І. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ
У своїх попередніх розвідках ГО ДВКА узагальнила інформацію про такі окремі види одягу, як поясний одяг, себто штані та шаровари; верхнього одягу як катанка та сермяга; основного плечового одягу – жупана; взуття козаків; головні убори козацтва а також про цілісний ансамбль стройового одягу реєстрового козацтва XVI – середини XVII ст.
Настав час обговорити питання про озброєння та екіпірування реєстрових козаків, їх союзників та противників з числа збройних формацій Речі Посполитої XVI-XVIII ст., особливо шляхти та усього військово-служилого стану “лицарських людей”.
Наша перша розвідка, – про козацькі ладівниці, – як і попередні, хронологічно обмежена від XVI ст., 1572 р. – від формування першого козацького реєстру, до 1657-1660-х рр., – смерті гетьмана Богдана Зиновія Хмельницького, гетьманування Івана Виговського та початку “Руїни”.
Наша публікація ставить собі за мету дати відповіді на чотири ключових питання:
1). Ладівниці як предмет для перенесення боєприпасів козаками та збройними формаціями Речі Посполитої на українських землях періоду становлення та розквіту козацтва, східні й західні впливи на моделі й асортимент ладівниць та сумок на набої XVI-XVII ст.
2). Наявні, письмові та іконографічні джерела що стосуються розповсюдження ладівниць та сумок для набоїв; матеріали виготовлення ладівниць та інших ємностей для боєприпасів у світлі наявних історичних джерел.
Окремо ми спробуємо вивчити інформацію про виробників та продавців ладівниць та іншої дрібної галантереї окремими ремісничими прошарками суспільства в контексті розвитку цехового руху у містах, початків мануфактурного виробництва та організації торгівельних відносин.
3). Аналіз збережених ладівниць, як знайдених на полях битв археологічних знахідок, так і наявних у музейних експозиціях збережених зразків.
4.) Рекомендації для реконструкторів стосовно варіантів форми, крою, матеріалів для виготовлення та оздоблення ладівниць як елементу бойового спорядження реєстрового козацтва.
Ладівниці, знайдені на полі битви при Берестечку
ІІ. ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА ПРО ЛАДІВНИЦІ
ЛЕКСЕМИ ДЛЯ ОЗНАЧЕННЯ ЛАДІВНИЦЬ ТА ЇХ ПОХОДЖЕННЯ
Ладівнииця, (пол. Ładownica, – футляр або сумка для ладунків, зарядів до вогнепальної зброї. Польська лексема ładunek походить від німецького Ladung — «заряд») — елемент військового спорядження, спеціальна сумка або коробка, призначена для перенесення боєприпасів. Звідси і дієслово «ладувати», себто заряджати зброю.
Звідси ж, від німецької мови, походить поняття «ладувати», тобто заряджати зброю, нім. Laden, Порівняймо, німецьке поняття “дульнозарядна вогнепальна зброя” звучить як Vordelader Feuerwaffe.
До української мови поняття “ладунок”, “ладівниця”, “ладувати”, потрапили через посередництво польської.
Інше визначення ладівниці, – “патронташ”, – так само має німецьке походження, адже Patronen Tasche – сумка для набоїв.
Словник української мови Бориса Грінченка (1863-1910) дає таке визначення слова й поняття «ладівниця»: «Ладівниця, -ці, ж. Патронташъ. У ладівниці ні однісінького набою».
Процитовано одну з пісень, яку прийнято вважати історичною, дума про «Смерть козака-бандуриста»:
«…То сидить на могилі козак старесенький,
Як голубонько сивесенький,
У кобзу грає, виграє,
Голосно співає:
Кінь біля його постріляний, порубаний,
Ратище поламане
Піхви без шаблі булатної,
У ладівниці ні однісінького набою…»
Щоправда, Олена Пчілка (1849-1930, відома письменниця та історик літератури, мати Лесі Українки), а за нею Катерина Грушевська (1900-1943, єдина дочка М. Грушевського, закатована в ГУЛАГУ) та багато інших дослідників називали цей твір «шляхетним фальсифікатом», а автором твору Пантелеймона Куліша (1819-1897). У статті “Вечір бандури” дослідниця зазначила: “Кулішеві, – як він був не тільки історик, а й поет, – дуже сподобалась тая тема для віршів, прощання козака з кобзою, і він сів та й написав цілковито свою “думу”…
В даному випалку нас цікавить згадування ладівниці в озброєнні уявного козака.
У своєму словникові «Військовий костюм в Гетьманщині» кандидат історичних наук Євген Славутич дає таке визначення ладівниць:
«ЛАДОВНИЦЯ, ЛАДОВНИЦА, ЛЯДОВНИЦЯ, ЛЄДОВНИЦЯ ж. (запозич. з с.-пол. ładownica «набійниця», від ładować «заряджати; вантажити, наповнювати»); ЛАДУНКА, ЛЯДУНКА, ЛЄДУНКА, ЛАДОНКА ж. (через с.-пол. ładunek «заряд, набій» запозич. з нім. Ladung «заряд», від laden «навантажувати, заряджати») – шкіряна невелика прямокутна, трохи вигнута патронна сумка з відкидною кришкою, завдовжки 18–26 см і завширшки 6–10 см, що містила дерев’яну колодку із циліндричними гніздами (до 30 штук), видовбаними в 1–3 ряди, або бляшану коробку зі спаяними бляшаними трубочками для зберігання набоїв.
Носили Л. біля пояса на плечовому чи поясному перев’язі, прикріпленому до залізних петель із боків сумки, або ж чіпляли до поясного ременя за допомогою двох чи трьох ремінних петель із пряжками, пришитими до задньої стінки ладунки.
Ладунки козацької старшини були здебільшого невеликого розміру, мали від 9 до 12 гнізд діаметром близько 16 мм, розміщених в один ряд, хоча зрідка використовувалися і дворядні колодки.
Ладунку іноді покривали сукном, оксамитом чи атласом і, як правило, рясно гаптували по шкірі або тканині шовковими нитками та пряденим і тягненим сріблом та золотом. Нерідко у коштовних зразків, на польський манір, кришку ззовні оправляли повністю срібною чи мідною золоченою із чорнінням прямокутною бляхою, оздобленою карбуванням і філігранню, часто із зображенням родового герба з арматурою, або трьома срібними з чорнінням гравірованими пластинами чи круглими та овальними сердоліками із золотою насічкою.
Кришку з такою бляхою іноді оторочували довкола шовковою бахромою. Інколи старшинські ладунки повністю оправлялися поверх шкіряного футляра, за винятком задньої стінки, срібною і золоченою або латунною полірованою бляхою і закривалися зверху кришкою на шарнірах. Вони оздоблювалися карбуванням і, як правило, містили на кришці родовий герб власника в оточенні арматури. Перев’яз завширшки до 3 см робили з цупкої і міцної шовкової тасьми, іноді перетканої із золотом і сріблом, або із сукна чи оксамиту.
Задля міцності перев’яз могли підшивати ременем. Замість перев’язу інколи використовували товстий шнурок – шовковий або зсуканий із золотом і сріблом. На перев’язі попереду часто чіпляли латунну або золочену карбовану бляшку у вигляді восьмипелюсткової розетки, до якої кріпили на ланцюжках дві «протички» (шпильки для прочистки запалювального отвору), а також бляшку із заломами, оснащену вузькими втулками-гніздами для протичок.
Втім, ці протички виконували здебільшого суто декоративну роль. Із 20–30-х років XVIII ст. коштовні ладунки, оправлені бляхою і накладками, починають носити, на західний манір, вже переважно на лосинному плечовому перев’язі зі срібними великою пряжкою і наконечником.»
Ладівниці з-під Берестечка
ІІІ. ПИСЬМОВІ ДЖЕРЕЛА
ДО УЯВЛЕНЬ ПРО ЛАДІВНИЦІ XVI-XVII ст.
Основними писемними джерелами про різні види озброєння та спорядження є актові матеріали – тестаменти (заповіти), судова документація – протестації до суду з переліком вкрадених речей, діаріуші (нотатки), цехові статути, списки вояцького майна, переліки трофеїв тощо.
Наразі до нас дійшли досить великі масиви документів, що відносяться до заповітів (тестаментів та описів рухомого майна) з усіх теренів Речі Посполитої, зупинимося переважно на тих, які стосуються українських земель – Києва, міст Волині, Львова як столиці Руського воєводства тощо.
1.ЛАДІВНИЦІ ЯК ЕЛЕМЕНТ РУХОМОГО МАЙНА У ТЕСТАМЕНТАХ (ЗАПОВІТАХ)
Ладівниці згадуються в документах у різний спосіб, більшість згадок не несуть детальних описів, наприклад «muszkiet i ładownicę». В деяких подаються більш детальні описи. Наприклад, у тестаменті шляхтича 1622 р. згадані криті тканиною ладівниці «…ładownica czerwona i druga błękitna…».
Трапляються згадки про ладівниці і у тестаментах (заповітах) міщан різних міст, у тому числі Києва. Так, 19 серпня 1639 р. київська міщанка Соломоніда Романівна, дружини Якима Скочка, серед іншого рухомого та нерухомого майна, заповідала спадкоємцям поряд із “шаблею оправною” “…ладовъничка jправнаu срεбромъ чырвонымъ, сукномъ крытою…”, себто виготовлену з сукна ладівницю з оздобною кришкою з “червоного” срібла; а також зброю та екіпірування “…стрєлбы розноε штукъ дεсεть, луковъ три, шабля и палашъ простыε, панцыръ колчастыи с прилбицою, ладовница чырвонаz фалєндышовая…”
Тобто ладівниця виготовлена була з сукна – фалендишу.
Як пише відома дослідниця Наталя Білоус у праці “Тестаменти волинських міщан XVII ст. Джерелознавчий аналіз”: “…Зброя в тестаментах волинських міщан згадується епізодично, що відрізняє їх від заповітів киян, мешканців пограниччя, для яких зброя і військове спорядження належали до цінних речей.
Луцький райця шляхетського походження 1635 р. Криштоф Немиський залишив братові Матвію всю зброю “…з ладовничкою без срібла та шнурами й ключем” [до коліщатого замка мушкету або пістоля].
Серед речей, якими володіли мешканці Львова, зокрема, “натуралізовані” іноземці, зокрема, – італійці, – була значна кількість зброї, що могла використовуватись для самозахисту чи оборони майна, а також бути свідченням майнового становища власника.
У будинку Якоба (Джакопо) Реґазоліса зберігалися корд (короткий меч), рушниця “ptasza” (“пташинка, мисливська рушниця), коротка рушниця, півгачек (пістоль), рогатина (кроткий спис), якій тестатор заповів своїм нащадкам.
Невеликим арсеналом, який мав дістатися спадкоємцям власника, володів муратор (архітектор та будівничий) Амброзій Прихильний (? – 1641, справжнє ім’я Ваберене Нутклаусс) – 2 півгаки (пістолі), довга рушниця, шкіряна та фалендишова (суконна) ладівниця, шпага, корд, чекан (бойова сокирка), 2 мушкети, пістоль, 2 порохівниці, 3 палаші, 2 шаблі, рапіра, алебарда…
Ладівниці з поля битви при Берестечку 1651 р. в експозіції Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви», відомого також як «Козацькі Могили»
2. ЛАДІВНИЦІ У СУДОВИХ ДОКУМЕНТАХ
Ладівниці як викрадені чи пограбовані предмети військового або мисливського спорядження, трапляються у судових позовах.
«Архив Юго-Западной России» серед іншого дає наступну інфомацію:
Жалоба и. Адама Недобыльскаго о нанесеній ему и его слугамъ въ г. Луцкѣ тяжкихъ побоевъ и ранъ и грабежѣ его имущества и денегъ покозачившимися луцкими мѣщанами Василіемъ Шильнемъ и его своякомъ Ильей Шелейкомъ и другими,—ЗО іюля 1649 г.
“…а меновите взял: пулъторы пары пистолетовъ, которые кошътовали золотых чотырдесятъ, банъдолетъ за золотых шестнадцат, лукъ туръский з лубем гавътованымъ за золотых тридцать и шест и з тафтоем китайковим белымъ, каръваше — золотых осмъ коштуючие, мисюрку за золотых шест, ладовъничку акъсамитъную за золотых деветъ, ладовницу великую скураную за золотых пулътора, шапъку кармазыновую зъ соболцем за золотых петънадцатъ, и инъных веле речей побрал…”
Як бачимо, зокрема, було вкрадено: «ладовъничку акъсамитъную за золотыхъ деветъ, ладовницу великую скураную за золотых пулътора».
Зустрічаємо згадку про ладівниці і у судовій протестацію до суду, датованій 1651 р.:
“Жалоба дв. Александра Стрѣльбицкаго о томъ, что дв. Даніилъ Дашкевичъ, когда жалобщикъ отъѣхалъ отъ лагеря, близъ м. Пятки, къ м. Трояновкѣ для покупки принасовъ, то Дашкевичъ, вмѣстѣ со своими крестьянами, напалъ па него въ селѣ Сосновкѣ, причинилъ тяжкіе побои и раны u заграбилъ бывшее при немъ имущество, а слугъ его перебилъ или потопилъ; свидѣтельство о томъ вознаго, — 13 сентября 1651 г.”..
Серед іншого позивач згадує, що злодій “…szablę у ładownice z protestuiącego zerwawszy…”, тобто шаблю та ладівницю з протестатора (позивача) зірвавши…”
Висновки за розділом:
1). Документи XVI-XVII ст., тестаменти (заповіти), судові скарги та протестації фіксують ладівниці як елемент спорядження для зброї як військових, так і міщан міст Речі Посполитої, у тому числі, на руських (українських) землях Речі Посполитої XVІ – XVIІ ст. Основні згадувані матеріали виготовлення ладівниць – тканина (сукно) та шкіра.
IV. ЛАДІВНИЦІ ЯК ЕЛЕМЕНТ ЦЕХОВОГО РОЗПОДІЛУ ПРАЦІ ТА ЧАСТИНА ЕКІПІРУВАННЯ ЦЕХОВИХ ОПОЛЧЕНЬ ТА ВІЛЬНИХ СЕЛЯН-КМЕТІВ
Емблема цеху рукавичників. Західна Європа
У своїй фундаментальній праці “Виготовлення виробів зі шкіри в Польщі” (пол. “Skórnictwo w Polsce” (Вроцлав, Варшава, Ґданськ, Лодзь, Вроцлав, Видавництво Оссолінських, 1983) дослідниця Ірена Турнау підкреслює:
“…Цехові організації у Короні Польській періоду пізнього Середньовіччя мали велике значення, коли справа стосувалася підвищення якості виробництва та передачі технічних новацій у шкіряній промисловості від західних країн через Німеччину, Чехію та зі сходу, з Близького Сходу та Туреччини.
Однак у пізньому середньовіччі польські … цехи цехи відігравали позитивну роль у підвищенні професійної кваліфікації майстрів та поділі ремісників на вузькопрофесійні спільноти
Особливістю цехової системи завжди було створення невеликих організацій від десятка до кількох десятків майстерень. Члени цих кількох корпорацій мали працювати в майстернях майже однакового розміру, розробляючи подібне виробництво, призначене для тих самих груп покупців. Їх вироби продавлися на тих самих торгах чи ярмарках. “
Цехова система протягом Середньовіччя та ранньомодерної доби створила цілі прошаки майстрів і професійних об’єдань, що займалися виготовленням та обробкою шкіри, фарбуванням її, виготовлення замші та інших видів шкіри, “кордибанництвом”, тобто тисненням шкіри і нарешті, виготовленні предметів побуту й взуття, а також головних уборів з та дрібної галантереї з цієї шкіри…”
Ладівниці постійно згадуються у переліках виробів цехових організацій міст, а також у майнових списках міщан та майстрів цехових обєдань. Про пишуть кілька поважних польських та українських дослідників, зокрема Ірена Турнау (Польща) та Мирон Капраль (Україна).
Статут львівського цеху солодовників, медоварів та броварників (виробників хмільних трунків, меду та пива) м. Львова від 12 серпня 1621 р. передбачав постачання від цеху на “вежу”, тобто на утримання гарнізону міста, різного спорядження, і в тому числі ладівниць:
“…Четверта (стаття). Зі скриньки або також із (грошей) цехових зборів повинні будуть забезпечувати вежу військовими припасами, порохом, кулями, різною та всілякою зброєю, сокирами, коновками, ладівницями й іншою амуніцією, необхідною як для оборони міста, так і свого здоров’я, також і їстівними припасами, не чекаючи на урядове розпорядження…”
А при вступі до цеху солодовників, медоварів та броварників вносилися “…1 злотих 6 грошей + 15 зл. + мушкет (шабля або сокира, ладівниця й порохівниця)”.
А при вступі до цеху римарів та ольштерників (тобто, майстрів з виготовлення виробів зі шкіри) маступ мав вносити на користь цеху “…6 злотих + мушкет, ладівниця, шабля + 30 злотих“.
Попри ілюзії, що всі засоби для ведення стрільби з вогнепальної зброї робилися вояками, у тому числі й козаками власноруч, є достеменні відомості, що виготовлення ладівниць так само входило до переліку товару, який продукувався представниками ремісничих цехів по всій території Речі Посполитої, у тому числі й на укранських землях.
Ладівниці виготовлялися у першу чергу невеликими цеховими об’єднаннями майстрів рукавичників (пол. rękawicznicy, лат. Manicarii, нім. Hantschuster) та калитників (майстрів з виготовлення невеликої шкіргалантереї – гаманців “калиток”, сумочок тощо) (лат. Marsupiarii).
В полономовних статутах рукавичників, у тому числі, наприклад, львівських, відомих від XV ст., до сфери їх діяльності відносилися “…cech rękawiczników. “…robienie rękawic, ładownic, szabeltasów, materaców, wałów i poduszek, pokrowców wszelakich, worków rozmaitych, podszywanie szyszaków i karwaszów, jarmułek, podszywanie rękawic, wacków rozmaitych i mieszków zdawna cechowi miechowniczemu należy….”
“…Ładownice, ameliki, szabeltasy, wacki, nożenki i łyżniki, poduszki różne, pokrowce, rękawice, pendenty, pasy wszelakie, sakwy, tłomoki, krzesła, trumny”.
“Do rękawiczników zaś się należą kolety, pendenty, pasy, flintpasy, spodnie niemieckie łosie lub sarnie, rękawice męskie I białogłowskie, ładownice łosie i do nich pasy i inne rzeczy według dawnego zwyczaju”.
Do maystrow zas rzemiosła rękawiczniczego należeć będą sztuki robot niżey wyrazonych, iako to kolety, pędęty, pasy, flintpasy, ładownice, spodnie niemieckie, węgierskie y polskie, kaftany z łosich, sarnich, zamszowych skor, rękawice męskie y białogłowskie…”
Переклад: «…цех рукавичників. «…виготовлення рукавиць, ладівниць, шабельтасів (сумок військовиків, ташок), матрасів, валиків до ліжок та подушок, різних покривал, різних мішків, підшивання шишаків (сталевих шоломів та місюрок) та карвашів, ярмулок (шапочок), підшивання рукавиць, різних шкіряних речей, які раніше хутровому цеху належало робити»…
«… Ладівниці, амелики (?), шабельтаси, мішки, піхви до ножів та футляри для ложок, різні подушки та покривала, рукавиці, пенденти (шкіряні шнурки, закладки, привіски до печаток), пояси різні, сакви (сідельні сумки), тломоки (дорожні сумки), крісла, труни»…
«До робіт цеху рукавичників належить колети, пенденти, пояси, рушничні ремені, німецькі штані з лосячої шкіри аьо шкіри сарни, рукавиці чоловічі та жіночі, ладівниці з лосячої шкіри і до них ремені та інші речі згідно із давніми звичаями”…
Серед згадок про ладівниці є перелік озброєння та екіпірування селян-кметів, що мали служити в обороні краю, крім того, на них покладався обов’язок проходження військового вишколу, муштри.
В Речі Посполитій та Україні кмет, кметь або кміть — середньовічний вільний селянин з правом переміщення, як випливає з документів того часу, наприклад за 1377 р.: «А облога ис кожного кмєтя по два гроша широка оу Княжий комору давати на каждиі рок’ …»
З часом слово вийшло з широкого вжитку, проте залишило по собі значне число похідних слів, що активно використовуються в сучасній українській мові й донині, наприклад: кмітливий (тямущий); кметити, кмітити, кмітувати (розмірковувати); кумекати (розуміти, тямити); кметиня, кметиця, кметя (добра господиня) і так далі.
Спочатку мало значення «знатний воїн», в якому і згадується в Лаврентіївському літописі під 1075 роком: «У се ж лѣто придоша послѣ з немець кь Святославу. Святослав же, величашеся, показу имъ богатьство своє. Вони ж, видивьше бесщисленое мнозтво злата, і сребра і паволок, рѣша: Се ни в що жиє, ось бо лежить мертве. Сего суть Кметя лучьше. Мужи бо доищуться і болше сего …»
У «Слові о полку Ігоревім» великий князь Всеволод так називає своїх воїнів: А мои ти куряни — свѣдоми къмети: подъ трубами повити, подъ шеломы.
У Західній Україні досі поширене прізвище «Кметь», як похідне від цього соціального стану.
В рукоположенні Мушинського ключа 1647 р. єпископ Петро Ґембіцький описав це так:
“…aby każdy kmieć gospodarz z siedliska swego porządny rynsztunek miał, to jest ruśnicę albo muszkiet, szablę, ładownicę, siekierkę, — że kiedy monstra [musztra] przyjdzie, która w każdy miesiąc bywać powinna, albo i potrzeba gdy ukaże, lubo też do wałów i szańców dla niebezpieczeństwa od Węgier prześcia nieprzyjacielowi do Korony broniąc, na okazowanie przed starostą naszym stawiali się…
“… щоби кожен кмет, власник господи, мав пристойне спорядження, тобто рушницю або мушкет, шаблю, ладівницю, сокирку, – щоби він мав все необхідне, коли прийде час “монстри” [муштри], яка мусить проводитися щомісяця, або у разі іншої потреби, вони з усім спорядженням ставали на вали або до шанців для оброни від угорців, боронячи Корону (тобто державу, Корону Польску) на розпорядженння старости, нами призначеного…”
Висновки за розділом:
1). Документи ремісничих цехів XVI-XVIIІ ст., статути робітничих корпорацій засвідчують, що ладівниці були предметами дрібного товарного виробництва, виготовлялися майстрами невеликих об’ є днань ремісників, у першу чергу цехів рукавичників та калитників і виставлялася на продаж чи виготовлялися на замовлення.
Враховуючи, що цехи рукавичників та калитників ходили до більших об’єднань майстрів з виготовлення предметів зі шкіри, осовний матеріал виготовлення ладівниць та сумок на набої – шкіра, а також сукно та інші тканини.
Служба цехових майстрів, а також вільних селян із вогнепальною зброєю в обороні міст та інших теренів так само згадує у переліках ладівниці як предмети спорядження, які супроводжують аркебузи, мушкети, самопали тощо.
1.ЛАДІВНИЦІ ВІЙСЬКОВО-СЛУЖИЛИХ СТАНІВ,
У ТОМУ ЧИСЛІ КОЗАЦЬКІ, В ДОКУМЕНТАХ, ОПИСАХ, ІКОНОГАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ ТА ЗБЕРЕЖЕНИХ ЗРАЗКАХ
Славетний археолог І. Свєшніков у своїй книзі «Битва під Берестечком» (1992 р., перевидано 2008 р.) зазначає:
«…Винахід у XVIІ ст. ладівниць значно упростив процес ладування зброї.
Ці прилади складаються із вставлених у залізну бляшану коробку з дном і кришкою циліндричних спаяних одна з одною, розташованих в одному або двох рядках тонкостінних залізних трубочок, в яких знаходяться ладунки — всипана у паперовий мішечок заздалегідь відмірена порція пороху і куля. Козакові, отже, не треба було до кожного пострілу відмірювати порцію пороху з порохівниці і окремо вкладати («закочувати») у ствол кулю. Вистачало вийняти паперовий мішечок з трубочки ладівниці, розірвати папір і всипати готовий ладунок у ствол зброї.»
Слід відмітити, що зустрічається різні прочитання терміну «ладівниця»: «ладовниця», «лядовниця», «лєдовниця», «ладунка», «лядунка» тощо.
Під час розкопок на місці Берестецької битви, на переправі, які проводилися І. К. Свєшніковим, знайдено чотири цілі та одну фрагментовану ладівниці. Одна з них складається з 13 трубочок, розташованих в один ряд. Вона вигнута відповідно до вигину людського боку, а її зовнішня поверхня орнаментована двома заглибленими горизонтальними лініями.
Кришка, або ж віко, ладівниці не збереглось; вона була знайдена у шкіряному футлярі, що прикривався верхнім клапаном. Друга ладівниця, розрахована на 32 ладунки, складається з двох рядків трубочок, в яких у момент знахідки залишилось ще 22 ладунки з кулями діаметром 12—13 мм.
Вона також знайдена у шкіряному футлярі з пряжкою і ременем до підвішування її на поясі. Третій аналогічний за типом екземпляр складається із 30 трубочок, четвертий — з 26; вони також знайдені у шкіряних футлярах. Фрагментована ладівниця належала до типу дворядних.
Описані прилади за своїм типом значно відрізняються від ладівниць, що зберігаються у польських музеях.
Останні мають вигляд шкіряних чи дерев’яних скриньок або поперечно прошитих шкіряних поясів (Stefańska Z., 1968, s. 68-70), інколи подібних до наших за формою, розрахованих на 10-20 ладунків, прикритих ззовні орнаментованими срібними бляхами (Żygulski Z., 1975, NN 339-343). Наші знахідки, очевидно, належать до особливостей озброєння козацького війська.
У порівнянні з польськими вони простіші за виконанням, що свідчить про їх масовий вибір, більші за розмірами, більш щільні і краще захищали ладунки від вологості...
… Знахідки ладівниць на місці Берестецької битви переконливо свідчать про те, що вже у середині XVII ст. козацьке військо широко засвоювало всі нові здобутки європейського озброєння».
Дещо іншими словами, але так само описуються козацькі ладівниці у книзі «Археологія доби українського козацтва»:
“…Значним прогресом у військовій справі був винахід у XVII ст. ладівниць у формі коробочок з гніздами для заздалегідь відміряних і всипаних у паперові мішечки ладунків — порції пороху, пижів і кулі, що значно прискорювало процес ладування рушниці. У Західній Європі були поширені ладівниці мушкетерського типу, так звані бандолієри — дерев’яні коробочки з ладунками пороху, підвішені до пояса, що надягався на груди мушкетера через ліве плече.
Польська шляхта у XVII—XVIII ст. використовувала дерев’яні коробочки в орнаментованих, часом прикритих металевою бляхою, футлярах з тканини з гніздами на 10—20 ладунків; їх також перевішували через ліве плече.
На підставі п’яти знахідок на козацькій переправі під Берестечком можна твердити, що козацька ладівниця відрізнялась від західних зразків.
Це була видовжена і вигнута відповідно до боку людини коробочка із залізної бляхи з дном і щільним віком, у якій в одному або двох рядках були розміщені спаяні одна з одною тонкостінні залізні трубочки з ладунками. Козацькі ладівниці з-під Берестечка включають від 13 до 32 трубочок. У багатьох з них збереглись ладунки — порох і куля. Знайдені ладівниці знаходились у шкіряних футлярах, до яких були пришиті короткі ремені з пряжками; їх носили на поясах. Докладних аналогій нашим знахідкам в інших країнах відшукати не вдалось.”
У роботі історика Івана Гаврилюка “Приватні війська князя Владислава Домініка Заславського (1618-1656 рр.) в контексті розвитку надвірних армій в ранньомодерній Європі XVII ст. “ ладівниці фіксуються як частина спорядження приватної піхоти Заславських:”
«Озброєння гайдука складалося з вогнепальної зброї – спочатку рушниці з гнотовим замком, а згодом аркебузи чи мушкета з коліщатим замком. Польсько-угорська піхота не використовувала бандолетів (бандольєрів) – порох носили в торбах чи ладівницях. Гайдуки також використовували бердиші, шаблі і топірці. Озброєння десятників складалося з шаблі, пістолету(-ів) і дарди – короткої алебарди».
На відміну від іноземної піхоти (наприклад, іспанських терцій), гайдуки не мали списів, шо зменшувало обороноздатність на відкритій місцевості, тому їх використовували для штурму і захисту укріплених позицій. Зброя, якою користувалися гайдуки в коронній піхоті, найчастіше вказувалася в приповідних листах. Зброя та спорядження надвірних і коронних гайдуків були подібними.
Під час битви піхота вишиковувалась в дев’ять чи десять шеренг, залежно від кількості жовнірів. Перший ряд складали десятники з піками, за ними розташовувались стрільці. «Вогонь вівся почергово: перший ряд після залпу ставав на коліна, наступний стріляв над їх головами».
Українські козаки, беручи участь у різних військових походах у складі армії Речі Посполитої, мали можливість переймати та й вдосконалювати різні європейські нововведення. Серед них були і ладівниці.
Наприкінці ХVI ст. в європейських арміях почали з’являтися спеціальні конструкції та торби для зберігання готових паперових набоїв (паперова ємність у вигляді циліндра з заздалегідь відміреною порцією пороху та кулею).
В документах козацтва ладівниці зустрічаються рідко та без докладного опису конструкції. Тим не менш, вони зафіксовані на деяких іконографічних джерелах, а також декілька екземплярів відомі за археологічними знахідками та музейними колекціями.
Ладівниці, що зберігаються у музеях Швеції та Польщі
Українські козаки могли використовувати як трофейні, так і спеціально виготовлені зразки ладівниць. Приблизно в 20-тих роках ХVII ст., у зв’язку зі значним поширенням паперового набою («ладунку»), кавалерійські торби-ладівниці для набоїв набули різних форм та конструкцій.
У статті про ладівниці “Ладівниці українського козацтва та війська Речі Посполитої ХVII ст.», опублікованої в електронному журналі «Стрій» (ч. 1, 2019 р., періодичність 1 раз на рік), незалежний дослідник Сергій Шаменков (м. Одеса), художник-ілюстратор, скульптор та реконструктор, спробував розібратися з ладівницями і дійшов до наступних висновків. Матеріал зі скороченнями:
“Розглядаються конструкції польських та українських козацьких ладівниць, а також залучені шведські зразки. Шведські ладівниці наведені через жваві військові контакти між Шведським королівством з одного боку та Річчю Посполитою і українським козацьким військом з другого, що існували у XVII ст. та призводили до постійного обміну інноваціями у військовій сфері.
Ладівниці, що використовувалися козаками та кавалерією Речі Посполитої в ХVII ст., за конструкцією та матеріалами можна поділити на такі типи:
1. Шкіряні ладівниці із сформованими шкіряними циліндричними відділами, які підшиті до стінки.
2. Ладівниці з металевою ємністю зі спаяних між собою циліндрів, розміщених в один або два рядки. Торба, в яку вкладена ємність, могла виготовлятися зі шкіри, тканини або комбінувати обидва ці матеріали.
3. Шкіряні прямокутні ладівниці з дерев’яною вставкою всередині із просвердленими в ній отворами в один або два рядки.
4. Шкіряні прямокутні ладівниці з дерев’яною вставкою, яка має кришку, прикрашену металевою бляхою із гравірованим декором, вставками з емалей тощо.
В документах епохи зустрічаються різні варіації назви: «ладівниці», «лядунки», «ледунки», тощо…
…Ладівниці ХVII ст. виготовлялися декількох основних моделей. Перша з них уявляла собою зшиті між собою прямокутні шматки шкіри, які згинали таким чином, що одна частина утворювала кришку, а на другій, яку вона прикривала, формували ряд циліндричних ємностей, до яких вкладалися готові набої в паперових гільзах.
Дві таких прості ладівниці зберіглися, зокрема, в шведському музеї Стокгольмського арсеналу, Livrustkammaren (No 32231 та 32232). Подібна за конструкцією ладівниця збереглася і в Музеї Війська Польского (No MWР 25012), а також зображення такого типу ладівниці міститься на надгробку Жолкевських 1630-х років в Костелі святого Лаврентія м. Жовкви.
Кришка (віко) ладівниці, що накривала набої, могла містити тиснений або гаптований нитками декоративний орнамент.
Інший варіант уявляв собою прямокутну пласку чи об’ємну торбу, всередині якої або прямо на стінці з шкіри було нашито чи сформовано потрібну кількість циліндрів, від шести до десяти.
Зразок такої ладівниці також зберігається в шведському музеї Livrustkammaren (No 32227).
Вона має прямокутний корпус 100 на 215 мм зі світлої шкіри, на задню стінку якого прикріплено 8 шкіряних циліндрів, а шкіряна кришка покрита зверху зеленим оксамитом.
Другий тип ладівниць з’явився приблизно наприкінці 1640-х рр. та використовувався українськими козаками та, можливо, кіннотою польського коронного війська.
Це шкіряна прямокутна ємність, всередину якої вставлено залізну коробку, що повторювала форму шкіряної торби. Всередині коробки знаходилися спаяні між собою циліндричні трубки, розташовані в один чи два ряди.
Кількість набоїв в таких ладівницях сягала від 8–10 до 30. Використання описаних ладівниць козаками підтверджується завдяки знахідкам під час розкопок козацької переправи на місці Берестецької битви 1651 р., які проводилися І. К. Свєшніковим, і зараз експонуються в музеях – Краєзнавчому музеї м. Рівне та Музеї “Козацькі могили” у с. Пляшева Радивилівського району Рівненської області, на полі битви при Берестечку.
На місці битви було знайдено чотири цілі та одну фрагментовану ладівницю. Одна з них складається зі шкіряної ємності, що вигнута назовні, наче повторюючи вигин тулуба людини, лицьова ж її частина має орнамент у вигляді рисок; всередині неї знаходилися 13 трубок, розташованих в один ряд; кришка не збереглася.
Інші знайдені на місці переправи ладівниці мали вигляд шкіряного футляра, всередину якого вставлялася спаяна з трубок ємність. Ці ладівниці розраховані на більшу кількість набоїв (від 20 до 32), що розміщувалися в двох рядах металевих трубок. Всередині однієї з них на момент знахідки знаходилося 22 набої з кулями діаметром 12–13 мм. В одній з ладівниць залізні трубки були заввишки приблизно 8 см, діаметр їх складав 1,4 см.
Ладівниця була знайдена разом з пряжкою і ременем до підвішування її через плече чи на пояс. Третя та четверта ладівниці, аналогічні за типом та конструкцією, мали всередині 30 та 26 металевих спаяних між собою трубок.
Остання зі знайдених ладівниць також мала два ряди трубок, але вона знайдена фрагментованою, тому важко простежити скільки трубок, що в ній містилися.
Набої прикривалися шкіряною кришкою, що доходила до середини лицьової частини ладівниці. Шкіряний футляр пошитий зі шматків шкіри, ремінь до ладівниці виготовлено з двох шарів шкіри, зшитих по краях.
Серед збережених артефактів, описів пограбованого козаками майна, згадок в тестаментах та живописних зображень зустрічаємо не тільки шкіряні ладівниці, але й криті тканиною, іноді прикрашені додатково орнаментом, позументом тощо. Такого типу ладівниці зі шкіри, крита зверху неї тканиною (зеленим оксамитом) зберігається в колекції шведського музею Livrustkammaren (No 3222).
Невелика за розміром (105 на 180 мм), прямокутна та трохи вигнута ладівниця мала металеву ємність, всередині якої знаходилися 16 залізних циліндрів. Сама торба виготовлено зі шкіри, верх якої обшито оксамитом зеленого кольору.
Кришка неправильної трикутної форми, аналогічна кришка ладівниці зображена на рельєфі в м. Жовква. Така ладівниця застібалася на плетений шовковий ґудзик та петельку, носилася на пасі з шкіри, критої зеленим оксамитом.”
Ладівниці згадуються в документах у різний спосіб, більшість згадок не несуть детальних описів, наприклад «muszkiet i ładownicę». В деяких подаються більш детальні описи. Наприклад, у тестаменті шляхтича 1622 р. згадані криті тканиною ладівниці «…ładownica czerwona i druga błękitna…».
Хронологічно одне з перших зображень ладівниці, із сформованими циліндричними відділами та трикутним клапаном, поряд з іншими предметами спорядження та озброєння важкого кавалериста, міститься на надгробному рельєфі Жолкевських з костелу м. Жовква, який датується 1623–1636 рр.
Звертає увагу несиметричний трикутний клапан ладівниці – такий принцип конструкції клапана ми спостерігаємо також на одній з ладівниць з Livrustkammaren (Швеція)…”
Можна припустити, що таку ладівницю зображено на литовському воякові армії Януша Радзивілла 1651 р., якого зобразив учасник походу, неодноразово нами згадуваний нідерландський художник Абрагам ван Вестерфельд.
За С. Шаменковим “…На численних нагробках та зображеннях польських крилатих гусарів, а також панцерних ХVII ст. практично не показано ладівниць.
Ми майже не зустрінемо ладівниці на гравюрах та полотнах майстрів, що ретельно зображали як козаків, так і представників різних видів військ Речі Посполитої.
На фігурах козаків, польських гусарів та інших кавалеристів з гравюр Віллема Гондіуса чи Абрагама ван Вестерфельда не показано ладівниць…
Втім, …черезплічна ладівниця є на зображенні шляхтича, представника кінноти “легких знаків” з гравюри авторства В. Блае, А. Буа, С. Савері (W. Blaeu, A. Boy, S. Savery), що зображує бої під час облоги Смоленська в 1634 р.
Постать шляхтича знаходиться поряд з картушем, прямокутну ладівницю він носить через праве плече. На портреті легкого кавалериста 1630-х рр. невідомого майстра добре видно невелику ладівницю…”
Кілька зображень, датованих серединою ХVII ст., нам відомо за скульптурними рельефами, на яких представлено два різних варіанти ладівниць. На рельєфі 1640-х рр. «Шляхтич та Смерть» з костьолу в м. Тарлові показана невелика прямокутна ладівниця червоного кольору та фігурно вирізаною кришкою.
Це іконографічне джерело – розфарбовані рельєфи у техніці стукко (італ. Stucco, штучний мармур, вищий сорт штукатурки; матеріал для оздоблення стін, архітектурних деталей та скульптурного декору) «Шляхтич та смерть» та “Танок смерті”, з каплиці Пана Ісуса костела Святої Трійці в м. Тарлув, заснованого 1647 р. (Польща).
Як пишуть дослідники, зображення шляхтичів є портретними і зображують старосту тарлувського Яна Олешницького та його племінника Яна Збіґнєва Олешницького. Один із шляхтичів одягнений як вояк легкої кінноти (lekkich chorągwi wolontarskich). Добре видно спосіб носіня ладівниці, вочевидь, на шкіряному паску.
Ладівниця трапецієподібної форми зображена на рельєфі з костьолу міста Пелплін в Польщі. За зображеннями видно, що шкіряна кришка ладівниці могла бути не тільки трикутної форми, але й з фігурним вирізом, та, вочевидь, із тисненням по шкірі.
На трапецієподібній ладівниці з м. Пелплін зображено невелику кришку в формі мисика, зверху якої продемонстровано рельєфом шитво з рослинним мотивом.
Ладівниці підвішувалися через плече на тонких шкіряних ремінцях, пасах з тасьми, та, зрідка, на шнурах. На тих ладівницях, де ремінці не збереглися, їх ширину можна виміряти за отворами в місцях кріплення.
На ремінцях ладівниць ставили рамочні прості пряжки, а в самому кінці ХVII ст. паралельно почали використовувати також і широкі ремені з рамочними, метеликоподібніми, фігурними мідними пряжками, з запряжниками та металевими закінченнями, які знаходилися на спині.
Протягом першої половини ХVII ст. ладівниці поступово входили до комплексу спорядження українських козаків та кавалеристів Речі Посполитої.
Основний тип конструкцій цього періоду – ладівниці на різну кількість набоїв, від десятка та більше, зі сформованими шкіряними або з спаяними металевими циліндрами. Футляри до таких ладівниць виготовляли зі шкіри чи різних ґатунків матерії, або крили зверху тонкої шкіри сукном або шовковою тканиною.
Кришка таких ладівниць могла мати форму трикутника чи невеликого прямокутника, або прямокутника з фігурним вирізом-миском; така кришка покривала верхню половину ладівниці.
Наприкінці ХVII – на початку XVIII ст. в європейських арміях та у кавалеристів Речі Посполитої з’являються прямокутні ладівниці зі вставками з цільного масиву деревини, в яких були висвердлені отвори для набоїв.
Такі ладівниці також мали кришки, покриті шкірою та іноді прикрашені металевими пластинами з накладним, чеканним або гравірованим орнаментом, гербами, арматурою тощо, які повністю покривали передню частину ладівниці.”..
В унікальній польськомовній хроніці, створеній у 1682 р., є згадка і про ладівниці з на срібних (вочевидь, затканих срібною ниткою) пасках.
Портрет вояка, можливо угорця або хорвата, датований 30-ми роками XVII ст.
Це значна за обсягом анонімна віршована поема, яка містить у собі опис подій 1648–1681 рр., хоча її автор робив часом глибші історичні екскурси. Цей твір поступово уводиться до наукового обігу знаним істориком о. Юрієм Мициком, і при цьому поступово вимальовується особа незнаного автора хроніки. Він був жителем Поділля, шляхтичем, ревним католиком. В перспективі можна буде встановити навіть його ім’я, оскільки він говорить про себе як активного учасника ряду подій середини – другої половини ХVІІ ст. на території Речі Посполитої, насамперед на Поділлі. Брав незнаний автор участь у битвах під Берестечком (1651), Опочному (1655), воюючи зокрема під прапорами коронного гетьмана Станіслава Лянцкоронського, боронив Краків від шведів у складі війська Стефана Чарнецького і т. д.
“Року 1661. Срібна змова після Чуднівської битви. ”
“…Пишу, що багатосрібний був союз, бо у срібло вбиралися,
Не згадуючи про інші багатства, котрі із срібла були:
Багатий сагайдак, тим більше шабля у кожногo,
Збруя, вудила, панцир, карваші, місюрка у найгіршого,
Не згадую про дуже дорогі гусарські багатства,
Котрими спокушаються i прекрасні сирени;
Aле й стремена, oстроги, тринога, канчук, бa й кульбака,
Балтак, паски до ладівниці, шаблі, у вудилах страшидло.
Хоча тих, котрі мали свої маєтності, у союзі було мало,
Але моїх братів, що успадкували лише сідла, блищало мило,
Як і справді це грунтовніша річ, ніж багате гаптування…”
Серед точно датованих зразків розкішних ладівниць з металевою оздобною кришкою – ладівниця московського боярина, окольничого та “оружничого” Богдана Хітрово (1615-1680). Абсртагуємося від похмурої постаті московського сатрапа і ворога гетьмана Івана Виговського, а лише відзначаємо конструктивні особливості ладівниці московита.
Ладівниця боярина Богдана Хітрово
Ладівниця, що перебуває в колекції Збройної палати московського Кремля. Матеріали виготовлення ладівниці – срібло, альмандини (найтвтвердіший та найпоширеніший різновид червоних або червоно-фіолетових ґранатів), бірюза, шкіра, дерево, тасьма, позолочена гравірована мідь. Розміри: 21,5 х 7,5 см.
Французький інженер Ґійом Левассер де Боплан (1600-1673/1685) так описує спорядження польського вершника: «[я] бачив на п. Денчіньському, ротмістрі однієї “козацької” [панцерної] хоругви (в оригіналі Monsieur Deczeinsky a Rostemastre d’vne Cópagnie de b Kosaque): шаблю, привішену поверх кольчуги, шолом, що складається з залізного шишака [місюрка] з [кольчужною бармицею], що покриває обидві сторони голови, потилицю і плечі; карабін [бандолет], або, якщо його немає, лук і сагайдак.
До пояса привішені: шило, кресало, ніж, шість срібних ложок, складених одна на іншу і укладених до футляру з червоного сап’яну. За поясом – пістоль, парадна хустка, мішок з м’якої шкіри, який складається і розправляється; з його допомогою можна зачерпувати воду для пиття під час походу; він вміщує в себе добру кварту.
З ним же шабельтас (в оригіналі vn e salbletas, велика пласка сумка з червоного сукна, в якій зберігаються листи, папери, гребені і навіть гроші), нагайка, два – три пучки шовкових шнурків товщиною на півмізінця, призначених для зв’язування бранців, якщо вдасться їх захопити.
Все це висить на поясі з боку, протилежного шаблі [тобто, праворуч], і, крім того, спеціальний ріжок для підчищення рота [від піни] в коней.
Крім того, ззаду сідла прив’язане дерев’яне цеберко місткістю в піввідра, щоб поїти з нього коней, і троє ремінних пут для зтриноження коней, коли їх відпускають попастися.
Далі, якщо він не бере мішка, то замість нього [підвішує] карабін [бандолет] на перев’язі [бандол’єрі]. [Він ще має] ладівницю з набоями для карабіна і пістолів, ключ для [коліщаного] карабіна та порохівницю».
Боплан дає пояснення для читача “C’est vn estuy de cuir plat où l’on met des cartouses pour tant pour sa carabine que son pistolet.” – Це пласка сумка зі шкіри, де зберігаються набої для карабіну та його пістоля”.
Польські “панцерні козаки” XVII ст. на картині “Передова сторожа” художника Владіслава Шернера (1836-1915)
Про декоровані ладівниці піхоти йдеться в описі парадного ескорту майбутньої дружини короля Яна ІІІ Собеського Марії Казимири Луїзи де Лагранж д’Аркен, відомої як Марисенька, який забезпечував магнат і ординат (власник) м. Замосць Ян Собіпан Замойський. Такий опис наводить на своєму сайті відомий дослідник
Міхал Парадовський, відомий як Kadrinazi:
Hajducy na ślubie Jana Sobiepana Zamoyskiego z Marią Kazimierą d’Arquien w 1658 roku, czyli pełna gala:
Szło najprzód sto hajduków w barwie Zamojskiego, na której wyszyte były płomieniste serca, cyfry i napisy złote, ładownice ich i pasy, podobnież ozdobione były: mieli na głowach kołpaki bobrowe z dwoma piórami białemi, stalowe ich topory, były pozłacane.
Переклад: “ Попереду йшли сто гайдуків, одягнених у гербові барви Замойських, на одязі яких було вигаптувано полум’яні серця, цифри і золоті написи; їх ладівниці та пояси було декоровано так само; на головах вони мали боброві ковпаки, оздоблені кожний двома білими пір’їнами; їх сталеві сокирки було позолочено”.
Отже, ладівниці приватного підрозділу Замойських, скоріше за все, було виготовено з тканини і прикрашено розкішними зображеннями.
Як пише вже згадуваний Сергій Шаменков:
“…У комплект військового спорядження, яке носили на поясі рядові гайдуки, входили порохівниця, сумка для куль через плече, з лівого боку невеликі сумки, можливо, для готових зарядів.
Зарядці європейського типу, [які носилися у дерев’яних, або обтягнутих шкірою набійницях, закріплених на шкіряному перев’язі], відомі як “12 апостолів”, не фіксуються ані серед переліків спорядження “вибранецької” та угорської піхоти, ані на зображеннях періоду, що розглядається, ані в документах епохи в цілому.
У 1640-і роки в польсько-угорської піхоти з’явилися шкіряні сумки з готовими зарядами, що носяться на поясі. Подібний варіант ми зустрічаємо на акварелях
К. Кілесіньського, які копіюють розписи з Підгорецького замку.”
Акварель К. Кілесіньського
Сумки або ладівниці польсько-угорської піхоти
Директор Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, історик та відомий реконструктор Олександр “Гайдук” Заремба, досліджуючи типологію порохівниць польсько-угорської піхоти, зупинився і на питання сумок для набоїв гайдуків та їх ладівниць. Попередній висновок дослідника полягає в тому, що гайдуками могла “…носитися невелика шкіряна сумка, подібна до сумки з арсенальної книги [імператора Священної Римської імперії германської нації] Максиміліана І, або до сумок, знайдених І. Свєшніковим [на полі битви при Берестечку]. Швидше за все, гайдуки використовували в бою готові ладунки що носилися в цій сумці. Порохівницю використовували для носіння запасу пороху і безпосередньо з неї мушкет не заряджали…
Сумки з арсенальної книги [імператора Священної Римської імперії германської нації] Максиміліана
…Наразі в реконструкції варто в першу чергу використовувати шкіряні сумки відомих нам з археології зразків для носіння паперових ладунків…»
Наші польські колеги з військово-історичної групи «Затяжна рота піша» (м. Варшава), описуючи джерельну базу своєї версії зовнішнього вигляду, озброєння та екіпірування польської піхоти «народного» типу, тобто польсько-угорських гайдуків, зазначають:
«Торба [для набоїв] була незамінним предметом спорядження для кожного гайдука. Зазвичай їх виготовляли з таких матеріалів, як вовна (сукно) або льон, іноді шкіра. Торби використовувалися головним чином для носіння готових зарядів, ладунків, тобто попередньо відміряних порцій пороху, необхідних для пострілу.
Самі заряди, як правило, являли собою короткі дерев’яні трубки, закриті корком з одного боку, в які насипали заздалегідь виміряну кількість пороху.
На додаток до цієї функції, торба на набої служила ємністю для зберігання різних необхідних предметів – трута та кресала, мірки для пороху, клоччя або іншого матеріалу для пижів тощо. Торбини, що використовувалися для зберігання лише готових паперових зарядів, були менших розмірів і називалися ладівницями або «ладункаржами»(пол. Ładunkarzami). Приклад такої сумки на десятнику гайдуків другої половини XVII століття можна побачити на французькій гравюрі часів короля Яна ІІІ Собеського…»
«…У музеї битви під Берестечком можна побачити сумки, знайдені на полі бою. Швидше за все, вони належали козакам, але сумки гайдуків, ймовірно, суттєво не відрізнялися від них…». «Сумка, яка є ємністю для набоїв XVII століття, яка, ймовірно, належала польському піхотинцеві, знаходиться у колекції Музею Війська Польського у Варшаві…»
Ладівниця з колекції Музею війська Польського у м. Варшаві
Спроба відтворення ладівниці гайдука польсько-угорської піхоти учасником військово-історичної групи “Затяжна рота піша”
Від себе відкоментуємо загадковість та недовивченість цього предмета спорядження. Адже він дивовижно нагадує кавказські ґазирниці, які, судячи з усього з’явилися на Північному Кавказі не раніше XVIII ст.
Ґазирі або хазирі (від арабського «готовий») – у кавказьких народів – рушничні заряди, що складалися з відміряного порохового заряду або паперового набою та кулі. Ґазирі носилися або в сумці-ладівниці “ґазирниці”, або, частіше, кріпилися в один ряд у нагрудних кишенях, що виконували роль патронташа. Надалі стали декоративним елементом, який є невід’ємною частиною національного одягу кавказьких народів (XIX – початку XX століття). Ґазирі зазвичай були дерев’яними з кістяним корком, повнистю кістяними, а парадні виготовлялися зі срібла, або, принаймні, з декоравними срібними орнаментованими черню кришечками.
Кавказські газирі та ладівниці-газирниці XVIII-XIX ст.
Так це чи ні, аби доповнити нашу інформацію посиланням на можливі східні впливи на екіпірування як козаків, так і польсько-угорської піхоти, звертаємо увагу на кілька зображень турецької піхоти кінця XVI-XVII ст., які мають на боку, та навіть ззаду, окрім порохівниць у формі “рогу достатку”, ще й невеликі поясні сумки.
Це ясно видно на деяких кольорових малюнках з «Віденського кодексу» (Codex Vindobonensis), датованого близько 1590 р. з Національної бібліотеки у Відні, а також на малюнках з манускрипту Клеса Раламба (шв. Claes Rålamb, 1622-1698), посла Королівства Швеція в Оттоманській Порті (Туреччині) 1657-1658 р.
Турецькі вояки з Віденського кодексу. На поясі видно декоровані сумки, можливо, для набоїв
«Книга костюмів Роламба» — невелика книга з ілюстраціями костюмів мешканців Османської імперії, виконана у самій Туреччині. Складена до 1657 року. Містить 121 мініатюру, написану індійським чорнилами та гуашю. Серед ілюстрації – костюми придворних, чиновників, ремісників, вояків, представників різних національностей. Придбана Клесом Роламбом під час його перебування у Стамбулі. Зберігається в Шведській королівській бібліотеці.
Шведський посол в Оттоманській Порті Клес Роламб
“Угорець” з альбома Клеса Роламба. На поясі гамаець, або невелика сумочка
Достеменно питання турецького впливу на ладівниці східно-європейських збройних формацій, у тому числі козаків, долідити важко, хоча порохівниці, якими переважно користувалися козаки, точно турецького походження, т. зв. “ріг достатку”.
Цікаві малюнки турецьких типів залишив англійський мандрівник і купець Пітер Манді (англ. Peter Mundy, ок. 1596 -?). Малюнки датуються 1618 р.
Малюнок зображує солдата оттоманскої “морської піхоти” – “азеба”.
Співробітники Британського музею, де зберігається альбом малюнків Пітера Манді, упевнено називають білу сумочку на поясі “ammunition pouch”, тобто ладівниця або підсумок на набої
Важко сказати, наскількі екіпірування турецьких вояків вплинуло на спорядження піхоти Речі Посполитої та її сусідів, зокрема, козаків. Але найголовніше було встановлено: ладівниця є невід’ємною складовою спорядження козака-реєстровця.
Висновки за розділом:
1). Ладівниці є стійкою складовою спорядження як козаків, так і польсько-угорської піхоти, та деяких різновидів кавалерії Речі Посполитої. Згідно із численними письмовими документами та описами від другої половини XVI ст. до середини XVII ст. у різних станів Речі Посполитої та її військових формуваннях, а також у козаків, міщан та заможного селянства України того часу використовувалися ладівниці та сумки до набоїв різних конструкцій, що засвідчує певну відмінність східно-європейського військового спорядження від західно-європейських моделей. При цьому польсько-угорська піхота Речі Посполитої, гайдуки, при певній подібності тактики, мала дещо інший характер спорядження, ніж реєстрові козаки, що фіксується низкою документів та зображень.
2). На підставі п’яти знахідок на козацькій переправі під Берестечком можна твердити, що козацька ладівниця відрізнялась від західних зразків.
Це була видовжена і вигнута відповідно до боку людини коробочка із залізної бляхи з дном і щільним віком, у якій в одному або двох рядках були розміщені спаяні одна з одною тонкостінні залізні трубочки з ладунками. Козацькі ладівниці з-під Берестечка включають від 13 до 32 трубочок. У багатьох з них збереглись ладунки — порох і куля. Знайдені ладівниці знаходились у шкіряних футлярах, до яких були пришиті короткі ремені з пряжками; радше за все, їх носили на поясах.
3). Розмір ладівниць, які зберіглися, різниться в залежності від кількості металевих трубочок, спаяних між собою. Найбільшою є наразі ладівниця, знайдена на полі битви при Берестечку, як складається з 32 спаяних між собою металеви трубочок діаметром 12-13 мм кожна. Це дає розмір по горизонталі, що не перевищує 20,5 см. Такий резервуар для готових ладунків обшивали шкірою.
Підготував:
Олекса Руденко,
президент ГО ДВКА,
заслужений художник України,
доцент кафедри графіки ВПІ НТУУ “КПІ ім. Ігоря Сікорського”
член Українського Геральдичного Товариства,
член експертної дорадчої групи з питань військової символіки
ГУ РСМЗ Збройних Сил України
Використана література та електронні джерела:
Михайло Грушевський. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. /НАН України. Ін-т української археографії та джерелознавства; Ін-т історії України та ін. – К., 1995. – Т. VII: Козацькі часи – до року 1625.;
Євген СЛАВУТИЧ Одяг українських козаків переддержавного періоду (до середини XVII ст.)«Військово-історичний альманах» 2013, ч. 1-2 (25-26)
Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. 3, Т. 4, “Акты, относящиеся к эпохе Богдана Хмельницкого.” Киев: Акц. Об. печ. и изд. дела Н. Т. Корчак-Новицкого, 1914;
Свєшніков І.К. Битва під Берестечком. Рівне – Львів: «Cлово», 2008;
Славутич Є. Порохівниці – складова воєнного спорядження Українських військ XVII –XVIII ст..: спроба класифікації // Історико-географічні дослідження в Україні. – К.: Інститут історії України НАНУ, 2005. – № 8. – С. 100-128;
Боплан, Г. Л. де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн. Київ: Наукова думка, 1990;
Грані світу. Україна-Польща: єдність зброї крізь віки. Київ: Грані –Т, 2007;
Zdzislaw Żygulski, Stara Broń w Polskich Zbiorach (Gdańsk-Warszawa: Krajowa Agencja. Wydawnicza, 1984) 75-79. “Katalog MNK,” Muzeum Narodowe w Krakowie, accessed May 10, 2019;
Сергій Шаменков. Ладівниці українського козацтва та війська Речі Посполитої ХVII ст. Часопис “Стрій” No1 (2019);
Kossarzecki, Krzysztof. Ad Villam Novam. Tom VII, “Źródła do dziejów Sobieskich z Archiwum w Mińsku i zbiorów francuskich.” Warszawa: Muzeum Pałac w Wilanowie, 2012;
Pasek, J.C. Pamiętniki. Lwow, 1857. Sikora, Radoslaw. Fenomen Husarii. Torun: MADO, 2005. Sikora, Radoslaw. Husaria pod Wiedniem 1683. Warszawa: Erica, 2012;
Żygulski, Zdzislaw. Stara Broń w Polskich Zbiorach. Gdańsk-Warszawa: Krajowa Agencja. Wydawnicza, 1984;
“Fragment testamentu koniokrada Adama Pęgowskiego (1622).” Nie tylko czarownice. Accessed May 10, 2019;
“Husarski inwentarz.” Kresy. Accessed May 10, 2019. / “Ikonografia. Militaria, mundury, elementy uzbrojenia, sceny batalistyczne z XIII-XIX w.” Search archives;
“Odsiecz Smoleńska pod wodzą Władysława IV w 1634 r.” Wikimedia Commons. Accessed May 10, 2019;
“Pelplin Cathedral.” Wikimedia Commons. Accessed May 10, 2019;
“Torba.” Zaciężna Rota Piechoty Polskiej. Accessed October 16, 2018. www.rotapiesza.pl ;
“Uładzisłaŭ Vałovič.” Wikimedia Commons. Accessed May 10, 2019;
Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні укра їнського народу середини ХVІІ ст. – Книга перша: Воєнні дії 1648– 1652 рр. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1996;
Торгівля на Україні, XIV – середина XVII століття… ;
Археологія доби українського козацтва XVI–XVIII ст.: Навчальний посібник /Д.Я. Телегін, І.С. Винокур, О.М. Титова та ін. Ін-т змісту і методів навчання; Національний ун-т ім. Тараса Шевченка та ін. – К., 1997;