і обвислих штанях. Обидва озброєні самопалами та шаблями. На голові одного якийсь головний убір, другий з непокритою головою та чубом, який прийнято вважати за козацький “оселедець”, обидва вусаті. Вважати цей рисунок портретом і відображенням реальності важко.

З певною обережністю, можно припусити, що персонаж зліва – козак у чоботах (бо цей малюнок збігається з іншіми малюнками майстра, що зображують саме козаків), а праворуч – татарин найбіднішої орди.

Слід зазначити й те, що вивчаючи матеріали А. ван Вестерфельда, треба знати, що альбом рисунків, виконаних голандським майстром в Києві в 1651 році, було втрачено ще у XVIII столітті. Цей альбом в кінці XVIII ст. був скопійований для польського короля Станіслава Понятовського. Місцезнаходження оригіналів невідоме.

Нерідко розглядається у якості джерела ще один артефакт, пов’язаний з А. ван Вестерфельдом– гобелен, що зображує перемогу Януша Радзивілла та його війська над козаками під Лоєвом 1649 р. Гобелен нині знаходиться у зібранні Чарторийських у Кракові. Створений бл. 1752-1760 р., він базований на малюнках голандського майстра 1651-1652 рр. Проте цінність цього матеріалу знижується сторічною давниною між малюнками А. Ван Вестерфельда та реальною датою його виготовлення.

Фрагмент гобелену, що зображує перемогу Я. Радзивілла над козаками під Лоєвом у 1649 р. 1752-1760 рр. На передньому плані подають воду смертельно пораненому полковнику київському Михайлу  Кричевському, роздягненому до нижньої білизни й пограбованому на полі бою. На задньому плані його ж тіло на “колясі” у синьому жупані.  

Цікаве й нечасто згадуване іконографічне джерело – портрет князя Олександра Януша Заславського-Острозького пензля Анджея Стеха і датується 1670 р., що зберігається у Національному художньому музеї Республіки Білорусь.

На другому плані портрету – зображення пахолка з почту князя у виразних червоних шароварах. За умов, коли деякі дослідники відносять появу широкого поясного одягу аж до 30-х років XVIII ст., це надзвичайно цікаво і дещо зсовує дати появи такого запозичення зі східної моди у Речі Посполитої як мінімум на 60 років.

Не менш промовистим є зображення, яке датується другою половиною XVII ст. з бернардинського костелу в Любліні. Попри твердження деяких любителів про неможливість поєднання угорського крою доломанаа з широкими штанами, на зображенні видно персонажа у доломані, з накинутою на одне плече короткою катанкою чи делійкою і в достатньо широких штанях червоного кольору. Решта персонажів сцени так само мають досить широкі вище коліна штані.

Один з дослідників польської гусарії, вищецитований Радослав Сікора Пише: “Мені здається, що переломним був 1673 рік, відомий переможною Хотинською битвою. Після цієї битви військо Речі Посполитої захопило в турків безліч здобичі, залишеної у Хотинському таборі. Відбувається орієнталізацтя смаків в одязі”. Втім, як бачимо, широкий поясний одяг не був чужим для деяких представників суспільства Речі Посполитої задовго до 1673 р.

Ще одним джерелом, на яке прийнято посилатися, є гравюри вищзгадуваного голандського майстра-гравера Віллема Гондіуса, насамперед – віньєтки на мапах України Г. де Боплана та інших авторів із малюнками представників населення України, у тому числі козаків і старшини.

Життя та творчість фламандського картографа, гравера, художника Віллема Гондіуса (1598–1652/1658) значною мірою були пов’язана із Річчю Посполитою, зокрема і з Україною. В 1641 р. у пошуках кращого життя він переїхав з Гааґи до Гданську. Тут він проживав з 1641 р. по 1654 р., виконував замовлення різних видавців. Працював як придворний гравер польських королів Владислава IV і Яна-Казимира. Вільгельм Гондіус створив багато портретів монархів, магнатів, воєвод, канцлерів, бургомістрів, містян, учених. Він створив декілька майстерно вирізьблених, очевидно, за малюнком з натури, портретів гетьмана Богдана Хмельницького (деякі науковці говорять про три портрети). У 1651 р. Гондіус зробив гравюру, яка стала найвідомішим прижиттєвим портретом гетьмана Б. Хмельницького.

На мапах Боплана бачимо зображення козацької старшини, рядових козаків і татар. При тому, що і Боплан, і Гондіус, не раз особисто бачили козаків, вважати зображення на мапах точними портретами й ретельно зафіксованим комплексом одягу запорожців не варто. Достатньо подивитися на одяг, підбитий дорогоцінним хутром горностая або ж розкішну кольорову гаму одягу (розфарбовування виконано вручну на видруках мідьоритів), аби переконатися в умовності цих малюнків. Французський історик українського походження Ярослав Лебединський 2002 р. зазначав, вивчаючи текст твору Г. Левассера де Боплана та малюнки до його мап: ”Все свідчить про скупість історичних пізнань Боплана…або ж його місцевих інформаторів”… Зокрема, Г. Левассер де Боплан був щиро переконаний, що татарські діти народжуються як кошенята або цуценята сліпими (є в книзі про землі України за 1660 р.), і довго не можуть розплющити очі. “Les Tartares restent plusieures jours après estre nez sans pouvoir ouvrir les yeux comme font les chiens et autres animaux en général…

Декілька днів після народження татари не можуть розплющити очей, як то буває у собак та, взагалі, в інших тварин…”

Або ж, що коли козацький старшина відмовляється від посади кошового отамана, його одразу вбивають. У творах Боплана дуже багато таких свідчень, що не пройшли перевірку часом. Такі відомості та багато інших неточностей ніяк не роблять Боплана нецінним джерелом, але змушують ставитися до його інформації та розміщених на його мапах і у книжках зображень з певною обережністю.

Ще одне скульптурне джерело, що проливає світло на геть не одностайне носіння вузьких штанів населенням Речі Посполитої у XVII ст. є дерев’яні барельєфи, що зображують музик, з костьолу Божого тіла з м. Беч. Датуються вони 1630-ми роками. Бачимо на музиках штані, що мають виразні горизонтальні складки, і які заправлено у халяви чобіт. Ясно, що мова не йде про широчезні шаровари, але те, що автор намагався зобразити досить просторий крій поясного одягу, очевидно.

Не менш виразне і таке скульптурне джерело, як розфарбовані рельєфи у техніці стукко (італ. Stucco, штучний мармур, вищий сорт штукатурки; матеріал для оздоблення стін, архітектурних деталей та скульптурного декору) «Шляхтич та смерть» та “Танок смерті”, з каплиці Пана Ісуса костела Святої Трійці в м. Тарлув, заснованого 1647 р. (Польща).

Як пишуть дослідники, зображення шляхтичів є портретними і зображують старосту тарлувського Яна Олешницького та його племінника Яна Збіґнєва Олешницького. Один із шляхтичів одягнений як вояк легкої кінноти (lekkich chorągwi wolontarskich) та має шаблю, нагайку, келеп (бойовий молот) і привішений до пояса ключ до коліщатого замка пістоля чи бандолета (Tarłów – Sarmata ars moriendi, “Biuletyn Historii Sztuki”, XLVI, 1984).

    

Досить довгий двошаровий одяг відкриває штані зображеного тільки у місці їх заправлення до халяв чобіт, але пророблені складки демонструють їх помірну ширину, тоді як типові угорські вузькі рейтузи або ж чакчири, відомі з іконографії, щільно облягають ногу і носяться значно частіше не з чобітьми, як на тарлувському рельєфі, а з короткими угорськими черевиками східного походження, чижмами.

     

Наостанок про сфрагістичні пам’ятки – козацькі печатки, як можливе джерело, що частково висвітлить питання поясного одягу козацтва.

Використання найранніших козацьких печаток фіксується джерелами від кінця XVI ст. До їх числа у першу чергу варто віднести печатку Війська Запорозького Низового 1592 р. та печатку гетьмана Григорія Лободи 1596 р.

Вже на цих зразках козацької сфрагістики знаходимо ті сюжети, що будуть визначати зміст більшості козацьких печаток у наступні два століття.

Військова печатка Запоріжжя мала у своєму полі зображення козака з мушкетом і шаблею. У подальшому цей «Гербъ Силного Войска Запорозкого» з незначними видозмінами був присутній на усіх запорозьких печатках.

Найсуттєвішим доповненням до цього герба було впровадження у третій чверті XVII ст. зображення списа поруч з козаком, що мало символізувати розташування Низового Війська на військовому кордоні з мусульманським світом. А крім того – мало відрізнити запорозькі герб і печатку від символів, утвореної під час Козацької революції 1648–1657 рр. на «городовій Україні», нової козацької держави – Гетьманщини, офіційна назва якої (Військо Запорозьке), як і герб, що його уживано на печатках, збігалися з назвою та старим гербом Запорожжя.

Від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського козак з рушницею постійно фігурував на державних печатках Гетьманщини. Змінювалася іконографія його зображення, зазнавали трансформації одяг та озброєння, з’являлися другорядні додаткові елементи навколо фігури козака, але незмінними лишалися головні ідеї геральдичної композиції – захист Вітчизни («Войска Запорожского воинъ знамєнитій вооружєнъ бодрствуєтъ отчизну хранити»).

Найдавнішою печаткою Війська Запорозького, відбиток якої на папері дійшов до наших днів, є печатка на універсалі запорозького гетьмана Григорія Лободи від 31 серпня 1595 p., що зберігається у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника (як можна судити, цією ж матрицею зроблено відбиток печатки на листі Криштофа Косинського до Сигізмунда III від 15 листопада 1592 р.).

В. Грабовецький та В. Гавриленко 1971 р. вперше опублікували її фото та подали опис. Зокрема, дослідники зазначили, що це кругла (паперова) печатка діаметром 27 мм. Вона має напис по колу “КОП[ИЯ] ВОИСК[А] [ЗА]ПОРОЗЬКОГО”, а у середині печатки на фігурному знизу загостреному ренесансовому щиті вирізано козака у довгому, нижче колін, жупані. Із-під жупана виглядають шаровари і чоботи. Ноги людини повернуті вліво, отже, можна припустити, що постать зображена не прямо, а з поворотом у три четверті. На лівому плечі козака – мушкет із широкою ложею і коротким стволом, у правій руці навскіс тулуба він тримає витягнуту з піхов шаблю. Постать висока, струнка, із туго пов’язаним поясом і широко розставленими ліктями. Створюється враження, ніби козак стоїть на урочистій варті або бойовому посту.

Печатка, що розглядається, дає й певне уявлення про костюм козака. Як можна судити, він і справді одягнутий у довгий жупан (нижче пояса якого простежуються тканинні складки), поли якого помітно нижче колін. Сказати щось певне про головний убір складно. Як можна судити із зображення, він доволі масивний, кулеподібний, можливо, з деяким загостренням угорі. Під одягом видно взуття – вочевидь, чоботи. Штанів чи шароварів в реальності просто не видно.

У публікації В. Грабовецького та В. Гавриленка вміщено реконструкцію цієї печатки 1595 р. роботи художника М. Ткаченка. Він вважав за потрібне поліпшити форму літер порівняно з тими, які збереглися в оригіналі, сміливо змінив конфігурацію внутрішнього та зовнішнього кілець печатки, сконструював козакові двоярусну шапку, а також домалював під полами жупана шаровари.

Проте, унікально збережена матриця існує і проходить наразі процес уведення в науковий обіг. Цей раритет перебуває у колекції Музею родини Шереметьєвих і є предметом пильного дослідження сфрагістів на чолі з доктороі історичних наук О. Однороженко. При детальному розгляді матриці печатки про одяг зображеного козака можна сказати лише те, що під довгим верхнім одягом видно лише чоботи і нічого більше.

Скоріше за все, після поразки повстання С. Наливайка і страти його ватажків 1596 р. печатка стала одним з трофеїв коронного війська, хоча в переліку трофеїв розгромленого Солоницького табора вона не згадується.

Про це свідчить той факт, що новий запорозький гетьман Гнат Василевич невдовзі почав користуватися новою печаткою. Тобто, видається достатньо очевидним, що запорожці самостійно запровадили цю нову інсиґнію замість старої. Причому нею користувалися також з 1596 по 1603 рік наступники Г. Василевича на гетьманському уряді. Про це свідчить подібність, власне, тотожність, відбитків печаток на листах запорозьких гетьманів: Гната Василевича, Самійла Кішки, Гаврила Крутневича.

Одяг, показаний на козакові, майже тотожній із зображенням козака на попередній печатці.

Слід зазначити, що більшість дослідників мала можливість розглядати лише відбитки печатки на документах про детальний аналіз матриць печаток майже ніколи не йшлося. Адже їх надзвичайно мало зберіглося, особливо печаток кінця XVI- першої половини XVII ст., які, власне і цікавлять нас як іконографічне джерело. Треба також розуміти, що відбиток печатки без вивчення її матриці не дозволяє оцінювати точність деталей зображення, а особлево ретельних подробиць конструкції одягу. Тому всілякі спроби побачити у відбитку печатки реальне відображення конструкції одягу, зброї та спорядження є як мінімум наївними.

Матриця печатки Коша Війська Запорозького, кінець XVII-початок XVIII ст.

Відбиток печатки робили металевою матрицею (штемпелем) на попередньо розм’якшеній восковій підкладці (найчастіше червоно-брунатного кольору), яку розміщували між двома аркушами, або ж віск накривали зволоженою паперовою кустодією – ромбоподібним кусочком паперу, що його могли вирізати з аркуша документа. Завдяки паперовій кустодії восковий шар із відбитком печатки був краще захищений від руйнування та стирання. Аби одержати якісний відбиток, його належало виконувати вельми ретельно та зі значною силою натиску.

Повертаючись до печатки Війська Запорозького. Нічого невідомо про печатки від 1603 до 1620 р. Тільки від початку 1620-х рр. і до часів козацького повстання 1637 – 1638 рр. збереглися ряд відбитків військових печаток на листах та деяких інших документах, які дають уявлення про особливості тогочасної запорозької сфрагістики.

Від початку 1620-х рр. і до часів козацького повстання 1637 – 1638 рр. збереглися ряд відбитків військових печаток на листах та деяких інших документах, які дають уявлення про особливості тогочасної запорозької сфрагістики. Ідеться, зокрема, про листи Якова Бородавки до Криштофа Радзивілла від 28 квітня 1621 p., Петра Сагайдачного до К. Радзивілла від 13 січня 1622 p., Богдана Конші до К. Радзивілла від 28 січня 1623 p., Михайла Дорошенка до Томаша Замойського від 20 травня 1623 р. та 17 лютого 1626 p., Івана Сулими до К. Радзивілла від 29 грудня 1628 p., Івана Петражицького до Т. Замойського від 22 лютого та 31 травня 1632 p., Андрія Гавриловича до Т. Замойського від 22 лютого, 4 вересня 1632 р. та 6 січня 1633 p., інструкцію запорозьким послам Богушу Гудковичу, Яцьку Савичу та Григорію Нужному до короля Сигізмунда III від 30 листопада 1636 р.28 Аналогічну печатку використовував також Ілляш Караїмович, про що свідчить його лист до Миколая Потоцького від 23 лютого 1638 р.

Відбитки печаток на перелічених документах різні за якістю виконання та станом збереження. Проте зіставлення їх розмірів, вивчення вцілілих деталей напису, облямування, а також представленого на них зображення козака дало можливість зробити висновок, що всі ці відбитки зроблено однією матрицею.

І тут надзвичайно цікаво розглянути постать козака на цій печатці, оскільки вона дає хоч і узагальнене, проте достатньо інформативне уявлення про одяг козацтва цього буремного періоду історії України.

Як зазначає відомий дослідник, доктор історичних наук, Петро Сас “…немає сумніву, що анонімний автор гравюри із зображенням козака, яку вміщено у творі К. Саковича “Върш на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного …”, у геральдичній композиції “На гербъ силного Войска е[го] к[оролевской] м[илости] Запорозкого”, запозичив цей образ із запорозької печатки початку 1620-х рр. Козак вбраний у жупан до середини гомілки, що має вузький сторчовий комір, рукава з трикутним мисиком на кінці, одгорнутим у вигляді карваша. Жупан підперезаний матер’яним поясом. Зверху одягнута коротка угорська делія, застібнута тільки під шиєю, – без коміра, з короткими рукавами до ліктів, із розрізами у подолі та з чотирма парами петлиць, нашитих по борту піл до пояса. На ногах – «козацькі» чоботи без підборів. З гравюри важко скласти уявлення про тип і конструктивні особливості головного убору, проте можливо, що це угорська маґерка, прикрашена пір’ям. Через те, що довжина жупана сягає верху халяв чобіт, штанів шароварів козака не видно.

Художник приділив увагу дрібним деталям зображення, зокрема проробленню рис обличчя – його козак має, серед іншого, тонкі, дещо закручені вгору та доволі довгі вуса. Гравер вочевидь “одягнув” свого персонажа за тогочасною модою, за якою стежили також і в козацькому середовищі…”

Цікаво, що Петро Сас зробив свій аналіз на підставі лише відбитку печатки.

Унікальний експонат з колеції Музею родини Шереметьєвих, що незабаром буде уведено до наукового обігу, лише підтверджує висновки Петра Саса. Це та сама печатка 1620-тих років, яку описано вище.

Утворення 1648-1649 рр. нового державного організму на наддніпрянських землях (Війська Запорозького) супроводжувалося набуттям даною державно-політичною структурою власних зовнішніх атрибутів державності, в тому числі герба і державної печатки. Державний герб Війська Запорозького вперше знаходимо на печатці з часів гетьмана Богдана Хмельницького, яка була в ужитку впродовж 1648 – 1651 рр.

На ній козака зображено крокуючим вліво з оберненою до глядача головою. Одягнено козака в двошаровий одяг: жупан з вузьким коміром і значно коротшу верхню шату (делію, катанку?), з-під жупана визирають штані, які дещо нависають над халявами чобіт. На поверхні печатки прочитується перев’яз через плече (можливо, до ладівниці) Підперезано жупан вузьким поясом. На голові у козака шапка, що має виразний перекривлений верх (шлик?). Права рука козака зігнута в лікті, лівою рукою, горішню частину якої на малюнкові сховано за тілом, козак тримає на плечі рушницю, охопивши її за приклад. Рушниця спрямована приблизно на 30° вгору. При лівому боці у козака шабля, з крутим вигином на кінці, вона має загнуте руків’я і пряме перехрестя. В подальшому дане зображення, – козак з рушницею і шаблею, – фігурує, за кількома винятками і з певними незначними доповненнями, майже на всіх видозмінах державного герба Війська Запорозького, що дозволяє розглядати його як основний тип герба Козацької держави.

При цьому однозначно твердити про те, що печатки дають змогу вивчити конкретні деталі одягу, у тому числі визначити тип поясного одягу, не доводиться. Таким чином, у цілому надзвичайно важливий сфрагістичний матеріал на практичне питання зображення поясного одягу відповісти не здатний.

ВИСНОВКИ:

Підводячи підсумки, зазначимо наступне.

Поясний одяг, що входив до комплексу вбрання піших реєстрових (городових) козаків в період першої половини XVII ст. і до Хмельниччини включно був представлений спектром від вузьких штанів угорського крою до нешироких шароварів східних зразків. Немає підстав заявляти про відсутність шароварів як виду поясного одягу як в козаків, так і у вояків Речі Посполитої у досліджуваний період, що підтверджується численними джерелами від XVI cт.

При цьому шаровари XVI-XVII ст. ніяк не подібні до цього ж виду поясного одягу, що набув поширення у XVIII ст. та з подальшими етнографічними зразками XIX-XX ст., а також їх сучасними модернізаціями у масовій культурі.

Прямого зв’язку між власне штаньми – шароварами і “шароварництвом” як явищем не існує.

Шароварщина (також шароварництво) — культурологічний та журналістський термін, як правило негативний, на означення «способу репрезентації української культури та ідентичності за допомогою псевдонародного селянського та козацького одягу, елементів побуту»; вузький погляд на традиційну культуру взагалі не має нічого спільного із науковим вивченням історії костюму.

За час, що минув з моменту публікації цієї розвідки, вона  пройшла певну науково-практичну апробацію. Її було опубліковано у науковому збірнику “Білий берег”  №4-5 за результатами Всеукраїнської науково-практичної краєзнавчої конференція з міжнародною участю “Історія козацтва та його роль в українському державотворенні”, що відбулася  16-17 серпня 2019 р. на базі Історико-краєзнавчого музею “Зборівська битва (м. Зборів, Тернопільська обл.).

Підготував:

Олекса Руденко, 

президент ГО ДВКА,

заслужений художник України, 

доцент кафедри графіки  ВПІ НТУУ “КПІ ім. Ігоря Сікорського”

член Українського Геральдичного Товариства,

член експертної дорадчої групи  з питань військової символіки 

ГУ РСМЗ Збройних Сил України 

Використана література та електронні джерела:

Михайло Грушевський. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. /НАН України. Ін-т української археографії та джерелознавства; Ін-т історії Укра-їни та ін. – К., 1995. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625.;

Євген СЛАВУТИЧ

Одяг українських козаків переддержавного періоду (до середини XVII ст.) «Військово-історичний альманах» 2013, ч. 1-2 (25-26);

Gutkowska-Rychlewska M. Historia ubiorów. – Wrocław; Warszawa, 1968.

Małgorzata Możdżyńska-Nawotka “O modach i strojach”. Wydawnictwo Dolnośląskie, Wrocław, 2002;

Україна перед Визвольною війною 1648–1654 рр.: Збірка документів… – С. 49, 57;

Акты, издаваемые Виленской Археографической Комиссией для разбора древних актов. – Т. XXXIV. – С. 78, 201, 296;

Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической коммиссией. – Санкт-Петербург, 1861. – Т. ІІІ. – С. 534;

Сергійчук В. Армія Богдана Хмельницького. – К., 1996. – С. 161.

Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов: В 2-х т. – 2-е изд., доп. – К., 1898. – Т. 1. – С. 310, 316;

Сидоренко В.О. Козацька піхота та її озброєння під час Визвольної війни… – С. 164;

Історія України в документах і матеріалах. – К., 1939. – Т. 2. – С.

216;

Жерела до історії України-Руси. – Львів, 1998. – С. 119;

Дневник Станислава Освецима. 1643–1651 г. /В.Б. Антонович // Киевская старина. – 1882. – No 11. – С. 341.;

Górski K. Historya piechoty polskiej. – S. 25;

Торгівля на Україні, XIV – середина XVII століття… – С. 155;

Історія Львова в документах і матеріалах… – С. 61;

Сас П.М. Запорожці у польсько-московській війні наприкінці Смути (1617–1618 рр.). – Біла Церква, 2010. – С. 229–231.;

Свєшніков І.К. Битва під Берестечком. – Львів, 1992. – С. 172–173.;

Баранович А.И. Украина накануне освободительной войны… – С. 144;

Опис подорожі шведського посла на Україні 1656–1657 р. (Гільдебрандт) /Домет Олянчин // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. – Л., 1937. – Т. 154.

Праці історично-філософічної секції. – С. 55.;

Irena Turnau

Słownik ubiorów: tkaniny, wyroby pozatkackie, skóry, broń i klejnoty oraz barwy znane w Polsce od średniowiecza do początku XIX w. Wydawnictwo Naukowe “Semper” 1999;

Еріх Лясота зі Стеблева… – С. 106; Історія України в документах і матеріалах. – К., 1939. – Т. 2. – С. 76

Виммер Ян. Пехота в войске польском в XV–XVIII веках // История военного дела в Польше. Избранные вопросы /Под ред. В. Беганьского и др. – Варшава, 1970. – С. 80–82;

Славутич Є. Одяг «малоросійських» козаків: склад, походження, покрій, матеріали, функціональність, забезпечення. Друга половина XVII – перша третина XVIII ст. // Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики: Зб. наук. пр. Число 16. – К., 2010. – С. 210– 238;

Żygulski Zdzislav (jun), Wielecki Hendryk. Polski mundur wojskowy. – S. 19; Торгівля на Україні, XIV – середина XVII століття… – С. 155;

Археологія доби українського козацтва XVI–XVIII ст.: Навчальний посібник /Д.Я. Телегін, І.С. Винокур, О.М. Титова та ін. Ін-т змісту і методів навчання; Національний ун-т ім. Тараса Шевченка та ін. – К., 1997;

Білоус H.О. Тестаменти киян середини XVI — першої половини XVII століття. — К ., 2011. — 200 с.;

Гупало В .Д. звіт про роботу Дубенської археологічної експедиції у червні—вересні 2007 року / НА ІА НАН України. — 2007/251.;

Дашкевич Я.Р., Шуст Р. Економічні привілеї міста Львова XV—XVIII ст.: привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій / Львів, 2013. ;

Погоржельська І.В. Дослідження та реконструкція штанів із знахідок археологічного текстилю в м. Дубно // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. — К., 2015. — вип. 24. — стор . 164—169.;

Погоржельська І. В. Дослідження та наукова реконструкція одягу угорського типу за археологічними знахідками. Археологія і давня історія України, 2017, вип. 1 (22)

Ember M. XVI—XVII. századi ruhadarabok a sárospataki kriptából // Folia Archaeologica. — Budapest, 1967. — xix. — P. 151—183.;

Gorny M. Testamenty szlacheckie z ksiag grodskich wielkopolskich z lat 1657—1680. — Wroclaw, 2011. — 494 s.;

Hotto E. Dekonstrukcio es rekonstrukcio a XVII— XVIII. századi magyar fér öltözetek jellemző szabás- formáinak rekonstrukciós elemzése: Értekezés doktori. — Sopron, 2014. — 137 p.;

Király L., Jankovics J., Galavics G. et all. Régierdélyi viseletek. Viseletkódex a XVII. századból. Európa Könyvkiadó. — Budapest, 1990. — 131 p.;

Kubala L. Szkice chistoryczne. Seria pierwsza. — Kra- ków,1896. — 324 s.;

Nawrocki St., Wislocki J. Inwentarze mieszczanskie z lat 1528—1635 z ksiag miejskich Poznania. — Poznan, 1961. — 150 s.

Козацька територіальна геральдика кінця ХVІ–ХVІII ст. – Харків, 2009;

Dictionnaire de l’Académie Française, Paris, 1835;

Matuškaitė Marija Apranga XVI – XVIII a. Lietuvoje, В., в-во “Aidai”, 2003;

 В.М. Бялявіна Л.В. Ракава «Мужчынскі касцюм на Беларусі», Мінськ, 2007;

Вавричин М., Голько О., Дашкевич Я., «Боплан і Україна» збірник наукових праць. Л: 1998;

Славутич Є.В. Військовий костюм в Гетьманщині: історико-уніформологічне дослідження : Дис. … канд. іст. наук № 07.00.06 / Є.В. Славутич, 2008. – 278 с.;

“Славутич Є.В. Військовий костюм в Українській козацькій державі: Уніформологічний словник / Інститут історії України НАН України. –К., 2012.”;

Zofia Stefańska. Polskie ubiory wojskowe z XVI i XVII w. Muzealnictwo wojskowe, Warszawa, 1964;

Zygmunt Batowski. ABRAHAM van WESTERVELT

MALARZ HOLENDERSKI XVII WIEKU I JEGO PRACE W POLSCE. Krakow, 1932

http://www.wilanow-palac.pl/rolka_sztokholmska_rewia_mody_rodzimej_a_d_1605.html