Початок справжньої легкої піхоти Франції сміливо можна віднести до другої чверті XVIII ст. століття. Це були природжені безстрашні шассери (єгері Фішера) або легендарні аркебузири Ґрасса. Не варто забувати і про стрільців де Ля Морльєра і про війська, названі «легкими», які принесли трохи слави Франції під час невдалої для неї Семилітньої війни.
Дочка революції, одягнена в триколірний мундир, легка піхота, стала поступово з’являтися в Імператорської армії. Вона стала супутницею її величі і разом з нею крокувала і полями звитяг, і дорогами поразок.
Щоб розібратися заздалегідь із безліччю деталей про історію формування легкої піхоти Наполеона, досить сказати, що історія легкої піхоти почалася королівським наказом від 8 серпня 1784 року, згідно з яким було створено змішані піхотні і кавалерійські єгерські частини, що носили ім’я “гірського” легіону. Вони перейменовувалися на батальйони легкої піхоти.
Кожен піхотний батальйон складався з 24 офіцерів і 316 солдатів, одягнених в темно-зелений однострій і замшеві кюлоти (короткі штани). У 1788 році легка піхота була відокремлена від кавалерії і реорганізована в 12 батальйонів по 4 роти в кожному.
У кожному батальйоні було 408 чоловік. Піхотинці перетворилися на “королівських стрільців” і отримали в якості номенклатури своїх частин назви провінцій, що нагадувало про «старі» піхотні полки. У такому вигляді і стані легка піхота зустріла прихід нової ери – революцію 1789 року.
У 1791 р. практика найменувань легких полків за назвми провінцій була скасована, а полки отримали звичайні номери. Кожен батальйон, що включав в себе штаб і вісім рот, налічував 28 офіцерів і 505 солдат, з яких було близька 50 карабінерів – елітних вояків, аналога гренадерів у лінійній піхоті.
Кілька місяців потому була розпущена наймана паризька Національна гвардія, що дозволило зформувати два додаткових батальйони і в лютому 1793 року ці частини були змішані зі батальйонами шассерів Верхньої Саони, Реймськоими гренадерами і Мозельським легіоном. Не варто забувати і включення до лав легкої піхоти Республіки гірських стрільців і “батальйони Месників” та тому подібні добровольчі формування.
Все це революційне воїнство, частенько крикливе і недисципліноване, склало 14 напівбригад легкої піхоти, кожна з яких складалася з 3 батальйонів.
Об’єднував їх однаковий темно-синій мундир. У січні 1794 року загальна кількість легких напівбригад досягла 22, а потім – 26 у вересні 1798 року. Кожна напівбригада в своєму складі налічувала чотири батальйони по 9 рот.
У серпні 1800 року новий Перший Консул Бонапарт, бажаючи впорядкувати структуру армії, збільшив кількість напівбригад легкої пхоти до 30, в яких, однак, кількість батальйонів було скорочено до трьох, а в деяких напівбригадах навіть до двох. У листопаді 1801 року, після анексії П’ємонту, загальна кількість напівбригад легкої піхоти досягла 31.
Насправді ж, якщо навіть цифри і ібуло викарбувано на ґудзиках мундирів легких піхотинців, самих напівбригад часто могло вже не бути. Так сталося з 11-ю, 20-ю, 29-ю та 30-ю напівбригадамии, які припинили своє існування. Як і 19-я напівбригада, розформована в 1803 році.
Шассери (єгері), які з 1798 року не носили свою каску дореволюційного походження “тарлетон” з “гусеницею” (плюмаж з вовни поверх шкіряного каскета), одягли великі капелюхи з чорного фетру або, частіше, ківер “мірлітон” легкої кавалерії із кольоровим шликом-лопаттю.
Велика частина елітних рот карабінерів залишилася в старих головних уборах. У липні 1805 року тосканський полк, прийнятий на французську службу у якості полку легкої піхоти, отримав 32-й номер. За ним з’явилися голландці з 33-го полку в 1810 році, після включення Нідерландів до складу Імперії, а також допоміжні батальйони іспанської армії, що стали в 1811 році 34 легким полком.
У цей же самий час були заново відновлені 11-й і 29-й полки, на допомогу валезанскому батальйону, який складався із швейцарців; батальйони корсиканських стрільців та стрільців По.
У вересні 1812 року з 1-го Середземноморського полку та полку Бель-Іль були сформовані
35-й та 36-й легкі полки, а в лютому 1813 року до них додався 37-й полк, сформований в Майнці з солдатів, набраних з 116 резервних рот.
Не будемо забувати і про примарний 38-й полк, набраний у Гамбурзі в 1813 році при обороні міста з солдат різних розбитих полків.
Після поразки і зречення Наполеона І від престолу, у 1814 році завершилися тривалі війни Першої Імперії і король Людовик Вісімнадцятий скоротив чисельність легкої піхоти до 15 полків.
1-й полк легкої піхоти отримав назву Королівського полку, 2-ий – Рейнського, 3-й легкий – Полку дофіна, 4-й – полку Месьє (брат короля), 5-ий – герцога Ангулемского, 6-й легкий полк – герцога Беррійского.
Решта вдостоїлися просто цифри в новій нумерації. У січні 1815 герцог де Бурбон був призначений на посаду генерал-полковника легкої піхоти. Назва “полку Бурбона” отримав 7-й полк легкої піхоти, що став фактично гвардією короля. Це була швидше віртуальна гвардія, згодом скасована з під час “Ста днів” в березні 1815 року після повернення до Франції Наполеона.
Легка піхота весь час епопеї 1815 року складалася з 15 полків, які в свою чергу складалися з
4-х, а потім з 5-ти батальйонів кожен. Ця організація втратила силу після поразки Наполеона в битві під Ватерлоо.
16 липня 1815 року легка піхота Республіки, Консульства Імперії зустріла свій останній день. Полки легкої піхоти були розформовані, а їх особовий склад був відправлений для поповнення новостворених військових формацій – “Легіонів департаментів” королівської армії Франції. Лише у 1820 король Людовик XVIII прийняв рішення відновити двадцять полків легкої піхоти, які, втім, не мали вже ніякого прямого зв’язку зі «старими» героями Ріволі, Маренго, Аустерліца, Йєни та Ауерштедта, Ваґраму, Смоленська, Москва-ріки, Лейпціга, Монмірайля та Ватерлоо.
Особовий склад.
Коли 2 квітня 1800 року Лазар Карно отримав портфель військового міністра, легка піхота складалася з двох чотирьохбатальйонних напівбригад, двадцяти семи трьохбатальйонних напівбригад і однієї напівбригади, що складалася всього з одного батальйону.
Ось орієнтовний склад типової напівбригади силою в три батальйони:
1 командир бригади, 3 командири батальйонів, 3 аджюдан-майори, скарбник, 1 головний хірург, 2 помічника головного хірурга, 3 ад’ютанти унтер-офіцери, 1 тамбур-мажор оркестру, 1 тамбур-капрал, 8 музикантів, 1 начальник і 4 основних робітники полкової майстерні (кравець, швець, майстер з виготовлення гетрів і зброяр).
У кожному батальйоні в цілому перебувала 1 карабінерська та 8 рот шассерів (стрільців). Кожна з рот складалася з:
1 капітана, 1 лейтенанта, 1 су-лейтенанта, 1 старшого сержанта, 4 чержантов, фур’єра, 8 капралів, 2 барабанщиків і 84 єгерів або карабінерів.
Згідно з цими офіційними цифрами, напівбригади, що складалася з 3-х батальйонів повинні були нараховувати 2718 чоловік. Насправді ця цифра досягалася рідко.
Так, станом на 1800 рік, 17-й легкий полк складався всього лише з 2552 чоловік, а 15-й легкий – з 1085.
27 серпня 1800 року Перший консул Наполеон Бонапарт, маючи намір реорганізувати свої війська, вирішив знизити чисельність деяких полків до двох батальйонів.
Таку організацію отримали 3-я, 5-а, 8-а, 16-а, 18-а, 20-а, 25-а, 26-а, 28-а, і 29-я напівбригади. Решта двадцять залишилися трьохбатальйонного складу.
Якщо командна ланка була практично незмінною, то чисельність солдатів в ротах, навпаки, значно варіювалася. Зокрема, у вересні 1802 року, після підписання Амьєнского мирного договору з Великою Британією, рота шассерів складалася з 49 вояків, а рота карабінерів – з 56.
Однак, з відновленням бойових дій ці цифри зросли до 104 шассерів і 64 карабінерів відповідно.
У кожному баіальйоні піхоти був і екіпаж саперів. Сапери, по чотири людини на кожен батальйон, обиралися з числа найміцніших карабінерів. За давньою традицією, сапери носили довгі бороди. Ці бородані були озброєні абордажною сокирою і носили спереду шкіряний фартух.
До найтяжчих кампаній, у яких на початку ХІХ ст. Взяли участь легкі піхотинці, слід віднести кампанію проти повсталих рабів о. Сан-Домінґо на чолі з Туссеном-Лувертюром.
У період з грудня 1801 року по березень 1803 року військова кампанія на о. Сан-Домінго і, перш за все, епідемія жовтої лихоманки, коштувала життя 25 тисячам солдат та офіцерів, з 35 тисяч чоловік, що брали участь в цьому поході. Тобто, дві третини втрат особового складу.
5-й, 11-й, 12-й, 14-й, 15-й, 19-й і 30-й легкі полки втратили більше половини свого складу. Те ж саме відбулося з 2-м, 4-м, 21-м і 22-м легкими полками, які повернулися з Єгипту.
2-й легкий полк, що відправився в травні 1798 в похід у складі Армії Сходу (Armee d’Orient), налічував 1567 чоловік, а після повернення в 1801 році з Єгипту та Сирії в ньому перебувало всього 590 солдатів. 21-й полк рушив до Єгипту, маючи в своєму складі 1820 осіб, а повернувся назад, налічуючи 900. Цікаво, що з першого батальйону, силою в 301 солдатів, 29, як вказано в документах, були “негри” та був навіть один китаєць, шассер 6 роти, який несповідимими шляхами потрапив на службу у французській армії. .
24 вересня 1803 декретом Консулів Республіки було проголошено, що відтепер напівбригади революційного часу скасовано, частини знов отривали назву “полк” і своїх командирів з числа полковників.
Командир батальйону, відповідальний за військову адміністрацію, був замінений майором, який здійснював командування полковим депо, коли полковника відправлявся з діючими батальйонами на війну.
5-й, 7-й, 16-й і 25-й легкі полки складалися кожен з чотирьох батальйонів. 7-й полк, який до того складався з двох батальйонів, отримав поповнення з двох батальйонів розформованого 20-го полку і таким чином сдосяг чотирьохбатальйонного складу; 16-й полк був посилений двома батальйонами 29-го полку, а два батальйони з 30-го легкого перейшли до складу 25-го легкого полку. Решта 22 полки легкої піхоти зберегли трьохбатальйонний склад.
Славні часи
1800 рік.
2 травня в Егенштейні, незважаючи на свої чотири рани, капрал Себастьєн Робен з 16-го полку легкої піхоти опанував австрійським прапором, що стало приводом до його нагородження 16 червня 1800 роки почесним мушкетом (на приклад зброї набивалася срібна абличка з іменем героя та описом його подвигу).
21 травня під Брегентцем шассер Франсуа Серт з 1-ої легкої напівбригади перетнув вплав озеро Констанс, безшумно дістався до однієї з міських брам і відчинив її, що дозволило його товаришам взяти штурмом населений пункт. За цей сміливий вчинок Серт отримав 16 липня 1801 року почесний мушкет.
14 червня під Маренго шассер Майо з 24-го легкої напівбригади захопив всього лише з шістьма своїми товаришами австрійську гармату. В цей самий час сержант Шатлен за допомогою трьох шассерів своєї роти також захопив гармату ворога і розгорнув її проти супротивника.
Шассер Ля Роз з 7-й роти першого батальйону 19-го легкого полку, був атакований трьома австрійськими кірасирами. В ході рукопашної сутички він убив одного з них баґнетом, а двох інших поранив. Будучи сам пораненим. він потрапив в полон і був відведений у ворожий тил. Але хоробрий вояк зміг утікти з полону, приєднався до свого підрозділу і заявив капітанові: «Французького солдата ніколи не перемогти!»
18 червня при переправі через Дунай карабінер Франсуа Давід з з 1-ої легкої напівбригади захопив австрійське прапор, що принесло хороброму почесний мушкет 10 серпня 1800 року.
1802 рік.
11 травня 1802 року за його хоробрість під час битви при Маренго Перший Консул назвав 9-й легкий полк «Незрівнянним» і вручив йому спеціальні прапори. Нагадаємо, що в ході атаки саме на чолі 9-го легкого полку знайшов свою смерть генерал Дезе.
1805 рік.
30 січня на рейді м. Булонь баркас, в якому знаходилися близько тридцяти шассерів 1-го полку легкої піхоти під керівництвом сержанта Жаке, був атакований трьома англійськими фрегатами. Жаке зумів вислизнути з-під удару і привів баркас на булонський рейд.
2 грудня в битві під Аустерліцем сержант-мажори-орлоносці Бруд і Дешам з 15-го легкого полку трималися проти росіян на руїнах села Сокольніц, оборонячи прапор полку у рукопашній сутичці. Командир батальйону Дюлон з 15-го полку, бачачи, як вони схилялися під жорстокими ударами російської піхоти, схопив орла (орлом називалося древко, увінчане бронзовим позолоченим орлом, символом Імперії) другого батальйону, встромив древко в землю і крикнув: «Солдати, я залишаюся тут. Подивимося, у кого вистачить мужності залишити ваш прапор і вашого командира! ».
Ці слова надихнули шассерів.
Сержант Лальйо і капітан Лебулен з 26-го полку легкої піхоти захопили кожен по ворожому прапору.
Капрал Жако і карабінер Шарпантьє з 10-го полку оволоділи кожен австрійським прапором.
1806 рік.
9 жовтня в Шлетці карабінери з 27-го полку легкої піхоти під командуванням бригадного генерала Мезона відбили маршала Мюрата, великого герцога Клеве і Берґу разом з гусарами 4-го полку і кінними єгерями 5-го полку, яких повністю оточила саксонська кавалерія Тауенціена.
14 жовтня, на початку битви при Йєні 22-й та 21-й полки легкої піхоти, з авангарду дивізії Ґазана, відбивали атаки чотирьох ескадронів прусських гусарів і оволоділи селом Лютцероде, яку утримували три саксонських батальйони. В руки французів потрапили 22 гармати ворога.
6 листопада в Берліні Наполеон провів огляд 7-го легкого полку в парку замку Шарлоттенбург. 23 листопада в Берліні Імператор влаштував огляд 10-му полку на рівнині Шарлоттенбург (сьогодні це парк Грюневальд).
1807 рік.
В ніч з 6-е на 7-е травня під час облоги Данцига шассерр Фортюно з 2-го полку. оточений противником, який погрожував вбити його, якщо той закричить, вигукнув: «Стріляйте, мій капітан, це пруссаки!». І впав під градом ударів.
12 травня один з фортів, які захищали Данциг, розташований на вершині пагорба, залишавася неззайнятим війсками. Оборонцями міста там було зібрано величезну кількість стовбурів зрубаних дерев, для того, щоб скинути їх на нападників. Шассер Франсуа Валле з 12-го полку добровільно зголосився перерізати мотузки, що зв’язують стовбури, що він і зробив під вогнем противника. Товариші по зброї Валле були завбачливо врятовані від цієї лавини з дерев.
1808 рік.
21 серпня під Вімейро (Португалія) сержант-орлоносець Франсуа Ґентодіз із 2-го полку легкої піхоти ніс орла третього батальйону, коли куля потрапила йому в ногу. Оточений іспанцями, він сховав орла в ранець і дочекався ночі, щоб приєднатися до свого полку. Милицею йому служило древко прапора.
5 жовтня в Ерфурті 17-й полк маневрував перед Наполеоном і царем Олександром. 3 грудня у Мадриді чотири роти 3-го батальйону 10-го полку легкої піхоти, який увійшов до 1-го тимчасовий полк Армії Іспанії (назва французських контингентів на Піренеях), захопили іспанський прапор поруч з казармами охоронців зі складу королівської гвардії.
1809 рік.
16 травня в парку замку Шенбрунн Наполеон провів огляд 4-го батальйону 17-го легкого полку, що входив тоді в зведену дивізію “гренадерів Удіно”. Командир батальйону Булон був номінований офіцером Ордену Почесного Легіону.
21 травня до час битви під Госпіче (фр. Hospiche, Хорватія) аджюдан Ґотьє на чолі п’ятдесяти карабінерів з 18-го легкого полку захопив дві австрійські гармати. Це принесло йому звання су-лейтенанта.
22 травня до час жахливого бою під Есслінґом полковник Ламарк, командир 3-го легкого полку очолив атаку свого підрозділу, щоб деблокувати піхотинців дивізії Буде, обложених австрійцями в коморі сільського будинку.
14 червня у час битви при Раабі, коли був убитий полковник Тьєррі, карабінер Фрезу з 23-го полку легкої піхоти побачив, що 3-й італійський полк лінійної піхоти щойно втратив одного зі своїх орлів. Фрезу поспішив в сутичкувідкинув баґнетом близько двадцяти австрійців і знову заволодів орлом.
1810 рік.
13 травня під час облоги Леріди (Каталонія) лейтенант Деґале з 5-го легкого полку, атакував ворога на чолі своєї роти і змусив відступити 400 іспанських солдатів.
1811 рік.
11 червня за покровом темряви близько 2000 британських солдатів пішли на приступ форту Сан-Крістобаль (Андалузія). Вони були відбиті з важкими втратами французьким гарнізоном, який складали 140 шасерів 21-го легкого полку.
1812 рік.
13 липня в Альба де Тормес (провінція Саламанка) орел 6-го легкого полку, увінчаний золотим вінком у 1806 році, двічі потрапляв в руки британських солдатів, але був врятований Руссо, третім орлоносцем полку.
22 серпня в Росії, після бою при Валутиній горі, напередодні смерті героя-генерала Ґюдена, Імператор зібрав усіх капітанів 7-го легкого полку і попросив їх назвати кращого ротного офіцера: «Вони всі хороші», – відповіли вони … «Але все ж?», – запитав Імператор. «Ну, добре, це лейтенант Монс».
У 14-му бюлетені Великої Армії, який був опублікований у вересні 1812 року можна було серед усього іншого прочитати: «Дивізія Ґюдена атакувала з такою відвагою, що противник був переконаний, що це була Гвардія».
17 листопада в битві під Красним 33-й легкий полк перебував в ар’єргарді, і згорнувшися в каре, тричі відбивав атаки російських кирасирів, проте був зметений російської артилерією і відкинутий атакою Новгородських драгунів.
Лише 12 офіцерів і 46 солдатів дісталися до бойових порядків французів і врятували свого орла. Решта були поранені, вбиті або взяті в полон.
1813.
2 травня в битві під Лютценом хірург майор Атош, згодом смертельно поранений, отримав докір від генерала за те, що залишив свій дивізійний амбуланс, коли надавав медичну допомогу солдатам 4-го легкого полку. Атош тоді відповів: «Мій генерал, мій пост всюди, де товариш потребує допомоги».
1814 рік.
1 лютого на командира батальйону Жемо з 6-го легкого полку, який Наполеон прозвав «розплідник сміливців», було віддано наказ обороняти с. Фальсбург. На пропозицію пруського парламентера здати позицію за 30 тисяч франків, Жемо відповів: «Я пришлю вам 30 тисяч куль, якщо ви спробуєте увійти в місто!»
1815 рік.
18 червня в битві під Ватерлоо су-лейтенант Леґро з 1-го легкого полку ударами сокири розбив двері ферми Гюґомон і вдерся до двору ферми на чолі з п’ятдесятьма вольтижерами. Вони билися проти понад двох сотень ганноверських солдатів, що засіли у спорудах ферми і були повністю винищені. Маркіз де Кубьєр, полковник 1-го легкого полку, віддав наказ до відступу.
Орлоносець звалився на землю, серйозно поранений, проте ніхто цього не бачив. Усвідомивши, що його полк щойно втратив свій символ, який потрапить в руки ворога, полковник розвернувся назад і кинувся на виручку прапора. Істинний прихильник чесного поєдинку, британський офіцер, який командував батальйоном, наказав припинити вогонь до тих пір, поки Кубьєр, заново не оволодіє своїм прапором, і не повернеться до шерег своїх вояків.
Ближче до 20 години, без головного убору і з шаблею наголо, з напіврозрубаним еполетом на плечі, маршал Ней, князь Москворецький встав перед залишками 2-го легкого полку і закричав їм, вказуючи на плато Мон-Сен-Жан, де вишикувалися в лінію все ті, хто ще залишився в живих з «червономундирників»: «Товариші, перемога залежить від вас!»
На жаль, вона в рівній мірі залежала і від прусаків…
Підготував:
Олекса Руденко,
президент ГО ДВКА,
заслужений художник України,
доцент кафедри графіки ВПІ НТУУ “КПІ ім. Ігоря Сікорського”
член Українського Геральдичного Товариства,
член експертної дорадчої групи з питань військової символіки
ГУ РСМЗ Збройних Сил України